Право розлученої жінки на додаткову відпустку

Додаткова оплачувана відпустка працівникам, які мають дітей, належить до категорії соціальних відпусток і згідно зі ст. 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96­ВР (далі — Закон про відпустки) надається щороку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових та неробочих днів таким категоріям працівників:

— жінці, яка має двох та більше дітей віком до 15 років;

— жінці, котра має дитину­інваліда;

— жінці, яка всиновила дитину;

— одинокій матері;

— батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);

— особі, яка взяла дитину під опіку.

За наявності декількох підстав для надання такої відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Перш за все необхідно визначити, які категорії жінок підпадають під поняття «одинока мати» для цілей Закону про відпустки.

Так, у самому Законі, зокрема у п. 5 ч. 13 ст. 10, визначено, що одинокою матір’ю вважається жінка, яка виховує дитину без батька.

Більш розширено це поняття наведено в листі Мінпраці від 26.07.2010 р. № 2650/0/10­10/13 (далі — лист № 2650 // «ОП», 2010, № 23, с. 14).

Ураховуючи положення п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9 та п. 5 ч. 13 ст. 10 Закону про відпустки, для цілей надання додаткової відпустки на дітей під одинокою матір’ю слід розуміти:

— жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис зроблено в установленому порядку зі слів матері;

— удову;

— жінку, яка виховує дитину без батька (у тому числі й розлучену жінку, яка самостійно виховує дитину, якщо батько не проживає разом з дитиною і відсутні докази його участі у вихованні дитини, а також за вказаних умов, якщо жінка вдруге вийшла заміж, але її дитину новим чоловіком не всиновлено).

Як бачимо, для визначення жінки одинокою матір’ю участь батька в утриманні дитини значення не має. Має значення саме участь батька у вихованні дитини.

У яких випадках вважається, що жінка виховує дитину самостійно? Для цього звернемося до положень Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. № 2947­III (далі — СКУ).

Згідно зі ст. 157 СКУ питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Проживання одного з батьків окремо від дитини не позбавляє його обов’язку брати участь у вихованні дитини, і така особа має право на особисте спілкування з дитиною.

Тому якщо батько дитини не проживає з нею, жінці потрібно довести, що він не бере участі у вихованні дитини.

На думку Мінпраці, документами для підтвердження того, що батько не бере участі у вихованні дитини, може бути будь­який офіційно складений, оформлений та засвідчений у встановленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини (див. лист № 2650). Зокрема, такими документами, наприклад, можуть бути:

— рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав;

— рішення органів опіки та піклування або суду про участь батька у вихованні дитини;

— ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів;

— акт, складений соціально­побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь­якою іншою комісією, створеною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини;

— довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з учителями, не забирає дитину додому, не відвідує батьківські збори) тощо.

Надання однієї лише копії свідоцтва про розірвання шлюбу та довідки з ЖЕКу про реєстрацію місця проживання не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у вихованні дитини.

Таким чином, у разі надання перелічених вище документів, що підтверджують статус «одинока мати», працівниця матиме право на додаткову оплачувану відпустку на дитину тривалістю 10 календарних днів.

Що стосується граничного віку дитини, після досягнення якого працівниця втрачає право на додаткову відпустку як одинока мати, зауважимо таке. У самому Законі про відпустки встановлено тільки граничний вік дитини (15 років), який дає право на відпустку жінкам, котрі мають двох та більше дітей. Для інших категорій працівників, які мають дітей, граничний вік дитини не зазначено. Тому в цьому випадку необхідно керуватися загальними нормами законодавства.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402­ІІІ і ст. 2 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.92 р. № 2811­ХІІ дитина — це особа віком до 18 років (повноліття), якщо вона не набула права повноліття раніше.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435­ІV (далі — ЦКУ) фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття), отримує пов­ну цивільну дієздатність. В окремих випадках, визначених ЦКУ, повна цивільна дієздатність надається особам, котрі не досягли 18 років, а саме:

— у разі реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦКУ);

— якщо фізична особа досягла 16 років та працює за трудовим договором (ч. 1 ст. 35 ЦКУ);

— якщо неповнолітню особу записано матір’ю чи батьком дитини (ч. 1 ст. 35 ЦКУ);

— якщо фізична особа досягла 16 років та займається підприємницькою діяльністю — з моменту державної реєстрації її як підприємця за письмовою згодою на це батьків (усиновлювачів), опікунів або органу опіки та піклування (ч. 3 ст. 35 ЦКУ).

Таким чином, у загальному випадку одинока мати має право на додаткову відпустку до досягнення дитиною 18 років. При цьому слід ураховувати, що працівниця має право на додаткову відпустку як одинока мати востаннє за календарний рік, в якому дитині виповнилося 18 років. Використати таку відпустку вона має право в будь­який час незалежно від дати народження дитини — до чи після (див. лист Мінпраці від 22.02.2008 р. № 33/13/116-­08).