Календарні чи робочі дні? Як оплачувати час затримки розрахунку при звільненні

У день звільнення працівника роботодавець зобов’язаний виплатити всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ст. 116 КЗпП).

Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір

Отже, при затримці розрахунку зі звільненим працівником роботодавець має виплатити йому середній заробіток за час затримки. Роботодавець самостійно розраховує і виплачує такі суми.

Поряд із цим працівник, якому не відшкодований середній заробіток за затримку виплати при звільненні або він не згоден із сумою розрахунку, може звернутися до суду з відповідним позовом. Але таке звернення обмежене тримісячним строком.

Працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що йому належать при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 233 КЗпП).

Якщо після звернення до суду спір вирішено на користь працівника, то роботодавець має сплатити працівнику визначені суми відшкодування. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначається судом.

Коли роботодавець обчислює середній заробіток за затримку виплати при звільненні, то виникає питання щодо розрахунку суми відшкодування.

Як визначити період затримки виплати?

Період затримки виплати працівнику рахуємо починаючи:

— з дня, наступного за днем звільнення;

або

— з наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, якщо він у день звільнення не працював.

Закінчуємо днем безпосередньої виплати (включно) вчасно невиплаченої суми заробітку. Але, звісно, не більш як за шість місяців.

Механізм розрахунку середньої зарплати

Середній заробіток визначаємо виходячи з двомісячного розрахункового періоду за правилами абз. 1 п. 8 Порядку № 100*.

* Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 № 100.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої зарплати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.

Якщо у працівника у розрахунковому періоді не було зарплати або відсутній розрахунковий період, розрахунок проводимо з окладу (МЗП) (абз. 3 — 5 п. 4 Порядку № 100). І також виходячи з двохмісячного розрахункового періоду. Для цього оклад (МЗП), помножений на 2 (місяці умовного розрахункового періоду, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов’язана відповідна виплата) ділимо на число робочих днів за ці два місяці, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Які дні оплачувати: календарні чи робочі?

Як ми вже згадували на початку, ст. 117 КЗпП вимагає від роботодавця оплатити «весь час затримки» і не конкретизує, в яких днях його рахувати (календарних чи робочих).

З одного боку, слід рахувати в календарних днях, бо весь час при прямому його розумінні включає підряд всі календарні дні, зокрема вихідні, неробочі тощо. Ба більше, особа, якій затримано розрахунок, вже не перебуває у трудових відносинах з підприємством після звільнення і фактично не працює на ньому.

З іншого боку, звичайні роботодавці нараховують зарплату працівникам за фактично відпрацьовані робочі дні. І логічно було б компенсувати працівнику втрачений заробіток виходячи з робочих днів.

За роз’ясненнями щодо визначення часу затримки розрахунку (календарні чи робочі дні) ми звернулися до уповноважених відомств. І з задоволенням ділимося їх думкою щодо цього.

Позиція Держпраці. Свою думку Держпраці висловило у листі від 30.11.2023 № 4206/2/2.1-23а (повний його текст ви знайдете за посиланням наприкінці статті). Вони вважають, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Виплата працівнику його середнього заробітку здійснюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку

Отже, за роз’ясненнями фахівців Держпраці, рахувати час затримки розрахунку при звільненні і, відповідно, середній заробіток треба виходячи з робочих днів. І їх основним аргументом на користь «робочих днів» є саме механізм розрахунку середньої зарплати.

Позиція Мінекономіки. Будете здивовані, але Мінекономіки вважають інакше. У листі від 03.11.2023 № 4707-05/59459-09 (повний його текст ви знайдете за посиланням наприкінці статті) вони навели такі аргументи. Оскільки згідно зі ст. 117 КЗпП роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку,

Відповідно нарахування середньої зарплати вони радять робити виходячи із заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців календарні дні.

Трохи бентежить те, що у листі від 13.10.2021 № 4711-06/50002-07 фахівці Мінекономіки вважали прийнятним розрахунок у робочих днях. Отже, наразі їх підхід до визначення цього показника та до обчислення середнього заробітку змінився. Ну, маємо що маємо…

Гаразд, у такому разі звернемося до судової практики.

Що з цього приводу говорять суди? Ми проаналізували підхід до визначення часу затримки розрахунку при звільненні судів різних інстанцій.

По-перше, вразила кількість справ щодо затримки розрахунку при звільненні і відшкодування середнього заробітку за час затримки.

По-друге, все ж таки більшість судів рахують час затримки у робочих днях. Наприклад, Запорізький апеляційний суд у постанові від 17.11.2023 у справі № 332/1111/23, Ковпаківський районний суд у рішенні від 26.10.2023 у справі № 592/14260/23, господарський суд Київської області у рішенні від 23.11.2023 у справі № 911/2548/20 (911/2523/23).

Поряд із цим Північний апеляційний господарський суд у постанові від 30.05.2023 у справі № 925/1228/21 (757/1266/19-ц) розрахував прострочення з виплати заробітної плати у календарних днях.

Тобто одностайності у визначенні поняття «весь час затримки» розрахунку при звільненні (календарні чи робочі дні) в судових органах також немає.

Думка редакції

Аналізуючи позиції уповноважених відомств, ми дійшли висновку, що більш логічним і зрозумілим для звичайних роботодавців є позиція Держпраці. Адже зарплату працівникам роботодавці нараховують за фактично відпрацьовані робочі дні, а не календарні. І відповідно середній заробіток виходячи з двох місяців обчислюють у робочих днях. Ба більше, при розрахунку виходячи з окладу (коли відсутній розрахунковий період або в ньому не було зарплати) у нормативці взагалі не йдеться про календарні дні.

З огляду на судову практику — обидва варіанти розрахунку застосовуються судами. Проте більшість судів рахують саме у робочих днях.

На нашу думку, якщо звільненому працівнику зарплата нараховувалася за фактично відпрацьовані ним робочі дні, то доцільно час затримки рахувати в робочих днях і виходячи з робочих днів обчислювати середню зарплату.

Якщо ж виплати проводилися за календарні дні (наприклад, грошове забезпечення), то треба рахувати в календарних днях.

Тому ми вважаємо, що звичайні роботодавці можуть рахувати час затримки розрахунку при звільненні в робочих днях і, відповідно, середній заробіток — виходячи з робочих днів.