Частиною першою ст. 19 Закону України від 23.09.99 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 1105) передбачено право застрахованих громадян України, іноземців, осіб без громадянства та членів їх сімей, що проживають в Україні <…>, на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. 31 Закону № 1105 підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності (далі — ЛН). Порядок і умови видачі, продовження та обліку ЛН, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням з Фондом.
Наказом МОЗ від 13.11.2001 р. № 455 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» визначено порядок, умови видачі та продовження ЛН.
Пунктом 2.1 Інструкції № 455 передбачено, що у разі захворювання чи травми на весь період тимчасової непрацездатності до відновлення працездатності або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) видається ЛН, що обраховується в календарних днях.
Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі — МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством (ч. 2 ст. 22 Закону № 1105).
Отже, враховуючи вищенаведене, застрахована особа, яка в день звільнення стала непрацездатною внаслідок захворювання або травми, що підтверджується виданим в установленому порядку ЛН, має право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення МСЕК інвалідності. <…>
КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ
Працівник захворів у день звільнення: що робити роботодавцеві
Ситуація, розглянута в листі, що коментується, не така вже і рідкісна. Працівник звільняється, а тут бац — він захворів. І що з усім цим робити роботодавцеві? Давайте розберемося.
Спершу хочемо попередити: чинним законодавством передбачені випадки, коли працівник не може бути звільнений у період його хвороби.
Отже, у ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) визначено таке:
Не допускається звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (окрім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Який висновок ми можемо зробити з цього положення? Ми можемо визначити, в яких саме випадках працівник може звільнитися в період його хвороби:
— у разі невиходу на роботу протягом більш ніж чотирьох місяців поспіль унаслідок тимчасової непрацездатності, не включаючи відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлений триваліший термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні (п. 5 ст. 40 КЗпП);
— у разі повної ліквідації підприємства, установи, організації (пряма норма в ст. 40 КЗпП);
— у разі звільнення працівника за власною ініціативою (ст. 38 і 39 КЗпП);
— у разі звільнення за угодою сторін (якщо працівник не передумає звільнятися в раніше обумовлений день) (п. 1 ст. 36 КЗпП // див. детальніше «ОП», 2016, № 24/1);
— у разі закінчення строкового трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП);
— у разі переведення працівника за його згодою на інше підприємство, до установи, організації або переходу на виборну посаду (п. 5 ст. 36 КЗпП);
— у разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмову від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП).
Як бачимо, роботодавцеві в першу чергу в ситуації (працівник захворів у день звільнення), що склалася, треба звернути увагу на підставу його звільнення. Якщо підставою для звільнення працівника була ініціатива роботодавця (окрім звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, а також на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП), то однозначно із звільненням працівника доведеться почекати. Інакше таке звільнення обернеться дуже великими проблемами для роботодавця у вигляді судових розглядів.
Якщо ж працівник звільняється з причин, перелічених вище, то він може бути звільнений в обумовлений день, навіть якщо цього дня захворів.
Але тут вже потрібно бути «напоготові» бухгалтерові. Ситуації може бути дві.
Перша — працівник у день звільнення не вийшов на роботу і пішов на «лікарняний». Тут треба знати, що такий лікарняний має бути повністю оплачений. Перші п’ять календарних днів — за рахунок роботодавця, інші дні (у разі їх наявності) — за рахунок коштів Фонду соцстраху. Це прямо випливає з норм ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 р. № 1105-XIV.
Друга — працівник у день звільнення повністю відпрацював (з ним розрахувалися, він забрав трудову книжку), а після роботи звернувся до медичної установи за наданням медичної допомоги, де йому видали лікарняний лист.
Зазначимо, що така ситуація цілком реальна і більше того, повністю законна. Так, у разі якщо працівник звернувся по медичну допомогу в медустанову після закінчення робочого дня, листок непрацездатності може видаватися, за його згодою, з наступного календарного дня (п. 2.6 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13.11.2001 р. № 455).
Зверніть увагу, «може», не означає «повинен». Тому в ситуації, що склалася, лікарняний лист може бути виданий як днем звільнення, так і наступним календарним днем.
Якщо лікарняний лист виданий наступним після звільнення календарним днем, то роботодавець має повне право не оплачувати такий лікарняний. Адже на момент початку хвороби працівник вже не перебував із ним у трудових відносинах.
А ось якщо працівникові видали лікарняний лист після закінчення роботи в день його звільнення, роботодавець зобов’язаний буде його оплатити. Тільки врахуйте особливість в його оплаті. Оскільки працівник відпрацював увесь день (день звільнення), то за цей день йому повинні нараховувати зарплату. Але! Перших п’ять календарних днів тимчасової непрацездатності ми повинні відлічувати, починаючи з дня видачі лікарняного листа, тобто з дня звільнення. У результаті виходить: за перший календарний день хвороби, який працівник повністю відпрацював, йому треба виплатити зарплату, за наступні чотири (!) календарних дні роботодавець нічого не платить (див. лист Мінсоцполітики від 19.01.2012 р. № 26/18/99-12 // «ОП», 2012, № 5, с. 5), а починаючи з шостого дня хвороби лікарняний оплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.
І наостанок про оподаткування сум лікарняних, нарахованих звільненому працівникові. Суми лікарняних ЄСВ не обкладаються, а ПДФО і ВЗ — обкладаються.
Тетяна РУДА, головний редактор
