Відшкодування комітентом додаткових витрат, понесених комісіонером у зв’язку з виконанням договору комісії
У підприємців, які у своїй діяльності мають справу з договорами комісії, часто виникають запитання щодо права комісіонера на відшкодування витрат, понесених ним у зв'язку з виконанням договору комісії. Зокрема, наші читачі цікавляться: компенсації яких саме витрат комісіонер має право вимагати від комітента?
Давайте розберемося.
Щоб відповісти на це питання, звернемося до визначення договору комісії, яке міститься у
статті 1011 ЦКУ: «За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента».В той же час, термін «за рахунок комітента» вельми розпливчастий, що не дозволяє чітко визначити, які ж саме витрати комітент зобов'язаний відшкодовувати комісіонеру.
Не додає ясності до цього питання і
стаття 1024 ЦКУ, в якій зазначено: «Комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали».Таким чином, з норм
ЦКУ не зрозуміло, які конкретно витрати комісіонера є пов'язаними з виконанням обов'язків за договором. Тому ми б порадили ці питання чітко врегулювати в договорі. Але що робити в тому випадку, якщо в договорі ці питання не конкретизовано?Як свідчить практика, до витрат, відшкодування яких комісіонер має право вимагати, фахівці відносять витрати на
оренду транспортних засобів або приміщень, витрати, пов'язані зі зберіганням або страхуванням майна. Це можуть бути також витрати на розвантаження, навантаження тощо. Таким чином, це незвичайні витрати, які пов'язані з комісійною діяльністю і компенсуються за рахунок комісійної винагороди, а такі витрати, які є специфічними, особливими при виконанні доручення. Такі витрати можуть бути понесені комісіонером за прямою вказівкою комітента або з його власної ініціативи. Водночас вони повинні підтверджуватися відповідними документами.Також фахівцями наголошується, що у цьому випадку йдеться про витрати, що перебувають у
причинному зв'язку з виконанням доручення. Наявність і розмір таких сум у разі виникнення спору повинен доводити комісіонер. Тому якщо комісіонер вимагатиме, наприклад, відшкодування витрат на отримання банківських гарантій, то комітент цілком обґрунтовано може поставити під сумнів зв'язок таких витрат з виконанням його обов'язків за договором комісії, оскільки в договорі комісії цього комісіонеру не доручалося.Що стосується конкретного переліку витрат, відшкодування яких має право вимагати комісіонер, то він є відкритим. Так, Донецький окружний адміністративний суд
(постанова від 08.05. 2009 р. у справі № 8867/08/0570) дійшов висновку, що відшкодуванню комісіонеру підлягають всі витрати, понесені ним особисто, від свого імені та за свій рахунок у зв'язку з виконанням договору комісії. Тому перелік таких витрат визначається у кожному конкретному випадку окремо, виходячи з фактично понесених комісіонером витрат.Однак, як зазначив Харківський апеляційний господарський суд у
постанові від 24.09. 2007 р. у справі № 27/398-05, ці витрати можуть бути розумними та доцільними, а також дійсно необхідними, щоб забезпечити належне виконання покладеного на комісіонера доручення. Дійсно, обов'язок комісіонера діяти розумно випливає не лише із загальних принципів ЦКУ, а також і з частини 1 статті 1014 ЦКУ, згідно з якою: «Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться»».Таким чином, можна зробити два висновки:
По-перше
, до витрат, які комісіонер має право вимагати компенсувати від комітента, можна віднести, зокрема, витрати на транспортування товару, його зберігання, сплату митних платежів, сплату податків і зборів, витрати на експортне та митне оформлення вантажу, на отримання необхідних дозволів для експорту вантажу тощо. Якщо такі витрати понесено в межах самого комісіонера (наприклад, зарплата працівників), то зазвичай вони повинні їм компенсуватися за власний рахунок.По-друге
, комісіонер має право вимагати відшкодування не всіх витрат, понесених у зв'язку з виконанням договору комісії. Якщо його дії були недоцільними або нерозумними та не були дійсно необхідними, комітент має право стверджувати, що такі витрати не відповідають зазначеним критеріям і заявити про намір відмовитися від їх відшкодування. Щоправда, у такому разі сторони при незгоді одна з одною, найімовірніше, сперечатимуться про це вже в судовому порядку.Тому найоптимальніший шлях, на наш погляд, це
зазначення в комісійному договорі чіткого переліку витрат, які має бути відшкодовано комітентом. У такому разі решта витрат компенсуються за рахунок комісіонера. Можна обрати й інший шлях і встановити чіткий перелік витрат посередника, які компенсуються ним за власний рахунок, а решту витрат йому зобов'язаний буде відшкодувати комітент.Правомірність такого підходу підтверджується і окремими рішеннями судів. Так, Господарський суд Харківської області у своєму
рішенні від 20.11.2006 р. у справі № 42/520-06 визнав законною ситуацію, коли в договорі та додатковій угоді до нього сторони зазначили, що комісіонер повинен самостійно нести витрати, пов'язані з продажем товару, у тому числі й витрати зі зберігання, вантажно-розвантажувальних робіт, транспортування, експедирування, реклами тощо. У такому разі, на думку суду, такі витрати не підлягають відшкодуванню комісіонеру.Також
на кожний вид витрат можна встановити максимальні суми, у межах яких такі витрати буде компенсовано. Тим самим комітент зможе захистити себе від ситуації, коли розміри витрат комісіонера, які він бажає компенсувати, будуть надмірно високими, і йому не потрібно буде додатково доводити безрозсудні дії комісіонера в суді.У договорі можна навіть закріпити положення, згідно з яким комітент не зобов'язаний компенсувати витрати комісіонера та встановити, що такі витрати компенсуються комісіонером за власний рахунок
. У такому разі зацікавити комісіонера можна гідним розміром комісійної винагороди, яка повинна покрити всі витрати та забезпечити посереднику прибуток.Право укласти такий договір випливає зі
статті 6 ЦКУ, згідно з якою: «Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами».У ЦКУ ж прямої заборони комітенту відмовитися від компенсації витрат, а комісіонеру погодитися прийняти на себе такі витрати, немає.
На закінчення зауважимо, що більш повну інформацію про договори комісії, оподаткування цих договорів та інші питання див. у «ВД», 2009, № 10 с. 18. Примірні форми договорів комісії на купівлю та на продаж наведені у «ВД», 2009, № 11, с.39.
Матеріал підготував Григорій Берченко, юрист
Документ консультації
ЦКУ
– Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
