Теми статей
Обрати теми

Якщо працівника потрібно відрядити

Редакція ВД
Стаття

Якщо працівника потрібно відрядити

 

Направлення працівників у відрядження — процедура досить клопітна. Тому в цій статті розглянемо основні запитання, які на практиці виникають у підприємців.

Маргарита СМИРНОВА, консультант газети «Власне Діло»

 

ЗАПИТАННЯ.

Які документи має оформити підприємець, відправляючи у відрядження свого працівника, та чи обов’язково видавати розпорядження, виписувати посвідчення про відрядження тощо?

ВІДПОВІДЬ.

Перш за все зауважимо, що можливість відправити працівника у відрядження, зокрема, до іншого міста, передбачена КЗпП. Причому під час відсутності за працівниками зберігаються всі трудові гарантії (заробітна плата тощо), зумовлені цим документом.

Так, за всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи, за відрядженим працівником зберігається середній заробіток. Заробітна плата за час перебування у відрядженні розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати працівника на кількість робочих днів відрядження (у тому числі днів перебування в дорозі). Середньоденна заробітна плата в цьому випадку розраховується відповідно до

Порядку № 100.

Основні правила, згідно з якими роботодавці направляють у відрядження своїх працівників, описано в

Інструкції № 59. Поїздка працівника до іншого населеного пункту для вирішення «виробничих» питань (виконання доручень) відповідно до Інструкції № 59 називається службовим відрядженням.

Зауважимо, що норми цього документа є обов’язковими для виконання юридичними особами, а фізичні особи — підприємці можуть до них ставитися як до рекомендацій. Однак ведення податкового обліку підприємцями на загальній системі потребує чіткого документального оформлення витрат на відрядження. Крім того, незалежно від системи оподаткування фізичні особи — підприємці повинні дотримуватися касової дисципліни, якщо на відрядження видаються готівкові кошти, а також пам’ятати про норми

Закону про податок з доходів, які регулюють отримання та повернення працівниками «відряджувальних» у встановлені терміни. Тому підприємцям знадобляться документи, в яких відображатимуться дати видачі та повернення грошей, їх сума, дата прибуття до іншого міста і вибуття з нього тощо. Тож у цілому їм варто дотримуватися прийнятого «відряджувального» документообігу.

Отже, документальне оформлення відряджень, як правило, полягає в заповненні та складанні таких документів:

— наказу (розпорядження) про направлення у відрядження;

— кошторису витрат на відрядження;

— посвідчення про відрядження;

— журналу реєстрації посвідчень про відрядження;

— звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт.

Крім того, роботодавець може прийняти рішення про оформлення додаткових документів, необхідних для здійснення контролю за використанням у відрядженні коштів (наприклад, завдання на відрядження та звіт про виконану у відрядженні роботу).

Розпорядження про відрядження, по суті, обґрунтовує його необхідність для підприємця, у ньому зазначаються пункт призначення, найменування місця перебування (підприємства тощо), куди відряджено працівника, термін і мета відрядження.

Фактично воно є підставою для видачі авансу на відрядження, а після його завершення — прийняття звітів про виконання завдання та витрачені кошти.

Наведемо приклад складання розпорядження про відрядження.

 

img 1

 

Зауважимо, що в розпорядженні може бути наведено й іншу інформацію (обмеження щодо витрат, використання видів транспорту тощо).

Як бачимо, розпорядження про направлення у відрядження обґрунтовує витрати працівника — як безпосередньо пов’язані з виробничим завданням, так і супутні платежі (проїзд, проживання тощо). Отже, підприємці обов’язково повинні скласти таке розпорядження для підтвердження того, що витрати пов’язані з госпдіяльністю.

Кошторис витрат на відрядження (добові, витрати на проживання, проїзд до місця відрядження і назад, інші витрати) підприємці можуть складати на власний розсуд.

Журнал реєстрації посвідчень про відрядження, куди заносяться дані про працівника після виписування посвідчення про відрядження, підприємці можуть не вести.

Що стосується

посвідчення про власне відрядження, то на ньому ми зупинимося докладніше. Згідно з пунктом 1.3 розділу I Інструкції № 59 за позначками в посвідченні про відрядження про вибуття з місця постійної роботи і прибуття до місця постійної роботи визначається фактичний час перебування працівника у відрядженні (як наслідок, і сума добових, що підлягає компенсації).

Правильно визначити суму відряджувальних важливо як для витрат підприємця, так і для суми, що підлягає відшкодуванню працівнику або поверненню. Отже, щоб обґрунтувати видачу і повернення авансу, компенсації тощо, підприємець має виписати працівнику посвідчення про відрядження (саме такий документ для зазначених цілей передбачено

Інструкцією № 59).

Тому без нього не обійтися ні підприємцям на загальній системі, ні єдиноподатникам.

Посвідчення про відрядження є бланком двосторонньої форми, на лицьовому боці якого вказуються такі дані: прізвище, ім’я та по батькові відрядженого працівника, його посада і паспортні дані, місце, термін і мета відрядження, дата і номер наказу про відрядження.

На зворотному боці посвідчення про відрядження проставляються позначки про вибуття у відрядження, прибуття до пунктів призначення, вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи.

Позначки в посвідченні про відрядження є підтвердженням того, що працівник вибув до місця відрядження, а також прибув до пункту призначення для виконання дорученого йому виробничого завдання.

Основні питання при заповненні посвідчення про відрядження може викликати його зворотний бік, де проставляються дати вибуття і прибуття. Наведемо основні правила, прописані в

Інструкції № 59:

1) днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса чи іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника;

2) днем прибуття з відрядження вважається день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника;

3) при відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 0 годин і пізніше — наступна доба;

4) якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, в якому працює відряджений, до терміну відрядження зараховується час, необхідний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи;

5) якщо працівник відряджається до кількох різних населених пунктів, то позначки про день прибуття і день вибуття проставляються в кожному з них;

6) якщо в розпорядженні про направлення працівника у відрядження передбачено можливість щоденного його повернення до місця постійного проживання, то в посвідченні про відрядження щоденні позначки про прибуття і вибуття не проставляються.

У цьому випадку працівнику відшкодовуються витрати на проїзд у розмірі вартості проїзду транспорту загального користування (за наявності підтверджуючих документів), а також добові. При виїзді працівника у відрядження та поверненні з нього в той самий день посвідчення про відрядження виписується на один день і має бути оформлене в загальному порядку

Позначки в посвідченні про відрядження посвідчуються підписом підприємця чи посадової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов’язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають із нього, а також печаткою, що використовується в господарській діяльності підприємства для засвідчення підпису такої особи.

Існує затверджена

наказом ДПАУ від 28.07.97 р. № 260 форма цього документа. Як уже зазначалося, відряджувальний документообіг з дотриманням затверджених форм зобов’язані вести лише юридичні особи, але в цьому випадку ним варто скористатися і підприємцям.

Звіт про використання коштів

, наданих на відрядження або під звіт, має надаватися обов’язково незалежно від того, у підприємця на якій системі працює працівник (докладніше про це йтиметься далі).

 

ЗАПИТАННЯ.

Як оформляється видача авансу на відрядження? Чи відображати ці суми у витратах Книги ф. № 10? Чи можна не виплачувати перед відрядженням аванс, а відшкодувати витрати після повернення працівника?

ВІДПОВІДЬ

. Видача авансу на відрядження готівковими грошовими коштами оформляється згідно з пунктом 3.4 Положення № 637: видатковими касовими ордерами чи видатковими відомостями.

Фізичні особи — підприємці не зобов’язані вести первинну касову документацію за будь-якою затвердженою нормативними документами формою. Тому вони можуть складати касові документи (у тому числі й видаткові відомості на видачу авансу) у довільній формі. Ці документи має бути підписано підприємцем.

Підприємці на загальній системі, які формують витрати згідно з переліком

статті 5 Закону про податок на прибуток, включають до них «відряджувальні» витрати на підставі підпункту 5.4.8 цього Закону.

Витрати на відрядження відображаються у Книзі ф. № 10 у міру їх виплати, а враховуються у складі витрат при підрахунку чистого доходу на момент отримання доходу, який можна пов’язати з відрядженням. Нагадаємо, що всі витрати має бути підтверджено документально, і тільки ті, які

прямо стосуються здійснення підприємницької діяльності.

У Книзі ф. № 10 підприємці-єдиноподатники грошові кошти, витрачені працівником на відрядження, також мають відобразити у графі «Витрати».

Відповідно до

статті 121 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат і отримання інших компенсацій у зв’язку зі службовими відрядженнями. Тут же зазначено, що працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад, витрати на наймання житлового приміщення в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Більше того, згідно з

пунктом 4 постанови № 663 підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження в межах України та за кордон, зобов’язані забезпечити їх грошовими коштами як авансом на поточні витрати в розмірах відповідно до встановлених норм.

Таким чином,

видача працівнику авансу перед відрядженням — не право, а обов’язок роботодавця. Що стосується витрат, не покритих авансом, то їх підприємець має компенсувати працівнику після повернення з відрядження.

Роботодавцям слід звернути увагу на

листи Мінфіну від 05.03.2007 р. № 31-18030-07-29/4504 і від 23.07.2009 р. № 31-26030-13-25/20122. У них фахівці Мінфіну вказують на те, що ігнорування вимог постанови № 663 та Інструкції № 59 щодо обов’язкового забезпечення працівників авансом на відрядження класифікується як порушення законодавства про працю, що тягне за собою відповідальність згідно з частиною 1 статті 41 КУпАП. Відповідно до цієї статті на підприємців, які порушили трудове законодавство, накладається штраф у розмірі від 510 до 1700 грн. (від 30 до 100 нмдг). Цей штраф накладається районними, районними в місті, міськими судами на підставі адмінпротоколів, складених інспекціями праці.

Зауважимо, що в нормативних документах не застережено суму, яку необхідно видати працівнику перед направленням його у службову поїздку. Найконкретніша вказівка із цього приводу міститься в

пункті 1.11 розділу I Інструкції № 59, згідно з яким відрядженому працівнику перед виїздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання житлового приміщення й добові.

Норми добових витрат установлено законодавчо, тому розрахувати належну до компенсації суму не викличе труднощів.

Для відряджень у межах України

постановою № 663 встановлено такі норми добових витрат:

 

Граничні норми добових витрат для відряджень у межах України залежно від режиму харчування, грн./день

без харчування

одноразове харчування

дворазове харчування

триразове харчування

30,00

24,00

18,00

12,00

 

Розмір компенсації витрат на проїзд і проживання заздалегідь точно визначити не можна, тому такі витрати компенсуються в сумі, затвердженій роботодавцем.

Чітких термінів видачі авансу на відрядження також не встановлено в нормативних документах. Тому рекомендується видати аванс працівнику в будь-який час до відрядження, але після видання розпорядження про направлення його у відрядження.

Додамо, що згідно з

підпунктом 4.3.2 статті 4 Закону про податок з доходів сума коштів, отриманих на відрядження або під звіт з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону, не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податків.

Таким чином, при виплаті працівнику відряджувальних у межах норм, установлених

постановою № 663, об’єкт обкладення податком з доходів не виникає.

Водночас у деяких випадках податок (15 %) із сум відряджувальних утримати все-таки доведеться. Так, об’єкт оподаткування виникає у двох випадках:

— працівнику виплачувалися наднормативні добові (тобто в сумі більшій, ніж передбачено

постановою № 663);

— працівник несвоєчасно повертає не витрачені у відрядженні кошти (залишок коштів понад суму, витрачену згідно зі Звітом).

 

ЗАПИТАННЯ.

Чи повинен працівник звітувати зі складанням Звіту про використання грошових коштів (авансового звіту)?

ВІДПОВІДЬ.

Повернувшись із відрядження, працівник зобов’язаний відзвітувати про кількість і напрямки використання виданих на відрядження грошових коштів (підпункт 9.10.2 статті 9 Закону про податок з доходів). Для цього після свого повернення працівник надає підприємцю (до його бухгалтерії) Звіт за формою, затвердженою наказом ДПАУ від 19.09.2003 р. № 440. До Звіту додається посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, з позначками відправляючої та приймаючої сторін, а також оригінали документів, що підтверджують суми понесених у зв’язку з відрядженням витрат.

У Звіті обов’язково відображається така інформація: прізвище, ім’я та по батькові підзвітної особи, її посада, дата складання Звіту і призначення авансу, суми отриманих та витрачених коштів, а також найменування документів, що підтверджують суми понесених витрат і додаються до Звіту.

Терміни подання Звіту та повернення невикористаних грошових коштів установлено відразу кількома нормативно-правовими актами:

Законом про податок з доходів, Порядком № 440, Інструкцією № 59 та Положенням № 637. Установлені переліченими документами терміни подання Звіту наведемо в табл. 1.

 

Таблиця 1

Мета видачі авансу та форма його надання

Термін подання Звіту

Чим установлено

Аванс видано для покриття витрат на відрядження (добові, витрати на проїзд і проживання)

До закінчення 3-го банківського дня, наступного за днем, в якому працівник завершує відрядження

Пункт 2 Порядку № 440, підпункт 9.10.2 статті 9 Закону про податок з доходів, підпункт 1.11 розділу I Інструкції № 59

Готівкові грошові кошти видано як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі в населення сільськогосподарської продукції та заготівлі вторинної сировини)

Термін подання Звіту про грошові кошти, видані для вирішення господарських питань, продовжується до завершення терміну відрядження

Підпункт 2.11 Положення № 637

На нашу думку, у разі одночасної видачі під звіт коштів на відрядження та на вирішення під час його виробничих і господарських питань Звіт про використання таких коштів може бути подано в терміни, передбачені для звіту щодо відрядження (тобто до закінчення 3-го банківського дня, наступного за днем, в якому закінчується таке відрядження). Нашу точку зору поділяє і НБУ, який у листі від 11.05.2004 р. № 11-113/1571-4618 рекомендує подавати Звіт і повертати залишок коштів, виданих під звіт і не використаних у відрядженні, протягом 3-х банківських днів після закінчення відрядження.

Готівку у службовому відрядженні отримано з використанням платіжних карток

До закінчення 3-го банківського дня після закінчення відрядження

Пункт 2.12 Положення № 637, підпункт 9.10.4 статті 9 Закону про податок з доходів

У разі здійснення у службовому відрядженні розрахунків у безготівковій формі з використанням платіжних карток

Не пізніше 10 днів (за наявності поважних причин роботодавець може продовжити цей термін до 20 банківських днів (до з’ясування питань щодо виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами))

 

Подання Звіту з порушенням зазначених термінів може дозволятися тільки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або з інших поважних причин, що мають документальне підтвердження.

За невиконання вимог законодавства стосовно термінів повернення залишку коштів понад суму, витрачену згідно зі Звітом (надміру витрачені кошти в термінології

Закону про податок з доходів та Інструкції № 59), передбачено такі санкції:

 

Таблиця 2

Характер порушення вимог законодавства

Штрафні санкції для працівника

Яким нормативним документом установлено

Суму надміру витрачених коштів повернено працівником у звітному місяці, в якому минув граничний термін повернення готівки, але після закінчення такого терміну

Штраф у розмірі 15 % суми надміру витрачених коштів

Підпункт 9.10.3 статті 9 Закону про податок з доходів

Суму надміру витрачених коштів не повернено або повернено працівником після закінчення місяця, на який припадає граничний термін повернення готівки

Штраф у розмірі 15 % суми надміру витрачених коштів, а також податок з доходів із суми всіх неповернених підзвітних коштів (сума податку визначається із застосуванням натурального коефіцієнта)

Підпункти 9.10.3 і 9.10.1 статті 9 Закону про податок з доходів

 

Зауважимо, що штрафні санкції до працівника застосовуються і в тому випадку, якщо він своєчасно подав Звіт, а надміру витрачені кошти в установлений термін не повернув.

 

ЗАПИТАННЯ.

Які особливості використання платіжної картки при відправленні працівників у відрядження?

ВІДПОВІДЬ.

Відповідно до пункту 4 постанови № 663 аванс відрядженому працівнику може видаватися готівкою або перераховуватися в безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціації переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів та послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором

.

Порядок емісії банками платіжних карток, операції, що здійснюються з їх використанням, та порядок розрахунків за такими операціями визначено

Положенням № 137.

Фізичним особам, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, банки-емітенти надають особисті платіжні картки, а фізичним особам — підприємцям корпоративні платіжні картки.

Держателем корпоративної платіжної картки підприємця може бути і його працівник (довірена особа). Вона дає йому право здійснювати операції на картрахунку підприємця.

Однак власне передача корпоративної платіжної картки працівнику (до списання коштів) не означає, що всю суму, яка перебуває на картрахунку підприємця, отримано працівником під звіт. Використання коштів має бути підтверджено відповідними звітними документами.

Якщо працівники не мають корпоративних платіжних карток, то грошові аванси їм можуть видаватися через особисті платіжні картки.

Особиста платіжна картка є платіжною карткою, емітованою на ім’я клієнта — фізичної особи, який не є суб’єктом підприємницької діяльності.

Використання платіжних карток — це тільки спосіб видачі авансу на відрядження, при цьому правила документального оформлення відрядження не змінюються.

Залишок на корпоративному картрахунку коштів, не використаних за призначенням працівником, може бути повернено на рахунок, з якого ці кошти було перераховано.

Терміни подання Звіту щодо витрат на відрядження у разі застосування платіжних карток установлено

підпунктом 9.10.4 статті 9 Закону про податок з доходів:

— якщо підзвітна особа отримувала з платіжної картки готівку, то Звіт подається до закінчення 3-го банківського дня після завершення відрядження;

— якщо при використанні підзвітною особою платіжних карток розрахунки провадилися в безготівковій формі, то Звіт має бути подано не пізніше 10 днів. За наявності поважних причин роботодавець може продовжити цей термін до 20 банківських днів (до з’ясування питань щодо виявлених розбіжностей між відповідними звітними документами).

Відповідно сума надміру витрачених грошових коштів повертається до каси або зараховується на банківський рахунок роботодавця до або під час подання зазначеного Звіту (

підпункт 9.10.2 статті 9 Закону про податок з доходів).

До Звіту додаються оригінали документів, що підтверджують здійснені за допомогою платіжних карток розрахунки. Крім рахунків готелів, проїзних документів, багажних квитанцій, страхових полісів тощо, працівником надаються також первинні документи, що відображають використання коштів з картрахунка, а саме: чеки банкоматів, копії видаткових ордерів, довідки за встановленою формою, сліпи, квитанції платіжних терміналів (

підпункт 2.12 Положення № 637).

Складання Звіту має певні особливості залежно від того, яка картка застосовувалася для розрахунків із працівником. При перерахуванні авансу на корпоративну картку у Звіті як видана відображається лише використана (списана з картрахунка) сума, а не вся перерахована на картрахунок. Коли застосовується особиста картка працівника, уся сума зарахованих коштів відображається у Звіті як видана, оскільки перерахування коштів на особисту картку прирівнюється до видачі авансу готівкою.

 

ЗАПИТАННЯ.

Чи може підприємець оформляти на себе відрядження, щоб списати витрати на проїзд, готель тощо?

ВІДПОВІДЬ.

Щоб відповісти на поставлене запитання, звернемося до Інструкції № 59 та Закону про податок на прибуток. Відповідно до Інструкції № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об’єднання, установи, організації (або підприємця) на певний термін до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Отже, оформлення відряджувальних документів, подання Звіту про використання грошових коштів тощо передбачено тільки для найнятих працівників.

Крім того,

підпункт 5.4.8 Закону про податок на прибуток дозволяє віднести до витрат відряджувальні витрати найманих працівників або членів керівних органів підприємства, а підприємець ні першим, ні другим не є.

Тому підприємці не можуть включати до витрат суми, витрачені на власні відрядження (харчування, проживання тощо).


Документи консультації

КЗпП

— Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

КУпАП

— Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

Закон про податок на прибуток

— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

Закон про податок з доходів

— Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV.

Постанова № 663

— постанова Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23.04.99 р. № 663.

Порядок № 100

— Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100.

Порядок № 440

— Порядок складання Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, затверджений наказом ДПАУ від 19.09.2003 р. № 440.

Положення № 137

— Положення про порядок емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх застосуванням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 19.04.2005 р. № 137.

Положення № 637

— Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637.

Інструкція № 59

— Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59.

 

 

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»
від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР

 

(витяг)

 

<…>

5.4.8. Витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов’язаних з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов’язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Не дозволяється відносити до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суми «чайових», за винятком випадків, коли суми таких «чайових» включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плати за видовищні заходи.

Додатково до витрат, визначених першим абзацом цього підпункту, відносяться не підтверджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добових витрат), понесених у зв’язку з її відрядженням, у межах граничних норм, встановлюваних Кабінетом Міністрів України за кожний повний день відрядження, включаючи день від’їзду та приїзду.

Зазначені граничні норми встановлюються в гривнях:

в єдиній сумі для відряджень за кордон незалежно від країни відрядження та статусу населених пунктів;

в єдиній сумі для відряджень у межах України незалежно від статусу населених пунктів.

Кабінетом Міністрів України окремо визначаються граничні норми добових для відряджених членів екіпажів суден (інших транспортних засобів) або суми, що направляються на харчування таких членів екіпажів замість добових, у разі, якщо такі судна (інші транспортні засоби):

здійснюють комерційну, промислову, науково-пошукову чи риболовецьку діяльність за межами територіального моря (вод) України;

виконують міжнародні рейси для здійснення навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату за межами повітряного або митного кордонів України;

використовуються для аварійно-рятувальних та пошуково-рятувальних робіт за межами митного кордону або територіального моря (вод) України.

Сума добових визначається:

у разі відрядження у межах України та країн, з якими не встановлено або спрощено прикордонний контроль, — згідно з відмітками відряджуючої та приймаючої сторони на посвідченні про відрядження, форма якого затверджується центральним податковим органом;

у разі відрядження до країн, з якими встановлено повний прикордонний митний контроль, — згідно з відмітками органів прикордонного контролю у паспорті або документі, що його замінює.

За відсутності зазначених відміток сума добових не включається до валових витрат платника податку.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв’язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку — запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

За запитом представника податкового органу платник податку має забезпечити за власний рахунок переклад звітних та підтверджуючих документів, виданих іноземною мовою.

Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються Кабінетом Міністрів України. Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену другим абзацом цього підпункту для інших відряджених осіб. Власник або уповноважена ним особа може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження.

<…>

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі