Теми статей
Обрати теми

Важливий Закон № 2275: порядок перевірок, ПДВ, акциз, алкоголь та інші зміни

Редакція ВД
Стаття

Важливий Закон № 2275: порядок перевірок, ПДВ, акциз, алкоголь та інші зміни

 

Первісно Закон № 2275 засобами масової інформації анонсувався як такий, що підвищує ставки акцизного збору на алкогольні напої, тютюнові вироби та бензин. Таке підвищення ним дійсно передбачено, однак воно далеко не єдине та зовсім не найсуттєвіше. Серед змін з'явилися як норми, які можуть стосуватися кожного підприємця, — розширення повноважень податкових органів при перевірках, так і нові для платників ПДВ — обов'язкове подання реєстрів в електронному вигляді, новації в анулюванні реєстрації платника ПДВ і, що найважливіше, — обмеження на перенесення від’ємного значення ПДВ.

Детальніше про основні зміни, пов’язані з прийняттям Закону № 2275, ми розповімо в цій статті.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор», Людмила СОЛОШЕНКО,
Дмитро КОСТЮК, Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економісти-аналітики
Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

КЗпП

— Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

Закон № 2275

— Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 20.05.2010 р. № 2275-VI.

Закон № 309

— Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008 р. № 309-VI.

Закон № 481

— Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.95 р. № 481/95-ВР.

Закон № 509

— Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII.

Закон № 877

— Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. № 877-V.

Закон про акциз на алкоголь і тютюн

— Закон України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» від 15.09.95 р. № 329/95-ВР.

Закон про вино

— Закон України «Про виноград та виноградне вино» від 16.06.2005 р. № 2662-IV.

Закон про податок на прибуток

— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

Закон про держбюджет-2010

— Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 р. № 2154-VI.

Закон про податок з доходів

— Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV.

Закон про ПДВ

— Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.

Закон про оплату праці

Закон України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.

Закон про РРО

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у редакції від 01.06.2000 р. № 1776-III.

Декрет про акцизний збір

— Декрет КМУ «Про акцизний збір» від 26.12.92 р. № 18-92.

Порядок заповнення декларації з ПДВ

— Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затверджений наказом ДПАУ від 30.05.97 р. № 166.

Положення № 111

— Положення про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору, затверджене наказом ДПАУ від 19.03.2001 р. № 111.

Класифікатор ДК 016-97

— Державний класифікатор продукції і послуг ДК 016-97, затверджений і введений у дію наказом Держстандарту України від 30.12.97 р. № 822.

 

Перевірки податкових органів

Податкові перевірки трудового законодавства.

Однією з головних цілей Закону № 2275 є забезпечення додаткових надходжень до держбюджету. Для цього обрано два шляхи — підвищити ставки окремих платежів, які стягуються до бюджету, і посилити існуючий механізм контролю за виконанням податкових зобов'язань, що має зменшити кількість випадків ухилення від оподаткування.

Найбільше лихо, з яким покликано боротися

Закон № 2275, є ухилення від оподаткування доходів найманих працівників. Зарплати «в конвертах» давно стали звичною практикою у відносинах роботодавця та працівника. Автори законопроекту, судячи з усього, виходили з того, що від цього страждає не лише працівник, який у разі спору з роботодавцем у суді зможе послатися лише на офіційний рівень доходів, а й державний бюджет.

Який вихід запропоновано? За задумом законодавця, унесення змін до

статті 259 КЗпП покликано включити органи державної податкової служби (ДПС) до числа органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням трудового законодавства.

За рахунок чого повинні розширитися повноваження податкових органів, прямо не зазначено. Мабуть, податківці тепер захочуть під час здійснення перевірок дотримання податкового законодавства на додаток до своїх традиційних вимог дублювати окремі повноваження інспекцій з праці, що дозволяють виявити факти ухилення від оподаткування доходів найманих працівників, зокрема вимагатимуть документи, які засвідчують своєчасність виплати заробітної плати, проведення індексації тощо.

Існує ще одна загроза. Уключення податківців до числа органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням законодавства про працю (і використання в

Законі № 509 формулювання «перевірка дотримання податкового законодавства про працю»), може бути ними використано для обґрунтування поширення на них правил, що регулюють порядок здійснення перевірок інспекціями з праці. Річ у тім, що інспекції з праці знаходяться в дещо привілейованому порівняно з іншими контролюючими органами становищі, оскільки порядок реалізації ними своїх наглядових повноважень значною мірою врегульовано на рівні міжнародних договорів, що мають пріоритет перед внутрішньонаціональним законодавством, зокрема перед Законом № 877, який істотно обмежує повноваження органів контролю. Оскільки податкові органи завжди намагалися вийти зі сфери його дії, вважаємо, що нові зміни в законодавстві стануть черговим приводом для цього. Зокрема, ідеться про такі міжнародні договори, як Конвенція № 81 про інспекцію праці в промисловості та торгівлі (дата ратифікації — 08.09.2004 р.), Конвенція № 129 про інспекцію праці в сільському господарстві (дата ратифікації — 08.09.2004 р.), Конвенція № 150 про адміністрацію праці: роль, функції та організація (дата ратифікації — 01.07.2004 р.).

Крім того, зазначені міжнародні договори у сфері трудових відносин надають додаткові порівняно із законодавством України повноваження органам, контролюючим цю сферу відносин. Серед таких повноважень:

a)

безперешкодно, без попереднього повідомлення та в будь-який час доби проходити на будь-яке підприємство (об'єкт), що підлягає інспекції;

б) проходити

в денний час до будь-яких приміщень, щодо яких є достатні підстави вважати такими, що вони підлягають інспекції;

в) здійснювати огляд, перевірку або розслідування, які є необхідними для того, щоб переконатися в тому, що правові норми суворо дотримуються, зокрема:

вимагати надання будь-яких книг, реєстрів чи інших документів, ведення яких передбачено національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їх відповідності правовим нормам, та знімати копії з таких документів або робити з них витяги;

— наодинці або у присутності свідків

допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, що стосуються застосування правових норм.

Про те, що передбачені

Законом № 2275 зміни мають на меті остаточно вивести податківців зі сфери дії Закону № 877 та надати їм низку не закріплених у Законі № 509 повноважень, свідчить і те, що до статті 35 Закону про оплату праці включено право контролюючих органів, у тому числі органів ДПС, отримувати від суб'єктів господарювання та найманих ними осіб інформацію, документи та матеріали, відвідувати місця провадження господарської діяльності під час виконання трудових функцій такими найманими особами.

Однак із таким тлумаченням унесених змін, яке, гадаємо, спробують їм надати податкові органи, є всі підстави сперечатися.

Повноваження органів державної податкової служби з проведення перевірок дотримання податкового законодавства передбачено спеціальним законодавчим актом — Законом № 509, у межах вимог якого повинні діяти податкові органи, а також Законом № 877 (хоча ДПАУ і заперечує обов'язковість його приписів для органів ДПС, див. листи від 22.10.2009 р. № 12878/15/23-7016/1035 , від 15.08.2008 р. № 322/2/23-4010, від 25.06.2009 р. № 2833/н/23-4014).

Новий вид перевірок за новими підставами.

Низку змін унесено до Закону № 509, головна — закріплення додаткової підстави для проведення податкової перевірки. Так, пункт 19 статті 10 Закону № 509 надає ДПІ в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонним та об'єднаним податковим інспекціям можливість проведення позачергових перевірок у разі отримання податковою міліцією у випадках, установлених законом, інформації про ухилення платника податків від оподаткування.

У

статті 11 Закону № 509 це повноваження деталізовано. Спочатку наведемо пункт, що вноситься до цієї статті, дослівно: «Органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право при отриманні органом податкової міліції інформації про ухилення платника податку або найманої особи від оподаткування при нарахуванні (виплаті, отриманні) заробітної плати, інших виплат та відшкодувань, які підлягають оподаткуванню, у тому числі у вигляді додаткових благ, збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування довідка 1, у тому числі внаслідок неукладення такою особою трудових договорів з найманою особою згідно з Кодексом законів про працю України, провадження особою господарської діяльності без державної реєстрації, а також пасивних доходів, керівник відповідного податкового органу має право прийняти рішення про проведення позачергової податкової перевірки такого платника без його попереднього попередження. Рішення податкового органу має бути оформлене у письмовому вигляді, скріплено підписом керівника, печаткою та вручене платнику податку перед початком проведення такої перевірки».

Спробуємо розібратися, що мав на увазі законодавець, використовуючи такі хитромудрі та не завжди узгоджені формулювання.

Перше

, що звертає на себе увагу, — перевірку названо позачерговою, а не позаплановою. І, схоже, зроблено це свідомо. У результаті формально виходить, що до таких позачергових перевірок вимоги щодо порядку проведення позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) незастосовні. А якщо врахувати все викладене в першій частині цієї статті, то, найімовірніше, податківці дійсно наполягатимуть, що такі перевірки мають проводитися не в порядку, передбаченому Законом № 877 та Законом № 509.

Де-факто суб'єкти господарювання стають практично беззахисними перед податковими перевірками, процедурні обмеження щодо яких зведено до мінімуму. Ситуація ускладнюється тим, що зроблено це на рівні приписів закону, оскаржити які буде дуже складно.

Друге.

Підставою для такої позачергової перевірки може стати зазначена в пункті 11 частини 1 статті 11 Закону № 509 інформація. У зв'язку з цим також необхідно зробити декілька зауважень:

— ідеться не про будь-який факт ухилення від оподаткування, а про ухилення від оподаткування під час нарахування (виплати, отримання) оподатковуваного доходу найманій особі;

— способами такого ухилення можуть бути неукладення трудового договору з працівником, провадження госпдіяльності без реєстрації, однак це невичерпний перелік;

— у

пункті 19 статті 10 Закону № 509, у системному зв'язку з яким потрібно читати пункт 11 частини 1 статті 11 Закону № 509, зазначається, що отримання такої інформації може стати підставою для позачергової перевірки у випадках, передбачених законом. Найімовірніше, самі податківці наполягатимуть на тому, що в пункті 11 частини 1 статті 11 Закону № 509 такі випадки якраз і зазначено. Однак насправді такої вказівки там немає, а отже, допоки вичерпний перелік випадків, за яких отримання відповідної інформації податковою міліцією може стати підставою для позачергової перевірки, не буде закріплено в Законі, такі перевірки проводитися не можуть.

Тривалість перевірок.

Запровадженням нового виду податкових перевірок Закон № 2275, на жаль, не обмежився. Підвищення ефективності функціонування механізму адміністрування податків парламентарі вирішили домогтися шляхом збільшення тривалості перевірок, виходячи, мабуть, із того, що чим триваліша перевірка, тим більше виявлених порушень. Наведемо у вигляді порівняльної таблиці старі і нові строки проведення податкових перевірок.

 

Вид перевірки

Старі строки

Нові строки

для всіх суб'єктів господарювання

для суб'єктів малого підприємництва (у тому числі приватних підприємців)

для всіх суб'єктів господарювання

для суб'єктів малого підприємництва (у тому числі приватних підприємців)

Планова

20 роб. дн.

10 роб. дн.

30 роб. дн.

20 роб. дн.

Позапланова

10 роб. дн.

5 роб. дн.

15 роб. дн.

10 роб. дн.

Продовження строків у разі планової перевірки

Не більше ніж на 10 роб. дн.

Не більше ніж на 5 роб. дн.

Не більше ніж на 15 роб. дн.

Не більше ніж на 10 роб. дн.

Продовження строків у разі позапланової перевірки

Не більше ніж на 5 роб. дн.

Не більше ніж 2 раб. дня

Не більше ніж на 10 роб. дн.

 

Крім того,

передбачено можливість зупиняти перевірку — як планову, так і позапланову — за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом. Період, на який перевірка зупиняється, не може перевищувати 30 робочих днів. Відповідно, для того щоб не виникала необхідність виписування нового направлення на перевірку, в направленні тепер зазначатиметься не дата закінчення перевірки, а дата її початку та загальна тривалість перевірки (у робочих днях). Це надасть можливість працівникам податкової повертатися для продовження перевірки після її зупинення з тим самим направленням.

Слід зазначити, що в

Оглядовому листі ДПАУ від 06.07.2009 р. № 14082/7/23-4017/354, зокрема, було розглянуто й питання про можливість і порядок продовження строків податкових перевірок. У коментарі до нього (див. «ВД», 2009, № 18, с. 5) ми зазначали, що, незважаючи на надання Законом № 509 податковим органам права продовжувати перевірки, Закон № 877 містить категоричну заборону на такі дії контролюючих органів, від якого вони не можуть відступити навіть за наявності дозволу на це у спеціальному законі, що регулює їх діяльність. Однак, оскільки ДПАУ, як уже зазначалося, неодноразово відмовлялася від підпорядкування вимогам Закону № 877, то й відповідні заборони нею ігноруються. Утім, суди також не завжди погоджуються з необхідністю поширення на податкові органи приписів Закону № 877, посилаючись на більш спеціальний характер Закону № 509.

Як бачимо, «покращання життя вже сьогодні» суб'єктам господарювання чекати не варто. Спрощення умов ведення бізнесу поки що також. Але надія на те, що зміни, які стосуються повноважень податкових органів з проведення перевірок, усе ж не діятимуть. У парламенті зареєстровано проект Закону, яким усі зазначені зміни має бути скасовано. І якщо його буде прийнято, от тоді життя суб'єктів господарювання дійсно покращиться.

 

Акцизний збір

Експорт алкоголю та тютюну: звільнення від акцизу — за експортною ВМД.

До сьогодні неодмінною умовою звільнення експорту алкогольних і тютюнових виробів від акцизного збору було надходження за них валютної виручки на валютний рахунок (пункт «г» частини 2 статті 3 Закону про акциз на алкоголь і тютюн, розділ 7 Положення № 111). При цьому якщо акцизний збір усе ж таки сплачувався в експортному випадку (скажімо, валютна виручка не надходила до моменту подання розрахунку акцизного збору), то згодом за умови зарахування валютних коштів на валютний рахунок сума акцизного збору поверталася з бюджету платнику податків (абзац другий частини 5 статті 7 Закону про акциз на алкоголь і тютюн).

Тепер же після прийняття

Закону № 2275 такі відкориговані «експортні» норми передбачають таке:

 

Звільнення експорту алкоголю та тютюну від акцизу

Пункт «г» частини 2 статті 3 Закону про акциз на алкоголь і тютюн

до Закону № 2275

після Закону № 2275

Не підлягають обкладенню акцизним збором:

<…>

г) вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що експортуються за межі митної території України за іноземну валюту, за умови

надходження цієї валюти на валютний рахунок підприємства

<…>

г) вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що експортуються за межі митної території України, якщо їх

вивезення в митному режимі експорту (реекспорту) було засвідчено вантажною митною декларацією з належною відміткою митного органу

 

Як бачимо, віднині достатньою умовою для необкладення експорту алкогольних напоїв і тютюнових виробів акцизом є їх безпосереднє вивезення (експорт). Таким чином, тепер експортери звільнятимуться від акцизного збору за фактом вивезення алкогольно-тютюнової продукції, підтвердженим експортною ВМД з відміткою митниці про перетин кордону, не чекаючи надходження валютної виручки.

Цю умову також ураховано і в

абзаці другому частини 5 статті 7 Закону про акциз на алкоголь і тютюн, де наголошується, що в разі сплати акцизного збору в експортному випадку підставою для повернення йому раніше сплачених сум платнику податків тепер є факт експорту, підтверджений експортною ВМД з відміткою митного органу.

Підвищення ставок акцизного збору.

Законом № 2275 запроваджено обіцяне збільшення ставок акцизного збору на:

— пиво з солоду (з 1 липня 2010 року,

стаття 1 розділу II Закону № 2275);

— спирт та алкогольні напої (з 1 вересня 2010 року — першого числа третього місяця, наступного за місяцем опублікування

Закону № 2275; стаття 1 розділу II Закону № 2275);

— тютюнові вироби (з 1 липня 2010 року — першого числа місяця, наступного за місяцем опублікування

Закону № 2275; стаття 1 розділу II Закону № 2275);

— інші спеціальні бензини, інші легкі дистиляти, бензини моторні тощо (з дати опублікування

Закону № 2275 ).

А також запроваджено окрему ставку акцизного збору на пічне паливо (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 61 00, 2710 19 63 00, 2710 19 65 00, 2710 19 69 00) — 30 євро за 1000 кг.

При цьому, як передбачено

статтею 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 2275, до 1 січня 2012 року встановлені цим Законом ставки акцизного збору на спирт етиловий, алкогольні напої і тютюнові вироби не підлягають збільшенню, крім випадків їх щорічної індексації. Нагадаємо, що в цьому випадку КМУ доручено щороку не пізніше 1 серпня публікувати в офіційних друкованих виданнях проіндексовані (на індекс інфляції за 12 календарних місяців, що минули, — період з червня року, в якому проводиться індексація, до червня попереднього року) ставки акцизного збору (округлені до 2 знаків після коми), застосовувати які потрібно починаючи з 1 січня наступного року.

Очевидно, таке підвищення акцизу позначиться на розмірі мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на алкогольні напої (розмір яких, нагадаємо, на сьогодні для горілки і лікеро-горілчаних виробів, коньяку 3, 4, 5 зірочок, вин у склотарі місткістю 0,7 л та іншій тарі місткістю 1 л, визначено

постановою КМУ «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв вітчизняного виробництва» від 30.10.2008 р. № 957).

І ще один момент. Як відомо, установлення максимальних роздрібних цін на підакцизні товари здійснюється виробниками або імпортерами таких товарів шляхом декларування таких цін

(частина 15 статті 6 Декрету про акцизний збір). При цьому відповідно до існуючих правил декларацію максимальних роздрібних цін виробники подають податковим органам, а імпортери — органам митної служби не пізніше ніж за 5 календарних днів до моменту впровадження встановлених роздрібних цін. Установлені в ній максимальні роздрібні ціни запроваджуються з першого числа місяця, наступного за місяцем подання декларації податковим або митним органам. Як передбачено статтею 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 2275, на часткову зміну таких положень Декрету про акцизний збір у зв'язку зі змінами законодавства, що відбулися, виробники та імпортери можуть подати нову декларацію про встановлення максимальних роздрібних цін у місяці опублікування Закону № 2275, тобто в червні (по 30 червня включно).

Також

Законом № 2275 доручено КМУ перешкоджати контрабандному ввезенню та виробництву фальсифікованих підакцизних товарів. Крім того, забороняється реалізація на території України підакцизних нафтопродуктів, які не відповідають вимогам стандартів (національних стандартів України та міждержавних стандартів, чинних в Україні).

 

Алкогольні напої

Торгівля вином столовим уроздріб: без ліцензії і без РРО.

Роздрібна торгівля вином столовим тепер набула особливого «привілейованого» статусу. Законом № 2275 цей вид діяльності виведено з-під дії Закону № 481, що регулює алкогольно-тютюнову сферу (про що тепер прямо йдеться в преамбулі). А отже, починаючи з 16.06.2010 р. обмежувальні «алкогольні» умови цього Закону роздрібну торгівлю столовим вином не зачіпають. Зокрема, з цього випливає, що торгувати вином столовим уроздріб віднині можна без «роздрібної» ліцензії, а також без унесення відомостей про роздрібні місця його зберігання до Єдиного реєстру.

Крім того,

стаття 14 розділу I Закону № 2275 звільнила роздрібних торговців столовими винами від застосування РРО. Так, тепер прямо визначено, що продаж вин столових здійснюється без РРО, однак з використанням РК і КОРО. Щоправда, як застосовуватиметься ця норма на практиці, поки що незрозуміло. Адже відповідні зміни при цьому не внесено до спеціального Закону про РРО, стаття 1 якого передбачає, що встановлення норм щодо застосування або незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах не допускається.

Принагідно нагадаємо, що згідно з

пунктом 28 статті 1 і статтею 6 Закону про вино вино столове — це вино, виготовлене шляхом повного або неповного зброджування сусла, з умістом спирту не менше 9 об. %. При цьому залежно від вмісту цукру столове вино поділяється на сухе, напівсухе, напівсолодке.

Водночас

Законом № 2275 уточнено, що столові вина, як алкогольні напої, підпадають під обмеження зі статті 152 Закону № 481 (щодо вживання — зокрема, заборони на розпивання у громадських місцях) і статті 153 Закону № 481 (щодо продажу — зокрема, заборони на продаж особам, яким не виповнилося 18 років); детальніше про такі обмеження на прикладі пива див., наприклад, лист ДПАУ від 15.03.2010 р. № 5195/7/32-0117. Щоправда, дозволяється вживати та продавати столові вина з лікувальною метою — на території санаторіїв.

Сидром і перрі торгувати уроздріб можна за «загальною» ліцензією.

Нагадаємо: Закон України від 25.12.2008 р. № 797-VI, який уніс зміни до Закону № 481, з 1 січня 2010 року запровадив ліцензування оптової та роздрібної торгівлі сидром і перрі (без додавання спирту), установивши при цьому річну плату за ліцензію в розмірі 780 гривень — для оптової торгівлі і 780 гривень за кожне місце торгівлі — для роздрібної торгівлі такими алкогольними напоями (лист ДПАУ від 28.05.2009 р. № 2609/32-0415).

Тепер

Законом № 2275 для роздрібного випадку зроблено таке уточнення: суб'єктам господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, дозволяється продавати сидр і перрі (без додавання спирту) без отримання для цього окремої ліцензії на роздрібну торгівлю такими алкогольними напоями. Таким чином, отримувати додаткову ліцензію на сидр і перрі (грушеве вино) роздрібним торговцям, які вже мають ліцензію на роздрібну торгівлю алкоголем, тепер не потрібно.

У роздробі місце зберігання — не місце торгівлі.

Як відомо, однією з умов здійснення операцій з алкогольними та тютюновими виробами є внесення відомостей про місця їх зберігання до Єдиного державного реєстру місць зберігання (Єдиний реєстр).

Нагадаємо: як останнім часом роз'яснювалося в

листі ДПАУ від 04.02.2010 р. № 1114/6/32-0615, у разі роздрібної торгівлі до Єдиного реєстру має вноситися будь-яке місце зберігання алкогольних напоїв і тютюнових виробів, що знаходиться як у місці здійснення торгівлі, так і у відокремлених від об’єкта торгівлі місцях (складських приміщеннях). Тим самим податківці фактично вимагали від роздрібних торговців унесення до Єдиного реєстру відомостей про будь-яке місце знаходження «роздрібного» тютюну та алкоголю.

Разом з тим варто зауважити, що в самому

Законі № 481 (стаття 1) при цьому все ж розрізняються такі поняття, як «місце зберігання» та «місце торгівлі». Схоже, тепер після Закону № 2275 для роздрібного випадку цей момент остаточно врегульовано на законодавчому рівні. Адже віднині статтею 15 Закону № 481 прямо встановлено, що суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, уносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, які розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі. Таким чином, роздрібні торговці відтепер уключатимуть до Єдиного реєстру тільки «інші» місця зберігання, відмінні від торговельної точки (окремі складські приміщення тощо).

 

Нове для платників ПДВ

Електронні реєстри.

Закон про ПДВ приписує подавати разом із декларацією з ПДВ копії реєстрів отриманих і виданих податкових накладних. Насправді для платників ПДВ це не новина: багатьох і так змушують подавати копії реєстрів без відповідної законодавчої норми. Однак тепер такі копії повинні будуть подаватися обов'язково в електронному вигляді. Судячи з тексту оновленого підпункту 7.2.8 Закону про ПДВ, ДПАУ повинна надати безоплатно платникам податків відповідне програмне забезпечення довідка2.

Можна лише здогадуватися про відповідальність за неподання копії реєстрів — найімовірніше,

декларацію просто не приймуть з усіма негативними наслідками, що з цього випливають. Інша річ, якщо податківці вирішать використовувати нове програмне забезпечення, яке не буде готове. У такому разі платники податків не матимуть фізичної можливості виконати вимоги Закону і вони не повинні страждати через неспритність ДПАУ.

Ця норма

Закону № 2275 набуває чинності з початку звітного (податкового) періоду, наступного за періодом, на який припадає набуття чинності самим Законом № 2275 (набув чинності з дати опублікування, яке відбулася в газеті «Голос України» від 16.06.2010 р. № 109). Таким чином, ця норма про обов'язкове подання електронних копій реєстрів набуває чинності з липня (для квартальних платників — з III кварталу) 2010 року. Досі точно невідомо, чи будуть податківці вимагати подання електронних реєстрів уже разом з декларацією за червень (формально вона подаватиметься вже в період дії оновленого підпункту 7.2.8 Закону про ПДВ). Утім, потрібно готуватися до гіршого варіанта розвитку подій. Хоча прив'язка в «Прикінцевих положеннях» саме до періоду, а не до конкретної дати, дозволяє все ж таки сподіватися, що нові правила застосовуватимуться до декларації, яка подається за такий звітний період — липень (III квартал) 2010 року.

Від’ємне значення ПДВ.

Скільки існує рядок 26 у декларації з ПДВ, стільки існують проблеми з її заповненням. І проблеми ці пов’язані не стільки із заплутаністю Закону про ПДВ або Порядку заповнення декларації з ПДВ, скільки з перешкодами, що штучно створюються податківцями на місцях.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 2275

запроваджується низка обмежень, які набувають чинності з моменту опублікування, тобто за червень (II квартал) уже потрібно подавати декларацію за новими правилами. Тут слід зазначити такі важливі моменти:

1. Точно кажучи, для реалізації ідеї законодавця

необхідно внести зміни до декларації з ПДВ, оскільки Закон № 2275 передбачає відображення несплаченого постачальнику від’ємного значення ПДВ в окремому рядку, якого на сьогодні в декларації не існує.

Однак ДПАУ скористалася простішим варіантом

(лист ДПАУ від 18.06.2010 р. № 12096/7/16-1117): функції нового окремого рядка виконуватиме вже існуючий рядок 26 з тією умовою, що до рядка 23.2 її показник переноситиметься лише в разі сплати ПДВ постачальнику або до бюджету. До речі, у цьому випадку відпадає необхідність впровадження ще одного нового рядка, який би дублював функції рядка 23.2, оскільки формально він призначений для перенесення показника саме рядка 26 декларації минулого періоду, а не «окремого» рядка.

2. Техніка впровадження цих змін

не витримує жодної критики. Перехідні положення не вносять зміни до Закону про ПДВ. Тим часом згідно з пунктом 11.4 Закону про ПДВ зміни порядку обкладення ПДВ можуть здійснюватися лише шляхом унесення змін до Закону про ПДВ окремим законом з питань обкладення цим податком. Більше того, у цьому пункті зазначено: у разі, якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, установлюються правила оподаткування, що відрізняються від зазначених у Законі про ПДВ, пріоритет мають норми Закону про ПДВ.

Немає жодного сумніву, що правила перенесення від’ємного значення ПДВ відрізняються від аналогічних правил, установлених у

Законі про ПДВ. Тому, точно кажучи, пункт 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 2275 не повинен застосовуватися. Водночас не доводиться сумніватися, що така «дрібниця» не зупинить ДПАУ.

Тепер власне про цю новацію. Як відомо, від’ємне значення податку в поточному періоді не може потрапити під відшкодування. У наступному періоді воно включається до складу податкового кредиту повною сумою (рядок 23.1), а до бюджетного відшкодування (рядок 25) включається лише в сумі, що дорівнює сумі податку, сплаченій постачальникам або до бюджету при імпорті. Та сама частина, яку не було сплачено, переноситься до рядка 26 декларації і може потрапити під відшкодування лише в періоді, наступному за періодом оплати. Водночас

навіть без факту оплати сума, відображено в рядку 26 декларації, зменшувала поточні зобов'язання з ПДВ.

Судячи з усього, саме таке зменшення поточної суми податку непокоїло законодавця. З 

пункту 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 2275 випливає, що тепер та сума від’ємного значення податку, яка не сплачена та відповідно не підпадає під відшкодування, не може бути включена до складу податкового кредиту наступного періоду. Її має бути відображено в окремому рядку декларації (яким є рядок 26). Таким чином, сума, що відображається в цьому окремому рядку, не може зменшувати поточну суму податку. Виходить, що навіть за наявності від’ємного значення податку, сформованого в минулих періодах, платник податків вимушений усе ж таки сплатити суму податку, у разі, якщо в поточному періоді податок буде додатним!

Що стосується долі показника рядка 26, то, судячи зі спільного прочитання «оновлених»

абзаців першого та другого підпункту «б» підпункту 7.7.2 Закону про ПДВ, а також листа ДПАУ від 18.06.2010 р. № 12096/7/16-1117, під час сплати суми податку постачальникам у наступних періодах, він усе ж таки може потрапити під бюджетне відшкодування. Якщо ж його так і не буде сплачено, то окремий рядок «заморожується» до першого періоду 2011 року (схоже, саме про це зазначає абзац третій підпункту «б» підпункту 7.7.2 Закону про ПДВ, хоча в ньому прямо не й зазначено, що він стосується несплаченої частини).

Ця норма набуває чинності з 16.06.2010 р., а тому нові правила повинні застосовуватися починаючи зі звітності за червень (II квартал). Причому під нове обмеження підпадає не лише те від’ємне значення, яке сформовано у звітності після набуття чинності

Законом № 2275 , а вже існуючий рядок 26 декларації.

У деяких випадках

у рядку 26 декларації значиться сплачена сума від’ємного значення . Наприклад, платник податків, який зареєстрований менше 12 календарних місяців, може сплатити суму ПДВ, що входить до вартості придбаних товарів (послуг), але право на бюджетне відшкодування у нього виникне лише після закінчення зазначеного дванадцятимісячного періоду (підпункт 7.7.11 Закону про ПДВ). У такому разі, на наш погляд, він повинен мати право на відшкодування, незважаючи на запроваджені Законом № 2275 обмеження.

Друга категорія платників податків, які відображають у рядку 26 сплачені суми, — це ті, хто допустив «помилку» під час розрахунку бюджетного відшкодування, тобто мав сплачене від’ємне значення податку, але все ж таки збільшив не рядок 25, а рядок 26. Як правило, це ті, хто не хоче мати проблем, пов'язаних з поданням декларації з сумами на відшкодування. Найімовірніше, податківці наполягатимуть на тому, що такі суми також повинні відображатися в «

новому» рядку 26 без зменшення поточної суми податку.

Варте уваги питання щодо виправлення такими платниками допущеної раніше «помилки» через уточнюючий розрахунок. Мета такого виправлення цілком зрозуміла: поставити ці суми на відшкодування (принаймні у рахунок майбутніх платежів), щоб уникнути заморожування в окремому рядку. Свого часу податківці були не проти такого виправлення, про що свідчить

лист ДПАУ від 30.01.2009 р. № 1793/7/16-1517-07. Однак не виключено, що зараз ДПАУ використовуватиме зміни, що вносяться Законом № 2275, як аргумент на користь того, щоб не приймати таке виправлення помилок.

Анулювання реєстрації платником ПДВ

. До набуття чинності Законом № 2275 у Законі про ПДВ передбачалося анулювання реєстрації платника ПДВ, зокрема у разі, коли платник податків ліквідується за власним бажанням або за рішенням суду. Питання щодо застосування цієї норми порушувалося зовсім недавно — у довідці ВАСУ про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» від 15.04.2010 р. Саме в цьому документі ВАСУ звертав увагу, що прийняття судом рішення про ліквідацію особи не означає автоматичного анулювання її реєстрації платником ПДВ.

Закон № 2275

запроваджує як підставу для анулювання реєстрації платником ПДВ той випадок, коли установчі документи особи, зареєстрованої платником ПДВ, за рішенням суду визнаються недійсними. Насправді проблема з визнанням установчих документів недійсними не нова. Податківці в таких ситуаціях часто прагнуть визнати недійсними податкові накладні, видані таким платником податку, причому заднім числом, що створює проблеми не стільки для нього, скільки для його контрагентів-покупців. Причому відомі прецеденти, коли суди у таких спорах займали позицію платника податків (наприклад, постанова ВСУ від 26.09.2006 р., постанова ВАСУ від 23.10.2007 р. № 07/138).

Ще одна нова підстава для анулювання реєстрації платником ПДВ — запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням.

 

Збір за спеціальне водокористування

Звичайна бутильована вода, а також усі інші напої, в яких вода — основний компонент, можуть незабаром значно подорожчати. Пояснюється це істотним (у 7,2 раза)

підвищенням з 1 липня 2010 року нормативів спецводозбору за використання води, що входить виключно до складу напоїв (додаток 2 до Закону № 309). Тепер за 1 куб. м використаної поверхневої води виробники напоїв сплачуватимуть 21,60 грн., а за 1 куб. м підземної — 25,20 грн. замість 3,00 грн. і 3,50 грн. відповідно.

Єдине послаблення

Закону № 2275 , про яке зазначено в пункті 9 розділу II «Прикінцеві положення»: до встановлених цим Законом нормативів спецводозбору за воду, використану для виробництва напоїв, коефіцієнт 1,143, передбачений статтею 9 Закону про Держбюджет-2010, не застосовується. Очевидно, це слід розуміти так, що й коефіцієнт 1,439, що діяв торік, до цих нормативів також не має жодного відношення (хоча до решти нормативів спецводозбору обидва наведені коефіцієнти слід застосовувати з 30 квітня і до кінця поточного року).

Нагадаємо, що згідно з

Класифікатором ДК 016-97, розділ 15 якого «Продукція харчової промисловості» визначає групу 15.9 «Напої», такими серед інших є:

— напої спиртні дистильовані (віскі, ром, джин, горілка тощо);

— вина всіх видів;

— пиво;

— води мінеральні та напої безалкогольні.

Індексація нормативів ресурсних платежів.

Як випливає з підпункту 1 пункту 11 розділу I Закону № 2275, законодавець, судячи з усього, вирішив, що настав час привести до спільного знаменника індексацію нормативів усіх трьох ресурсних зборів (платежів), у тому числі й збору за спеціальне водокористування. З цією метою розділ II «Прикінцеві положення» Закону № 309 було доповнено пунктом 82, в якому віднині міститься новий порядок такої індексації.

Формула для щорічного проведення наростаючим підсумком індексації нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання поверхневих і підземних вод така:

Ні = Нб х дІ

де Ні — проіндексований норматив платежу (збору) в поточному році, гривень за 1 куб. метр (1 тоннаж-добу експлуатації, 1 місце-добу експлуатації);

Нб — базовий норматив платежу (збору), гривень за 1 куб. м (1 тоннаж-добу експлуатації, 1 місце-добу експлуатації);

дІ — добуток індексів цін виробників промислової продукції за попередні роки починаючи з 2010 року, а для новозапроваджених нормативів платежу (збору) — починаючи з року їх запровадження, десятковим дробом із точністю до чотирьох знаків;

І — офіційно оприлюднений індекс цін виробників промислової продукції за попередній рік, відсотків.

Якщо цей індекс за попередній рік не перевищить 100 %, такий індекс у поточному році слід застосовувати зі значенням, яке дорівнює 100 %, що формально означає відсутність необхідності у проведенні індексації.

Заслуговує на увагу визначення законодавцем нормативів, які повинні вважатися базовими при проведенні індексації.

Так, для збору за спеціальне водокористування такими є нормативи, установлені відповідно в додатку 2 до

Закону № 309, із застосуванням коефіцієнта 1,6448 довідка 3 і закруглені до кількості знаків, скільки містила його початкова величина, зазначена в додатку 2.

Звертаємо увагу: згідно з

пунктом 1 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 2275 новий порядок індексації починає діяти з 1 січня 2011 року.

 

«Біржові» зміни!

Змінами, унесеними

Законом № 2275 до Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.91 р. № 1956-XII, установлено, що речі, визначені індивідуальними ознаками, якщо вони не продаються партією, а також будь-які вживані товари, уключаючи транспортні засоби, та капітальні активи не можуть бути предметом біржової торгівлі. Зазначене обмеження не поширюється на майно, що відчужується з податкової застави, а також майно, конфісковане згідно із законом.

Наведено також визначення термінів «партія», «вживані товари» та «нові транспортні засоби» (див.

пункт 2 розділу I Закону № 2275 ). При цьому для тлумачення терміна «капітальний актив» (факту введення його в експлуатацію) запропоновано керуватися Законом про податок на прибуток.

Такі нововведення

Закону № 2275 мають, щонайменше, дві мети. По-перше, вони спрямовані на запобігання ухиленню від оподаткування власників транспортних засобів — фізичних осіб, які у зв'язку із забороною залучення послуг товарної біржі для оформлення правочинів з купівлі-продажу автомобілів відтепер будуть змушені реєструвати такі правочини у нотаріусів. При цьому нотаріус зможе визначати кратність вчинення правочинів щодо транспортних засобів, що впливає на суму податку, яка сплачується від час продажу зазначеного майна.

Нагадаємо, що порядок оподаткування операцій з продажу таких об'єктів рухомого майна, як легковий автомобіль, мотоцикл, моторолер або моторний (парусний) човен урегульовано

пунктом 12.2 Закону про податок з доходів, відповідно до якого при здійсненні другого і подальших протягом звітного податкового року продажів одного з перелічених об'єктів продавці — фізичні особи повинні сплатити податок з доходів за ставкою 15 %. Водночас за умови здійснення такої операції не частіше одного разу протягом звітного податкового року, а також сплати (перерахування) суми держмита до бюджету або суми плати нотаріусу за нотаріальне посвідчення відповідного правочину до доходів продавця від зазначених операцій застосовується ставка ПДФО в розмірі 1 % від вартості такого об'єкта рухомого майна.

Друга, не менш очевидна мета новацій, що розглядаються в цьому розділі новацій

Закону № 2275, полягає в тому, що вони ставлять заслін перед спробами продажу капітальних активів підприємств (нерухомості, устаткування, транспортних засобів тощо) за заниженими цінами за допомогою застосування підпункту 1.20.4 Закону про податок на прибуток. Як відомо, відповідно до цієї норми зазначеного Закону ціна товарів, отримана під час їх продажу з використанням, зокрема, біржової пропозиції, вважається звичайною ціною.

Наведемо приклад такого продажу до набуття чинності нормами

Закону № 2275. Підприємець на загальній системі в жовтні 2009 року продав на біржі вантажний автомобіль за 24000 грн. (без ПДВ — 20000 грн., ПДВ 20 % — 4000 грн.). При цьому ринкова ціна такого транспортного засобу становить у середньому 48000 грн. (без ПДВ — 40000 грн., ПДВ 20 % — 8000 грн.). Первісна вартість автомобіля — 36000 грн., сума нарахованого зносу — 10200 грн.

У результаті проведеної через біржу операції дохід підприємця до набуття чинності

Законом № 2275 слід було збільшити на 20000 грн., незважаючи на середньоринкову ціну автомобіля 40000 грн. без ПДВ. Податкові ж зобов'язання з ПДВ у такого підприємця збільшувалися всього на 4000 грн., хоча в разі продажу цього авто звичайним способом за ті самі гроші звичайною вважалася б середньоринкова ціна, а податкові зобов'язання, обчислені з неї відповідно до пункту 4.1 Закону про ПДВ, становили б 8000 грн. Не заперечуватимемо, що вигода бюджету від усунення біржової шпарини в умовах розглянутого прикладу більш ніж очевидна.

Довідкова інформація (довідка)

1 Використано термін «збори до Пенсійного фонду України», хоча йдеться про внески. Крім того, судячи з усього, пропущено слово «від сплати», оскільки мається на увазі ухилення від сплати відповідних внесків.

2 Звернемо увагу, що самі реєстри не підписуються відповідальними особами платника податків (у них відсутній відповідний рядок), тому, найімовірніше, у цьому випадку все обійдеться без застосування електронного цифрового підпису, принаймні якщо подавати копії реєстрів до ДПІ на носії (флешці, диску).

3 Зауважимо, що коефіцієнт 1,6448 є добутком коефіцієнтів 1,439 (що діяв у 2009 році) і 1,143 (що діє в поточному році).

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі