Лідерство і мова
Чому говорити про лідерство важливо і чому про нього так багато говорять? Та просто тому, що лідерство є ключовою організаційною функцією. Ні, не керівництво, адже керівник може бути формальним, від нього ізолюються, його уникають, йому брешуть, а ось лідер (той, хто веде за собою) дійсно організовує і направляє професійну діяльність та організаційну поведінку кожного з нас.
Так ось, у сучасній науці є безліч теорій лідерства. Одні говорять про особливу харизму особи лідера, яка і визначає те, що в нього з’являються послідовники. Але харизма — справа тонка, виміряти її, зафіксувати, а тим більше навчитися їй, досить проблематичне завдання. Інші зосереджені на особливих універсальних рисах лідера. Серед них найчастіше називають: інтелект, впевненість у собі, активність і вміння вирішувати завдання. Щоправда, вам напевно траплялися лідери, які були не дуже-то і розумними або не дуже впевненими, або погано вирішували завдання, робили це повільно або неефективно, але люди йшли за ними? Треті зосереджені на поведінці лідера, але далі опису авторитарного, демократичного і ліберального стилю лідерства (ми колись про них теж говорили) справа, зазвичай, не йде. Безумовно, є і четверті, і п’яті тощо. Повірте, в соціогуманітарних науках точок зору на одне і те саме явище завжди сила-силенна. Проте всі вказані вище теорії, на наш погляд, здійснюють одну і ту саму помилку — вони зосереджуються на особистості лідера, абсолютно не враховуючи його послідовників. Скоріше, можна говорити про те, що вони розглядають лідерство як індивідуальний, а не як соціальний феномен.
У цій статті ми пропонуємо вам іншу модель лідерства, яка була достатньо компактно описана С. Тітц зі співавторами у книзі «Мова організацій. Інтерпретація подій і створення значень». Як би не сперечалися між собою фахівці у сфері лідерства, в одному їм точно доведеться погодитися — лідерство містить такі процеси, які дозволяють зробити щось разом з іншими людьми, модно кажучи, командно.
Отже, що ж за модель пропонує С. Тітц та її колеги? Це дискурсивна мовна модель лідерства. Лідерство з’являється в ній як певна мовна гра. Дійсно, складно не погодитися з тим, що якщо лідеру вдається об’єднувати інших людей для здійснення певних дій, так це тільки тому, що він створює значення і сенси, які ці люди приймають та поділяють. Робить він це за допомогою мови, мовлення, певних висловлювань. Йому чомусь вдається переконати інших людей у тому, що його точка зору правильна.
Отже, ключ до лідерства, його глибинна структура, сама суть полягає в такому:
Лідерство — створення значень і сенсів для інших людей.
Раптом Ленін проголошує з броньовика гасло: «Землю — селянам, заводи — робітникам, влада — народу...». І чомусь ці слова примушують людей повірити йому і піти слідом за ним. Так, десь він угадує настрої мас, десь він їх відчуває, але найголовніше — він цей настрій і створює, він ним керує, він веде за собою. Ми навели цей приклад не для того, щоб популяризувати Леніна, а, скоріше, щоб показати, що лідерство — це передусім певний спосіб говорити. Недаремно навіть деякі гуру менеджменту (ось уже смішне словосполучення), такі як Том Петерс, дозволяють собі доходити висновку: «У лідера як «інструмент» є тільки його язик».
Отже, дискурсивна концепція лідерства базується на таких основних положеннях:
1) лідерство — не індивідуальний, але соціальний, колективний феномен;
2) лідерство — процес створення значень і сенсів, які приймають інші люди;
3) лідери створюють і розкривають світ для своїх послідовників.
Так, декому ця концепція може здатися трохи складнішою, ніж звичне «ось є така риса або якась харизма і все тут», але ви зараз переконаєтеся, що сила цієї моделі — в її практичності.
Найголовніше запитання цієї статті: як комусь вдається говорити так, що в нього з’являються послідовники?
Хочете дізнатися на нього відповідь, чи не так? Тож давайте зробимо це!
Проста глибина
Дослідження показали, що, мабуть, найхарактернішою особливістю мовлення лідерів є пояснення глибоких і складних ідей простими словами.
При цьому вони використовують такі слова, які найтіснішим чином пов’язані з емоціями й очікуваннями інших людей. Інакше кажучи, лідерам вдається донести послідовникам сенс активності таким чином, що цей сенс сприймається як безперечний, соціальний факт.
Тільки погляньте на слова цих двох керівників:
1) «Ми більше не можемо чекати, поки пройде шторм. Ми повинні навчитися працювати під дощем»;
2) «Ми складаємо всі яйця в робочий кошик і дивуємося, чому вони змішуються».
Їх слова прості і метафоричні! Вираженню яких ідей вони слугують?
У першому випадку лідер намагається замотивувати послідовників на ефективну роботу, навіть у несприятливих умовах. При цьому він легко змінює сильне, емоційно навантажене слово «шторм» на м’якше «дощ». Як би він міг говорити, якщо б не враховував емоції й очікування своїх співробітників? Напевно, міг би розповідати про економічну кризу, несприятливу політичну обстановку, про текучку персоналу тощо. Він говорив би казенною мовою, канцеляризмом, який зрозумілий йому, але чи потрібна ця мова співробітникам? Для них значно зрозуміліше та сильніше використана ним мова аналогій і метафор — шторму і дощу.
Другий лідер висловлює складну ідею порядку, дисципліни, але наскільки просто і легко. Чи є в цьому осудження когось? Ні, він говорить «ми», а не «ви».
Загалом, основна навичка лідерства — виражати складні ідеї в простих текстах, які зрозумілі якомога більшому числу людей. Це глобальний принцип. Як і за допомогою яких способів він реалізується на практиці? Які мовні засоби використовують справжні лідери? Рухаємося далі!
Створення організаційної мети
Процес опису мети групи або організації називають фреймінгом (від англ. frame — рамка). Грубо кажучи, йдеться про те, в якій смисловій рамці лідери розміщують ту або іншу інформацію, коли представляють її людям.
Типовими прикладами фреймів постановки цілей в організаціях є фрейм проблеми та фрейм можливості. Порівняйте два описи одного і того ж завдання:
1) «Організація цього заходу дозволить вам розвинути власні здібності та підвищить імовірність кар’єрного зростання»;
2) «Нас вважають нікчемною організацією, оскільки ми вже давно не проводили цікавих заходів. Нас закриють до біса, якщо тільки ви не придумаєте найближчим часом щось цікаве».
У першому випадку лідер використовує фрейм можливості: він описує, що відкриє для підлеглого (послідовника) виконання завдання, що виявиться корисним для нього самого. У другому випадку лідер використовує фрейм проблеми — завдання розміщується в рамці проблеми і має бути вирішене, адже на сьогодні справи йдуть просто жахливо, ми тонемо в існуючих проблемах. Як думаєте, який фрейм спонукає до виконання завдання і веде за собою, а який — ні?
Таким чином, результатом правильного фреймінгу, який і забезпечує лідерство, стає натхнення групи, готовність інших людей діяти відповідно до поставленого завдання.
Цікавий також приклад фрейма, який використав Стів Джобс, коли говорив з персоналом про цілі його щойно створеної компанії NEXT. Як мету він назвав «революцію освітньої системи нації». Тобто Джобс застосував фрейм соціального вкладу, який природним чином спонукає співробітників працювати, адже вони працюють не на благо якогось дядька, не для його заробітку і прибутку, не за його примхою, а для зміни освітньої системи. Адже Джобс міг використати і звичнішу мову: збільшити кількість проданих комп’ютерів, поліпшити технічні характеристики комп’ютерів, завоювати нові ринки… Ось тільки змогла б ця мова повести когось за собою? Хоч вона і надзвичайно зрозуміла і конкретна, навіть вимірна, це суха мова бізнесу, елемент економічного дискурсу, але в ній немає найголовнішого — значень і сенсів для інших людей. Навряд чи вони зможуть переконливо відповісти самому собі — навіщо, для чого я це роблю? Тож хороший фрейм — той фрейм, який розміщує ту або іншу активність людей у сферу їх цінностей і переконань.
Хочете, щоб хтось зробив щось? Покажіть, як це пов’язано з його цінностями і переконаннями.
Джеф Бізос писав про компанію Амазон: «Наша місія полягає в тому, щоб створити новий рівень очікувань у клієнтів, який змусить усі компанії підняти свій рівень… Це стане чимось, про що ми зможемо розповідати нашим онукам». Бізос використовує відразу декілька фреймів, які пов’язані з цінностями сучасних людей: фрейм споживчої культури — підвищити рівень очікувань клієнтів; фрейм сімейних цінностей — це те, про що ми зможемо розповісти онукам. Так, у його висловлюванні змішуються цінності бізнесу, досягнення, ефективності з цінностями сім’ї.
Настав час відповісти на найпрактичніше запитання: які конкретні мовні прийоми використовують лідери, щоб вести за собою?
Риторичні прийоми лідерства
Як відомо, риторика — це дисципліна, яка вивчає мистецтво мови. Риторичні прийоми визначають те, як саме повідомляється те, що повідомляється.
Займенники. Лідерам подобається грати із займенниками, адже саме від цієї частини мови нерідко залежить відповідальність, провина, ідентичність і відношення в повідомленні. Порівняйте три такі висловлювання:
1) «З’ясувалося, що потрібно скорочувати штат»;
2) «Ми вважаємо, що необхідно скорочувати штат»;
3) «Я вважаю необхідним скорочення штату».
У першому випадку, очевидно, лідер уникає будь-якої відповідальності, він знеособлює суб’єкта — незрозуміло, ким з’ясувалося і звідки з’ясувалося, ось просто з’ясувалося і все. Тож шишки навряд чи посиплються на нього або взагалі хоч на когось у цій організації.
У другому випадку він використовує прийнятніший варіант уникнення власної відповідальності. Він ховається за груповою, колективною ідентичністю «ми». Причому ці «ми» можуть розумітися слухачами дуже по-різному: чи то ці «ми» — якесь керівництво, правління, чи то «ми» — увесь колектив. Перше, звичайно ж, ймовірніше. Проте, завдяки цьому формулюванню, лідер знову виграє дещо — він не звалює провину на себе, а розподіляє її між усіма. Щоправда, якщо його відповідальність буде занадто очевидною, зрозуміло, що жодна риторика його не врятує. Правильно і те, що очевидність провини одного лідера буде, радше за все, результатом мовних ігор іншого, який конкурує за владу над розумами та серцями людей товариша.
Останній випадок найпростіший — кажучи «я», людина приписує відповідальність собі. Іноді разом з провиною, але найголовніше — він показує, що активний і готовий далі вести за собою, зважаючи на наслідки своїх вчинків і сміливо дивлячись в очі своїм послідовникам.
Отже, використовуючи різні займенники, ми створюємо і різні значення для своїх слухачів, головне — розуміти, як і навіщо ми їх використовуємо.
Так, займенник «ми» дозволяє нам створювати певну колективну ідентичність не лише в сенсі розмиття відповідальності, але і в сенсі солідарності, згуртованості, командності.
Водночас у «ми» є й інша сильна сторона — він передбачає, що раз є «ми», то мають бути і «не ми», тобто «вони». «Вони» — це, зазвичай, ті, хто нам протистоїть, ті, з ким ми повинні боротися, хто погано виконує свої обов’язки, заважає нам або іншим способом шкодить. Позначаючи «їх», лідер указує на тих, чиї сенси і значення не так уже й важливі.
Цікаве легке підтасування «їх», яке робить М. Тетчер у своїй промові. Спочатку вона говорить так: «Британцям («нам» — прим. О. З.) погрожували іноземні солдати («вони»)». Але вже трохи далі в її промові «вони» змінюються, прем’єр-міністр «проходиться» по лідерах об’єднаної профспілки машиністів і залізничників: «невеликої групки, яка вирішила використати свою владу. Заради чого? Щоб затримувати відновлення Британії, якого всі наші люди так довго чекали». Таким чином, лідери профспілки не лише виявляються протиставлені тим, кого вони нібито захищають, але і прирівнюються до аргентинських загарбників. Це прекрасний приклад того, як створити переконливе мовлення лідера, граючи із займенниками.
Назви. Недаремно в деяких культурах так багато говорять про магію імені. Вважається, що той, хто знає реальне ім’я людини, може зашкодити їй або отримати над нею владу. Насправді, лідери мають владу саме тому, що називають предмети, явища та інших людей певним чином, впливаючи на те, як ми про них думатимемо.
Погодьтеся, «терорист» і «борець за свободу», хоча означають одну і ту саму людину, надають їй різного значення. Дуже цікаво порівнювати найменування одного і того самого в українських та російських ЗМІ: «терористи» і «ополченці», «ЗСУ» і «карателі» тощо. Використовуючи різні назви, ці джерела намагаються викликати й абсолютно різні емоційні і поведінкові реакції в людей.
Тож завжди зайвий раз подумайте, як назвати той чи інший проект, як звертатися до того чи іншого співробітника, як називати завдання тощо. Колеги — підкреслюєте співпрацю, фахівці — професійний рівень працівників, товариші — солідарність, пани — пафос і повага. Справжній лідер завжди чутливий до того, як би його послідовникам хотілося, щоб їх називали. Але він може і змінювати назву, щоб повести людей за собою.
Наприклад, співробітник, який думає про себе як про виробника сумок, і той, який вважає себе майстром-шкіряником, матимуть різні можливості і різну професійну поведінку. Перший зможе робити тільки сумки і нічого більше, другий — усе, що завгодно, аби воно було зі шкіри.
Цікаво, що знаменита компанія Xerox визначає себе як «документальна компанія». Так, вони роблять копіювальну техніку, але можуть займатися і чим завгодно ще, аби воно було пов’язане з документами.
Метафори. Лідери звертаються до метафор, щоб розкрити певні сенси і значення та переконати інших в їх дійсності. Деякі метафори трапляються в мовленні лідерів частіше за інші. Це метафори сім’ї, змагання, битви, команди.
Анніта Родік, що заснувала компанію Body Shop, говорила: «Із самого початку ми управляли компанією, неначе всі ми — велика сім’я». Тут використовується метафора сім’ї, щоб зачепити певні цінності послідовників.
Так, Мері Кей Еш, засновниця косметичної компанії, стверджувала: «Девіз нашої компанії — спочатку Бог, потім сім’я, потім бізнес». Тут до сімейної метафори додається ще і Бог. Чи є цей девіз правдивим? Адже бізнес тут стоїть на останньому місці? Навряд чи, але це не головне, головне — лідер висловлює цінності, до яких хочеться приєднатися.
Загалом, метафори дозволяють вам легко виразити складні ідеї, адже це основна частина лідерства. Часто найуспішніші метафори стають надбанням усього суспільства. Згадайте хоч би метафору, яку використовував В. Черчилль, — «залізна завіса». Вона коротко й образно характеризує деякий комунікативний бар’єр, який розділяв Східну і Західну Європу тоді.
Використовуйте метафори, щоб бути зрозумілим і актуалізувати цінності співробітників.
Історії. Важливим прийомом лідерства є розповідання історій. Які історії про вашу організацію і значущих для неї людей ви можете згадати? Адже саме ці історії багато в чому визначатимуть мотивацію ваших співробітників і вестимуть їх за собою або навпаки демотивуватимуть їх.
У кожної організації є свої історії, деякі легенди про неї. Розповідайте їх, щоб захопити своїх співробітників.
Так, С. Тітц переказує історію про керівника, суть якої зводиться до девізу «Все можливо». Цей керівник, якому на той момент було вже 80 років, зіткнувся з фінансовими складнощами і попросив величезну суму в інвесторів. «Це просто неможливо», — сказали вони. Тоді він підвівся, зняв взуття і шкарпетки, забрався на стіл та двічі пройшовся по ньому босоніж, потім зліз, взувся і вимовив: «Усе можливо!». Грошей йому дали! Як думаєте, чого навчає така історія, якщо її розповісти співробітникам компанії цієї людини?
Алітерація, ритм, повтори. В останній частині ми об’єднуємо зовсім уже технічні особливості мовлення лідерів. Вони часто вдаються до алітерації — коли 2 і більше склади або слова розпочинаються з одного і того самого приголосного: «Фолклендський фактор» (М. Тетчер), «Скромність, спритність і самовпевненість» (Дж. Велш, головний директор General Electric), «Стійке спрямування до свободи» (С. Джобс). Ефект алітерації в тому, що такі повтори допомагають ключовій думці запасти у свідомість людям. Крім того, лідери схильні до повторів, а їх мовлення достатньо ритмічне. Так, М. Л. Кінг у своїй промові «У мене є мрія» починає 7 речень, які йдуть одне за іншим, з фрази: «Нехай свобода дзвенить».
Отже, ми розглянули лідерство як мовну гру, розібравшись з тим, як лідерство створюється за допомогою мовлення людей. Безумовно, щоб бути хорошим лідером, вам усе ще потрібні харизма і талант, але ви вже і краще розумієте соціальні механізми цього явища. Головне — будьте обережні зі своїми знаннями, не використовуйте їх, щоб шкодити іншим. Якщо вже люди пішли за вами, ведіть їх у бік позитивних змін!
