Обов’язкові термінали з 1 липня 2011 року: чи є відповідальність за їх відсутність
ЗАПИТАННЯ. Чи дійсно, що всі суб’єкти господарювання, які займаються торгівлею, зобов’язані з 1 липня 2011 року працювати з платіжними терміналами? Якою може бути відповідальність за їх відсутність?
ВІДПОВІДЬ. Історія обов’язкового запровадження спеціальних платіжних засобів почалася ще наприкінці 2004 року: саме тоді набули чинності зміни, унесені до Закону про платіжні системи, що зобов’язали «торговців, які провадять підприємницьку діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг та які відповідно до закону повинні використовувати реєстратори розрахункових операцій, забезпечити можливість здійснення держателями спеціальних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням таких спеціальних платіжних засобів (як мінімум трьох міжнародних та/або внутрішньодержавних платіжних систем)» (п. 14.7 цього Закону).
Одночасно з цим абзац другий пункту 14.7 Закону застерігав, що умови переведення торговців на обов’язкове приймання спеціальних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги), а також винятки щодо виконання таких розрахунків окремими категоріями торговців мають бути визначені Кабміном.
Відповідний документ — постанову Уряду «Деякі питання здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» — було прийнято 29.03.2006 р. Згідно з ним в обласних центрах, містах Києві, Сімферополі та Севастополі перехід торговців на приймання платіжних карток повинен був завершитися до 01.07.2007 р., у районних центрах з чисельністю населення понад 25 тис. осіб — до 01.01.2008 р., в інших населених пунктах — до 01.01.2009 р. Крім того, цією постановою було передбачено низку винятків для певного кола суб’єктів господарювання, на яких зазначені вимоги не поширюються.
Утім, цей документ реальної сили так і не набув.
На заміну йому прийшла постанова Кабміну «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» від 29.09.2010 р. № 878 (далі — постанова № 878 ) (див. «вд», 2010, № 20, с. 2). Нею передбачено такі умови переходу на обов’язкове використання платіжних терміналів:
до 1 липня 2011 року
зобов’язані забезпечити можливість використання спеціальних платіжних засобів суб’єкти господарювання (крім суб’єктів малого підприємництва, тобто у тому числі, крім приватних підприємців), які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб;до 31 грудня 2011 року:
— суб’єкти
малого підприємництва, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб;— суб’єкти господарювання,
уключаючи суб’єктів малого підприємництва, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення від 25 до 100 тис. осіб.Підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. м (крім автозаправних станцій), а також суб’єктів господарювання, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення менше 25 тис. осіб,
звільнено від обов’язкового приймання спеціальних платіжних засобів.Крім того, якщо раніше умов щодо кількості платіжних терміналів не було і суб’єкт господарювання міг вирішувати це питання на власний розсуд (див., наприклад,
лист Мінекономіки від 01.08.2007 р. № 91-28/234), то постанова № 878 вимагає, щоб кількість платіжних терміналів становила не менше 50 % кількості реєстраторів розрахункових операцій, а за наявності одного реєстратора розрахункових операцій суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечити приймання спеціальних платіжних засобів.Заходів відповідальності за незабезпечення можливості використання спеціальних платіжних засобів законодавцем окремо не передбачені. Однак Кабмін планує внести зміни до Порядку № 833, а це означає, що відсутність терміналу буде вважатися порушенням правил торгівлі.
Порушення правил торгівлі тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб суб’єкта господарювання або на фізичну особу — підприємця в розмірі від 1 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — нмдг) (від 17 до 170 грн.) за
статтею 155 КУпАП. Накласти такий штраф можуть управління захисту прав споживачів. Повідомити про порушення їм може як сам споживач, так і будь-який інший контролюючий орган, що виявив такий факт під час своєї перевірки, зокрема податкова інспекція.Одночасно з накладенням зазначеного штрафу перевіряючими може бути винесено припис про необхідність усунення виявлених порушень. У разі їх неусунення в установлений у приписі строк на посадових осіб суб’єкта господарювання або на фізичну особу — підприємця буде накладено адмінштраф за
ст. 1882 КУпАП у розмірі від 1 до 18 нмдг (від 17 до 306 грн.).Документи консультації
КУпАП
— Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.Закон про платіжні системи
— Закон України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III.Порядок № 833 — Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затверджений постановою Кабміну від 15.06.2006 р. № 833.
