Через що сир-бор?
Усі звикли, що роботодавець перераховував аліменти у межах виконавчого провадження безпосередньо на рахунок стягувача (відправляв належну йому суму поштою за рахунок аліментника). І ось нещодавно Закон України від 03.07.2018 р. № 2475-VIII (набув чинності 28.08.2018 р.) вніс зміни до ст. 69 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404 -VIII (далі —Закон № 1404), згідно з якими
важливо
аліменти повинні перераховуватися на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця
Це занепокоїло багатьох бухгалтерів. Але чи є підстава для хвилювання?
Якщо ми говоримо про стягнення аліментів за заявою працівника або за виконавчими листами і заявою від одержувача аліментів, то проблем у зв’язку зі змінами до Закону № 1404 не виникне.
Проте якщо йдеться про примусове стягнення аліментів через державного або приватного виконавця, то тут з’являються труднощі.
Звісно, виникає цілком закономірне запитання: що ж із цим «щастям» тепер робити бухгалтерові? Є декілька порад для вас із цього приводу.
Що робити?
Ми вважаємо, що
увага
потрібно керуватися насамперед тими документами, які є сьогодні на руках у роботодавця.
Роботодавець не може просто так узяти і змінити порядок здійснення відрахувань. Тим більше якщо єдиним документом, на підставі якого відраховуються аліменти, є «немодернізований» виконавчий лист або постанова держвиконавця (приватного виконавця). Адже там зазначені реквізити саме стягувача, але ніяк не рахунок виконавця, як того вимагає чинна редакція Закону № 1404.
Якщо розглянути цю ситуацію з точки зору дії законодавчих актів у часі, то доходимо таких висновків. Закон № 1404 у діючій редакції «покриває» відносини, що виникли вже після 28 серпня (дата набуття чинності згаданим вище Законом України від 03.07.2018 р. № 2475-VIII). Адже за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України).
Тому фактично постанови (виконавчі листи), отримані роботодавцями до 28.08.2018 р., повинні виконуватися так, як у них зазначено. Проте держвиконавці в усних роз’ясненнях говорять, що за старими виконавчими документами аліменти необхідно перераховувати на рахунок виконавця.
Важливо
Для того, щоб дізнатися реквізити «нового» рахунку, виконавці пропонують подавати письмовий інформаційний запит.
Якщо ви маєте намір піти цим шляхом, надамо вам невелику пораду. Затребувати цю інформацію цілком можливо в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р. № 2939-VI. І тоді строк відповіді скоротиться з максимальних 30 днів (згідно зі ст. 30 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.96 р. № 393/96-ВР) до 5 днів (згідно зі ст. 20 «публічного» Закону).
Зрозуміти позицію державних і приватних виконавців теж можна. Адже Закон № 1404 не передбачає жодних дій з їх боку в цьому випадку. У наявності прогалина в законодавстві.
А якщо нічого не робити?
Припустимо, роботодавець продовжуватиме перераховувати аліменти стягувачу, не маючи при цьому на руках інших вказівок держ- чи приватного виконавця, окрім «старої» їх постанови або виконавчого листа. Що в цьому випадку загрожує?
В «аліментній» сфері посадові особи роботодавця несуть відповідальність за:
а) невиконання законних вимог держ- або приватного виконавця (ст. 18813 КпАП);
б) невиконання судового рішення (ст. 382 ККУ).
Ми вважаємо, що у разі сплати аліментів «не на той рахунок» вам не загрожує ані а), ані б). Чому?
Якщо говорити про ст. 18813 КпАП, то законних вимог держвиконавця (приватного виконавця) в нашому випадку немає. Адже з вимогами він до вас, по суті, не звертався.
Коли ж ми говоримо про ст. 382 ККУ, то необхідно врахувати такі моменти.
По-перше, об’єктивна сторона злочину за цією статтею «не складається». Тут немає ознак невиконання рішення (постанови) суду, що набрало законної сили. І перешкоджанням їх виконанню теж «не пахне». Адже фактично рішення суду виконується. Аліменти перераховуються в повному обсязі. Їх отримує особа, зазначена в резолютивній частині судового рішення.
По-друге, для того, щоб притягнути винну посадову особу за ст. 382 ККУ, у неї як мінімум має бути умисел. Причому в ч. 1 і 2 цієї статті (які можуть спробувати вам інкримінувати) йдеться лише про прямий умисел.
Нагадаємо: під прямим умислом розуміється ситуація, коли суб’єкт усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання (ч. 2 ст. 24 ККУ).
Та і ст. 367 ККУ (службова недбалість) тут «пришити» практично неможливо. Хоча в подібних випадках і намагаються «розкрутити» на неї.
Проте посадові особи підприємства своїми діями не завдають шкоди правам, свободам та інтересам ані одержувача аліментів, ані держвиконавця (приватного виконавця), ані держави. А саме наявність подібної шкоди є однією з обов’язкових ознак злочину за ст. 367 ККУ.
Загалом, порядок примусового виконання «аліментних» судових рішень повинен звільнити підприємство від певних турбот. Наприклад, перерахувавши грошові кошти на рахунок держ- чи приватного виконавця, роботодавець уже не повинен буде вирішувати проблеми, пов’язані з розшуком одержувача аліментів (як це було іноді на практиці).
Проте зверніть увагу: обов’язки податкового агента в частині відображення в формі № 1ДФ одержувача і суми аліментів з роботодавця ніхто не знімає! Тобто роботодавець, що відраховує грошові кошти з доходу найманого працівника і перераховує їх на рахунок держвиконавця (приватного виконавця), як і раніше, зобов’язаний буде відображати «аліментний» дохід у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ з податковим номером фізособи — фактичного одержувача аліментів.
