Щастя на продаж
Говорять, що щастя за гроші не купиш? Дурниці! — упевнена хазяйка столичної арт-студії «Щастя» Ольга Адам. Сьогодні в її творчій майстерні діти та дорослі за смішні для столиці гроші вчаться ліпити та малювати, забуваючи про все на світі. Саме ці моменти творчості, проведені за мольбертом з пензлем у руках, учні Ольги й називають справжніми моментами щастя. І, до речі, з їх легкої руки студія й набула такої багатообіцяючої назви — Ольга сприйняла ініціативу учнів як добрий знак, ризикнувши змінити вивіску. Як не дивно, це лише збільшило кількість тих, хто бажає купити свою порцію щастя. Утім, ризикувати для Ольги — справа звична. Адже коли їй запропонували реанімувати чужий творчий проект, вона також сильно ризикувала — не було грошей навіть на оренду нового приміщення, а сам проект подавав ледве помітні ознаки життя. Єдине, чого було їй не позичати, — це ентузіазму. Як не дивно, але саме він і виявився головною рухомою силою за будь-яких складних обставин. І навіть скрупульозний ріелтор не зміг устояти, поступившись на здивування самої Ольги в ціні. Як результат, сьогодні її дітище не просто стало прибутковим, а й дало путівку в життя аналогічним клубам в інших українських містах. Як кажуть, успішний приклад виявився заразним.
Олю, що стало поштовхом до створення ось такої незвичайної студії?
Можна сказати, що все почалося з мого звільнення чотири роки тому, коли в самому розпалі була криза. Залишившись без роботи, я переїхала до Києва. Працювала художником на каналі «СТБ», на 5 каналі, короткий час на «плюсах», а у вільний час займалася творчістю у творчому клубі. Але одного дня власниця клубу сказала, що із задоволенням передала б керівництво клубом комусь іншому, однак не знає кому. Моя реакція була миттєвою — я відразу ж запропонувала свою кандидатуру, хоча на той момент ще працювала на двох каналах відразу. Та й справи клубу йшли не кращим чином. Фактично навіть сайт треба було починати з нуля. Але я з ентузіазмом взялася за план розкручування клубу — я і зараз до нього інколи заглядаю, щоб звірити, так би мовити, температуру напруги свого ентузіазму. А тоді на мене чекав довгий літній відпочинок — три місяці, і я виїхала до Криму. Усе літо складала бізнес-план. Оскільки я маю дві освіти — художню та історико-педагогічну, то я добре розуміла, що головне не гроші, а контент, то, чим ми займатимемося в студії і те, чим можна надихати учнів. На той момент у мене було вже 12 учнів, які, я сподівалася, продовжуватимуть відвідувати студію. А з матеріалів — декілька стільців і подушок, чотири шухляди художніх матеріалів для дітей, близько 50 малюнків учнів і залишки рекламних матеріалів з логотипами, ну ще, може, якісь іграшки, чашки, книжки та кілька комп'ютерів. Усе! З команди, крім мене, ще двоє дівчат: одна — викладачка, друга відповідала за інтернет-супровід і дизайн рекламних матеріалів. Однак під час літнього відпочинку я вирішила завербувати нових працівників. Першим став мій син, який потім сам створив та адмініструє сайт і все пов'язане з ним, другою — моя подруга, колега по роботі на каналі «1+1», режисер Марина, яка тепер очолює Запорізьку філію арт-студії. Саме тоді я навчила її малювати та вдихнула в неї ідею про те, що працювати на телебаченні на знос, не помічаючи власного життя, безглуздо. Вона ще тоді, сидячи за мольбертом, сказала: ось це і є справжнє щастя! І потім виїхала до Запоріжжя створювати свою студію. Я лише потім довідалася, що назвала вона її «Щастя»!
Яким був стартовий капітал?
Про стартовий капітал говорити складно. Він накопичувався поступово. Спочатку потрібні були гроші на оренду, і я їх наскребла у засіках, довелося навіть ріелтора умовляти відмовитися від оплати за другий місяць і від відсотків. Як не дивно, мені це вдалося. Потім знадобилися гроші на мольберти, художні матеріали, сайт, рекламу — усе це отримувалося вже в процесі роботи. Можу сказати, що приблизно півроку я працювала без зарплати, практично на знос. І лише потім з'явився прибуток. Довелося навіть додаткових викладачок набирати. Зараз наше обладнання коштує приблизно десять тисяч. Однак усе ж таки головним стартовим капіталом вважаю людський ресурс і основну ідею, оскільки новонабрані вчителі живопису та малюнку ледве не розлякали всіх клієнтів, оскільки ставилися до роботи без душі та без горіння. Бути зараженим, натхненним самою ідеєю — це той шампур, на який усе нанизується. Як я зазвичай говорю, — я всіх заражаю «вірусом Щастя».
Ким були люди, які стали вашими першими клієнтами?
Ними стали ті, хто ходив і раніше. Причому прийшли вони самі, за власним бажанням та ще й шампанське принесли!
Наскільки популярною в столиці послуга, що надається вами?
Думаю, є популярною, тому що арт-студій багато, особливо там, де тепер знаходиться і моя студи — у центрі, на Подолі. Раніше ми орендували приміщення на околиці, однак і там у нас не було відбою від учнів. Зараз я вже не просто навчаю малювати чи ліпити, а створюю програми комплексного навчання. Кожне заняття містить трохи історії, географії, історії мистецтв, літератури та музики. Наприклад, тема «Акварельний світ Андерсена. Данія» означає, що ми малюємо Данію, слухаємо історії про Андерсена, про художників-ілюстраторів його казок, слухаємо музику того часу. Є курс для дітей «Глиняні історії», в рамках якого ми ліпимо з глини троянських коней і мінотаврів або фігурки перуанських індіанців — дітям дуже подобається! Є унікальні майстер-класи з японського живопису, з африканського розпису та багато іншого. У цьому родзинка моєї студії, цього немає ніде в інших студіях, і тому ми мирно співіснуємо. До речі, моя студія змінила назву з «Арт і я» на «Щастя», і всі учні з цим цілком згодні. Ну і поступово всі люди з моєї минулої команди також створили своє діло — викладачка створила свою школу, а друга дівчина — Алла сама тепер керує клубом «Арт і я». Вона є організатором усіх унікальних мистецьких заходів у місті, у тому числі й моїх. Усе найцікавіше відбувається з її легкої руки та є дуже популярним.
А чим займаються ваші клієнти? Чи всі вони мають творчі професії?
Цікаво, що в моїй студії дуже багато дорослих і майже всі замислюються про зміну сфери діяльності або про організацію свого діла, свого шляху в житті. Тому що багато хто говорить: яке там малювання, яке там щастя може взагалі бути, якщо зарплата 2 або 3, 4 тисячі гривень і з нинішніми цінами ні на які акварельки немає ні грошей, ні настрою. Заперечити можу так: один з моїх учнів Антон, провчившись рік у моїй студії, кинув роботу страховика та малює копії Ван Гога і Веласкеса, а потім продає. Інша учениця Свєта змінила роботу помічника режисера на автора ілюстрацій у популярному журналі, бухгалтер у магазині стала автором ескізів костюмів, експерта з транспорту в економічному інституті перевели розвивати відділ культури, помітивши її захоплення мистецтвом, а потім направили на стажування до Європи. Цей список продовжувати можна довго, причому й зараз у мене дозріває декілька учнів, які бажають змінити своє майбутнє.
Професій, пов'язаних із зображенням значно більше, ніж усі насправді думають. І всі вони є затребуваними. Я підготувала до вступу майбутнього ювеліра, аерографа (декорування автомобілів), безліч декораторів прикрас та інтер'єрів, архітектора, готую стилістів, творців напрямку арт-туризму і просто викладачів творчості дітям. А бізнес-розробники комп'ютерних ігор, які самі є затребуваними, і веб-дизайнери просто задихаються без художників! Отже, мій почин я вважаю дуже перспективним!
Як я зрозуміла, ваша ідея прижилася і в інших містах?
Так, у Запоріжжі успішно працює клуб «Щастя» і ми тісно співробітничаємо, я їжджу туди на майстер-класи, оскільки вони збирають бажаючих цілий місяць, то їх досить багато. Дуже хотіла б, щоб ініціативу підхоплювали інші міста, у тому числі рідний Харків — адже до мене спеціально з Харкова приїжджають на майстер-класи і скаржаться, що в Харкові ніде втамувати творчий голод. Однак скільки я не умовляла подруг або родичів, усі відмовляються. Відразу скажу — грошей на розкручування не надаю, фінансово філії наші ніяк не пов'язані. Даю лише ідею, досвід і місце на нашому сайті. Думаю, головна проблема в тому, що клієнт спочатку навіть не підозрює, що потребує моїх послуг. Зате коли він це усвідомлює, то вже нікуди не йде. І друга проблема — в інших містах з грошима в населення гірше, тому започатковувати бізнес там важче. Однак слід ураховувати і той факт, що там і реклама дешевша та простіша і попит на креативність вищий — оскільки мало конкуренції.
Якщо говорити про проект як про бізнес, якою мірою він є прибутковим?
Я художник, викладач і гроші рахувати мені складно. Однак, коли думаю, що вкладене вже давним-давно окупилося, що куплено все, що потрібно для життя або арт-студії, мені раптом приходить в голову ідея купити партію полотен та організувати виставку або влаштувати арт-поїздку. Ось тоді гроші ніхто не може утримати у мене в кишенях. Тішить те, що я можу собі це дозволити!
Наскільки дорогим є задоволення купити собі порцію «Щастя»?
Як для Києва, то не дорого. У цілому оплата за одне заняття не перевищує вартості кілограма хорошого сиру і це включаючи художні матеріали. Думаю, в інших містах ціни будуть нижчими, і приміщення потрібно шукати безкоштовне. Можна навіть почати з того, що проводити майстер-класи в кафе або бібліотеках. Можна позиціонувати це не лише як майстер-класи для дітей, а я знаю з досвіду, що бізнесмени готові платити за креативний розвиток своїх працівників та себе самих досить пристойні гроші.
А якщо людина не вміє малювати? У неї є шанс навчитися?
Таких людей, які зовсім не вміють малювати, не буває. Усі вміють малювати — просто не всі про це знають. Бувають такі, які цього не хочуть. Ну а навчити відтворювати образи на папері можна будь-якого. Що ж до того, чи можна купити все ж таки щастя за гроші, можу сказати, що тут інша залежність спостерігається, яку давно помічено світовою спільнотою психологів і соціологів: якщо людина відчуває себе щасливою, гроші їй дістаються значно легше, ніж нещасним!
