Успіх салону трикотажних виробів: якість та індивідуальний підхід
Залишившись десять років тому без роботи, Тетяна Зінченко звернулася за допомогою до чоловіка: щоб організувати свій маленький бізнес, потрібні були гроші. Зате дефіциту в ідеях у випускниці Вітебського інституту легкої промисловості, яка має диплом за спеціальністю «моделювання з трикотажу», не було. Тоді вона розпочинала з трьох в’язальних верстатів, об’єднавши довкола своєї ідеї п’ять однодумців. Сьогодні модельєр зізнається — гроші чоловіку повернула вже через декілька років після відкриття. За цей час їй вдалося міцно зайняти свою нішу на вітчизняному ринку трикотажних виробів і завоювати симпатії постійних покупців. Секрети успішного бізнесу хазяйка однойменного авторського салону Тетяна Зінченко перелічує на пальцях — бездоганна якість виробів, конкурентоспроможні ціни та сучасне обладнання.
Тетяно Михайлівно, на якого покупця ви орієнтуєтеся?
Наші покупці — це, як правило, люди, які відбулися, так званий середній клас: держслужбовці, викладачі, лікарі, підприємці, які хочуть мати хороший вигляд, люблять натуральні, якісні речі, але під час вибору одягу для них вирішальним фактором є ціна. Ми намагаємось установлювати мінімальні ціни, ураховуючи тільки вартість оренди, сировини, трудових витрат. Оскільки ми виробники, то великої націнки у нас немає. Хоча сьогодні для нас нагальне питання — модернізація обладнання. З кожним роком воно застаріває, працювати на такому обладнанні стає все важче, а на те, щоб купити сучасні верстати, у нас поки що немає коштів. Зараз ми робимо моделі під своє обладнання — у нас є тільки декілька переплетень і, щоб створити щось нове, нам доводиться експериментувати з моделлю, а не в’язанням. А з новими в’язальними машинами перед нами відкриється новий рівень можливостей. Тому сьогодні ми стоїмо перед вибором — треба або ціни підвищувати, або шукати інший вихід із ситуації. Зараз ми навіть не говоримо про прибуток, ідеться про виживання — щоб не втратити клієнтів і пережити цей період.
Хто займається розробкою моделей?
У нас маленький колектив — закрійник, кравчиня, кетельниця, продавець. Усього десять осіб. Кожен виконує свої функції. Розробкою моделей займаюся я. Але якщо в когось зі співробітників виникає ідея, я уважно їх вислуховую. Ми не створюємо одразу багато виробів. Спочатку виготовляємо декілька, вивчаємо попит. Якщо людям сподобалося, робимо весь розмірний ряд. Якщо ні — знімаємо з виробництва.
За десять років роботи ми вже вивчили переваги наших постійних клієнтів, тому, оновлюючи модельний ряд, ураховуємо їх побажання. Часто люди самі приходять і просять щось новеньке. До того ж ми працюємо і за спецзамовленням — в Україні дуже багато людей з нестандартними фігурами, які теж хочуть носити якісний одяг. Спецпошиття обходиться їм усього на 10 % дорожче, ніж звичайний виріб. Часто буває й так, що людині підходить розмір, але не подобається колір, — ми враховуємо її побажання. І якщо розмір стандартний, то в цьому випадку навіть націнки немає. А взагалі ми шиємо все — від 42 до 62 розміру, хоча були замовлення й на одяг 70 розміру. Ми хоч і маленькі, але мобільні — нам легше зорієнтуватися на попит.
Як залежать ціни від розміру?
Від кількості пряжі, яка витратилася на створення моделі, залежить і ціна виробу: моделі 42 — 48 розміру коштують дешевше, ніж ті самі, але 52 — 56. Модель 58 — 62 розмірів коштує дорожче.
З якими постачальниками вважаєте за краще працювати?
Коли ми тільки починали, то співробітничали з українськими виробниками, але вони закрилися. Потім працювали на московській пряжі, але розмитнення забирало значну частину доходів і часу. Зараз ми співпрацюємо із сумськими виробниками, але не зовсім задоволені якістю сировини, тому сьогодні шукаємо імпортну, але доступну за ціною пряжу. А влітку ми переходимо на льон та віскозу.
На будь-якому виробництві можливий брак? Як ви з ним справляєтеся?
Нам у цьому плані простіше, напевно. Оскільки, якщо трапляється брак, виріб перемотується, а нитки пускаємо на декоративні обробки. Але намагаємося працювати без браку
(посміхається) .
Як українському виробнику, що б вам хотілося змінити на законодавчому рівні?
Ой, від держави хочеться попросити одного: щоб не заважали працювати. Тому що з кожним днем стає все важче. Нас «загнали» в такі умови, коли навіть доводиться працювати собі на збиток. Щоб отримати сертифікати на пряжу та гігієнічні висновки від СЕС, необхідно витратити дуже багато часу. Саме тому ми не квапимося запускати дитячу лінію — занадто багато дозволів для цього потрібно. А коли ж працювати? Крім того, ніхто не скасовував орендну плату, податки — все це позначається на собівартості виробів. Уперше за десять років ми сьогодні постали перед вибором — заплатити людям зарплату чи витратити гроші на сировині. При цьому жодного разу за ці роки у нас не було затримок зарплати.
Ви суворий керівник?
Я ніколи не кричу на людей, це ж не школа. Але щодо якості я сувора. Якщо роблю зауваження, люди не ображаються, знають, що на благо діла.
Через десять років роботи з вами, як і раніше, працюють ті самі люди, з якими ви починали. Як вам удається утримати колектив?
Хоч високих зарплат у нас і немає, проте люди знають, що завжди зможуть заробити гроші — у нас стабільна робота весь рік. Потім, коли настає «мертвий сезон», ми дружно йдемо у відпустку — усі в один час. Тому що технологічний процес зав’язаний один на одному. Величезну роль відіграє й обстановка в колективі. Дуже не люблю обговорень позаочі. Тому прошу колег висловлювати свої зауваження прямо, в обличчя, а не обговорювати кулуарно. Я завжди ціную в людях прямоту та щирість. І сама так поводжуся. Тоді в колективі буде здорова атмосфера. І вона відразу відчувається.
Тетяно Михайлівно, а якому стилю в одязі віддаєте перевагу ви самі?
Мій спосіб життя — це робота. Тому віддаю перевагу зручному одягу, спортивного крою. Отже, я — ще один чоботар без чобіт
(сміється).
