Суть справи
Виконуюча обов’язки старости села звернулась до суду з позовом до депутата сільської ради про захист честі, гідності та ділової репутації. Просила про таке:
— визнати недостовірною та такою, що порушує її права, інформацію, поширену депутатом сільської ради серед мешканців села та України, щодо продажу нею земельної ділянки;
— зобов’язати депутата сільської ради спростувати поширену відносно неї недостовірну інформацію шляхом озвучення на найближчих зборах жителів села, які відбудуться після набрання сили судовим рішенням у цій справі, відповідного тексту спростування;
— стягнути з депутата сільської ради на її користь моральну шкоду за поширення недостовірної інформації та понесені нею судові витрати.
Що ж слугувало приводом для позову?
На території села, де виконувала обов’язки старости позивач, розташовані луки, які є нерозподіленими (не витребуваними) паями (пасовищами).
У 2014 році загальними зборами громадян, які мають право на земельну частку (пай), було вирішено розпаювати луки та пасовища між громадянами села, які мають право на земельну частку (пай).
Але після ухвалення рішення громадяни не виготовили належні документи, які би посвідчували їхнє право власності на цю землю.
У 2017 році в. о. старости пропонувала власникам паїв завершити процес розпаювання, виготовити документи, щоб у майбутньому не втратити цю землю, навіть зверталась до юристів, однак цей процес завершено не було.
У 2018 році районна державна адміністрація на підставі договорів оренди передала товариству з обмеженою відповідальністю «Машівка агро» в оренду у строкове платне користування для ведення товарного виробництва дві земельні ділянки (невитребувані паї) розміром 19,2 га та 123,7682 га.
Обурені жителі села через те, що без їх відому були передані в оренду луки, висловили недовіру в. о. старості та подали звернення про зняття її з посади, про що сесією ради було прийняте відповідне рішення.
Позивач вважала, що депутатом сільської ради було поширено щодо неї недостовірну інформацію про те, що спірні земельні ділянки вона разом з першим заступником голови адміністрації не лише передали в оренду, а продали і взяли за це гроші. Саме депутат закликав людей організувати роботу з усунення її з посади за «продані» луки. Саме депутат займався тим, що підбурював громаду проти неї, переконуючи, що це вона винна у тому, що у людей забрано пасовища.
Крім того, на зборах громадян, де були кореспонденти полтавського телеканалу «Центральний», депутат, даючи інтерв’ю на камеру, заявив, що ця земля віддана за гроші.
Позивач вважала дії та інформацію, поширену депутатом, такими, що ганьблять та принижують її людську гідність, честь та ділову репутацію.
Звернемось до закону
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», гарантовано право кожного на свободу вираження поглядів, що включає в себе свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Таке право на рівні національного законодавства кореспондується із положеннями ст. 32 Конституції України, частина друга якої, серед іншого, містить гарантії судового захисту права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї, права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з роз’ясненнями, викладеними у пунктах 1, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суди при вирішенні таких справ повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, зокрема, у розумінні ч. 2 ст. 30 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію». При цьому оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а тому відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України1 не можуть становити предмет судового захисту, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 06.10.2015 у справі «Карпюк та інші проти України»).
Крім того, у разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації2, схваленої 12.02.2004 на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Так, у статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. У зв’язку із цим межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.
При цьому право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли особою буде доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких лідерів.
1 ЦК України.
2 Декларація.
Висновки відносно поширеної інформації
1. Висловлювання депутата сільської ради щодо передачі в. о. старости в оренду земельної ділянки (пасовища), розташованої на території села, носять критичний характер, містять особисті судження щодо виконання нею обов’язків старости сільської ради, що підтверджується проявом інтересу до особи позивача та її діяльності з боку жителів села через їх обговорення на сесії ради та у медіа на телеканалі «Центральний», не стосуються її приватного життя та містять оціночні судження.
Тим паче, що позивач є публічною особою, а тому межі допустимої критики щодо неї є значно ширшими.
Крім того, відповідач як депутат сільської ради, представляє інтереси територіальної громади, виборців свого виборчого округу, зобов’язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини — виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування згідно з вимогами Закону України від 11.07.2002 № 93-IV «Про статус депутатів місцевих рад».
2. У репортажі кореспондента телеканалу «Центральний» висловлені депутатом припущення щодо певних подій, з наданням їм критичної оцінки, а саме щодо вирішення питання передачі земельної ділянки в оренду за гроші, носять характер оціночних, критичних суджень, що не дає підстав вважати наведену у репортажі інформацію недостовірною та направленою на приниження честі та гідності, а також ділової репутації саме позивачки.
Показання свідка про те, що депутат говорив в її присутності та в присутності інших жителів села, що в. о. старости продала землю та отримала за це гроші — суд відхилив, адже за позицією Європейського суду з прав людини покарання за поширення пліток — наступ на свободу слова (справа № 69575/10 «Рашкін проти Росії» постанова від 07.07.2020).
Тож у задоволенні позовних вимог в. о. старости про визнання недостовірною інформації, поширеної депутатом, та її спростування судом першої інстанції було відмовлено.
З таким рішенням погодився суд апеляційної інстанції, залишивши його без змін (рішення Машівського районного суду Полтавської області від 19.08.2020, постанова Полтавського апеляційного суду від 07.12.2020 у справі № 540/748/19).
Далі буде! На теперішній час позивачем на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції подано касаційну скаргу до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду скаргу залишено без руху. Тож чекаємо — остаточну крапку у справі поставить суд вищої інстанції, за умови усунення позивачем недоліків касаційної скарги.
