Торговці подорожами (про діяльність підприємців-турагентів)
Поїздки до різних куточків України і за кордон можливі в будь-яку пору року. Проте пік попиту на подорожі традиційно припадає на літо. Тому хтось у цей період насолоджуватиметься можливістю розкидатися грішми, а хтось заробить, і чимало. Не пропускають свій шанс заробити в цей час і безпосередні учасники турбізнесу — турагенти. Про те, які місця відпочинку влітку найпопулярніші, їм гадати не потрібно, а ось іще раз задуматися про нюанси оподаткування своєї діяльності буде не зайвим, у чому і може допомогти ця стаття.
Маргарита СМИРНОВА, консультант газети «Власне Діло»
Документи статті
ГКУ
— Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.ЦКУ
— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.Закон про туризм
— Закон України «Про туризм» від 15.09.95 р. № 324/95-ВР.Закон про ПДВ
— Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.Ліцензійні умови № 111
— Ліцензійні умови здійснення туроператорської та турагентської діяльності, затверджені наказом Держкомпідприємництва, Міністерства культури і туризму України від 11.09.2007 р. № 111/55.
Діяльність турагента
Фізичні особи — підприємці можуть брати участь у туристичній діяльності як
туристичні агенти (далі — турагенти). Відповідно до статті 5 Закону про туризм турагенти здійснюють посередницьку діяльність із реалізації туристичного продукту туроператорів і туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність із реалізації характерних і супутніх послуг.Для провадження такої діяльності підприємцям у першу чергу потрібно отримати турагентську ліцензію і дотримуватися вимог
Ліцензійних умов № 111 (див. «ВД», 2007, № 21, с. 16). Без отримання ліцензії підприємець не має права використовувати у своїй назві слово «турагент».Зверніть увагу: згідно із
Законом про туризм працювати туроператорами, а отже, організовувати тури і формувати турпродукти підприємці-фізособи не можуть.Про принципи турагентської діяльності йдеться в
підпункті 10.1 пункту 10 Ліцензійних умов № 111. Так, турагент має право на надання туристичних послуг виключно на підставі договорів (угод, контрактів), укладених з туроператорами і з вітчизняними партнерами, які забезпечуватимуть надання послуг з тимчасового розміщення, харчування, перевезення, організації відпочинку, оздоровлення і розваг, екскурсійного обслуговування тощо .При цьому посередницька діяльність на території України щодо укладення договорів на туристичне обслуговування з
іноземними суб’єктами туристичної діяльності не допускається. Така діяльність може здійснюватися тільки через туроператорів, створених згідно із законодавством України (стаття 37 Закону про туризм).Отже,
турагенти не мають права бути посередниками в договорах, де туристичні послуги надають нерезиденти.Організаційними формами туризму є
міжнародний і внутрішній туризм.До
міжнародного туризму належать в’їзний туризм (подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території) і виїзний туризм (подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни).Внутрішнім туризмом
є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.Частіше за все турагенти стикаються з виїзним і внутрішнім туризмом.
Договірні відносини
Для здійснення діяльності турагент повинен укласти посередницький договір з туроператором про надання туристичних послуг кінцевому споживачу (туристові). Крім того, турагент може виступати посередником і за договором із суб’єктом господарювання, який надає одиничні послуги (проживання, харчування) для їх продажу кінцевому споживачу.
Згідно з
підпунктом 6.2 пункту 6 Ліцензійних умов № 111 при реалізації турпродукту між туроператором і турагентом має бути укладено агентський договір у письмовій формі (про це ж згадується і в статті 20 Закону про туризм).Відповідно до укладеного агентського договору туроператор розробляє і надає турагенту для роботи програми та розцінки на кожний туристичний продукт, які додаються до договору. Відносини за цим договором регулюються
главою 31 ГКУ.Агентський договір також може укладатися, коли турагент реалізує туристам окремі туристичні послуги (екскурсійне обслуговування, проживання тощо), що надаються іншими суб’єктами туристичного бізнесу (не туроператорами).
Згідно з таким договором комерційний агент (турагент) надає послуги шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок сторони, що надає послуги (принципала), тобто туроператора (за аналогією з договором доручення).
Турагент, який виступає за договором як комерційний агент, має право укладати від імені туроператора (або іншого суб’єкта господарювання, що надає одиничні турпослуги) договори про туристичне обслуговування.
При цьому турагент виступає тільки як проміжна ланка між туристом і туроператором, а тому всі права та обов’язки туриста і туроператора (іншого суб’єкта господарювання) за агентським договором не делегуються. Тобто, навіть укладаючи договір із турагентом, турист фактично укладає договір з представником туроператора, що юридично рівнозначно прямому договору між туристом і туроператором.
Між турагентом і туристом
згідно зі статтею 20 Закону про туризм укладаються договори на туристичне обслуговування. Згідно з таким договором одна сторона (турагент) за встановлену договором плату зобов’язується забезпечити надання на замовлення іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).При укладенні договору турагент виступає від імені та за рахунок принципала (туроператора), а відповідно і сам договір про надання туристичних послуг укладається від імені принципала. Тому якщо вже після укладення договору виникає претензія до неналежної якості туристичних послуг, то відповідати за позовами (претензіями) буде не агент, а принципал (туроператор).
Також турагент може укладати
договори доручення або комісії з туристами з метою придбання путівок, керуючись при цьому главою 68 ЦКУ.Далі розглянемо порядок оподаткування в підприємців-турагентів у рамках їх роботи за посередницькими договорами. Зазначимо, що правила оподаткування у турагента не залежать від того, до внутрішнього чи міжнародного туризму належить турпродукт, що реалізується.
РРО і торговий патент
Про застосування РРО і придбання торгового патенту слід потурбуватися підприємцям
на звичайній системі, які прийматимуть від туристів готівкові грошові кошти. Турагентам-єдиноподатникам ні те, ні інше не знадобиться.Продаючи клієнтам туристичний продукт за агентським або цивільно-правовим договором, підприємець продає ваучер або путівку, що належать туроператору або іншому суб’єкту. Ваучер (путівка) буде документом на право отримання туристичних послуг від туроператора або пансіонату, отже, між турагентом і клієнтом має місце торговельна діяльність, для якої потрібний торговий патент. Інакше кажучи, турагенту-підприємцю на загальній системі потрібно придбати торговий патент. Підприємцю на єдиному податку він не потрібний.
Оподаткування на загальній системі
Податок з доходів
При здійсненні турагентської діяльності, як зазначалося вище, підприємець виступає посередником. Таким чином, його доходом буде винагорода, отримана за агентським або іншим договором. Цю суму турагент відобразить у
Книзі ф. № 10, а разом з нею і пов’язані з отриманням цього доходу витрати.ПДВ
Реєстрація платником ПДВ.
Норми пункту 2.3 статті 2 Закону про ПДВ зобов’язують реєструватися платником ПДВ, досягши обсягу оподатковуваних ПДВ операцій у 300 тис. грн. (ця сума розраховується без ПДВ) за останні 12 календарних місяців.Таким чином, якщо турагент досягне цього обсягу, то реєстрація для нього стане обов’язковою, хоча за бажанням статус платника можна набути і до досягнення обсягу в 300 тис. грн., пройшовши добровільну реєстрацію.
При цьому потрібно враховувати, що для
підрахунку граничного обсягу в 300 тис. грн. турагент, співпрацюючи з туроператором за агентським договором, у розрахунок 300-тисячної межі повинен включати всю вартість поставленого туристам турпродукту, а не тільки суму своєї комісійної винагороди (пункт 8.6 статті 8 Закону про ПДВ).База обкладення ПДВ при агентському договорі.
Для турагента базою обкладення ПДВ є комісійна винагорода , що нараховується (виплачується) на його користь туроператором або іншими постачальниками турпослуг, у тому числі й за рахунок коштів, отриманих таким турагентом від споживача турпродукту (пункт 8.4 статті 8 Закону про ПДВ).Тобто незалежно від способу отримання винагороди (утримується самим турагентом чи окремо перераховується туроператором) підприємець відображає податкове зобов’язання з ПДВ виходячи з суми комісійної винагороди.
Зазначимо, що в
пункті 8.4 статті 8 Закону про ПДВ не йдеться про необхідність застосування турагентами звичайної ціни при розрахунку бази оподаткування довідка 1,що може бути вигідно підприємцю. Водночас розмір комісійної винагороди, як правило, встановлюється індивідуально в договорі з туроператором, іншим постачальником турпослуг, тому ця сума саме й буде звичайною ціною.Податковий кредит турагент може відображати тільки за сумою власних витрат, понесених у ході діяльності (оренда офісу, комунальні платежі тощо).
Обкладення ПДВ при посередницьких договорах на купівлю.
Вище зазначалося, що турагент може працювати не тільки за агентською угодою, а й купувати путівки для туристів за договорами комісії на купівлю або доручення. У такому разі оподаткування відбуватиметься за звичайними правилами для таких договорів, без прив’язки до туристичної діяльності, де товаром виступатимуть путівки, що купуються. Податкові наслідки щодо ПДВ виникатимуть згідно з пунктом 4.7 статті 4 Закону про ПДВ.Так, при перерахуванні коштів продавцю (турбазі, санаторію тощо) у турагента, за наявності податкової накладної, з’явиться право на податковий кредит на всю суму ПДВ за вартістю путівки. При цьому податкове зобов’язання у турагента виникне і на суму путівки, що передається туристу, і на суму комісійної винагороди. Зазначимо, що таким же чином податкове зобов’язання виникне, якщо продавець путівки буде неплатником ПДВ, при цьому права на податковий кредит у турагента не буде.
Путівки дітям.
При реалізації путівок для дитячого відпочинку передбачено пільгу щодо ПДВ, яку встановлено підпунктом 5.1.9 статті 5 Закону про ПДВ. Так, звільнено від оподаткування операції з поставки путівок на санаторно-курортне лікування, оздоровлення і відпочинок на території України фізичних осіб віком до 18 років.Особливість цієї пільги полягає в тому, що вона може застосовуватися відносно операцій з поставки путівок
усіма суб’єктами туристичної діяльності, причому незалежно від того, за якими цивільно-правовими договорами (купівлі-продажу, комісії, доручення тощо) здійснюється така поставка. Тому турагент може не турбуватися про обкладення 20 % ПДВ усієї вартості путівки, особливо якщо має справу з неплатником ПДВ, оскільки податком у нього обкладатиметься тільки комісійна винагорода (лист ДПАУ від 21.10.2005 р. № 10155/6/15-0316) довідка 2..
Турагент-єдиноподатник
Як зазначалося вище, турагенту-підприємцю на єдиному податку не потрібно турбуватися про придбання торгового патенту; при розрахунках зі споживачами підприємцю немає необхідності застосовувати РРО. Турагент-єдиноподатник має право не реєструватися платником ПДВ, хоча може це зробити добровільно.
Проте є один важливий нюанс, який повинні враховувати єдиноподатники. Стосується він
розміру їх виручки.Для підприємців на єдиному податку, які виступають посередниками (комісіонерами тощо), вже давно існують труднощі у визначенні 500-тисячної межі розміру виручки. Раніше, користуючись відсутністю чітких роз’яснень для фізичних осіб, як виручку враховували тільки власну винагороду. Тепер же ДПАУ наполягає на тому, що підприємець на єдиному податку для розрахунку 500-тисячної межі виручки повинен враховувати всі надходження (не тільки комісійну винагороду, а й грошові кошти, що належать комітенту (принципалу)) (
лист від 23.11.2006 р. № 13290/6/17-0416).Про аргументи на користь того, що єдиноподатники повинні враховувати тільки суму винагороди, ми писали на сторінках нашого видання (див. «ВД», 2007, № 21, с. 24). Проте податківці все ж таки застосовуватимуть фіскальний підхід, у тому числі й відносно турагентів. Тому підприємці, турагенти, які хочуть уникнути конфліктів з перевіряючими, усю суму коштів, яку буде отримано ним від туристів при реалізації турпродукту, повинні включати до виручки і відображати в
Книзі ф. № 10.
Висновки
Для турагентської діяльності фізичні особи — підприємці повинні отримати ліцензію.
Турагент має право на надання туристичних послуг виключно на підставі посередницьких договорів (угод, контрактів).
З туроператорами для реалізації їх туристичного продукту укладається агентський договір, який регулюється
главою 31 ГКУ.Турагент має право укладати цивільно-правові посередницькі договори (комісії, доручення) з іншими суб’єктами туристичної діяльності або з туристами на купівлю путівок.
Підприємцям на загальній системі, які прийматимуть від туристів готівкові грошові кошти, потрібно потурбуватися про РРО і придбання торгового патенту. Єдиноподатники можуть не застосовувати РРО, і торговий патент їм не потрібний.
Турагент-єдиноподатник має право не реєструватися платником ПДВ, проте може це зробити добровільно.
Турагент-підприємець на загальній системі при реєстрації платником ПДВ для підрахунку граничного обсягу в 300 тис. грн., співпрацюючи з туроператором за агентським договором, у розрахунок 300-тисячної межі повинен включати всю вартість поставленого туристам турпродукту, а не тільки суму своєї комісійної винагороди.
Базою обкладення ПДВ для турагента, який працює за договором з туроператором або іншим принципалом, є комісійна винагорода, що нараховується (виплачується) на його користь туроператором або іншими постачальниками турпослуг, у тому числі й за рахунок коштів, отриманих таким турагентом від споживача турпродукту.
При посередницьких договорах з туристами на купівлю діють звичайні правила обкладення ПДВ, передбачені для посередницьких договорів.
Підприємці-єдиноподатники, на думку податківців, до виручки повинні включати не тільки комісійну винагороду, а повністю всю суму, отриману за реалізований турпродукт.
Довідкова інформація (довідка)
1
У загальному випадку згідно з пунктом 4.1 Закону про ПДВ база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з договірної (контрактною) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче звичайних цін.2
Хоча в цьому листі тлумачиться стара редакція підпункту 5.1.9 статті 5 Закону про ПДВ, вважаємо, що ним цілком можна керуватися і сьогодні.
