Роз’яснення з питань здійснення ідентифікації клієнтів банків
Лист НБУ від 11.11.2011 р. № 48-104/2256-13461
Національний банк України за результатами опрацювання наданих банками в порядку, передбаченому пунктом 2.6 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 189 від 14.05.2003 (у редакції постанови Правління Національного банку України № 22 від 31.01.2011) (далі — Положення № 189), внутрішніх документів банку з питань здійснення фінансового моніторингу звертає увагу на наступне.
Пунктом 3 постанови Правління Національного банку України № 22 від 31.01.2011 передбачено привести ідентифікацію клієнтів у відповідність до вимог цієї постанови. Обсяг даних щодо клієнта, які банку необхідно встановити в процесі ідентифікації, визначений у частинах одинадцятій та дванадцятій статті 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (далі — Закон про запобігання легалізації доходів), статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі — Закон про банки). Відповідні норми Закону про запобігання легалізації доходів доповнені вимогою щодо встановлення контролера юридичної особи. Стаття 1 цього Закону містить також визначення терміну «контроль фізичної особи». Крім того, відповідно до пункту другого частини четвертої статті 6 Закону про запобігання легалізації доходів банк відповідно до внутрішніх процедур під час встановлення ділових відносин з клієнтом та у процесі його обслуговування виявляє факт належності клієнта або особи, що діє від його імені, до категорії публічних діячів або пов'язаних з ними осіб. Публічними діячами, відповідно до статті 1 Закону про запобігання легалізації доходів, є фізичні особи, які виконують або виконували визначені публічні функції в іноземних державах. Відповідні поля внесені до анкет клієнтів, форми яких визначені у додатках 1 — 6 до Положення № 189.
Водночас ряд банків шляхом надання опитувальника (окремі банки його називають анкетою для заповнення клієнтом) вимагає від клієнтів — фізичних осіб, без урахування ризику здійснення ними фінансових операцій з метою легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, надання інших даних, зокрема, про види діяльності підприємства, на якому працює клієнт; сукупний дохід сім'ї; чи є серед родичів клієнта працівники або засновники банку; чи був клієнт керівником (власником) підприємства, яке збанкрутувало (ліквідовано); чи порушувалась проти клієнта кримінальна справа; чи застосовувались проти клієнта штрафні санкції за порушення чинного законодавства; сімейний стан (одружений, неодружений, громадянський шлюб, інше); вчений ступінь; наявність транспортних засобів (кількість транспортних засобів у власності, вид, марка, модель, рік випуску). При цьому як підставу для надання клієнтом такої інформації банки зазначають пункт 3 постанови Правління Національного банку України № 22 від 31.01.2011, яким необхідність отримання такої інформації не передбачена.
В той же час наголошуємо на необхідності коректного зазначення питань в опитувальниках, зокрема зазначення поняття «публічні діячі» в повному обсязі відповідно до визначення, передбаченого статтею 1 Закону про запобігання легалізації доходів.
Відповідно до пункту другого частини другої статті 6 Закону про запобігання легалізації доходів банк зобов'язаний здійснити ідентифікацію та вивчення клієнтів.
Необхідним для здійснення ідентифікації клієнта є отримання документів і відомостей, які містять дані, на основі яких здійснюється ідентифікація клієнта відповідно до статті 9 Закону про запобігання легалізації доходів , статті 64 Закону про банки та нормативно-правових актів Національного банку України.
Водночас, якщо банк вважає за необхідне отримати додаткові дані, які не вимагаються чинним законодавством України, він має визначити перелік таких документів і відомостей та передбачити умови їх надання у договорі з клієнтом або опитувальнику. При цьому банк має поінформувати клієнта, що такий перелік документів та відомостей не є згідно з вимогами законодавства обов'язковим, а їх надання здійснюється в добровільному порядку.
Банк, першочергово, зазначає в електронній анкеті, яка є внутрішнім документом банку (далі — анкета), інформацію, одержану в процесі ідентифікації клієнта, а також відповідні висновки банку. У подальшому, в процесі обслуговування та вивчення фінансової діяльності клієнта, банк доповнює анкету в установленому програмою ідентифікації та вивчення клієнтів банку порядку новими та/або уточнюючими даними.
Щодо відомостей про рахунки клієнта — фізичної особи, що відкриті в інших банках, зокрема про номери таких рахунків, на наш погляд, в анкеті можуть зазначатися номери балансових рахунків, якщо в опитувальниках клієнт зазначив відомості про вид рахунку (поточний, депозитний тощо).
При цьому слід зазначити, що для здійснення банком відмінних за своєю суттю заходів з питань фінансового моніторингу, а саме: приведення ідентифікації клієнтів у відповідність до вимог законодавства, здійснення уточнення щодо ідентифікації та вивчення клієнта, проведення аналізу фінансової операції з метою здійснення первинного фінансового моніторингу, зокрема щодо відповідності фінансової операції характеру та змісту діяльності клієнта — є необхідним отримання банком від клієнтів різної за обсягами та строками отримання інформації.
Крім того, отримання від клієнта інформації з метою уточнення даних щодо його ідентифікації, оцінки фінансового стану та суті діяльності повинно здійснюватись з урахуванням рівня ризику клієнта, визначеного відповідно до внутрішньобанківської програми оцінки та управління ризиками легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму. Зокрема, для оцінки фінансового стану клієнтів — фізичних осіб, які отримують за допомогою банку заробітну плату, пенсію, стипендію, соціальну допомогу та інші передбачені законодавством соціальні виплати, в тому числі за умови, що поповнення таких рахунків з інших джерел не здійснюється або здійснюється протягом кварталу на загальну суму, що не перевищує 150000 грн., та/або відкривають чи мають в банку один рахунок (депозитний) на незначну суму, якщо такі клієнти не віднесені до високого рівня ризику, не є обов'язковим, на наш погляд, отримання детальної інформації про рухоме та нерухоме майно таких клієнтів.
Звертаємо увагу на те, що ненадання клієнтами окремих даних, зазначених банками у формах опитувальників, однак надання яких не передбачено законодавством України як необхідних для здійснення ідентифікації, вивчення суті діяльності та оцінки фінансового стану клієнта, не може бути підставою для відмови банком у обслуговуванні таких клієнтів.
Національний банк України надаватиме належну оцінку фактам відмови банками від встановлення ділових відносин або проведення фінансової операції клієнтів за відсутності підстав, визначених статтями 9 та 10 Закону про запобігання легалізації та/або статтею 64 Закону про банки.
Заступник Голови Національного банку України І. В. Соркін
коментар редакції
З 22.04.2011 р. діє нова редакція Положення № 22*, тому багато банків активно запрошують або оновлюють інформацію про своїх клієнтів у рамках процедури обов'язкової ідентифікації. Як правило, клієнтам почали видавати або надсилати анкету з низкою запитань щодо контрагентів, складу сім'ї, розміру середньомісячного доходу, його джерел тощо, при цьому «натякаючи» на припинення співпраці у разі відмови її повністю заповнити.
* Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.05.2003 р. № 189 (у редакції від 31.01.2011 р. № 22).
У зв'язку з цим НБУ у своєму листі роз'яснив, яку інформацію банки мають право вимагати від клієнтів в обов'язковому порядку, а яку можна їм не надавати в процесі ідентифікації клієнта (запиту відомостей).
Необхідний обсяг даних наведено в частинах 11 — 12 статті 9 Закону № 249**, статті 64 Закону про банки***.
** Закон України «Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28.11.2002 р. 249-IV.
*** Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III.
Так, з метою ідентифікації фізосіб-підприємців (резидентів) банки встановлюють: прізвище, ім'я та по батькові, дату народження, серію і номер паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу), дату видачі та орган, що його видав. При ідентифікації з'ясовують місце проживання або місце перебування фізичної особи — підприємця, реквізити банку, в якому відкрито рахунок, і номер банківського рахунка (за наявності) (стаття 9 Закону № 249).
Як бачимо, більшість згаданих вище відомостей передаються на етапі укладення договору клієнта з банком, надалі така інформація може запрошуватися хіба що під час уточнення даних.
Згідно зі статтею 64 Закону про банки для ідентифікації клієнта — фізичної особи банк має право отримувати інформацію в органів державної влади, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору інформації, необхідної для виконання правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення.
Зокрема, відповідно до Положення № 22 банки формують власні анкети клієнтів (внутрішні документи). У додатках до Положення № 22 наведено переліки полів таких анкет (на підставі отриманих даних), зокрема для фізосіб-підприємців такий перелік міститься в Додатку 5. Зауважимо, що цей перелік дещо ширший, ніж той, який зазначений у статті 9 Закону № 249. Проте, що стосується нової редакції Положення № 22, а отже, і її додатків, то порівняно з попередньою обов'язки банків доповнено зазначенням в анкетах фізосіб таких відомостей:
— чи належить клієнт або його представники до публічних діячів — фізосіб, які виконують(-вали) певні публічні функції в іноземних державах (така приналежність свідчить про те, що операції, пов'язані з таким клієнтом, мають високий ризик у розумінні Закону № 249);
— про наявність контролера фізособи (згідно з пунктами 21 — 22 частини 1 статті 1 Закону № 249 це особа, яка має вирішальний вплив на фінансові операції фізособи незалежно від фактичного володіння його активами).
У той же час банки можуть отримувати додаткові дані, які не потрібні згідно із законодавством, але тільки в тому разі, якщо перелік таких відомостей (документів) та умови їх надання передбачені в договорі з клієнтом або опитувальнику. При цьому НБУ вказує на те, що банк повинен проінформувати клієнта у питанні, що цей перелік не обов'язковий, а надання даних здійснюється в добровільному порядку.
Крім того, анкетування деяких клієнтів, діяльність яких має низькі показники ризиків з точки зору Закону № 249, на думку НБУ, взагалі не є доцільним.
З урахуванням зазначеного вище НБУ доводить до відома банків, що ненадання клієнтами окремих даних, які не належать до необхідних для ідентифікації, вивчення суті діяльності та оцінки фінансового становища клієнта, не може бути підставою для відмови в обслуговуванні таких клієнтів.
Ідеться про таку необов'язкову інформацію, як: сукупний дохід сім'ї; наявність серед родичів клієнта працівників або засновників банку; чи був клієнт керівником (власником) підприємства, яке збанкрутувало (ліквідовано); чи порушувалася проти клієнта кримінальна справа; чи застосовувалися проти клієнта штрафні санкції за порушення чинного законодавства; сімейний стан (одружений, неодружений, цивільний шлюб, інше); учений ступінь; наявність транспортних засобів (кількість транспортних засобів у власності, вид, марка, модель, рік випуску) тощо.
Також НБУ запевняє, що надаватиме належну оцінку фактам відмови банками від установлення ділових відносин або проведення фінансових операцій клієнтів за відсутності підстав, визначених статтями 9 або 10 Закону № 249 і статтею 64 Закону про банки.
