Статтею 1021 КЗпП визначено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують зарплату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників бюджетної сфери визначено постановою КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 р. № 245 (далі — постанова № 245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну від 28.06.93 р. № 43.
Робота за сумісництвом передбачає виконання, крім своєї основної роботи, іншої роботи за межами робочого часу за основною посадою. Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови № 245). Робота за сумісництвом виконується у вільний від основної роботи час за графіком, складеним з урахуванням вимог вказаних нормативних актів.
На працівників, які працюють за сумісництвом, поширюються всі вимоги законодавства про працю, тобто вони мають ті самі права та несуть такі самі обов’язки, що й працівники, які працюють на основному місці роботи, тому на роботі за сумісництвом їм не мають права відмовляти у нарахуванні виплат, які передбачені для основних працівників.
Медичним працівникам державних та комунальних закладів (установ) передбачено виплату допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання щорічної основної відпустки відповідно до абз. 4 п. 2 постанови КМУ «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 11.05.2011 р. № 524 (далі — постанова № 524), яка виплачується з 1 січня 2012 року.
Отже, зазначена допомога виплачується медичним працівникам під час надання щорічної основної відпустки у розмірі посадового окладу, встановленого у штатному розписі закладу. Для працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу, обмежень щодо права на щорічну основну відпустку чинним законодавством не встановлено.
До медичних та фармацевтичних працівників належать особи, які допущені до медичної та фармацевтичної діяльності — професіонали з повною вищою медичною та фармацевтичною освітою та фахівці з базовою та неповною вищою медичною і фармацевтичною освітою, які закінчили вищі навчальні заклади медичної та фармацевтичної освіти. Також до них належать працівники, що допущені до медичної діяльності на посадах лікарів та середнього медичного персоналу відповідно до наказу МОЗ «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» від 25.12.92 р. № 195.
Крім того, до медичних працівників належать і лікарі-інтерни, які згідно з Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженим наказом МОЗ від 29.03.2002 р. № 117, мають повну вищу освіту за напрямом підготовки «Медицина», та проходять спеціалізацію за певною спеціальністю медичного профілю та зараховані на ці посади до штату закладу охорони здоров’я, у зв’язку з чим вони також мають право на допомогу на оздоровлення (п. 7.3 Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ — ІV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів, затвердженого наказом МОЗ від 19.09.96 р. № 291).
Працівникам, які працюють на умовах неповного робочого дня або неповного робочого тижня, ця допомога виплачується у розмірі, встановленому постановою № 524.
Допомога на оздоровлення виплачується відповідно до наказу, затвердженого керівником закладу на підставі заяви працівника, яку він подає на оформлення щорічної основної відпустки з виплатою зазначеної допомоги.
Висновок: Допомога на оздоровлення виплачується працівникам як за основним місцем роботи (за місцем збереження трудової книжки працівника), так і за сумісництвом у розмірі посадового окладу, затвердженого у штатному розписі закладу з урахуванням усіх підвищень (посадовий оклад, визначений у графі 12 тарифікаційного списку, без урахування інших доплат і надбавок).
Примітка редакції
Про виплату медикам допомоги на оздоровлення, яка носить обов’язковий характер, сказано лише у абз. 4 п. 2 постанови КМУ «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 11.05.2011 р. № 524 (далі — постанова № 524): «З 1 січня 2012 р. медичним і фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів (установ) виплачується допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки».
Підкреслимо, що у наведеній нормі немає жодних обмежень стосовно виплати допомоги на оздоровлення медпрацівникам за їх місцем роботи за сумісництвом. Незважаючи на такий факт, у листі МОЗ і ЦК Профспілки працівників охорони здоров’я України у листі від 23.03.2012 р. № 10.01.67/773|03-93 зазначено: усім іншим працівникам закладів охорони здоров’я, у тому числі й тим, хто працює за сумісництвом, допомога на оздоровлення виплачується в межах затвердженого для закладу фонду заробітної плати відповідно до п. 5.11 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, затверджених спільним наказом Мінпраці і МОЗ від 05.10.2005 р. № 308/519 (далі — Умови № 308/519).
З цього роз’яснення випливало, що для медпрацівників за їх основним місцем роботи допомога на оздоровлення носить обов’язковий характер (при виконанні усіх вимог про її виплату) і виплачується згідно з постановою № 524. А ось за сумісництвом медпрацівникам допомога на оздоровлення може виплачуватися (у межах фонду оплати праці) відповідно до п. 5.11 Умов № 308/519, тобто за сумісництвом «оздоровчі» уже не носять обов’язкового характеру.
Вищезгаданий лист виданий ще у 2012 році. Якої думки з приводу виплати допомоги на оздоровлення медпрацівникам за сумісництвом дотримуються відомства зараз? Судячи з вищенаведеної консультації, фахівець ЦК Профспілки працівників охорони здоров’я України вважає, що допомога на оздоровлення належить медпрацівникам як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.
Мінсоцполітики порушило це питання у листі від 25.04.2018 р. № 673/0/101-18 // «Бюджетна бухгалтерія», 2018, № 18-19, с. 11. «Трудове» Міністерство б’є на те, що відпустка (у тому числі щорічна основна відпустка) на роботі за сумісництвом надається працівникам-бюджетникам одночасно з відпусткою за основним місцем роботи (п. 3 постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 р. № 245).
Оскільки щорічна основна відпустка за основним місцем роботи і за сумісництвом надається одночасно, то, на думку Мінсоцполітики, допомога на оздоровлення має обов’язково виплачуватися за основним місцем роботи згідно з постановою № 524. При цьому Міністерство не заперечує, що на нормативному рівні не установлено заборону на виплату медпрацівникам допомоги на оздоровлення за сумісництвом. Проте вважає, що за сумісництвом медпрацівникам допомога на оздоровлення може виплачуватися згідно з п. 5.11 Умов № 308/519, тобто за рішенням керівника закладу в межах затвердженого для закладу фонду заробітної плати. Це означає, що за версією Мінсоцполітики допомога на оздоровлення для медпрацівників за сумісництвом не має обов’язкового характеру.
МОЗ у листі від 16.02.2018 р. № 10.1-18/4185 також наголошує на приписі про одночасне надання щорічної основної відпустки за основним місцем роботи і за сумісництвом. Тому, на думку МОЗ, допомога на оздоровлення медпрацівникам обов’язковою виплачується тільки за основним місцем роботи.
