Теми статей
Обрати теми

Що потрібно знати, приймаючи першого найманого працівника

Редакція ВД
Стаття

Що потрібно знати, приймаючи першого найманого працівника

 

Підприємці, які лише збираються стати роботодавцями, повинні мати уявлення про те, що принесе їм цей статус. Хоча, на перший погляд, немає нічого складного в тому, щоб давати завдання і виплачувати за нього грошову винагороду, але це всього лише вершина айсберга. Про головні моменти, супутні прийманню осіб на роботу, які повинен знати майбутній роботодавець, ми розповімо в цій статті.

Маргарита СМИРНОВА, консультант газети «Власне Діло»

 

Документи статті

КЗпП

— Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

КУпАП

— Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

Закон про оплату праці

Закон України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.

Закон № 1058

— Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV.

Указ № 746

— Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» у редакції Указу від 28.06.99 р. № 746/99.

Інструкція № 58

— Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58.

Наказ № 260

— наказ Міністерства праці України «Про затвердження Форми трудового договору між працівником та фізичною особою і Порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою» від 08.06.2001 р. № 260.

 

Які документи надаються при прийнятті на роботу

Прийняття на роботу перш за все супроводжується збиранням відомостей про працівника, необхідних для їх подальшого використання при отриманні документів у різних інстанціях, заповненні звітності тощо.

Так, згідно зі

статтею 24 КЗпП під час прийняття на роботу фізична особа повинна надати:

— паспорт або інший документ, що посвідчує особу;

— трудову книжку (якщо це місце є основним місцем роботи фізичної особи), крім випадків, коли фізична особа працевлаштовується вперше;

— документ про спеціальну освіту (спеціальність, кваліфікацію), якщо робота, на яку претендує працівник, потребує спеціальних знань;

— документ про стан здоров’я (у випадках, передбачених законодавством, наприклад при прийнятті на роботу осіб молодше 18 років, при прийнятті на роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, на роботу, пов’язану з виробництвом продуктів харчування, тощо).

Крім перелічених документів, фізична особа, яка влаштовується на роботу, надає:

— свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, якщо воно є;

— довідку органу державної податкової служби про присвоєння ідентифікаційного номера (крім осіб, які з релігійних чи інших переконань відмовилися отримати ідентифікаційний номер, про що мають відповідну відмітку в паспорті);

— документ військового обліку (для військовозобов’язаних та призовників).

Зауважимо: чинне законодавство не вимагає, щоб під час прийняття на роботу до підприємця фізична особа писала заяву (із зазначенням, працевлаштовується фізична особа на основне місце роботи чи на роботу за сумісництвом). Проте підприємець, якщо йому це зручно, цілком може запровадити в себе таку практику.

Крім цього, з власної ініціативи фізична особа може надати при прийнятті на роботу інші документи: автобіографію, характеристику, рекомендації, документи, що свідчать про набуття спеціальних знань, досвід роботи тощо.

 

Основне місце роботи чи сумісництво

У загальних рисах прийняття на основне місце роботи від сумісництва відрізняється тим, що в першому випадку працівник зайнятий повний робочий день і про роботу в підприємця обов’язково робиться запис у трудовій книжці, а в другому — він працює обумовлену кількість годин без унесення відомостей до трудової книжки.

Отже, якщо працівник при прийнятті на роботу підприємцю трудову книжку не надає, аргументуючи це тим, що вона знаходиться в іншого роботодавця (за основним місцем роботи), або в ній уже зроблено запис іншим підприємцем-роботодавцем про прийняття на роботу, то для такого підприємця такий працівник буде сумісником. Вимагати від нього трудову книжку не потрібно, бо всі записи в ній здійснюються лише за місцем основної роботи.

Якщо при прийнятті на роботу працівник надає трудову книжку, в якій немає відміток про те, що в цей час він перебуває в трудових відносинах з яким-небудь роботодавцем, то для такого працівника місце роботи в підприємця вважатиметься основним.

Водночас для працівників-підприємців законодавством не проведено чіткі грані між роботою за основним місцем і за сумісництвом. Більше того, на сьогодні це не впливає і на нюанси оподаткування.

Як правило, сумісники оформляються на роботу в режимі неповного робочого часу (4, 2 робочі години замість 8), хоча вони можуть працювати і повний робочий день.

Відповідно до

статті 102 КЗпП працівники, які працюють за сумісництвом, отримують заробітну плату за фактично виконану роботу, оскільки найчастіше вони працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Неповний робочий день або неповний робочий тиждень відповідно до

статті 56 КЗпП може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і надалі за згодою сторін або згідно із законом. Оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Перевага такого режиму для підприємця може бути в такому. Припустимо, працівникам, які виконують такі ж функції, підприємець виплачує зарплату в мінімальному розмірі (детальніше див. далі). Застосування режиму неповного робочого часу буде достатньою підставою для того, щоб нараховувати працівнику заробітну плату менше мінімальної.

При цьому важливо, щоб у трудовому договорі з працівником було зазначено, що він працює в режимі неповного робочого часу.

Не слід плутати роботу на умовах неповного робочого часу з роботою на умовах скороченого робочого часу, при якій не можна виплачувати заробітну плату нижче мінімального розміру.

Режим скороченого робочого часу встановлюється для певних категорій працівників, наприклад для осіб віком від 16 до 18 років, для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці (стаття 51 КЗпП).

 

Реєстрація трудового договору

Трудовий договір

— це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а підприємець-роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, і угодою сторін (стаття 21 КЗпП).

Під трудовим розпорядком мається на увазі, коли працівник повинен приходити на роботу і йти з неї, відпочивати протягом робочого дня тощо.

При укладенні трудового договору між працівником і суб’єктом підприємницької діяльності — фізичною особою обов’язкове дотримання письмової форми договору

(стаття 24 КЗпП).

Форму трудового договору

між працівником і фізичною особою затверджено наказом № 260. Сторони, що укладають такий трудовий договір, можуть уносити до нього зміни та доповнення. Проте такі зміни не повинні погіршувати становище працівників порівняно з чинним трудовим законодавством (стаття 9 КЗпП).

Укладений трудовий договір фізична особа повинна подати на реєстрацію до державної служби зайнятості за місцем свого проживання в тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи

(стаття 24 КЗпП). Фактично йдеться про те, що протягом тижня підприємець разом з працівником повинні з’явитися до центру зайнятості й заповнити типову форму договору.

Слід зауважити, що

трудовий договір між працівником і підприємцем складається у трьох примірниках (один — працівнику, другий — підприємцю, третій — державній службі зайнятості, де договір буде зареєстровано).

При реєстрації трудового договору сторони повинні надати такі документи:

— фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності: паспорт, свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності, довідку про ідентифікаційний номер;

— працівник, який влаштовується на роботу до фізичної особи: паспорт, трудову книжку, довідку про ідентифікаційний номер;

— особа, яке вперше влаштовується на роботу і не має трудової книжки: паспорт і довідку про ідентифікаційний код.

Відповідальна особа центру зайнятості в день надання фізичною особою трудового договору реєструє його в Книзі реєстрації трудових договорів. Трудовому договору присвоюється номер, під яким він зареєстрований у Книзі, і зазначається дата його реєстрації.

На підставі запису про реєстрацію трудового договору в Книзі відповідальна особа центру зайнятості на трьох примірниках трудового договору робить такий запис:

img 1

Після закінчення строку дії трудового договору або при його достроковому розірванні приватний підприємець робить відповідний запис у договорі (із посиланням на статтю

КЗпП) і сповіщає про це державну службу зайнятості.

 

Трудова книжка

Відповідно до

статті 48 КЗпП на найманих працівників, які працюють у фізичної особи понад 5 днів, необхідно оформляти трудову книжку. Винятком є працівник, який влаштовується на роботу за сумісництвом (див. про це далі).

Підставою для внесення підприємцем запису до трудової книжки найманого працівника є відмітка про реєстрацію або зняття з реєстрації трудового договору.

При цьому посадова особа центру зайнятості підтверджує особистим підписом унесені записи як про прийняття, так і про звільнення найманого працівника і засвідчує їх печаткою.

На практиці оформлення трудової книжки виробляється одночасно з реєстрацією (зняттям з реєстрації) трудового договору з найманим працівником.

Звертаємо увагу, що оформлені трудові книжки зберігаються безпосередньо у працівників, а не в підприємців

(на відміну від роботодавців — юридичних осіб, для яких передбачено спеціальні правила обліку і зберігання трудових книжок).

Наказ № 260

(як і рекомендована ним форма трудового договору) містить обов’язкову вимогу, згідно з якою працівник служби зайнятості при реєстрації трудового договору має ознайомити сторони з порядком реєстрації та зняття з реєстрації трудового договору, а також унесення відповідних записів до трудової книжки працівника та її зберігання. Ознайомлення має проводитися під розписку обох сторін у передбаченому для цього рядку трудового договору.

Тепер що стосується

осіб, які влаштовуються на роботу вперше .

У

статті 48 КЗпП зазначено: працівникам, які влаштовуються на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п’яти днів після прийняття на роботу.

Якщо ж працівник влаштовується на роботу вперше, роботодавець повинен завести на нього нову трудову книжку. У такій книжці, крім усього іншого, роботодавцем має бути заповнений титульний аркуш. І тут для підприємця-роботодавця саме й виникає проблема.

Річ у тім, що центри зайнятості відмовляють у підтвердженні запису в трудовій книжці, відкритій підприємцем, вказуючи на те, що підприємець не має права заповнювати титульний аркуш книжки.

Згідно з

пунктом 2.12 Інструкції № 58 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, після чого ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Підприємство і фізична особа — підприємець — це не одне й те саме. При цьому далеко не в усіх підприємців є печатка, що не суперечить чинному законодавству.

Виходить, є підстави, хоча і суто формальні, говорити, що законодавство не передбачає заповнення фізособою-підприємцем титульного аркуша трудової книжки. Водночас без заповнення титульного аркуша неможливе внесення до трудової книжки записів про роботу. До того ж неведення трудових книжок на найманих працівників є порушенням, згідно з

частиною 1 статті 41 КУпАП, штраф за яке — від 255 до 850 грн. (від 15 до 50 нмдг).

У

листі від 23.03.2006 р. № ДЦ-12-1528/0/6-06, присвяченому питанню, яке ми розглядаємо, Міністерство праці та соціальної політики України доходить висновку про те, що «неведення трудової книжки в цьому випадку не є порушенням норм трудового законодавства, і, отже, фізичну особу — роботодавця не може бути притягнено до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 41 КУпАП».

Виходить, що до змін у законодавчій базі

на працівників, для яких місце роботи в підприємця є першим, трудову книжку підприємець може не заводити, достатньо трудового договору (з реєстрацією його в центрі зайнятості), порушенням це не вважатиметься.

У свою чергу, зауважимо: працівник теж, очевидно, обуриться тим, що в трудовій книжці не буде запису про період роботи в підприємця. З цього приводу в

листі є роз’яснення — стаж у такому разі може бути підтверджений тим же трудовим договором, примірник якого буде у працівника на руках.

 

Строк випробування

Відповідно до

статті 26 КЗпП з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається, при укладенні трудового договору за угодою сторін може встановлюватися строк випробування. Умова про випробування має бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Строк випробування не може перевищувати трьох місяців. При прийнятті на роботу робітників строк випробування не може бути більше одного місяця. Якщо працівник у період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, цей строк може бути продовжено на відповідну кількість днів.

Проте слід пам’ятати, що в деяких випадках (наприклад, при прийнятті на роботу в іншу місцевість) строк випробування не встановлюється.

Строк випробування не встановлюється також для:

— неповнолітніх;

— осіб, звільнених у запас з військової або альтернативної служби;

— молодих робітників, які закінчили професійні навчально-виховні установи;

— молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;

— інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертизи;

— сезонних і тимчасових працівників.

Якщо строк випробування закінчився, а працівник продовжує виконувати покладені на нього обов’язки, він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

У тому разі, коли протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника вимогам, достатнім для виконання роботи, на яку його прийнято, підприємець протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір.

 

Заробітна плата

Відповідно до

статті 115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в установлені строки, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Суми заробітної плати і платежів з неї підприємець повинен відображати у відомості. На сьогодні суворої форми відомості для підприємців не передбачено, проте вони можуть скористатися формами, затвердженими для юридичних осіб (форми № П-6, П-7) (див. «ВД», 2009, № 1, с. 9).

Законодавством регулюється поріг, нижче якого не може оплачуватися праця працівника, у зв’язку з чим було встановлено таке поняття, як «

мінімальна заробітна плата».

Згідно зі

статтею 95 КЗпП мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Причому до мінзарплати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Тобто якщо згідно із законодавством або за бажанням підприємця працівнику здійснюються, наприклад, які-небудь надбавки, то вони робляться понад мінімальну заробітну плату, але зовсім не для цілей збільшення зарплати до розміру мінімальної.

Цю державну соціальну гарантію повинні виконувати в тому числі й фізичні особи — роботодавці

(стаття 95 КЗпП ).

Згідно зі

статтею 10 Закону про оплату праці розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Законом про державний бюджет на відповідний рік.

Розмір мінімальної заробітної плати в I кварталі 2009 року — 605 грн.

Показники мінімальної заробітної плати на решту кварталів 2009 року наведено в таблиці (див. «ВД», 2009, № 2, с. 41).

 

Трудові довідки на працівників єдиноподатника і доплата єдиного податку

На кожного працівника в податковому органі потрібно отримати Довідку про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку

(далі — Довідка).

Свідоцтво і довідки є документами суворої звітності. Бланк

Довідки заповнюється уповноваженою на це особою органу держподатслужби, підписується керівником або його заступником і засвідчується печаткою. Довідки видаються на строк, зазначений у заяві, у межах календарного року.

Довідки

повинні знаходитися на робочому місці найманих працівників і пред’являтися працівникам контролюючих органів, що мають відповідні функціональні повноваження на проведення перевірки. Довідка дійсна за наявності документа, що посвідчує особу. Довідки, видані працівникам платника єдиного податку, не можуть бути передані іншим особам, крім тих, на чиє ім’я вони виписані.

Якщо підприємець-єдиноподатник використовує у своїй діяльності найману працю (у тому числі працю членів своєї сім’ї), то ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу, праця якої використовується.

Таким чином, у разі прийняття першого працівника або збільшення чисельності працівників протягом строку дії Свідоцтва, єдиноподатник повинен доплатити за кожного такого нового працівника єдиний податок (по 50 % від ставки) з розрахунку не менше ніж за повний місяць з початку діяльності таких працівників і отримати

Довідки для цих працівників.

Наприклад, з працівником укладено договір 27 червня. У такому разі за працівника потрібно заплатити єдиний податок (50 % від ставки, за якою сплачує єдиний податок підприємець) за цілий місяць (за червень) і отримати на нього

Довідку.

Нормативний строк сплати єдиного податку (не пізніше 20-го числа) жодним чином не пов’язаний зі строком унесення плати за перший місяць роботи щойно прийнятого працівника. Припустимо, працівник прийнятий на роботу 6 червня. Це не означає, що підприємець доплату за цього працівника повинен був унести не пізніше 20 травня — в строк сплати єдиного податку за червень. Подібного роду розпоряджень чинне законодавство не містить. Та й не може містити — як можна наперед знати, що в якийсь строк буде укладено трудовий договір з працівником?

Проте

зверніть увагу: якщо працівник прийнятий на роботу вже після 20-го числа місяця, доплату єдиного податку за такого працівника потрібно внести за два місяці — за місяць, у якому з працівником укладено трудовий договір, і за наступний місяць (строк сплати єдиного податку за який уже настав).

 

Книга обліку доходів і витрат ф. № 10

Отримання

Книги обліку доходів і витрат за формою № 10 (далі — Книга ф. № 10) на найманих працівників стосується підприємців-єдиноподатників, що здійснюють торговельну діяльність. Книга ф. № 10 ведеться на кожного найманого працівника, що займається реалізацією товарів. Інакше кажучи, Книга ф. № 10 має бути у працівників, які безпосередньо займатимуться реалізацією товарів (лист ДПАУ від 06.05.2000 р. № 6304/7/17-0217).

Книга ф. № 10

на працівника реєструється в податковому органі. Наймані працівники заповнюють у Книзі ф. № 10 лише чотири графи: «Період обліку», «Витрати на виробництво продукції» (на практиці ця графа може мати іншу назву, наприклад «Закупівля товарів»), «Сума виручки (доходу)» «Чистий дохід».

У

Книзі ф. № 10, яку веде найманий працівник, мають бути зазначені прізвище, ім’я, по батькові платника єдиного податку, прізвище, ім’я, по батькові найманого працівника, а також серія і номер виданої працівнику Довідки. При звільненні одного працівника і прийнятті на роботу іншого додаткових книг заводити не потрібно. У цьому разі підприємець повинен самостійно внести до Книги ф. № 10, заведеної на звільненого працівника, аналогічні відомості про нового працівника. Підсумкові дані з усіх книг найманих працівників переносяться до Книги ф. № 10 самого підприємця.

У разі припинення підприємницької діяльності, при звільненні працівника без працевлаштування, прийнятті на його місце нового, або якщо в

Книзі ф. № 10 закінчуються сторінки, після проставляння в ній відповідного запису працівником податкового органу Книга ф. № 10, зареєстрована на найманого працівника, не здається до податкового органу, а залишається на зберіганні в підприємця.

 

Почасова або відрядна оплата праці

Відповідно до

статті 97 КЗпП оплата праці працівників здійснюється за відрядною, почасовою (погодинною) та іншими системами. Оплата може також здійснюватися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці визначають різні способи нарахування заробітку працівникам і встановлюються роботодавцем самостійно, але обов’язково з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.

Отже, підприємець має право самостійно обрати ту чи іншу форму і систему оплати праці. При цьому необов’язково, щоб одна й та сама форма оплати праці була встановлена для всіх працівників роботодавця. Для кожної категорії працівників може застосовуватися свій спосіб визначення заробітної плати за умови, що його механізм буде доведено до їх відома.

На практиці застосування тієї чи іншої форми і системи оплати праці визначається особливостями технологічного процесу, характером задіяного обладнання, вимогами до якості продукції, що виготовляється, або виконуваної роботи та іншими факторами.

Основні форми оплати праці — це почасова і відрядна, які, у свою чергу, поділяються на системи (почасово-преміальну, відрядно-преміальну тощо). Зауважимо, що на сьогодні можуть використовуватися й інші способи визначення заробітної плати, які не суперечать законодавству.

У загальних рисах скажемо про сутність цих форм. При простій почасовій системі заробіток працівнику нараховується за присвоєною йому тарифною ставкою або окладом за фактично відпрацьований час. За способом установлення облікової одиниці праці застосовується погодинна, денна, щомісячна види тарифної ставки.

Наприклад, при погодинній оплаті розрахунок заробітної плати здійснюється виходячи з годинної тарифної ставки працівника і фактично відпрацьованого ним часу за розрахунковий період.

Для деяких категорій працівників можуть установлюватися тверді місячні оклади.

Таке поняття, як тарифна ставка, — це невід’ємний атрибут організації оплати праці на великих підприємствах, де кваліфікація працівників чітко визначається розрядами, існують тарифні сітки, схеми посадових окладів (співвідношення в зарплаті працівників різних розрядів) тощо.

Хоча

статтею 96 КЗпП передбачена така складна система, проте підприємцю досить видати розпорядження, в якому будуть установлені норми оплати однієї години (дня) працівника. Однак при цьому має враховуватися важлива гарантія трудового законодавства — мінімальний розмір заробітної плати за місяць.

Якщо ми говоримо про місячний оклад (ставку) працівника, то його розмір не повинен бути менше розміру мінзарплати (якщо працівник відпрацював усі робочі дні місяця).

Коли ж для працівника встановлюється погодинна або денна ставка, то при її визначенні слід діяти так: розрахувати належну норму робочого часу за місяць у годинах (днях), тобто скільки годин (днів) працівник повинен відпрацювати (за планом), потім розділити величину мінімальної заробітної плати на цю кількість годин (днів). Це й буде показник мінімальної годинної (денної) ставки працівника.

Зауважимо: якщо працівник працює в режимі неповного робочого часу, то розмір його місячної заробітної плати може бути менше мінімального.

Тепер про відрядну оплату праці. Її сутність полягає в тому, що заробіток обчислюється працівнику за наперед установленими розцінками за кожну одиницю якісно виробленої продукції (виконаної роботи).

Відрядні розцінки на кожну певну роботу (операцію) встановлюються роботодавцем (

стаття 97 КЗпП). Вони мають бути обґрунтованими з погляду організації праці, а також ураховувати розмір місячної мінімальної заробітної плати. Наприклад, з практики діяльності самого підприємця або аналогічних виробництв установлено, що в середньому за місяць один працівник виготовляє 20 деталей. Тоді відрядна розцінка, щонайменше, має дорівнювати величині мінімальної заробітної плати, що ділиться на 20. Щоб не було питань з боку контролюючих органів (інспекцій з праці), бажано документально обґрунтувати встановлення відрядних розцінок.

 

Платежі за найманих працівників

Прийняття на роботу найманих працівників пов’язане ще й з тим, що підприємець повинен буде сплачувати податок з доходів і соцвнески, пов’язані з їх зарплатою, а також подавати відповідну звітність.

Із соцфондами, в яких передбачене обов’язкове взяття на облік лише підприємця-роботодавця, ситуація така. Спочатку укладений між найманим працівником і підприємцем трудовий договір реєструється в центрі зайнятості за місцем проживання підприємця. Потім

центр зайнятості сам передає відомості про укладення трудового договору до Пенсійного фонду і фондів соцстрахування, на підставі якого останні реєструють підприємця як страхувальника.

Отже, підприємець не повинен особисто звертатися до фондів соцстрахування для реєстрації.

Зауважимо, що підприємець береться на облік у податковому органі та Пенсійному фонді (як платник внесків за себе) відразу після його власної державної реєстрації.

Детально про те, до яких фондів потрібно сплачувати внески за найманих працівників (нарахування та утримання) підприємцям на загальній системі та єдиноподатникам і їх ставки, можна дізнатися з таблиць на с. 4 цього номера.

Ще раз зауважимо, що за кожного працівника підприємець — платник єдиного податку доплачує 50 % ставки єдиного податку, з яких 42 % (42 від 50 % від єдиного податку), надходить до Пенсійного фонду. При цьому, дотримуючись вимог

статей 14, 15 Закону № 1058, вони повинні нараховувати на їх заробітну плату внесок до ПФ (у 2009 році — 33,2 %).

Для того щоб повторної сплати внесків не відбувалося,

частина ставки єдиного податку, що надійшла до ПФ (42 % від 50-відсоткової доплати єдиного податку за найманих працівників), зараховується в рахунок сплати нарахованих на заробітну плату працівників страхових внесків за відповідні періоди (детальніше про механізм зарахування див. «ВД», 2008, № 1). Наприклад, доплата 50 % ставки за найманого працівника — 100 грн., при цьому нараховано внесок до ПФ на зарплату працівника — 265,60 грн. Частина доплати єдиного податку за працівника, що надійшла до ПФ до моменту виплати працівнику зарплати: 100 х 42 % = 42,00 грн. Підприємець повинен перерахувати до ПФ при виплаті зарплати: 265, 60 - 42,00 = 223,60 грн.

Далі в таблиці наведемо форми звітності, які повинен буде подавати підприємець у зв’язку з платежами за працівників.

 

Форма звітності

Періодичність подання звітності

Терміни подання звітності

Розрахунок суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (додаток 23)

Місячна

Протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця

Звіт за формою Ф4-ФСС з ТВП

Квартальна

Не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним періодом

Розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

Квартальна

До 20 квітня, до 20 липня, до 20 жовтня, до 25 січня

Розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

Квартальна

До 20 квітня, до 20 липня, до 20 жовтня, до 25 січня

Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1 ДФ)

Квартальна

Протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу

 

Наведемо приклад розрахунку нарахувань і утримань із заробітної плати працівника підприємця на загальній системі.

Заробітна плата працівника за лютий 2009 року — 1000 грн. виплачується в березні. Працівника було прийнято на роботу в лютому, тому аванс йому не виплачувався.

Проводимо нарахування і утримання.

 

Вид платежу

Розрахунок

Сума

Податок з доходів, 15 % (ставка застосовується до суми заробітної плати, зменшеної на суму утримань внесків до соцфондів)

(1000 - 20 - 10 - 6) х 15 : 100

144,60 грн.

Пенсійний фонд, у тому числі:

 

 

— нарахування, 33,2 % (для єдиноподатника — доплата)

1000 х 33,2 : 100

332,00 грн.

— утримання (2 %)

1000 х 2 : 100

20,00 грн.

Внесок до Фонду соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності:

 

 

— нарахування 1,4 %;

1000 х 1,4 : 100

14,00 грн.

— утримання 1 % (зарплата більше прожиткового мінімуму)

1000 х 1 : 100

10,00 грн.

Внесок до Фонду соціального страхування на випадок безробіття:

 

 

— нарахування 1,6 %;

1000 х 1,6 : 100

16,00 грн.

— утримання 0,6 %;

1000 х 0,6 : 100

6,00 грн.

Внесок до Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві — нарахування (умовно 1 %)

1000 х 1 : 100

10,00 грн.

 

Ці утримання і нарахування необхідно перерахувати в строки, зазначені в таблиці на с. 9 цього номера.

 

Інше

Вище ми приділили увагу головним організаційним моментам прийняття першого працівника. Проте тема праці та заробітної плати дуже велика і вимагає від підприємця не забувати про багато речей:

— своєчасну виплату заробітної плати і сплату внесків та податку з доходів;

— застосування податкової соціальної пільги при розрахунку податку з доходів;

— щомісячну індексацію заробітної плати;

— надання відпусток і виплату відпускних;

— нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності;

— тощо.

Проте всі ці питання ми регулярно і своєчасно висвітлюємо на сторінках нашого видання, що не дасть вам загубитися в зарплатно-трудових тонкощах.

 

Висновки

Прийняття особи на роботу має бути оформлене відповідно до норм

КЗпП. Працівник повинен надати низку документів.

Трудовий договір між працівником і підприємцем-роботодавцем укладається в письмовій формі та обов’язково реєструється в центрі зайнятості.

Підприємець може приймати працівників як на основне місце роботи, так і за сумісництвом. У першому випадку ведеться трудова книжка, яка зберігається у працівника.

Роботодавець повинен в обов’язковому порядку дотримуватися трудових гарантій, своєчасно виплачувати заробітну плату в розмірі не менше мінімального (крім роботи в режимі неповного робочого часу).

Підприємці-єдиноподатники на своїх працівників повинні отримати трудові довідки і здійснювати 50 % доплату ставки єдиного податку, крім того, працівники, що займаються реалізацією, ведуть окремі

Книги ф. № 10.

Виплата заробітної плати супроводжується обов’язковими платежами, які повинен розрахувати роботодавець, вчасно заплатити і відзвітувати за ними.

Існує безліч нюансів, пов’язаних із трудовими відносинами, виплатою зарплати, розрахунком внесків до фондів тощо, про які можна регулярно дізнаватися з публікацій у нашому виданні.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі