Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 06 квітня 2022 р. розглянув (справа № 319/547/20, провадження № 61-8623св21) у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 16 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, встановив таке.
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи: Більмацька державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6.
Позивач є спадкоємцем першої черги відповідно до статті 1261 ЦК України.
26 травня 2020 року позивач звернулась до Більмацької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що залишилась після померлого батька.
В той же день вона була повідомлена нотаріусом, що спадкодавець за життя склав заповіт, посвідчений 25 листопада 2019 року старостою Зразківського старостинського округу Смировської сільської ради Більмацького району Запорізької області, за яким належну йому земельну ділянку, кадастровий номер <…>, ОСОБА_6 заповів ОСОБА_2, а земельну ділянку, кадастровий номер <…>, заповів ОСОБА_3.
Спірний заповіт був підписаний спадкодавцем у присутності спадкоємців за заповітом, які здійснювали на заповідача психологічний тиск. Кожен із спадкоємців просив батька заповісти йому земельну ділянку.
На думку позивача, факт перебування спадкоємців за заповітом при його укладенні та факт прохання спадкоємців заповісти їм майно вплинуло на волевиявлення заповідача, а тому воно не може відповідати його внутрішній волі.
Крім того, зазначає, що на волевиявлення батька вплинула хвороба серця, від якої він помер через три дні після складання заповіту. Вказує, що батько був у дуже важкому стані, не міг ходити та писати.
Позивач просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що посвідчений 25 листопада 2019 року старостою Зразківського старостинського округу Смировської сільської ради Більмацького району Запорізької області, за яким належну ОСОБА_6 земельну ділянку, кадастровий номер <…>, він заповів ОСОБА_2, а земельну ділянку, кадастровий номер <…>, заповів ОСОБА_3.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 16 березня 2021 року, яке залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи: Більмацька державна нотаріальна контора Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Смирновська сільська рада Більмацького району Запорізької області, про визнання заповіту недійсним, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що матеріали справи не містять доказів абсолютної неспроможності ОСОБА_6 у момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій щодо заповідання земельних ділянок, визначення кола спадкоємців та (або) керувати такими діями. Суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що ОСОБА_6, діючи вільно та відповідно до своєї внутрішньої волі, вчинив заповіт, який було складено з дотриманням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. Підпис на заповіті вчинений ним особисто.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4, у якій просить скасувати рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 16 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 753/15204/14. Надані позивачем докази, а саме висновки посмертної судово-психіатричної експертизи № 3 від 04 січня 2021 року, підтверджують факт об’єктивної неспроможності померлого ОСОБА_6 у момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. У зазначеному висновку експерт чітко відповів на запитання суду про зовнішній вплив на самостійність прийняття рішення заповідачем. Тобто всупереч висновкам суду першої та апеляційної інстанції, волевиявлення померлого ОСОБА_6 в момент вчинення правочину не є вільним та не відповідає його внутрішній волі. Суди неправильно надали оцінку висновку експерта та іншим доказам.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 14 червня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 753/15204/14 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1, у віці 68 років помер ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому рухоме та нерухоме майно.
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_6.
Згідно із заявою № 180 від 26 травня 2020 року, поданою до Більмацької державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 прийняла спадщину за законом після померлого ОСОБА_6.
Згідно із заповітом, посвідченим 25 листопада 2019 року старостою Зразківського старостинського округу Смирновської сільської ради Більмацького району Запорізької області та зареєстрованого в реєстрі за № 1, ОСОБА_6 земельну ділянк, кадастровий номер <…>, заповів ОСОБА_2, а земельну ділянку, кадастровий номер <…>, заповів ОСОБА_3.
ОСОБА_2 згідно із заявою від 26 травня 2020 року, поданою до Більмацької державної нотаріальної контори, прийняв спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_6 (ср. ).
Згідно з висновком експерта від 04 січня 2021 в момент підписання заповіту 25 листопада 2019 року ступінь психічних розладів був такий, що істотно впливав (обмежував) здатність ОСОБА_6 розуміти значення своїх дій і керувати ними. Померлий ОСОБА_6, який виявляв психічні розлади, не міг повною мірою (обмежено міг) приймати рішення щодо заповідання свого майна, визначення в заповіті кола спадкоємців та не міг повною мірою (обмежено міг) реалізувати його, внаслідок поведінки ОСОБА_2, з урахуванням обставин справи. Присутність при складанні заповіту ОСОБА_2, якщо він просив скласти заповіт на його користь, знаходження в сусідній кімнаті ОСОБА_7 та психічний стан померлого ОСОБА_6 суттєво могли вплинути на самостійність прийняття ним рішення щодо заповідання свого майна та визначення в заповіті кола спадкоємців.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких підстав.
За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року у справі № 635/3664/16 (провадження № 61-14002св21) зазначено, що «для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17 (провадження № 4822св21).
З такого ж тлумачення наведених норм щодо необхідності установлення абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними як підстави для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, виходив Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), у якій, крім наведеного, зазначив, що для визнання правочину недійсним за цією нормою необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції призначалася судово-психіатрична експертиза, відповідно до висновку якої в момент підписання заповіту 25 листопада 2019 року ступінь психічних розладів був такий, що істотно впливав (обмежував) здатність ОСОБА_6 розуміти значення своїх дій і керувати ними. Померлий ОСОБА_6, який виявляв психічні розлади, не міг повною мірою (обмежено міг) приймати рішення щодо заповідання свого майна, визначення в заповіті кола спадкоємців та не міг повною мірою (обмежено міг) реалізувати його внаслідок поведінки ОСОБА_2, з урахуванням обставин справи. Присутність при складанні заповіту ОСОБА_2, якщо він просив скласти заповіт на його користь, знаходження в сусідній кімнаті ОСОБА_7 та психічний стан померлого ОСОБА_6 суттєво могли вплинути на самостійність прийняття ним рішення щодо заповідання свого майна та визначення в заповіті кола спадкоємців.
Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що при посвідченні оспорюваного заповіту її батько ОСОБА_6 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними та що у нього було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року у справі № 635/3664/16 (провадження № 61-14002св21), колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судові рішення прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв’язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
