Теми статей
Обрати теми

Захист честі, гідності, ділової репутації: що потрібно знати старості

Мороз Оксана, юрист-аналітик «Видавничого будинку Фактор»
Шановні старости, в цій статті розглянемо одну цікаву проблемку: щодо честі, гідності та ділової репутації... публічних осіб. Розберемо її на прикладі судового рішення. Погодьтеся, позови щодо захисту честі, гідності та ділової репутації завжди були, є та, мабуть, будуть однією із найскладніших категорій справ, які розглядаються судами. Отже, почнемо...

Про головне

Честь і гідність є одними з найважливіших прав, повага до яких гарантується державою. Реалізація цього права дає можливість особі відчувати себе повноцінною в суспільстві. Але коли таке право порушується, то найдієвішим і найпоширенішим способом захисту честі, гідності та ділової репутації є судовий.

Давайте подумаємо: чи буде посяганням на честь, гідність і ділову репутацію недостовірна інформація про іншу особу, яка була сказана привселюдно? З одного боку, так, скажете ви. І будете праві. Адже Конституція України гарантує кожному право на повагу до людської гідності. Більше того, Основний Закон передбачає право на захист честі, гідності та ділової репутації.

Але разом із тим кожен має право на свободу вираження поглядів. Знаємо, що чинним законодавством передбачена можливість вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію. Тому постає запитання: за яких обставин при реалізації права на свободу вираження поглядів не буде відбуватися посягання на честь, гідність і ділову репутацію іншої особи?

Коли йдеться про питання такого роду, завжди непросто, особливо тоді, коли ще й позивачем і відповідачем виступають публічні особи. Саме така ситуація склалась і в справі, яку будемо розглядати далі у цій статті.

Із кожним роком серед публічних людей набуває популярності звернення до суду з позовом про захист честі та гідності, або про дифамацію (лат. diffamatio — обмова, ганьблення, поширення про особу недостовірної інформації, яка принижує її честь, гідність та може завдавати шкоди діловій репутації).

Якщо позивач — публічна особа, він має бути готовим до підвищеного рівня критики у порівнянні з приватною собою. Адже публічні особи є об’єктом детальної прискіпливої уваги суспільства.

За публічними особами, які обіймають державні посади, а також за усіма, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі), стежать більше, аніж за пересічним громадянином.

У вас, впевнена, немає сумніву з приводу того, що староста є публічною особою. Зараз не будемо вдаватись до визначень і трактувань норм законодавства у цій частині, звернемо лише увагу на те, що староста є публічною особою в силу своєї ролі, яку він відіграє в кожному населеному пункті.

Тут одразу хочу зауважити, що на рівні міжнародного права публічні особи підлягають «ретельному громадському контролю».

Так, у ст. 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004, зазначено: «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. У зв’язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи».

Це правило поширюється і на членів сімей та близьких родичів публічних осіб.

Отже, у таких справах судам постійно потрібно дотримуватись балансу між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу — з іншого боку.

Процесуальні моменти

Тут коротко зверну вашу увагу на основні процесуальні моменти на той випадок, якщо ви будете подавати заяву до суду про захист честі, гідності і ділової репутації.

Що стосується вибору способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, то він належить позивачеві. Особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законодавством (яке регламентує конкретні цивільні правовідносини).

Так, загальні способи захисту визначені в ст. 16 Цивільного кодексу України1.

1 Далі за текстом — ЦК.

До спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (ст. 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК).

Тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника лише в тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома.

Взагалі обов’язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права, навівши певні фактичні дані, які підтверджують його позицію.

Увага! Найтиповішими помилками, яких припускаються позивачі під час судового розгляду, є:

— недоведення, в чому саме полягало порушення права, тобто що поширена інформація або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам заявника, або перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право;

— посилання на повідомлення, які містять оціночні судження, стверджуючи, що це фактичні дані, які підлягають спростуванню;

— вибір неналежного способу захисту, а саме зобов’язання відповідача публічно вибачитися;

— непідтвердження заподіяння моральної шкоди.

Також звертаю вашу увагу на склад правопорушення, наявність якого в більшості випадків є підставою для задоволення позову. Сукупність таких обставин буде впливати на рішення суду:

1

поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб

2

поширена інформація стосується саме позивача

3

поширена інформація є недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності

4

поширена інформація порушує особисті немайнові права, завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право

Слід зазначити, що четвертий елемент цього складу правопорушення є найголовнішим для задоволення позову, оскільки дуже часті випадки, коли особі відмовляють у задоволенні позову у зв’язку з тим, що не було порушено право на повагу до честі і гідності.

Про інформацію

Важливо звернути вашу увагу на норми Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію»2.

2 Далі за текстом — Закон № 2657.

Чинне законодавство виділяє дві основні категорії інформації: інформація з відкритим та з обмеженим доступом (ст. 20 Закону № 2657). У свою чергу, до інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна, таємна та службова інформація (ст. 21 Закону № 2657).

Відповідно до ст. 302 ЦК фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Разом із тим не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Усі інші відомості перебувають у відкритому доступі. Це можуть бути різноманітні витяги з реєстрів, статистичні дані, сайти з відкритим акаунтом, декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Зверніть увагу на те, що не можна вимагати притягнення до відповідальності фізичної особи, яка поширила інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, ОМС, звіти тощо), якщо вона зробила посилання на таке джерело. Така особа не зобов’язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.

Це, наприклад, також стосується випадків, коли телерадіостанції використовують у своїх програмах дослівне цитування заяв і виступів (усних і друкованих) посадових осіб органів державної влади та ОМС, а також матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього.

Про обставини справи

Одразу хочу звернути вашу увагу: позивачем у цій справі є не староста. Проте позивачем є посадова особа ОМС, власне, як і ви. Тому всі положення законодавства, які використано судами у цій справі, безпосередньо стосуються і вас. Отже, радимо уважно проаналізувати цю справу, щоб у майбутньому, в разі необхідності, ви могли коректно застосовувати відповідні норми законодавства.

Отже, Особа 13 звернувся до суду з позовом до Особа 24 про захист честі, гідності і ділової репутації, визнання інформації недостовірною та відшкодування моральної шкоди.

3 Далі за текстом — позивач.

4 Далі за текстом — відповідач, депутат обласної ради.

Так, депутатом обласної ради на пленарному засіданні позачергової сесії обласної ради, яке транслювалось на офіційному вебпорталі, у присутності депутатів обласної ради, представників засобів масової інформації та громадськості була поширена стосовно позивача, керуючого справами виконавчого апарату обласної ради, недостовірна інформація, а саме було сказано таке: «…Що ми бачимо, пан Особа 1 та пан Особа 3 — це помічники народного депутата. Ви думаєте, вони працюють на громаду, чи вони заробітну плату отримують лише тут, чи вони на 2 тисячі працюють? Ні, їм Особа 4 платить заробітну плату…».

Позивач вважав, що це висловлювання відповідача є твердженням фактичних даних, є недостовірною інформацією та принижує його честь, гідність і ділову репутацію. Поширена інформація вказує на те, що на його професійну діяльність нібито ззовні впливають, тобто за свою діяльність на посаді керуючого справами виконавчого апарату обласної ради він нібито отримує грошові кошти від Особа 4.

Зазначена інформація є негативною і має ознаки наклепу, принижує соціальну оцінку його громадської та професійної діяльності, порушує його конституційне право на повагу до честі та ділової репутації.

Як вказував Особа 1, відповідач фактично звинуватив його у вчиненні корупційного діяння, що створює негативне враження і відношення до нього як до непрофесіонала, створює негативну соціальну оцінку в очах оточуючих, керівництва, підлеглих. Крім того, дискредитується набута ним позитивна суспільна оцінка ділових і професійних якостей при виконанні трудових, службових, громадських та інших обов`язків.

Позивач вказував, що відповідач є публічною особою, депутатом обласної ради, керівником депутатської фракції політичної партії, тому поширена ним на пленарному засіданні сесії ради, яке транслювалось на офіційному вебпорталі, негативна та недостовірна інформація набула широкого розголосу, є вагомою для багатьох депутатів обласної ради, співробітників виконавчого апарату обласної ради, громадськості і тим самим суттєво принижує його честь та ділову репутацію серед широкого кола осіб.

Як зазначив позивач, це є підставою для стягнення з Особи 2 на його користь 100 тис. грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.

Посилаючись на викладене, Особа 1 просив суд:

1

визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканність ділової репутації його, керуючого справами виконавчого апарату обласної ради, інформацію, поширену Особою 2, депутатом обласної ради, на засіданні позачергової сесії обласної ради

2

зобов`язати відповідача, депутата обласної ради, спростувати відомості, поширені ним на вказаній сесії обласної ради, шляхом прилюдного зазначення про те, що інформація, поширена Особою 2, а саме про отримання позивачем, керуючим справами виконавчого апарату обласної ради, заробітної плати «від Особи 4», є недостовірною

3

стягнути з відповідача на користь позивача 100 тис. грн моральної шкоди

1. Рішення суду першої інстанції

Рішенням районного суду позов Особи 1 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію Особи 1, керуючого справами виконавчого апарату обласної ради, інформацію, поширену Особою 2, депутатом обласної ради, на засіданні позачергової сесії обласної ради про те, що «...їм Особа 4 платить заробітну плату...».

Особу 2, депутата обласної ради, було зобов`язано спростувати відомості, поширені ним на пленарному засіданні позачергової сесії обласної ради, шляхом прилюдного зазначення на відповідній сесії обласної ради про те, що інформація, поширена Особою 2 про отримання Особою 1 — керуючим справами виконавчого апарату обласної ради, заробітної плати «від Особи 4», є недостовірною.

Отже, рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поширена відповідачем інформація в частині того, що позивачу «Особа 4 платить заробітну плату», є недостовірною і такою, що порушує ділову репутацію позивача, оскільки вона є фактичним твердженням. Тому що в ній не оцінюються дії позивача, а категорично зазначаються фактичні дані певних обставин, що нібито мають відношення до позивача.

Поширенням цієї інформації було порушено особисті немайнові права позивача, оскільки в ній містяться відомості щодо обставин, які не відповідають дійсності, що є підставою для задоволення вимог у частині визнання цієї інформації недостовірною та зобов`язання її спростувати.

Разом із тим позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди, а саме втрат немайнового характеру.

2. Рішення суду апеляційної інстанції.

Після ухваленого рішення суду першої інстанції Особа 2 подав апеляційну скаргу.

Так, постановою апеляційного суду апеляційну скаргу Особи 2 залишено без задоволення. Рішення районного суду залишено без змін.

Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що поширена відповідачем інформація не є оціночним судженням, оскільки містить стверджувальний характер, а тому може бути перевірена, підтверджена або спростована.

Відповідач є публічною особою і його висловлювання сприймаються широким колом осіб як достовірні фактичні дані, вони не є критикою чи оціночними судженнями, відверто образливі, підривають репутацію й авторитет позивача перед громадськістю.

Суд наголосив, що висловлювання про отримання додаткової заробітної плати з інших джерел особою, яка займає певну посаду, зокрема керуючого справами виконавчого апарату обласної ради, та контекст, в якому це було висловлено, вочевидь є негативною інформацією, яка впливає на дотримання прав на повагу до честі, гідності та ділової репутації позивача.

3. Касаційна скарга Особи 2.

Депутат обласної ради не погодився із рішенням суду апеляційної інстанції та вирішив відстоювати своє право, подавши до суду касаційної інстанції відповідну скаргу.

У касаційній скарзі Особа 2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Особа 1 відмовити.

Скарга Особи 2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки не врахували, що сторони у справі є публічними особами, політичними та громадськими діячами, а тому на них поширюється Декларація про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Суди не врахували, що відомості, поширені відносно Особи 1, узгоджуються з допустимістю критики публічних осіб, вони є оціночними, тобто такими, які неможливо достовірно підтвердити або спростувати.

Більше того, Особа 2 вказував, що такі твердження є лише особистою думкою відповідача, а отже, відповідач не може бути притягнутий до відповідальності за свої думки.

Депутат обласної ради посилається на положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція ВС

Тепер проаналізуємо рішення ВС і подивимось, якими нормами він керувався.

Зазначу, що згідно з частинами 1, 2 та 5 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України5 судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

5 Далі за текстом — ЦПК.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Звісно, як вказує ВС, кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Нагадаю, що згідно з ч. 1 ст. 302 ЦК фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

ВС звертає увагу на таке. Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 постанови від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»6 роз`яснив судам, що, беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

6 Далі за текстом — постанова Пленуму ВСУ.

Отже, в розумінні постанови Пленуму ВСУ, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, потрібно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 2657 ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною 2 ст. 30 Закону № 2657 визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, зазначає суд касаційної інстанції, згідно зі ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини7 при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

7 Далі за текстом — ЄСПЛ.

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Перейдемо до українського законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У п. 15 постанови Пленуму ВСУ роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

1

поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб

2

поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача

3

поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності

4

поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право

Декілька слів про поширення інформації. Під ним слід розуміти:

— опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації;

— поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку;

— викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам;

— повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

ВС встановлено, що сторони у справі є публічними особами, оскільки Особа 1 займає посаду керуючого справами виконавчого апарату обласної ради, а Особа 2 є депутатом обласної ради (на час розгляду справи).

Відповідно до п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 10.04.2003 № 8рп/2003 про офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ.

Нагадуємо, що практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства, тому, як бачимо, при вирішенні справи ВС часто спирається на висновки ЄСПЛ.

Застосовуючи положення ст. 10 Конвенції в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, ЄСПЛ підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, ст. 10 Конвенції захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість.

Оціночні судження також користуються захистом — це передумова плюралізму поглядів.

Йдемо далі та зазначимо про деякі положення одного із спеціальних законів, який регламентує діяльність депутатів місцевих рад. Згідно з ч. 4 ст. 30 Закону України від 11.07.2002 № 93-IV «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради не несе відповідальності за виступи на засіданнях ради та її органів, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

У порушення наведених норм матеріального права та прецедентної практики ЄСПЛ суди належним чином не дослідили та не розрізнили фактичні твердження і оціночні судження.

При цьому суди без будь-якого фактичного й правового мотивування послалися лише на те, що поширена Особою 2 інформація про позивача не є оціночним судженням, а є твердженням про факт.

Отже, висновки суду першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням вимог законодавства України, а саме ч. 6 ст. 81 ЦПК (ср. ).

Крім того, зазначив ВС, суди не врахували, що поширена Особою 2 інформація, яка містила оціночні судження, стосувалися політичної, публічної особи, рівень критики якої є значно ширшим.

Ми пам’ятаємо, і про це ще раз нагадав ВС, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Колегія суддів ВС зазначає, що суди ухвалили помилкові судові рішення, оскільки, незважаючи на фрагментарне посилання на наведену вище постанову Пленуму ВСУ, не звернули уваги на п. 2 цієї постанови. Крім того, у судових рішеннях взагалі не застосовується ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також прецедентна практика ЄСПЛ.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга Особи 2 підлягає задоволенню.

Наостанок...

Хочеться підкреслити, що правова позиція ВС щодо захисту честі, гідності і ділової репутації публічної особи дуже лояльна. Оскільки публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Закликаємо вас, шановні старости, подивитись на цю справу з різних сторін. З однієї — усвідомлювати кожен свій крок і вчинок, аби до вас не було жодних запитань як до публічної особи. А з іншої — ви як публічна особа можете виражати відкрито свої погляди і думки. Головне, щоб ваші слова не принижували честь, гідність і ділову репутацію інших осіб.

Саме цим рішенням ми хотіли показати, наскільки публічні особи вразливі. Будьте мудрими у своїй діяльності!

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі