Вихідна допомога в разі припинення трудового договору

КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон № 2464 — Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI.

Закон № 796 — Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 р. № 796-XII.

Інструкція № 5 — Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5.

Перелік № 1170 — Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170.

Порядок № 100 — Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100.

Порядок № 936 — Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою КМУ від 20.09.2005 р. № 936.

Лист № 4628 — лист ДПАУ від 09.03.2011 р. № 4628/6/17-0715.

ПДФО — податок на доходи фізичних осіб.

ЄСВ — єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Перш за все зауважимо, що вихідна допомога при звільненні не є винагородою за виконану роботу. Така допомога є обов’язковою виплатою в передбачених законом випадках розірвання трудового договору для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Причому законодавством установлено мінімальні розміри такої допомоги, але в колективному договорі може бути прописано умови виплати її в більшому розмірі.

Умови надання та розмір вихідної допомоги в разі припинення трудового договору визначено ст. 44 КЗпП. Залежно від підстав звільнення диференціюється і розмір такої допомоги. Перелічимо їх.

У розмірі не менше одного середньомісячного заробітку виплачується вихідна допомога при звільненні працівника на таких підставах:

— відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП);

— зміни в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи організації, скорочення чисельності або штату працівників (ч. 1 ст. 40 КЗпП);

— виявлення невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, що перешкоджають продовженню цієї роботи, а також у разі відмови в наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на працівника обов’язків вимагає доступу до державної таємниці (ч. 2 ст. 40 КЗпП);

— поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (ч. 6 ст. 40 КЗпП).

Виплату вихідної допомоги в більшому розмірі може бути передбачено також іншими законодавчими актами. Так, у випадку звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП працівників, яких віднесено до категорій I і II осіб, котрі постраждали унаслідок Чорнобильської катастрофи або є учасниками ліквідації наслідків аварій на ЧАЕС та віднесені до категорії III, роботодавець зобов’язаний виплатити їм вихідну допомогу в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати (п. 7 ч. 1 ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 21, п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону № 796). У цьому випадку виплата вихідної допомоги здійснюється за рахунок коштів, перерахованих роботодавцю центрами з нарахування та виплати соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадян (п.п. 6 п. 4 Порядку № 936).

При цьому виплата допомоги у трикратному розмірі із «чорнобильських коштів» не звільняє підприємство від обов’язку виплатити вихідну допомогу з власних коштів підприємства (у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше середньомісячного заробітку, як це встановлено ст. 44 КЗпП).

У разі звільнення працівника у зв’язку з призовом або вступом на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу (ч. 3 ст. 36 КЗпП) вихідна допомога виплачується в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Із приводу виплати такої допомоги слід зауважити таке. Виплата вихідної допомоги працівникам, які звільняються у зв’язку з призовом на військову службу або направленням на альтернативну (невійськову) службу, чинною редакцією ст. 44 КЗпП не передбачена. Рішенням Конституційного Суду України від 02.05.2008 р. № 10-РП/2008 зміни, унесені до ст. 44 КЗпП Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. № 107-VI, які встановлювали обов’язок роботодавця виплачувати зазначеним особам вихідну допомогу в розмірі двох мінімальних зарплат, визнано неконституційними.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» від 25.03.92 р. № 2232-ХІІ особам, яких призивають на строкову військову службу, має виплачуватися грошова допомога у розмірі двох мінімальних заробітних плат за рахунок коштів державного бюджету в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. Водночас слід зауважити, що цей документ досі не прийнято, а тому не визначено ні порядок виплати, ні орган, що має виплачувати вихідну допомогу. Аналогічні роз’яснення надало Мінпраці в листі від 07.09.2009 р. № 211/06/186-09.

Якщо ж припинення трудового договору відбулося внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору (ст. 38 і 39 КЗпП), розмір вихідної допомоги становить не менше тримісячного середнього заробітку, якщо інше не передбачено колективним договором. Звільнення за вказаними статтями відбувається з ініціативи працівника.

Варто зазначити: якщо трудовий договір, укладений як на визначений, так і на невизначений строк, розривається з інших причин, ніж зазначені вище, то виплату вихідної допомоги в таких випадках чинним законодавством не передбачено.

Сума вихідної допомоги насамперед залежить від розміру середньомісячної заробітної плати працівника, який звільняється. Механізм розрахунку середньої заробітної плати визначено Порядком № 100.

Розрахунковий період. Згідно з абзацом третім п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата розраховується виходячи з виплат за останні два календарні місяці (з 1-го до 1-го числа), що передують звільненню. Працівникам, які відпрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата розраховується виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працювала, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо ж і протягом цих місяців працівник не відпрацювала жодного дня, розрахунки провадяться виходячи з установлених у трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Слід звернути увагу на те, що не всі дні розрахункового періоду братимуть участь у розрахунку середньої заробітної плати. Так, із розрахункового періоду виключається час, протягом якого працівник відповідно до чинного законодавства або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково (абзац шостий п. 2 Порядку № 100).

На цій підставі з розрахункового періоду виключають:

— дні простою не з вини працівника. Зверніть увагу: із загальної кількості днів розрахункового періоду виключаються тільки дні простою з вини підприємства, що оплачуються згідно з нормами ст. 113 КЗпП у розмірі не нижче 2/3 встановленої працівнику тарифної ставки (окладу) (див. листи Мінпраці від 20.12.2007 р. № 929/13/84-07 та від 24.04.2009 р. № 247/13/8409 // «ОП», 2009, № 12, с. 10). А ось дні прогулів з вини працівника з розрахункового періоду не виключають, оскільки їх не можна вважати поважною причиною для відсутності на робочому місці;

— час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку — згідно з медичним висновком);

— час перебування у відпустці без збереження заробітної плати.

Крім того, розрахунковий період зменшується на кількість робочих днів, протягом яких працівник не працював при скороченому робочому тижні з не залежних від нього причин (відповідно до наказу по підприємству). На це звертає увагу Мінпраці в листах від 12.03.2007 р. № 66/06/186-07 та від 07.08.2009 р. № 472/13/84-09.

Якщо ж працівник працює на умовах неповного робочого тижня за власним бажанням (ст. 56 КЗпП), розрахунковий період для визначення середньої заробітної плати на кількість невідпрацьованих днів не зменшують.

Виплати, що включаються до розрахунку середньої заробітної плати. При обчисленні середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження до розрахунку включаються (п. 3 Порядку № 100):

— основна заробітна плата;

— доплати і надбавки (за надурочну роботу і роботу в нічний час, суміщення професій та посад, розширення зони обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт працівникам-почасовикам, високі досягнення у праці (високу професійну майстерність), умови праці, інтенсивність праці, керівництво бригадою, вислугу років та інші);

— виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії та теплової енергії;

— винагорода за підсумками роботи за рік і вислугу років тощо.

Слід зауважити, що деякі види виплат, які входять до розрахунку середньої заробітної плати, мають певні особливості щодо включення.

Так, премії включаються до заробітку того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, що виплачуються за квартал або триваліший проміжок часу при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, уключаються до заробітку в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли кількість робочих днів відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час розрахунку середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік або вислугу років уключається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.

Усі виплати включаються до розрахунку середньої заробітної плати в тому розмірі, в якому їх нараховано, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (абзац третій п. 3 Порядку № 100).

Виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Згідно з п. 4 Порядку № 100 не включаються до складу середньої заробітної плати такі виплати:

— виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять до обов’язків працівника (за винятком доплат за суміщення професій та посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт і обов’язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов’язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу та не є штатними заступниками);

— одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо);

— компенсаційні виплати на відрядження та переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

— премії за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів та раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, уведення в дію виробничих потужностей та об’єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

— грошові та матеріальні винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

— пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

— літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що виплачується за авторським договором;

— вартість безоплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, мийних та знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

— дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв та будинків відпочинку;

— виплати, пов’язані з ювілейними датами, днем народження, за багаторічну і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

— вартість безкоштовно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

— заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких уключення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

— суми відшкодування шкоди, заподіяної працівнику каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

— доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу та вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

— компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати.

Також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних та громадських обов’язків, щорічної та додаткової відпусток, відрядження тощо), допомога по тимчасовій непрацездатності та оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, допомога по вагітності та пологах.

Алгоритм розрахунку. При обчисленні вихідної допомоги слід керуватися нормами п. 8 Порядку № 100. Відповідно до них нарахування виплат, що розраховуються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, зокрема для вихідної допомоги, здійснюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим п. 8 Порядку № 100, на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на кількість календарних днів за цей період (абзац перший п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячна кількість робочих днів розраховується діленням на 2 сумарної кількості робочих днів за останні два календарні місяці відповідно до графіка роботи підприємства, установи, організації, установленого з додержанням вимог законодавства. При розрахунку кількість робочих днів не округляємо (залишаємо одну цифру після коми, якщо вона є).

Таким чином, розрахунок середньомісячної заробітної плати для визначення розміру вихідної допомоги можна показати у вигляді формули:

ВД = З : К₁ х К₂,

де ВД — сума середньомісячної заробітної плати для вихідної допомоги;

З — сума зарплати за розрахунковий період, що бере участь у розрахунку;

К₁ — кількість відпрацьованих днів у розрахунковому періоді;

К₂ — середньомісячна кількість робочих днів згідно з установленим режимом роботи.

К₁ = Д_відпр.1 + Д_відпр.2,

де Д_відпр.1 — відпрацьовані дні за перший місяць розрахункового періоду;

Д_відпр.2 — відпрацьовані дні за другий місяць розрахункового періоду.

К₂ = (Д_гр.1 + Д_гр.2) : 2,

де Д_гр.1 — робочі дні за графіком підприємства за перший місяць розрахункового періоду;

Д_гр.2 — робочі дні за графіком підприємства за другий місяць розрахункового періоду.

Наведемо приклади розрахунку вихідної допомоги.

Приклад 1. Працівник 01.07.2013 р. звільняється у зв’язку зі скороченням штатів (ч. 1 ст. 40 КЗпП). У травні 2013 року йому було нараховано заробітну плату за 15 відпрацьованих днів у сумі 3157,89 грн., а також відпускні — 540,84 грн. У червні 2013 року за 18 відпрацьованих днів нараховано 4000,00 грн. Кількість робочих днів за графіком роботи підприємства у травні та червні 2013 року становить 19 і 18 днів відповідно.

Як розрахувати суму вихідної допомоги?

У наведеному прикладі працівник звільняється на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП. Згідно зі ст. 44 КЗпП такому працівнику зобов’язані виплатити вихідну допомогу при звільненні у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати. День звільнення — 01.07.2013 р. Розрахунковим періодом у цьому випадку буде травень — червень 2013 року.

Визначимо суму заробітної плати за розрахунковий період. При цьому слід ураховувати, що сума відпускних у розрахунку середньої заробітної плати для розрахунку вихідної допомоги участі не бере (абзац другий п. 4 Порядку № 100).

Сума заробітку за розрахунковий період становитиме:

3157,89 + 4000,00 = 7157,89 (грн.),

де 3157,89 — заробітна плата за відпрацьовані дні травня 2013 року;

4000,00 — заробітна плата за відпрацьовані дні червня 2013 року.

Кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді дорівнює:

15 + 18 = 33 (дн.),

де 15 — відпрацьовані робочі дні у травні 2013 року;

18 — відпрацьовані робочі дні у червні 2013 року.

Середньомісячна кількість робочих днів згідно з установленим режимом роботи становить:

(19 + 18) : 2 = 18,5 (дн.),

де 19 — робочі дні травня 2013 року за встановленим графіком роботи підприємства;

18 — робочі дні червня 2013 року за встановленим графіком роботи підприємства.

Сума вихідної допомоги дорівнюватиме:

7157,89 : 33 х 18,5 = 4012,76 (грн.).

Приклад 2. 27.06.2013 р. працівника було звільнено внаслідок відмови продовжувати роботу у зв’язку зі зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП). У розрахунковому періоді йому були нараховані такі виплати:

квітень 2013 року: зарплата за відпрацьовані дні — 1400,00 грн.; премія, нарахована за березень 2013 року, — 400,00 грн.; відпрацьовано 11 робочих днів; за графіком — 22 робочі дні;

травень 2013 року: зарплата за відпрацьовані дні — 1473,68 грн.; премія, нарахована за квітень 2013 року, — 200,00 грн.; «перехідні» лікарняні — 3023,60 грн.; відпрацьовано 10 робочих днів; за графіком — 19 робочих днів.

Який розмір вихідної допомоги потрібно виплатити працівнику?

При звільненні на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП сума вихідної допомоги дорівнюватиме одній середньомісячній заробітній платі.

Алгоритм розрахунку вихідної допомоги такий самий, як і в попередньому прикладі. Єдина відмінність полягає в тому, що премії необхідно враховувати пропорційно відпрацьованим дням у розрахунковому періоді. Це пояснюється тим, що кількість робочих днів відпрацьовано не повністю.

Визначимо суму премії, що бере участь у розрахунку середньої заробітної плати:

(400 + 200) : (22 + 19) х (11 + 10) = 307,32 (грн.),

де 400 — премія, нарахована у квітні 2013 року;

200 — премія, нарахована у травні 2013 року;

22 — кількість робочих днів квітня 2013 року за встановленим графіком роботи підприємства;

19 — кількість робочих днів травня 2013 року за встановленим графіком роботи підприємства;

11 — відпрацьовано робочих днів у квітні 2013 року;

10 — відпрацьовано робочих днів у травні 2013 року.

Визначимо суму вихідної допомоги:

(1400,00 + 1473,68 + 307,32) : (11 + 10) х ((22 + 19) : : 2) = 3105,26 (грн.),

де 1400,00 — зарплата, нарахована у квітні 2013 року;

1473,68 — зарплата, нарахована у травні 2013 року;

307,32 — сума премії, розрахована пропорційно відпрацьованим дням у розрахунковому періоді;

11 — відпрацьовано робочих днів у квітні 2013 року;

10 — відпрацьовано робочих днів у травні 2013 року;

22 — кількість робочих днів квітня 2013 року за встановленим графіком роботи підприємства;

19 — кількість робочих днів травня 2013 року за встановленим графіком роботи підприємства.

Частиною другою ст. 21 КЗпП встановлено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному чи водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Працівники, які уклали трудовий договір на роботу за сумісництвом, мають ті самі права та обов’язки, що й працівники, які працюють за основним місцем роботи. На сумісників поширюються всі трудові гарантії, передбачені чинним законодавством України та локальними (внутрішніми) нормативними актами підприємства, установи, організації.

Порядок і підстави для звільнення сумісників аналогічні порядку та підставам для звільнення основних працівників. Тому сумісникам, як й основним працівникам, у законодавчо передбачених випадках при звільненні виплачується вихідна допомога згідно зі ст. 44 КЗпП.

ПДФО. При нарахуванні вихідної допомоги можуть виникнути запитання щодо її оподаткування. Згідно з п. 3.8 Інструкції № 5 вихідна допомога в разі припинення трудового договору не належить до фонду заробітної плати.

Водночас із такої виплати необхідно утримати ПДФО.

Відповідно до роз’яснень у листі № 4628 вихідна допомога включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу. Так, п.п. 164.2.19 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків уключаються інші доходи, крім тих, що визначені в п. 165 ПКУ (інші виплати) і підлягають оподаткуванню за ставками, установленими п. 167.1 ПКУ (15 або 17 %). Це пояснюється тим, що п. 165 ПКУ встановлено види доходів, що не підлягають оподаткуванню, і вихідну допомогу при звільненні серед них не зазначено.

Таким чином, вихідна допомога обкладається ПДФО.

Якщо при цьому сума загального місячного оподатковуваного доходу менша або дорівнює 10 мінімальним заробітним платам, установленим на 1 січня звітного податкового року, то застосовується ставка 15 %, якщо сума перевищує 10 мінімальних заробітних плат, застосовується ставка 17 %. У 2013 році 10 мінімальних заробітних плат дорівнюють 11470,00 грн.

Що стосується податкової соціальної пільги, то в цьому випадку вона не застосовується. Згідно з п.п. 169.4.1 ПКУ податкова соціальна пільга застосовується до доходів, нарахованих платнику податків у вигляді заробітної плати. Заробітна плата для цілей розд. IV ПКУ — це основна й додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (п.п. 14.1.48 ПКУ).

Отже, застосування податкової соціальної пільги до інших доходів платника податків, ніж заробітна плата, зокрема і вихідної допомоги при звільненні, у ПКУ не передбачено (лист № 4628).

ЄСВ. Базою для нарахування ЄСВ для підприємств, установ, організацій, що використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основ-ну й додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.

Визначення видів виплат, що належать до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, при нарахуванні ЄСВ передбачено Інструкцією № 5.

Крім того, виплати, на які не нараховується ЄСВ, затверджено Переліком № 1170.

Згідно з п. 4 розд. І Переліку № 1170 вихідна допомога в разі припинення трудового договору не є базою для нарахування та утримання ЄСВ (лист ПФУ від 27.12.2012 р. № 31488/03-20 // «ОП», 2013, № 6, с. 18).

Роботодавцям необхідно пам’ятати, що виплата вихідної допомоги звільненому працівнику зобов’язує їх відображати цю суму в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ з ознакою доходу «127».

Що стосується Звіту за формою № Д4, то у зв’язку з тим, що сума вихідної допомоги не є «зарплатним» доходом і зазначена в Переліку № 1170, відображати таку суму в цьому Звіті не потрібно.

Податковий облік. Особливості визначення складу витрат на оплату праці визначено ПКУ. Зокрема, п. 142.2 ПКУ встановлено, що до складу витрат підприємства включаються обов’язкові виплати, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством. Таким чином, суми вихідної допомоги, що виплачуються працівникам у зв’язку зі звільненням, ураховуються у складі витрат платника податку при обчисленні об’єкта оподаткування (див. роз’яснення в розділі 102.07.17 Єдиної бази податкових знань на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua)).

Бухгалтерський облік для госпрозрахункових підприємств. Виплати при звільненні, у тому числі й вихідної допомоги, визнаються витратами того періоду, в якому виникає зобов’язання за такими виплатами (п. 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам», затвердженого наказом Мінфіну від 28.10.2003 р. № 601). Як правило, такі зобов’язання виникають у підприємства на дату оформлення відповідного наказу. Здебільшого дата оформлення наказу про звільнення і відповідно виплату вихідної допомоги і дата звільнення припадають на один місяць.

У бухгалтерському обліку нарахування вихідної допомоги відображається по кредиту субрахунку 663 «Розрахунки за іншими виплатами» і по дебету відповідних рахунків (23, 91, 92, 93) залежно від того, яку роботу виконував працівник.

Розглянемо на прикладі порядок відображення нарахування вихідної допомоги.

Приклад 3. Працівник відділу збуту звільняється 14.06.2013 р. на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП (відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці). У місяці звільнення йому нараховано:

— заробітну плату за відпрацьовані дні у червні 2013 року (10 робочих днів) — 1940,00 грн.;

— компенсацію за невикористані дні відпустки — 1180,40 грн.;

— вихідну допомогу в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати — 3492,00 грн.

У бухгалтерському та податковому обліку операції з проведення остаточного розрахунку буде відображено таким чином:

Бухгалтерський облік для бюджетних організацій. Для бюджетних організацій та установ існують певні особливості бухгалтерського обліку операцій з виплати вихідної допомоги. Так, згідно з Порядком застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних організацій, затвердженим наказом Головного управління Державного казначейства України від 10.12.99 р. № 114, нарахування вихідної допомоги відображається по кредиту субрахунку 661 «Розрахунки із заробітної плати» і дебету відповідних субрахунків класу 8 «Видатки».

Порядок відображення в бухгалтерському обліку операцій з нарахування і виплати вихідної допомоги при звільненні працівника бюджетної установи, організації наведено на с. 14 цього номера.

На закінчення хотілося б нагадати, що відповідно до ст. 116 КЗпП суму всіх виплат, які належать працівнику при звільненні, у тому числі й вихідної допомоги, має бути виплачено в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то такі суми має бути виплачено йому не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Роботодавець зобов’язаний попередити працівника письмово про нараховані суми, що йому належать, перед їх виплатою. За порушення власником чи уповноваженою ним особою зазначених вище норм передбачено відповідальність (ст. 117 КЗпП), а саме: за весь час затримки виплати нарахованих сум при звільненні працівника, за умови відсутності спору про їх розмір, підприємство має виплатити такому звільненому працівнику його фактичний середній заробіток по день фактичного розрахунку.