Староста та ОСН: хазяйнуємо там, де живемо! (частина 2)

В обраному У обране
Друк
Мацокін Андрій, головний редактор журналу "Держслужбовець"
Радник старости Вересень, 2018/№ 3
У попередньому номері газети «Радник старости»1 ми розглядали питання налагодження старостою ефективних комунікацій та створення сприятливого соціально-психологічного клімату в населених пунктах. Нами було запропоновано форму співпраці для старости і жителів села чи селища через запровадження практичних механізмів посилення причетності та готовності взяти відповідальність за подальший розвиток відповідних територій. Одним з таких механізмів, на нашу думку, є створення та подальша робота органів самоорганізації населення2.

1 Див. «Радник старости», 2018, № 2, с. 38.

2 Далі за текстом — ОСН.

Пригадаємо, що умови створення і функціонування ОСН визначені Законом України від 11.07.2001 № 2625-III «Про органи самоорганізації населення»3.

3 Далі за текстом — Закон № 2625.

Основні завдання ОСН містить ч. 3 ст. 3 цього Закону, у свою чергу, ст. 2 — окреслює його власні та делеговані повноваження, а ст. 14 і 15 їх конкретезують.

Тож давайте продовжимо розгляд повноважень, наданих ОСН законодавством.

Власні повноваження ОСН

7. Надавати допомогу навчальним закладам, закладам та організаціям культури, фізичної культури і спорту у проведенні культурно-освітньої, спортивно-оздоровчої та виховної роботи серед населення, розвитку художньої творчості, фізичної культури і спорту; сприяти збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам’яток історії та культури, впровадженню в побут нових обрядів.

Для того щоб детально розглянути це повноваження, давайте визначимося з організаціями та закладами, переліченими в цьому пункті.

Навчальні заклади. Чинне законодавство не містить визначення «навчальний заклад», хоча і визначення, що таке «навчання», воно також не містить.

Закон України від 23.05.1991 № 1060-XII «Про освіту», який сьогодні вже не є чинним, містив перелік навчальних закладів, що забезпечували певний рівень освіти:

дошкільну;

початкову загальну;

базову загальну середню;

повну загальну середню;

професійно-технічну;

вищу.

З урахуванням того, що Закон № 2625 було прийнято під час дії старого законодавства у сфері освіти, є необхідність проаналізувати норми нового освітнього законодавства з урахуванням норм Закону № 2625.

Отже, відповідно до Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту»4:

4 Далі за текстом — Закон № 2145.

здобуття освіти — це спосіб організації навчання здобувачів освіти.

Тож навчання — це спосіб, у який здобувається освіта. За такою ж логікою можна визначити, що навчальними закладами є заклади, де здобувається освіта, тобто заклади освіти.

Стаття 1 Закону № 2145 визначає, що:

заклад освітиюридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність;

засновник закладу освіти — орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов’язків засновника;

освітня діяльність — діяльність суб’єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті;

освітній процес — система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей;

суб’єкт освітньої діяльності — фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність.

Заклади та організації культури. Закон України від 14.12.2010 № 2778-VI «Про культуру» дає визначення:

заклад культуриюридична особа, основною діяльністю якої є діяльність у сфері культури, або структурний підрозділ юридичної особи, функції якого полягають у провадженні діяльності у сфері культури5.

5 Далі за текстом — Закон № 2778.

Частина 2 ст. 9 зазначеного Закону передбачає, що:

заклади культури можуть створюватися: центральними органами виконавчої влади; органами влади Автономної Республіки Крим; місцевими органами виконавчої влади; органами місцевого самоврядування; творчими спілками, громадськими організаціями, іншими об’єднаннями громадян; юридичними та фізичними особами, у тому числі іноземними.

Щодо форм ти видів таких закладів. Закон № 2778 передбачає можливість утворення різних за формою власності та видами діяльності у сфері культури закладів культури — театрів, концертних організацій, філармоній, культурних центрів, продюсерських агентств, професійних мистецьких колективів, кіностудій, кіно-, відеопрокатних закладів, видавництв, музеїв, архівів, заповідників, художніх галерей (виставок), бібліотек, клубних закладів, навчальних закладів культури і мистецтва, мистецьких шкіл, студій, кінотеатрів, цирків, парків культури та відпочинку, архітектурних, дизайнерських, рекламних, реставраційних центрів і майстерень тощо.

Заклади фізичної культури і спорту. Профільний Закон України від 24.12.1993 № 3808-XII «Про фізичну культуру і спорт»6 містить визначення, що:

6 Далі за текстом — Закон № 3808.

заклад фізичної культури і спорту — юридична особа, що забезпечує розвиток фізичної культури і спорту шляхом, зокрема, надання фізкультурно-спортивних послуг.

Громадська організація фізкультурно-спортивної спрямованості — об’єднання громадян, яке створюється з метою задоволення потреб його членів у сфері фізичної культури і спорту.

Цим Законом також установлено, що закладами фізичної культури і спорту, зокрема, є: спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту вищих навчальних закладів, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здоров’я населення, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.

Зверніть увагу, що Закон № 2625 не визначає, з якими закладами може співпрацювати ОСН. На нашу думку, з урахуванням територіальної дії ОСН — з тими, що провадять свою діяльність на тій же території, що і ОСН.

Яким же чином ОСН можуть допомагати зазначеним закладам і організаціям у здійсненні діяльності, визначеної ч. 7 ст. 14 Закону № 2625? Для того щоб нічого не вигадувати, звернемося до відповідних законодавчих норм.

Визначення культурно-освітньої і виховної діяльності ми не знайдемо. Педагогічна література, як правило, дає такі визначення: виховання — це процес формування особистості, створення оптимальних умов для її фізичного, психічного та соціального розвитку.

А от щодо спортивно-оздоровчої роботи і збереження культурної спадщини, то тут законодавче поле містить такі норми:

Закон № 3808:

Стаття 1 — фізкультурно-оздоровча діяльність — заходи, що здійснюються суб’єктами сфери фізичної культури і спорту для розвитку фізичної культури; фізкультурно-оздоровчі заходи — заходи, що здійснюються організаторами фізкультурно-оздоровчих заходів для залучення різних груп населення до занять фізичною культурою; фізичне виховання різних груп населення — напрям фізичної культури, пов’язаний з процесом виховання особи, набуттям нею відповідних знань та умінь з використання рухової активності для всебічного розвитку, оздоровлення та забезпечення готовності до професійної діяльності та активної участі в суспільному житті.

Стаття 27 «Фізкультурно-оздоровча діяльність за місцем проживання та відпочинку громадян» —

забезпечення умов для фізкультурно-оздоровчої діяльності за місцем проживання та відпочинку громадян покладається на місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування і здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів. З цією метою місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть створювати центри фізичного здоров’я населення, організовувати будівництво спортивних споруд та співпрацювати з відповідними громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості та іншими закладами фізичної культури і спорту.

Стаття 16 Закону № 2778 «Збереження культурної спадщини, культурних цінностей та культурних благ» визначає, зокрема, що органи місцевого самоврядування забезпечують: збереження культурних цінностей на території України, охорону культурної спадщини, захист історичного середовища; функціонування і розвиток мережі музеїв, архівів, бібліотек, мистецьких шкіл, студій, клубів, кінотеатрів, кіно-, відеопрокатних підприємств, об’єднань, заповідників, реставраційних закладів державної та комунальної власності; збереження нематеріальної культурної спадщини, у тому числі традиційної народної культури, мов, діалектів і говірок, фольклору, традицій, звичаїв і обрядів, народних художніх промислів та ремесел, історичних топонімів тощо.

Тож ОСН, у межах своїх повноважень, можуть спрямовувати діяльність і здійснювати допомогу з урахуванням вищезазначених норм та деяких норм ст. 32 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування»7.

7 Далі за текстом — Закон № 280.

Старости ж, у свою чергу, можуть сприяти налагодженню ефективних комунікацій і взаємодії ОСН із закладами освіти, закладами та організаціями культури, фізичної культури і спорту, розташованими на території старостинського округу.

8. Організовувати допомогу громадянам похилого віку, інвалідам, сім’ям загиблих воїнів, партизанів та військовослужбовців, малозабезпеченим та багатодітним сім’ям, а також самотнім громадянам, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, вносити пропозиції з цих питань до органів місцевого самоврядування.

Законодавство з питань соціального захисту є досить розгалуженим: соціальний захист для конкретної соціально незахищеної категорії населення, фактично, регламентований окремим законодавчим актом. Ці акти передбачають державні гарантії та визначають певні повноваження для органів місцевого самоврядування і відповідних організацій, які здійснюють свою діяльність у сфері соціального захисту.

З урахуванням того, що на території, де здійснює свою діяльність ОСН, можуть проживати усі категорії громадян, зазначені вище, давайте розглянемо відповідні законодавчі норми і спробуємо визначити, яку ж допомогу можуть організовувати ОСН.

Закон України від 16.12.1993 № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (ст. 10) передбачає, що

громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.

Закон № 3721 визначає, зокрема, що органи місцевого самоврядування зобов’язані розробляти і здійснювати регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку.

Органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації можуть установлювати за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткові гарантії щодо соціального захисту громадян похилого віку.

Законом України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Норма ст. 10 Закону України від 22.10.1993 №-3551XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відносить до членів сімей загиблих військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті:

утриманців, яким у зв’язку з цим виплачується пенсія;

батьків;

одного з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

дітей, які не мають (і не мали) своїх сімей;

дітей, які мають свої сім’ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;

дітей, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Малозабезпечена сім’я відповідно до Закону України від 01.06.2000 № 1768-III «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» — сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.

Закон України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» визначає, що:

багатодітна сім’я — сім’я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім’ї включаються також діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, — до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;

дитина-сирота — дитина, в якої померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування, — діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.

З урахуванням норм зазначених законів можна сказати, що допомогу, яку отримують вказані категорії громадян, гарантовано і забезпечено державою.

Яку ж допомогу можуть надавати ОСН? Законодавець не конкретизує її вид. Тож, на нашу думку, під допомогою, з урахуванням норм ст. 34 Закону № 280, може йти мова про певні соціальні послуги або інші дії, передбачені, наприклад, місцевою програмою соціального захисту.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.06.2003 № 966-IV «Про соціальні послуги», власне, соціальні послуги — комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв’язання їхніх життєвих проблем.

Складні життєві обставини — обставини, спричинені інвалідністю, віком, станом здоров’я, соціальним становищем, життєвими звичками і способом життя, внаслідок яких особа частково або повністю не має (не набула або втратила) здатності чи можливості самостійно піклуватися про особисте (сімейне) життя та брати участь у суспільному житті.

Суб’єкти, що надають соціальні послуги, — підприємства, установи, організації та заклади незалежно від форми власності та господарювання, фізичні особи — підприємці, які відповідають критеріям діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги.

Суб’єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах можуть залучати для виконання цієї роботи інші підприємства, установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів.

Стаття 5 Закону № 966 зазначає, що основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Матеріальна допомога надається особам у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії та особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Соціальне обслуговування, зокрема, здійснюється за місцем проживання особи (вдома).

Дії ОСН у частині організації допомоги вразливим верствам населення можуть стати складовою допомоги у соціальному обслуговуванні та полягати у наданні:

соціально-побутових послуг — забезпеченні продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, здійснення соціально-побутового патронажу, придбання та доставка медикаментів тощо;

соціально-педагогічних послуг — організації дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;

інформаційних послуг — наданні інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдженні просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширенні об’єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг тощо.

Органи місцевого самоврядування шляхом збирання, узагальнення та аналізу інформації про становище і життєві обставини особи або соціальної групи, оцінки впливу послуг на процес подолання складних життєвих обставин визначають потреби у соціальних послугах, їх видах і обсягах та забезпечують їх надання, у тому числі шляхом соціального замовлення.

Допомога соціально незахищеним категоріям може надаватися і в інших формах.

Наприклад, ст. 31 Закону № 3721 визначає форми сприяння активному довголіттю.

З метою сприяння активному довголіттю громадян похилого віку місцевими органами влади створюються умови для заняття фізкультурою, спортом, туризмом, надається можливість проведення дозвілля з прилученням до культурних та духовних цінностей.

Стаття 40 цього Закону передбачає можливість допомагати самотнім громадянам похилого віку в ремонті жилих приміщень і санітарно-технічного обладнання.

У порядку, встановленому Законом № 2402, трудові колективи, благодійні та інші громадські організації, фізичні особи можуть брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охорони дитинства, поліпшення становища дітей, створення розвиненої системи сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та патронату над дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, розвитку послуг з підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку дитини.

Для того щоб підбити підсумок розгляду цих «соціально-гуманітарних» повноважень, давайте дещо пригадаємо.

Орган самоорганізації населення створюється за територіальною ознакою. До ОСН належать будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.

Вони діють винятково в межах частини території громади й об’єднують мешканців на основі спільної роботи. Вони мають безпосередній та первинний контакт з людськими проблемами та, враховуючи особливості проживання жителів, можуть першими прийти на допомогу чи запропонувати шляхи їх вирішення. Саме ці представницькі органи є максимально наближеними до населення.

Староста відповідно до ст. 541 Закону № 280 представляє інтереси жителів села, селища у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради. Для ефективного здійснення цього повноваження старості, на нашу думку, потрібні «помічники», які б, фактично, «тримали руку на пульсі» кожного мешканця населеного пункту. Тож, з урахуванням можливостей щодо застосування норм Закону № 2625, ОСН є саме такими помічниками.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити