Згідно зі ст. 7 КЗпП особливості регулювання праці працівників, зайнятих на тимчасових і сезонних роботах, і додаткові (крім передбачених у ст. 41 КЗпП) підстави для припинення трудового договору з ними установлюються законодавством.
На сьогодні нормативно-правовими актами, що регулюють такі трудові відносини, є:
• для тимчасових робіт — КЗпП, Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24.09.74 р. № 311-IX (далі — Указ № 311);
• для сезонних робіт — КЗпП, Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.74 р. № 310-IX (далі — Указ № 310), Список сезонних робіт і сезонних галузей, затверджений постановою КМУ від 28.03.97 р. № 278.
Тимчасовими вважаються роботи, що виконуються працівниками, прийнятими на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), — до чотирьох місяців (п. 1 Указу № 311).
Сезонними вважаються роботи, які через природні та кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше шести місяців (п. 1 Указу № 310). Вичерпний перелік сезонних робіт і сезонних галузей зазначено у Списку сезонних робіт.
Трудові договори, що укладаються з працівниками для виконання тимчасових або сезонних робіт, є різновидом строкових трудових договорів.
Можливість припинення такого трудового договору у зв’язку із закінченням строку його дії передбачена п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП.
Разом із тим укладення трудового договору на визначений строк не позбавляє сторони такого договору можливості його дострокового розірвання за передбаченими в законодавстві підставами.
Так, згідно зі ст. 39 КЗпП строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі:
• хвороби або інвалідності працівника, які перешкоджають виконанню роботи за договором;
• порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору;
• коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; вступ до навчального закладу; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин).
У таких випадках роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Крім того, відповідно до п. 6 Указу № 310 та п. 5 Указу № 311 працівники, зайняті на тимчасових та сезонних роботах, мають право достроково розірвати трудовий договір, попередивши про це роботодавця письмово за три дні. У цьому разі звільнення відбувається на підставі п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП.
