Однією із обов’язкових умов для в’їзду до багатьох країн є наявність негативного ковід-тесту. Та й, власне, Україна при поверненні своїх громадян додому вимагає від них негативного результату ПЛР-тестування (або самоізоляції)*.
* Актуальну інформацію щодо цього питання ви знайдете на спеціально створеному сайті covid19.gov.ua/border.
Тож цілком може так трапитися, що відряджений за кордон працівник муситиме пройти процедуру тестування навіть двічі — при виїзді і при поверненні. Чи можна вважати такі витрати пов’язаними з відрядженням та чи підлягають вони у зв’язку із цим безподатковій компенсації? Відповідь на це запитання залежить від того, про який ковід-тест ідеться — про обов’язковий, без якого не посадять у літак, чи про добровільний, який можна замінити самоізоляцією. Розглянемо обидва випадки окремо!
Обов’язкове тестування. Витрати на таке тестування цілком можна вважати пов’язаними з відрядженням та компенсувати без будь-яких пересторог. Їх можна кваліфікувати як витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження. А такі витрати прямо названо в переліку тих, що компенсуються відрядженому працівнику та не є його оподатковуваним доходом (п.п. «а» п.п. 170.9.1 ПКУ). Ясна річ, витрати мають бути документально підтверджені. А дата тестування має відповідати періоду відрядження.
Також рекомендуємо підкріпити авансовий звіт відрядженого працівника інформацією про те, що правила в’їзду до конкретної іноземної країни (чи перебування на борту літака) передбачають саме обов’язкове ковід-тестування. Адже правила в’їзду постійно змінюються, і навряд чи податківці самі будуть шукати актуальну інформацію щодо кожної країни. А на слово вони вам можуть і не повірити, тож примусять доводити, що тестування не було примхою працівника.
Добровільне тестування. Витрати на таке ковід-тестування кваліфікувати дещо складніше. Їх не можна вважати обов’язковими витратами відрядженого. Адже правила в’їзду в Україну громадян України передбачають альтернативу — або негативний результат ПЛР-тестування, або самоізоляція із установленням мобільного застосунка «Вдома».
Тож проти компенсації витрат на добровільне тестування, як пов’язаних із відрядженням, податківці можуть заперечити. Мовляв, це в іншу країну чи в літак відрядженого працівника не пустили б без ковід-тесту. І працівник змушений був його зробити, щоб виконати службове завдання, задля якого і їздив у відрядження. А тут міг і не витрачатися, а натомість посидіти на самоізоляції.
Звичайно, можна сперечатися з фіскалами щодо цього питання, а можна скористатися п.п. 165.1.19 ПКУ. Він дозволяє безподаткову компенсацію витрат на медичне обслуговування працівника. І податківці вже визнали, що дія цієї норми поширюється на оплату роботодавцем послуг з ковід-тестування своїх працівників в Україні (категорія 103.02 ЗІР).
Причому п.п. 165.1.19 ПКУ поширюється на ковід-тестування за рахунок роботодавця будь-яких працівників, а не тільки відряджених. У випадку з добровільним тестуванням доцільно задіяти схему, коли працівник проходить тестування за власний рахунок, а потім подає роботодавцю заяву з проханням надати допомогу на медобслуговування у сумі понесених витрат. Певна річ, додавши до заяви документи, які підтверджують факт отримання послуг з ковід-тестування та вартість цих послуг.
