Не повірите, але вихід із ситуації, що склалася, таки існує… На певному етапі було віднайдено, що проблеми сільських територій може вирішити соціальне підприємництво. Причому у випадку розвитку сільських територій найцікавішими є приклади соціального підприємництва масового характеру, коли свої ресурси на розвиток громади спрямовує не один чи декілька заможних мешканців, а майже все село.
Частіше за все алгоритм соціального підприємництва в селі працює таким чином. Спершу мешканці виявляють та усвідомлюють певну інфраструктурну, економічну чи культурну проблему, яка існує в селі. Потім вони роблять невеликі внески матеріального чи нематеріального характеру, і ці внески спрямовуються на колективне вирішення проблеми. В цих умовах усі учасники процесу відчувають як особисту гордість за справу, яку вони зробили разом, так і особисту відповідальність за те, як соціальне підприємництво працюватиме та які результати матиме.
І хоча соціальне підприємництво та його переваги можна досить детально описати за допомогою наукових підходів, які обґрунтовують вплив громадської участі на розвиток територій, я краще поділюся з вами вражаючими прикладами того, як мешканці самі змінюють якість життя в своїй громаді.
Магазини сільської громади
Не тільки для України, а й для всього світу загальною є історія, коли в селах відсутні або закриваються місцеві магазини чи заклади харчування. Важко переоцінити значення цих об’єктів для села, адже в умовах їх відсутності мешканці, які мають власні машини, змушені долати неабиякі відстані за хлібом чи молоком, а ті мешканці, які не мають машини, можуть сподіватися тільки на місцевий транспорт, який необов’язково буде їздити в той момент, коли він є дуже потрібним.
В умовах, коли кошти на доставку продукції в місцевий магазин або кафе будуть набагато вищими у порівнянні з витратами на подібний бізнес у місті через більш далекі відстані, які необхідно долати для задоволення потреб меншої кількості населення, знаходити інвесторів для подібних об’єктів досить складно.
Свого часу у Великобританії знайшли рішення, яке вирішувало усі зазначені проблеми. Там було започатковано тренди створювати магазини сільської громади як форму соціального підприємництва.
Подібні магазини створюються за рахунок внесків місцевих мешканців, як фінансових, так і волонтерських. Через те, що ці магазини створені самими мешканцями, вони повною мірою враховують їх інтереси щодо асортименту товару, графіку роботи. «Членство» в магазинах, створених за цією моделлю, відкрите — усі члени цієї кооперації є співвласниками бізнесу, і всі вони мають право впливати на те, як управляється бізнес, незалежно від розміру їх внеску.
Є різні моделі управління магазином сільської громади. В основному вони управляються напряму громадою, комбінуючи оплачувану роботу та волонтерську діяльність.
При підготовці цього матеріалу я зустріла дві моделі. У першому випадку, наприклад, магазини були повністю створені на внески громади, а в той момент, коли усі «акціонери» повертають свої внески, магазин має своє приміщення та необхідне обладнання і починає приносити прибуток, цей магазин передається в управління підприємцям або іншим комерційним операторам.
Інша ж модель більш поширена внаслідок свого соціального позитивного впливу. В цій моделі усі «акціонери» магазину обирають єдиного менеджера, який відповідатиме за управління фінансами, закупівлю, слідкуватиме за виконанням законодавства тощо. А місцеві мешканці, в свою чергу, виступатимуть волонтерами, і періодично будуть або виконувати функції продавця у цьому магазині, або транспортуватимуть товари з більших населених пунктів.
В обох випадках чистий прибуток, отриманий від продажу товарів в цьому магазині, спрямовується на розвиток села.
У Великобританії подібних магазинів у власності місцевих мешканців дуже багато, близько 400. Один із перших — це магазин у селі Тібертон. У селі більше року не працював магазин, і місцеві мешканці були змушені долати близько 20 кілометрів для придбання необхідних товарів. Після закриття магазину жителі відзначали, що вони почали менше спілкуватися один з одним, рідше зустрічатися.
Місцеві мешканці зібрали власних внесків на 8000 фунтів для покриття витрат на нове приміщення, яке б перебувало у власності всієї громади. Мешканці зазначають, що магазин змінив дух сільської громади, відновив життя в селі. Магазин фактично став місцевим хабом — з одного боку, він виконує свою функцію як місце зустрічі, з іншого боку місцевим мешканцям тут комфортно, і вони готові залишатися тут довше, адже це свій магазин. Більше того, такі теплі «почуття» до цього магазину з боку жителів спонукали деяких з них відкрити у собі нові творчі та підприємницькі здібності. Серед асортименту магазину сьогодні можна знайти перепічку від місцевих господинь, фермерську продукцію та навіть місцеву парфумерію.
Транспортна компанія
У 2009 році село Тонг у Шотландії із населенням близько 500 осіб взяло участь у грантовому проєкті від Європейського союзу в рамках програми підтримки людей літнього віку. Проєкт мав на меті профінансувати транспортні витрати для людей похилого віку, які мають періодично відвідувати центральні населені пункти району для лікування та отримання соціальних послуг в умовах нестабільної роботи громадського транспорту.
Проєкт надихнув усіх навколо на круговерть позитивних змін. За підтримки уряду місцеві мешканці отримали у подарунок 8-місний мінівен. Мінівен дозволив допомогти також і мешканцям сусідніх сіл Мелнес та Скеррей. Згодом мешканці усіх трьох сіл вирішують об’єднати свої внески для створення повноцінної юридичної особи, яка мала б право отримувати ліцензії на перевезення пасажирів.
Першочергово компанія здійснювала поїздки у п’ять найближчих населених пунктів. Згодом компанія підлаштувалася під залізничне сполучення, і мешканці сіл отримали можливість напряму доїхати до необхідних їм потягів. На сьогодні ж за потреби компанія здійснює рейси в найближчий аеропорт. Також місцеві мешканці можуть замовити послуги транспортної компанії для власних потреб (для логістики певного свята, наприклад, весілля), або ж в цілому орендувати авто.
Найцікавіше в цих умовах — це вартість подібного сервісу. За те, щоб користуватися послугами транспортної компанії, місцеві мешканці мають сплатити 5 фунтів на рік. При сплаті цього обов’язкового збору мешканець автоматично стає одним із членів компанії та має право голосувати на засіданнях правління компанії. В подальшому ж поїздки на транспорті компанії коштують мінімум — для обслуговування пасажирів долучаються волонтери з числа мешканців сіл, в яких працює компанія.
Не можу не відмітити тут ще один позитивний момент, пов’язаний із соціалізацією людей. Скористатися послугами транспортної компанії, такої зручної і такої дешевої, місцеві мешканці поодинці не зможуть. І тому тут у будь-якому випадку люди будуть змушені обговорювати свої маршрути із сусідами та домовлятися про спільне планування.
Кінотеатр
Містечко Кампбелфорд, розташоване на пів дорозі між найбільшими містами Канади — Онтаріо та Торонто — розвивалося переважно як сільськогосподарська територія. У порівнянні з найближчими селами місто є центром округу — тут розташовані єдині для наближених сіл лікарня та середня школа. В цих умовах, коли містечко є центральним для інших наближених населених пунктів, місцеві мешканці відчули потребу в тому числі запропонувати якусь форму дозвілля жителям усього округу.
Для цієї мети дуже вдалим для громади виявилося розташування тут будівлі колишнього театру Арон. Приміщення мало досить довгу історію — театр було засновано ще у 1946 році, втім, у 2009 році внаслідок економічного занепаду територій будь-яку діяльність в приміщенні було припинено, і власники приміщення (а воно перебувало у приватній власності) мали намір закрити театр та продати приміщення.
Опинившись перед загрозою втрати об’єкта не тільки інфраструктного характеру, а й певною мірою об’єкта культурної цінності для громади, місцеві жителі зібралися на збори. 160 мешканців містечка вирішили викупити театр за кошти громади, перетворивши його на кооператив, і кожен із цих мешканців вніс власний внесок до бюджету кооперативу.
Зібравши на перших етапах суму, необхідну для викупу приміщення, члени правління кооперативу зіткнулися із потребою замінити екран та звукове обладнання кінотеатру, який би задовольняв потребу в показі голлівудських кінофільмів. Вартість екрану сягала 90 тисяч доларів. З цією метою члени кооперативу подавалися на гранти та шукали спонсорів, а також ще раз звернулися до громади. Зібравши необхідну суму, кооператив придбав необхідне обладнання, і вперше за 20 років в кінотеатрі відбувся показ сучасного голлівудського фільму.
На сьогодні кінотеатр продовжує фандрейзингову діяльність, і залучені грантові та спонсорські кошти разом із доходом від продажу квитків дозволяють кінотеатру повністю забезпечувати свою діяльність, в тому числі отримувати ліцензії на покази голлівудського кіно. Кінотеатр також активно співпрацює із школою — тут проводяться уроки, в межах яких вчителі мають можливість, наприклад, показувати документальні фільми. На сьогодні кінотеатр ставить перед собою амбітні задачі по перетворенню на майданчик для івентів не тільки сінематографічного характеру, адже звичайно в селах бракує майданчиків для культурних подій.
Резюмую
Насправді усі вищезазначені приклади соціального підприємництва мали сприятливу основу та законодавчу базу. В країнах Європи роль соціального підприємництва для розвитку сільських територій визнана на законодавчому рівні. Є сприятливі моделі організаційно-правових форм для створення таких підприємств, існують державні, приватні та міжнародні фундації, які підтримують створення подібних підприємств як на методичному, так і на фінансовому рівні.
Україна відкрила для себе переваги соціального підприємництва тільки із внесенням змін до законодавства про громадські об’єднання, де приватним неприбутковим організаціям було надано право здійснювати підприємницьку діяльність у випадку, якщо така діяльність не має на меті розподілу прибутку. Втім, поки що не напрацьовано роз’яснень Державної податкової служби з приводу того, як коректно здійснювати подібну неприбуткову підприємницьку діяльність, і тому вона поки що може викликати острах. Це одна із багатьох підстав, чому не можна говорити про те, що підтримка соціального підприємництва в тренді у влади, спонсорів, донорів чи місцевих мешканців.
Одночасно важливо відмітити той факт, що запровадження моделей соціального підприємництва в українських селах має свої переваги на цьому етапі. По-перше, два з трьох наведених у статті прикладів соціального підприємництва (магазин та кінотеатр) для забезпечення своєї діяльності мали отримати приміщення, і для цього збирали кошти в громаді. В Україні є досить великий резерв приміщень, які залишилися у власності громад, тому для проєктів соціального підприємництва цілком можливо досягти домовленостей із місцевою владою про передачу цих приміщень у строкове безоплатне користування.
По-друге — будь-яке розпочате соціальне підприємництво в українських селах стане відкриттям, флагманом, за яким рушатимуть інші. Українським селам бракує будь-яких подібних практик, і їх реалізація дозволить сформувати новий тренд як у колі старост та посадовців органів місцевого самоврядування, так і серед грантодавців, проєктів міжнародної технічної допомоги, які надають підтримку процесам децентралізації в Україні. Тому в умовах реформ у ваших руках є всі важелі для того, щоб змінити свою громаду на краще!
