Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Місія старости в розвитку соціокультурного публічного простору громади

Мацокін Андрій, головний редактор всеукраїнського видання «Держслужбовець» і спецвипуску «Юридичні практики»
Радник старости Червень, 2019/№ 2
Друк
Старостинський округ — це частина території об’єднаної територіальної громади, утвореної відповідно до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», на якій розташовані один або декілька населених пунктів (сіл, селищ), визначена радою з метою забезпечення представництва інтересів жителів такого населеного пункту (населених пунктів) старостою. Сприяння організованому доступу мешканців старостинського округу до послуг та об’єктів освіти, культури, спорту, дозвілля громади, розвиток спільного відкритого для всіх гуманітарного простору, на наш погляд, може бути місією старости. Адже метою створення і розвитку такого єдиного простору громади є надання якісних послуг, реалізація освітнього, туристичного, спортивного, культурного потенціалу громади, виховання справжнього громадянина, патріота свого краю.

Не хлібом єдиним...

Кожна людина на землі має свою мету і бажання її досягти. Кожне суспільство має свої нематеріальні цінності, що передаються з покоління в покоління.

Первинне самовираження людини відбувається саме через освіту і культуру, органічний зв’язок з якою допомагає акумулювати багаті народні традиції, передавати їх наступним поколінням. Коли людина дбає про духовне, вона сама стає кращою, у неї поліпшуються стосунки з довколишнім світом і вона стає успішною та конкурентоспроможною. Матеріальні речі і досягнення є лише помічниками для соціального і культурного зростання. Разом з цим поступово трансформується свідомість людей: приходить розуміння необхідності дбати про своє село чи селище, дбати про їх розвиток.

Одне з ключових питань розвитку українських сіл — це наявність комфортних і доступних публічних просторів. Простір — це не архітектурна споруда, до якої можна доторкнутися, проаналізувати матеріал, з якого її зроблено, стиль, розташування, дізнатися, хто, коли і для чого її збудував. Публічний простір — це певний соціальний простір, який є відкритим і доступним для всіх. Він може існувати у вигляді: вулиць, громадських площ, стадіонів, пляжів, цвинтарів, будинків культури, бібліотек, шкіл тощо. Успішні публічні простори — це ті, які приваблюють людей; місця, де проходить активне соціальне життя, відбувається спілкування, розвиток та культурний обмін.

Пам’ятаєте Павла Тичину: «На майдані коло церкви революція іде»? Здавна церква була не лише місцем «зустрічі з Богом», але й майданчиком для спілкування, простором активної взаємодії громади.

Сільські заклади соціально-гуманітарної сфери як елементи соціокультурного простору відігравали особливу роль у духовному житті громад різних часів. А що ж ми маємо сьогодні? Сьогодні ми можемо побачити, що деякі важливі у минулому місця швидко перетворилися на занедбані. Роль та значення одних просторів (наприклад, кладовища, церкви, базару) залишаються незмінними вже не одне сторіччя, інші (як то клуб, бібліотека, вулиця) — втрачають своє соціальне, дозвіллєве навантаження.

Натомість у сучасному селі формуються нові як реальні (крамнички, кіоски, зупинки, шкільні спортивні майданчики), так і віртуальні (пабліки або сторінки села у «Фейсбуці», «Вайбері» тощо) сегменти соціокультурного простору. Залежно від регіональних і географічних особливостей ці місця набувають певної популярності серед селян і є дієвими для вирішення деяких оперативних питань.

Багатогранні аспекти децентралізаційної реформи сфер сільської економіки, землекористування, муніципальної власності і дерегуляція містобудування вже суттєво змінили і продовжують змінювати публічний простір. Водночас більшість практиків-реформаторів вважають, що інноваційний потенціал на сучасному етапі розвитку громад прихований саме у невеличких містечках і селах. І тому традиційні місця історичного сільського ядра з їхнім колишнім ідеологічним навантаженням мають перетворитися в інструмент, який у рамках розроблюваних стратегій має бути економічно «ефективним».

Водночас на сьогоднішній день найгострішими проблемами ефективного використання і розвитку об’єктів гуманітарної сфери територіальних громад залишається:

— недосконала система територіального розміщення об’єктів соціокультурної інфраструктури;

— лімітованість коштів для ефективного функціонування таких закладів;

— недостатній рівень їх кадрового забезпечення, і як наслідок — низький рівень послуг, що надаються населенню такими об’єктами

З урахуванням зазначеного можна стверджувати, що така ситуація у сільській місцевості в більшості випадків не дає можливості сільським територіям, а відповідно і мешканцям, бути конкурентоспроможними зараз і в найближчому майбутньому.

Наприклад, заклади культури можуть створити комфортне середовище для дітей та молоді. Але ці заклади у більшості випадків сприймають бюджетними споживачами. Це неправильно. Вони можуть реалізовувати проекти, що направлені на пошук варіантів економічного розвитку сільських територій, зокрема, в рамках розвитку зеленого туризму. Отже, заклади культури — це не тільки споживачі бюджетних коштів, а й певна платформа для економічного розвитку громади.

Ще один приклад — молодіжний центр! Сучасний молодіжний центр — публічний простір європейського зразка, своєрідний осередок практичної роботи з молоддю. Установа, що сприяє розвитку молодих людей, громадянській освіті, популяризації здорового способу життя, волонтерства, молодіжному підприємництву.

Сьогодні в Україні вже діє кількасот молодіжних центрів, хабів і просторів різної форми власності, у тому числі утворених на базі сільських і селищних закладів освіти, культури, спорту. Такі молодіжні хаби, платформи та коворкінги успішно працюють, а молодь активно розвивається.

На сьогодні велика кількість малих міст, сіл, селищ в ОТГ характеризуються низьким рівнем соціально-культурного розвитку і ділової активності, є депресивними, однак володіють значним соціокультурним, історичним і природним потенціалом. Сприяння розвитку єдиного публічного простору необхідно розглядати як інструмент підвищення рівня зайнятості населення, посилення ділової активності, формування позитивного іміджу, як наслідок — підвищення конкурентоспроможності та зменшення трудової міграції.

Не робіть нам без нас

Нам потрібно завжди пам’ятати, що головне — це люди! І що б не відбувалося на селі — люди йдуть до старости.

Щоденно староста має справу з проханнями, бажаннями, скаргами, з людськими долями та емоціями. Завдання ж старости перш за все й полягає у представленні інтересів жителів старостинського округу у виконавчих органах ради.

Для цього староста має здійснювати моніторинг питань, що стосуються суспільних інтересів та інтересів конкретної особи. За підсумками моніторингу, концентруючи зусилля на соціокультурних питаннях і активностях, староста створює спільне бачення щодо використання та розвитку ресурсів гуманітарної інфраструктури старостинського округу і пропонує раді комплексний підхід у створенні і розбудові соціокультурного простору.

Тож роль та місце старости в процесі підвищення конкурентоспроможності важко переоцінити, адже він і є тією ланкою, яка забезпечує внутрішній діалог та врахування інтересів мешканців конкретних населених пунктів старостинських округів у пріоритетах розвитку всієї громади.

З огляду на це, «будинок старости» не лише «місце зустрічі жителів». Це — також елемент публічного простору. Своєрідний хаб з функцією концентрації ініціатив по відродженню й укоріненню культурних цінностей і традицій громади, а також залучення мешканців до їх реалізації і відкриття доступу до послуг та об’єктів освіти, культури, спорту, дозвілля тощо.

Розвиток громади — це водночас і процес підвищення здатності діяти колективно, і результат спільних дій, виражений у покращенні умов існування громади.

Пріоритетом старости у цій діяльності має бути консолідація громади округу, бо це той громадський актив, який разом із ним ініціюватиме ті чи інші рішення щодо своєї життєдіяльності, усіляко підтримуватиме та, зрештою, вчергове його обиратиме.

Сьогодні завдяки децентралізаційним процесам у країні поширюється ідея брендінгу — «знаходження свого обличчя» кожною громадою. Вона втілюється в життя шляхом складання програми стратегічного розвитку, в основу якої покладено конкретні принципи, концептуальні засади організації цього процесу, ідеї, завдання.

Втім, якщо ми говоримо про єдиний соціокультурний простір, то через його створення ми виходимо на абсолютно нову модель системи формування і соціалізації мешканця громади — гармонійно розвиненої, духовно збагаченої, морально сформованої особистості.

Для того, щоб над цим працювати, староста має вести діалог з громадянами, владою, бізнесом. Тобто старості потрібна відповідна комунікація з її інструментами моделювання.

Наприклад, «створення мрій» — універсальний, але дуже дієвий інструмент, пов’язаний із моделюванням різних за призначенням публічних просторів. Школярам різних вікових груп пропонується самостійно намалювати село (селище) своєї мрії, а потім зібратися усім і разом намалювати омріяне. Для дорослих розроблюється візуалізована анкета про те, якими наші мешканці хочуть бачити заклади культури, освіти, спорту тощо.

Модель простору. Загалом, якщо ми кажемо про модель формування єдиного освітньо-культурно-спортивного простору, то вона має впливати на вирішення певних проблем, зокрема:

— адаптації населення і в першу чергу молоді до умов соціального середовища, в якому вона живе;

— розвитку соціально-комунікативних умінь, навичок і якостей людини;

— культурної самоідентифікації, соціального та життєвого самовизначення;

— рівного та вільного доступу до якісних соціокультурних послуг усіх членів громади;

— покращення матеріально-технічної бази відповідних інфраструктурних об’єктів, що відповідає сучасному рівню розвитку інформаційних технологій;

— залучення інвестицій на реалізацію проектів і програм розвитку гуманітарних інституцій громади;

— залучення до надання послуг спеціалістів різних профілів.

Водночас не слід забувати, що для створення публічних просторів та використання їх елементів потрібно визначитись із функціями, які вони мають виконувати, а саме:

Доступність (можна оцінити за його зв’язками з житловими територіями та доступністю для людей з інвалідністю):

— до публічного простору легко потрапити системою громадського транспорту, пішим ходом;

— крізь нього можна легко пройти до відповідного соціокультурного елемента;

— він добре відомий і помітний як з відстані, так і зблизька.

Комфорт та безпека (важливими критеріями комфорту є):

— зручність, культурний стан і екологічність місця;

— наявність елементів активного відпочинку (спортивних майданчиків, тренажерів, дитячих ігрових елементів тощо);

— наявність елементів пасивного відпочинку (зелені зони, лавки).

Необхідна підтримка охорони порядку та освітленість у вечірній та нічний час — є критеріями безпеки.

Багатофункціональність. Публічний соціокультурний простір має забезпечувати комфорт людям різних вікових категорій та соціальних статусів! Він має містити в собі широкий спектр відповідних поведінкових, дозвіллєвих та інших об’єктів гуманітарної сфери. До активних елементів публічного простору можна віднести: поле для гри в футбол, баскетбол, волейбол, великий теніс тощо; бібліотеку з можливістю отримати неформальну освіту, кінотеатр, клуб тощо. Завдяки такій багатофункціональності публічний простір може задовольнити потреби у відпочинку всіх категорій мешканців і виконати функцію «лобного місця».

Естетика. Зовнішній вигляд для публічного простору є не менш важливим, ніж його функції. Адже це місце, яке певним чином впливає на свідомість людей, це те зображення, яке неможливо вимкнути.

Точки дотику (мікроелементи інфраструктури). Стадіон, клуб, бібліотека, відкрита сцена, кінотеатр (макроелементи) можуть бути не такі популярні, як точки дотику — «site-specific art», які існують у вигляді ленд-арту, стріт-арту, інсталяцій тощо.

Такі мікроелементи мають бути, коли відповідний соціокультурний простір чи його частина не може бути задіяна без додаткового залучення відвідувачів. Для цього створюються унікальні особливості цього місця – точки дотику.

Соціалізація. Це досить важлива функція публічного простору. Якщо люди зустрічаються з друзями, зупиняються для короткотривалого відпочинку чи приходять сюди з дітьми і почуваються комфортно, контактуючи з незнайомцями, то вони отримують більш сильне почуття приналежності до громадської спільноти і до місця, яке сприяє таким видам соціальної активності. Люди повертаються сюди знов і знов, приводять своїх близьких та друзів.

Публічний простір громади: місія здійсненна

Отже, метою формування моделі соціокультурного простору є створення комфортних умов існування соціальних зв’язків і культурного розвитку мешканців громади. Слабкість соціальних зв’язків призводить до повної відсутності соціального контролю — мешканці не контролюють поведінку одне одного, прояви соціальної відповідальності за власну громаду і діяльність (бездіяльність) фактично відсутні.

Адже саме розвинена публічна гуманітарна інфраструктура визначає успішний соціальний і культурний розвиток громади, а її структурну розбудову вважаємо ефективним засобом забезпечення рівного доступу споживачів до культурних, освітніх, спортивних ресурсів і соціальних послуг.

Для цього потрібні прості і зрозумілі кроки:

1. Зробити аналіз наявної ресурсної бази.

2. Сформувати стратегію розвитку єдиного соціокультурного простору.

3. Визначити пріоритетність та черговість запуску складових простору.

4. Забезпечити співпрацю стейкхолдерів (бібліотек, шкіл, будинків культури, спортивних і молодіжних закладів).

5. Визначити у разі потреби опорну установу або заклад, що забезпечать доступність послуг.

6. Здійснити розробку перспективного майстер-плану подальшого розвитку простору із залученням стейкхолдерів.

7. Сформувати проектний портфель, що забезпечить подальше функціонування простору в режимі інвестиційного розвитку.

На жаль, у законодавчому децентралізаційному полі, крім старости, не передбачені інші посадові особи місцевого самоврядування для підтримки його діяльності.

Як ми зазначали у попередніх випусках видання «Радник старости», помічниками старости у селі, селищі, в окрузі можуть стати органи самоорганізації населення, які вже функціонують у багатьох ОТГ.

Слід особливо наголосити, що ОСН включено у систему місцевого самоврядування, а не є, як дехто вважає, самодіяльністю населення. Законодавчо визначені завдання і повноваження старости і ОСН перегукуються в частині створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення, реалізації соціокультурного розвитку території, задоволення потреб жителів.

Помічником старости у його діяльності може також бути неформалізований орган самоорганізації населення (сільський актив, рада квартальних, рада старійшин тощо). Неформалізовані формування, які займаються різноманітними питаннями сільського життя (збором коштів за водопостачання, інші послуги), як показує практика, з часом формалізуються.

Ще один варіант допомоги старості — громадські ради як дорадчо-консультативні органи, щоб здійснювати комунікацію громадян із старостою та органами місцевої влади і окремі громадські активісти.

З точки зору фінансів, то, мабуть, доцільно було б сформувати певний фонд громад сіл, селищ на території старостинського округу. Форму фонду слід визначити з урахуванням можливої наявності змішаних джерел фінансування. А ще — затвердити механізм розподілу коштів для реалізації місцевих проектів.

До речі, в Україні є досвід функціонування благодійних фондів сільських громад.

Інший інструмент доступу сільських громад до фінансових ресурсів — бюджет участі (громадський бюджет). Участь у ньому дає можливість членам громад сіл, селищ старостинського округу отримати певні кошти із місцевих бюджетів ОТГ на реалізацію пріоритетних локальних проектів. Старости як посадові особи місцевого самоврядування та члени виконкому можуть ініціювати запровадження бюджету участі в своїх ОТГ. Місцева рада затверджує положення про бюджет участі. Жителі подають проекти на розгляд конкурсної комісії. Староста, згідно з повноваженнями, має сприяти жителям у підготовці проектів (інформувати про вимоги, проводити навчання і консультування проектантів, опитування жителів про потреби і проблеми, організовувати дискусії і презентації проектів тощо).

І безперечно, сила старост у їхній згуртованості між собою, адже у середньому в одній об’єднаній територіальній громаді є майже чотири старости.

Тож, як бачимо, вищезазначена діяльність старости зі створення публічного соціокультурного простору має бути системною.

Як і будь-яку цілеспрямовану справу, її слід розпочинати з колективного планування розвитку старостинського округу. Така робота може виявитися способом об’єднати членів громади та наявні активи, дозволить окреслити механізми спільної діяльності, полегшить проектну роботу, бо проекти стануть етапами досягнення стратегічних пріоритетів усієї громади. Такий підхід допоможе визначити драйвери для зростання економіки і комплексного соціально-культурного прогресу села.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі