Проблема в тому, що на час війни введено «виконавчі канікули» (борги за виконавчими провадженнями не стягують). Але давайте розберемось у цій темі глибше. Адже вона оповита неоднозначними заявами та суперечливими позиціями.
Закон — усьому голова
Із 26.03.2022 набув чинності Закон № 2129*. Ним установлено спеціальні правила звернення стягнень за виконавчими документами на час війни.
Передусім зауважимо: заборонено відкривати виконавчі провадження та вживати заходів примусового виконання рішень на територіях, які тимчасово окуповані внаслідок військової агресії Російської Федерації, у період такої окупації.
Отже, надалі йтиметься про підконтрольні Україні території. Проте поговоримо лише про одне із нововведень — так звані «виконавчі канікули». Що вони собою являють?
Тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнень на зарплату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника. Винятки:
— рішення про стягнення аліментів;
— рішення, боржниками за якими є громадяни РФ.
Що це означає простими словами? Усі виконавчі документи, крім тих, які стосуються стягнення аліментів та боргів із російських боржників, відкладаємо до закінчення періоду воєнного стану. Утримувати борги за ними будемо після нашої перемоги. Звісно, якщо законодавці не внесуть жодних змін.
Але в цій темі не все так просто. Тут існує декілька гострих кутів.
Розвіюємо міфи
Маємо різні позиції і здебільшого вони офіційно нічим не підкріплені. Давайте далі їх розглянемо.
Міф 1. «Строки канікул». Звільнення від стягнення заборгованості працює на весь період воєнного стану (з 24.02.2022)? На жаль, (для боржників) ця позиція помилкова.
Давайте вчитаємось у формулювання законодавчої норми: «Тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану…». Не на період воєнного стану, а до його припинення/скасування. Закон № 2129 набрав чинності 26.03.2022. Отже, саме з цієї дати і застосовуємо нові правила.
До того ж пам’ятаємо головну догму набрання чинності нормативними актами: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України).
Міф 2. «Нові та старі борги». «Канікули» стосуються лише стягнень за новими виконавчими документами? Тобто якщо маємо документ, виданий та/або уже виконуваний до 26.03.2022, то стягнення за ним продовжуємо. А якщо із зазначеної дати видано/отримано новий виконавчий документ, от його вже можна ігнорувати до закінчення війни.
Відомо, що такі роз’яснення надають окремі виконавці. Але жодного офіційного підтвердження цьому немає.
До того ж така позиція є досить несправедливою щодо «старих» боржників.
Отже, вважаємо, що слід виходити з рівності всіх боржників перед законом. Незважаючи на дату видання виконавчого документа про стягнення боргу, із 26.03.2022 стягнення припиняємо.
Міф 3. «Сигнал від виконавця». Для припинення стягнення потрібна окрема постанова виконавця? Ба більше, навіть він може зробити це за наявності однієї з підстав, визначених ст. 34 Закону № 1404**? Зокрема, якщо боржник проходить військову службу, у тому числі мобілізований, і виконавчі дії проводити неможливо чи про це просить сам стягувач.
** Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII.
Але Мін’юст іншої думки. У листі від 08.04.2022 № 28911/ПІ-Л-1198/20.4.1 служителі Феміди зазначають: Закон № 2129 не передбачає, що виконавці мають виносити постанови про припинення відрахувань.
Отже, «сигналу» від виконавця чекати не треба (було). Хоча, звісно, на практиці бухгалтери воліють перестрахуватись і отримати хоча б якесь підтвердження. Якщо пощастить, це буде усне або письмове повідомлення, на кшталт «утримання з доходу тимчасово припинено відповідно до змін до Закону «Про виконавче провадження». І на тому все.
Лютнева зарплата в червні
Нарешті переходимо до ситуації, описаної на самому початку. У червні роботодавець виплачує працівникові зарплату за лютий 2022 року. Зарплату було нараховано на початку березня, але не виплачено внаслідок військової агресії. Постає запитання: чи стягувати заборгованість за постановою виконавця?
Поглянемо на цю ситуацію з середини. У березні зарплату за лютий було нараховано, але не виплачено. Отже і борг із неї теж утримали, але не перерахували. Усі записи маємо, але виплату не проведено.
До речі, у мирний час за порушення встановлених строків виплати зарплати більш як на місяць для роботодавців передбачено штраф у 3-кратному розмірі мінімальної заробітної плати (абзац четвертий ч. 2 ст. 265 КЗпП). Але в період дії воєнного стану цього штрафу можна уникнути завдяки ст. 10 Закону № 2136***. Ця норма звільняє роботодавця від відповідальності за порушення строків виплати зарплати, якщо той доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Тож потурбуйтесь про докази. При цьому звільнення від відповідальності не звільняє від обов’язку виплатити зарплату. Отже, щойно з’явиться можливість, зробіть це.
*** Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ.
Саме так і зроблено в описаній ситуації. У червні з’явилась можливість — виплачуємо зарплату.
Тепер найцікавіше: утримання боргу. Маємо постанову виконавця про стягнення боргу з працівника. Зв’язку з аліментами та РФ немає, тож слід замислитись над «виконавчими канікулами».
Але! Доходи нараховано за лютий, тобто за місяць, коли заборона на стягнення боргів ще не діяла. Ба більше, саме нарахування та утримання документально також проведено ще до набрання чинності Законом № 2129. Отже, на наш погляд, тепер справу потрібно довести до кінця. Тому вважаємо, що стягнення слід провести за всіма правилами: працівникові треба виплатити зарплату з вирахуванням боргу, а стягувач має отримати належну йому суму.
