(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
11/13
Радник старости
Радник старости
Вересень , 2018/№ 3

Староста та ОСН: хазяйнуємо там, де живемо! (частина 2)

У попередньому номері газети «Радник старости»1 ми розглядали питання налагодження старостою ефективних комунікацій та створення сприятливого соціально-психологічного клімату в населених пунктах. Нами було запропоновано форму співпраці для старости і жителів села чи селища через запровадження практичних механізмів посилення причетності та готовності взяти відповідальність за подальший розвиток відповідних територій. Одним з таких механізмів, на нашу думку, є створення та подальша робота органів самоорганізації населення2.

1 Див. «Радник старости», 2018, № 2, с. 38.

2 Далі за текстом — ОСН.

Пригадаємо, що умови створення і функціонування ОСН визначені Законом України від 11.07.2001 № 2625-III «Про органи самоорганізації населення»3.

3 Далі за текстом — Закон № 2625.

Основні завдання ОСН містить ч. 3 ст. 3 цього Закону, у свою чергу, ст. 2 — окреслює його власні та делеговані повноваження, а ст. 14 і 15 їх конкретезують.

Тож давайте продовжимо розгляд повноважень, наданих ОСН законодавством.

Власні повноваження ОСН

7. Надавати допомогу навчальним закладам, закладам та організаціям культури, фізичної культури і спорту у проведенні культурно-освітньої, спортивно-оздоровчої та виховної роботи серед населення, розвитку художньої творчості, фізичної культури і спорту; сприяти збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам’яток історії та культури, впровадженню в побут нових обрядів.

Для того щоб детально розглянути це повноваження, давайте визначимося з організаціями та закладами, переліченими в цьому пункті.

Навчальні заклади. Чинне законодавство не містить визначення «навчальний заклад», хоча і визначення, що таке «навчання», воно також не містить.

Закон України від 23.05.1991 № 1060-XII «Про освіту», який сьогодні вже не є чинним, містив перелік навчальних закладів, що забезпечували певний рівень освіти:

дошкільну;

початкову загальну;

базову загальну середню;

повну загальну середню;

професійно-технічну;

вищу.

З урахуванням того, що Закон № 2625 було прийнято під час дії старого законодавства у сфері освіти, є необхідність проаналізувати норми нового освітнього законодавства з урахуванням норм Закону № 2625.

Отже, відповідно до Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту»4:

4 Далі за текстом — Закон № 2145.

здобуття освіти — це спосіб організації навчання здобувачів освіти.

Тож навчання — це спосіб, у який здобувається освіта. За такою ж логікою можна визначити, що навчальними закладами є заклади, де здобувається освіта, тобто заклади освіти.

Стаття 1 Закону № 2145 визначає, що:

заклад освітиюридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність;

засновник закладу освіти — орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов’язків засновника;

освітня діяльність — діяльність суб’єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті;

освітній процес — система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей;

суб’єкт освітньої діяльності — фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність.

Заклади та організації культури. Закон України від 14.12.2010 № 2778-VI «Про культуру» дає визначення:

заклад культуриюридична особа, основною діяльністю якої є діяльність у сфері культури, або структурний підрозділ юридичної особи, функції якого полягають у провадженні діяльності у сфері культури5.

5 Далі за текстом — Закон № 2778.

Частина 2 ст. 9 зазначеного Закону передбачає, що:

заклади культури можуть створюватися: центральними органами виконавчої влади; органами влади Автономної Республіки Крим; місцевими органами виконавчої влади; органами місцевого самоврядування; творчими спілками, громадськими організаціями, іншими об’єднаннями громадян; юридичними та фізичними особами, у тому числі іноземними.

Щодо форм ти видів таких закладів. Закон № 2778 передбачає можливість утворення різних за формою власності та видами діяльності у сфері культури закладів культури — театрів, концертних організацій, філармоній, культурних центрів, продюсерських агентств, професійних мистецьких колективів, кіностудій, кіно-, відеопрокатних закладів, видавництв, музеїв, архівів, заповідників, художніх галерей (виставок), бібліотек, клубних закладів, навчальних закладів культури і мистецтва, мистецьких шкіл, студій, кінотеатрів, цирків, парків культури та відпочинку, архітектурних, дизайнерських, рекламних, реставраційних центрів і майстерень тощо.

Заклади фізичної культури і спорту. Профільний Закон України від 24.12.1993 № 3808-XII «Про фізичну культуру і спорт»6 містить визначення, що:

6 Далі за текстом — Закон № 3808.

заклад фізичної культури і спорту — юридична особа, що забезпечує розвиток фізичної культури і спорту шляхом, зокрема, надання фізкультурно-спортивних послуг.

Громадська організація фізкультурно-спортивної спрямованості — об’єднання громадян, яке створюється з метою задоволення потреб його членів у сфері фізичної культури і спорту.

Цим Законом також установлено, що закладами фізичної культури і спорту, зокрема, є: спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту вищих навчальних закладів, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здоров’я населення, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.

Зверніть увагу, що Закон № 2625 не визначає, з якими закладами може співпрацювати ОСН. На нашу думку, з урахуванням територіальної дії ОСН — з тими, що провадять свою діяльність на тій же території, що і ОСН.

Яким же чином ОСН можуть допомагати зазначеним закладам і організаціям у здійсненні діяльності, визначеної ч. 7 ст. 14 Закону № 2625? Для того щоб нічого не вигадувати, звернемося до відповідних законодавчих норм.

Визначення культурно-освітньої і виховної діяльності ми не знайдемо. Педагогічна література, як правило, дає такі визначення: виховання — це процес формування особистості, створення оптимальних умов для її фізичного, психічного та соціального розвитку.

А от щодо спортивно-оздоровчої роботи і збереження культурної спадщини, то тут законодавче поле містить такі норми:

Закон № 3808:

Стаття 1 — фізкультурно-оздоровча діяльність — заходи, що здійснюються суб’єктами сфери фізичної культури і спорту для розвитку фізичної культури; фізкультурно-оздоровчі заходи — заходи, що здійснюються організаторами фізкультурно-оздоровчих заходів для залучення різних груп населення до занять фізичною культурою; фізичне виховання різних груп населення — напрям фізичної культури, пов’язаний з процесом виховання особи, набуттям нею відповідних знань та умінь з використання рухової активності для всебічного розвитку, оздоровлення та забезпечення готовності до професійної діяльності та активної участі в суспільному житті.

Стаття 27 «Фізкультурно-оздоровча діяльність за місцем проживання та відпочинку громадян» —

забезпечення умов для фізкультурно-оздоровчої діяльності за місцем проживання та відпочинку громадян покладається на місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування і здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів. З цією метою місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть створювати центри фізичного здоров’я населення, організовувати будівництво спортивних споруд та співпрацювати з відповідними громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості та іншими закладами фізичної культури і спорту.

Стаття 16 Закону № 2778 «Збереження культурної спадщини, культурних цінностей та культурних благ» визначає, зокрема, що органи місцевого самоврядування забезпечують: збереження культурних цінностей на території України, охорону культурної спадщини, захист історичного середовища; функціонування і розвиток мережі музеїв, архівів, бібліотек, мистецьких шкіл, студій, клубів, кінотеатрів, кіно-, відеопрокатних підприємств, об’єднань, заповідників, реставраційних закладів державної та комунальної власності; збереження нематеріальної культурної спадщини, у тому числі традиційної народної культури, мов, діалектів і говірок, фольклору, традицій, звичаїв і обрядів, народних художніх промислів та ремесел, історичних топонімів тощо.

Тож ОСН, у межах своїх повноважень, можуть спрямовувати діяльність і здійснювати допомогу з урахуванням вищезазначених норм та деяких норм ст. 32 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування»7.

7 Далі за текстом — Закон № 280.

Старости ж, у свою чергу, можуть сприяти налагодженню ефективних комунікацій і взаємодії ОСН із закладами освіти, закладами та організаціями культури, фізичної культури і спорту, розташованими на території старостинського округу.

8. Організовувати допомогу громадянам похилого віку, інвалідам, сім’ям загиблих воїнів, партизанів та військовослужбовців, малозабезпеченим та багатодітним сім’ям, а також самотнім громадянам, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, вносити пропозиції з цих питань до органів місцевого самоврядування.

Законодавство з питань соціального захисту є досить розгалуженим: соціальний захист для конкретної соціально незахищеної категорії населення, фактично, регламентований окремим законодавчим актом. Ці акти передбачають державні гарантії та визначають певні повноваження для органів місцевого самоврядування і відповідних організацій, які здійснюють свою діяльність у сфері соціального захисту.

З урахуванням того, що на території, де здійснює свою діяльність ОСН, можуть проживати усі категорії громадян, зазначені вище, давайте розглянемо відповідні законодавчі норми і спробуємо визначити, яку ж допомогу можуть організовувати ОСН.

Закон України від 16.12.1993 № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (ст. 10) передбачає, що

громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.

Закон № 3721 визначає, зокрема, що органи місцевого самоврядування зобов’язані розробляти і здійснювати регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку.

Органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації можуть установлювати за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткові гарантії щодо соціального захисту громадян похилого віку.

Законом України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Норма ст. 10 Закону України від 22.10.1993 №-3551XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відносить до членів сімей загиблих військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті:

утриманців, яким у зв’язку з цим виплачується пенсія;

батьків;

одного з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

дітей, які не мають (і не мали) своїх сімей;

дітей, які мають свої сім’ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;

дітей, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Малозабезпечена сім’я відповідно до Закону України від 01.06.2000 № 1768-III «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» — сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.

Закон України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» визначає, що:

багатодітна сім’я — сім’я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім’ї включаються також діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, — до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;

дитина-сирота — дитина, в якої померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування, — діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.

З урахуванням норм зазначених законів можна сказати, що допомогу, яку отримують вказані категорії громадян, гарантовано і забезпечено державою.

Яку ж допомогу можуть надавати ОСН? Законодавець не конкретизує її вид. Тож, на нашу думку, під допомогою, з урахуванням норм ст. 34 Закону № 280, може йти мова про певні соціальні послуги або інші дії, передбачені, наприклад, місцевою програмою соціального захисту.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.06.2003 № 966-IV «Про соціальні послуги», власне, соціальні послуги — комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв’язання їхніх життєвих проблем.

Складні життєві обставини — обставини, спричинені інвалідністю, віком, станом здоров’я, соціальним становищем, життєвими звичками і способом життя, внаслідок яких особа частково або повністю не має (не набула або втратила) здатності чи можливості самостійно піклуватися про особисте (сімейне) життя та брати участь у суспільному житті.

Суб’єкти, що надають соціальні послуги, — підприємства, установи, організації та заклади незалежно від форми власності та господарювання, фізичні особи — підприємці, які відповідають критеріям діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги.

Суб’єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах можуть залучати для виконання цієї роботи інші підприємства, установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів.

Стаття 5 Закону № 966 зазначає, що основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Матеріальна допомога надається особам у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії та особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Соціальне обслуговування, зокрема, здійснюється за місцем проживання особи (вдома).

Дії ОСН у частині організації допомоги вразливим верствам населення можуть стати складовою допомоги у соціальному обслуговуванні та полягати у наданні:

соціально-побутових послуг — забезпеченні продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, здійснення соціально-побутового патронажу, придбання та доставка медикаментів тощо;

соціально-педагогічних послуг — організації дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;

інформаційних послуг — наданні інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдженні просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширенні об’єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг тощо.

Органи місцевого самоврядування шляхом збирання, узагальнення та аналізу інформації про становище і життєві обставини особи або соціальної групи, оцінки впливу послуг на процес подолання складних життєвих обставин визначають потреби у соціальних послугах, їх видах і обсягах та забезпечують їх надання, у тому числі шляхом соціального замовлення.

Допомога соціально незахищеним категоріям може надаватися і в інших формах.

Наприклад, ст. 31 Закону № 3721 визначає форми сприяння активному довголіттю.

З метою сприяння активному довголіттю громадян похилого віку місцевими органами влади створюються умови для заняття фізкультурою, спортом, туризмом, надається можливість проведення дозвілля з прилученням до культурних та духовних цінностей.

Стаття 40 цього Закону передбачає можливість допомагати самотнім громадянам похилого віку в ремонті жилих приміщень і санітарно-технічного обладнання.

У порядку, встановленому Законом № 2402, трудові колективи, благодійні та інші громадські організації, фізичні особи можуть брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охорони дитинства, поліпшення становища дітей, створення розвиненої системи сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та патронату над дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, розвитку послуг з підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку дитини.

Для того щоб підбити підсумок розгляду цих «соціально-гуманітарних» повноважень, давайте дещо пригадаємо.

Орган самоорганізації населення створюється за територіальною ознакою. До ОСН належать будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.

Вони діють винятково в межах частини території громади й об’єднують мешканців на основі спільної роботи. Вони мають безпосередній та первинний контакт з людськими проблемами та, враховуючи особливості проживання жителів, можуть першими прийти на допомогу чи запропонувати шляхи їх вирішення. Саме ці представницькі органи є максимально наближеними до населення.

Староста відповідно до ст. 541 Закону № 280 представляє інтереси жителів села, селища у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради. Для ефективного здійснення цього повноваження старості, на нашу думку, потрібні «помічники», які б, фактично, «тримали руку на пульсі» кожного мешканця населеного пункту. Тож, з урахуванням можливостей щодо застосування норм Закону № 2625, ОСН є саме такими помічниками.

Зацікавив журнал?
Отримуйте більше статей та спеціальних пропозицій за підпискою
органи місцевого самоврядування, староста, органи самоорганізації населення, завдання, повноваження додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті