Витрати підприємців-загальносистемників: що найчастіше не влаштовує податківців
Приватним підприємцям на загальній системі оподаткування доводиться скрупульозно вести облік своїх податкових витрат. Та все ж навіть за умови найретельнішого обліку чи не кожна перевірка закінчується донарахуваннями. У зв’язку з цим сьогодні ми розповімо про те, які об’єкти витрат найбільш цікавлять перевіряючих і чи можна відстояти на них право в суді.
Влада КАРПОВА,
консультант газети «Власне Діло»
Витрати — «рекордсмени» з вилучення
Аналіз судової практики свідчить, що перше місце за кількістю претензій перевіряючих з великим відривом посідають витрати з податковим кредитом з ПДВ за операціями з так званими сумнівними контрагентами. Майже кожна перевірка не обходиться без таких донарахувань, хоча підприємці їх доволі успішно оскаржують до суду. Детально про цю проблему йшлося у статті «ПДВ в операціях із «сумнівними» контрагентами: остання судова практика» (див. «ВД», 2013, № 17, с. 25)
«Почесне» друге місце посідають витрати з амортизації необоротних активів. Про них ми розповідали у статті «Відстояти амортизацію можна: про це свідчить судова практика» («ВД», 2013, № 12, с. 6).
Третє місце, мабуть, можна віддати претензіям щодо витрат на ремонт і техобслуговування основних засобів. З них і почнемо.
Ремонтні витрати
Податківці категорично заперечують проти відображення в податковому обліку фізичної особи — підприємця (ФОП) витрат на ремонт основних засобів. Зокрема, в консультаціях з розділу 104.05 ЄБПЗ вони зазначили таке.
ЗАПИТАННЯ. Чи має право ФОП на загальній системі оподаткування включити до витрат вартість ремонту (поліпшення) власних основних засобів (у тому числі касового апарату)?
ВІДПОВІДЬ. <…>
До переліку витрат фізичної особи — підприємця, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III ПКУ (п. 177.4 ст. 177 ПКУ).
Витрати операційної діяльності визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6 — 138.9, пп. 138.10.2 — 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 ст. 138 ПКУ (п. 138.1 ст. 138 ПКУ).
У податковому обліку реєстратори розрахункових операцій (електронні контрольно-касові реєстратори, комп’ютерно-касові системи, електронні таксометри, автомати з продажу товарів (послуг) тощо) належать до групи 4 основних засобів (п. 145.1 ст. 145 ПКУ).
Згідно з п. 146.12 ст. 146 ПКУ до складу витрат уключається сума витрат, що пов’язана з ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року.
Проте балансова вартість основних засобів має обліковуватись на бухгалтерських рахунках.
<…>
Ведення бухгалтерського обліку витрат на придбання, виготовлення, ремонт (поліпшення) основних засобів (у тому числі орендованих) чи нематеріальних активів для фізичних осіб — підприємців на загальній системі оподаткування законодавством не передбачено.
Ураховуючи наведене, витрати на здійснення ремонту (поліпшення) основних засобів (у тому числі касових апаратів) не включаються до складу витрат фізичної особи — підприємця на загальній системі оподаткування.
ЗАПИТАННЯ. Чи має право ФОП віднести до складу витрат витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічного обслуговування тощо)?
ВІДПОВІДЬ. <…>
ЦКУ не встановлює такого суб’єкта права приватної власності, як фізична особа — підприємець.
<…>
До переліку витрат фізичної особи — підприємця, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ ПКУ.
<…>
Витрати на технічне обслуговування автомобіля належать згідно з п. 138.1 ст. 138 ПКУ до інших витрат, однак не вважаються витратами операційної діяльності.
Крім того, п.п. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 ПКУ передбачено, що не включаються до складу витрат, зокрема, витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі ст. 144 — 148 ПКУ, з урахуванням пп. 146.11 і 146.12 ст. 146 та п. 148.5 ст. 148 ПКУ.
Ураховуючи вищевикладене, фізичні особи — підприємці на загальній системі оподаткування не мають права включати до складу витрат витрати, які пов’язані з використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічного обслуговування тощо).
Як бачимо, податківці знайшли як мінімум три причини, через які витрати на ремонт і техобслуговування основних засобів не можуть бути відображені в обліку ФОП:
1) ФОП не веде бухгалтерський облік основних засобів, отже, вона не може скористатися положеннями пункту 146.12 ПКУ, які передбачають, що до складу витрат включаються витрати, пов’язані з ремонтом і поліпшенням об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року. Зауважимо, що аналогічні аргументи податківці висувають і щодо амортизації необоротних активів;
2) майно реєструється на фізичну особу, а не на ФОП, тому пов’язані з ним витрати не відображаються в податковому обліку ФОП;
3) згідно з пунктом 177.4 ПКУ до витрат ФОП можуть бути віднесені лише витрати операційної діяльності згідно з розділом III ПКУ, до яких витрати на ремонт і техобслуговування не належать.
Тим часом, незважаючи на «солідність» цих аргументів, ФОП вдається досить успішно відстоювати своє право на відображення ремонтних витрат у своєму обліку.
Так, щодо першого аргументу суди дотримуються позиції, що нормативними документами не заборонено ведення бухгалтерського обліку ФОП за спрощеною формою. Тому в тих випадках, коли підприємці ведуть облік балансової вартості основних засобів і можуть розрахувати 10-відсотковий лімит, суди підтверджують право на ремонтні витрати (див., наприклад, постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 13.12.2012 р. у справі № 2а/0270/4496/12, Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2013 р. у справі № 816/4086/13-а).
Справедливим є і зворотне — відсутність обліку основних засобів у ФОП призводить до того, що суди стають на бік податківців і підтверджують правомірність вилучення з податкового обліку ремонтних витрат (див. із цього приводу постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 р. у справі № 816/1986/13-а).
Не є перешкодою для витрат ФОП і другий аргумент податківців, який суди, як правило, узагалі не сприймають, адже зареєструвати нерухоме майно або транспортні засоби на ФОП неможливо у принципі (див. листи Мін’юсту від 04.08.2008 р. № 7885-0-33-08, від 11.01.2007 р. № 19-32/2 — п. 3.1), однак це не свідчить про те, що витрати на таке майно не можуть бути відображені в обліку, за умови використання його в господарській діяльності. Причому деяким ФОП удається відстояти в суді право на ремонтні витрати і за орендованими основними засобами (див. із цього приводу ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р. у справі № 0670/3615/12, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2013 р. у справі № 2а/0570/17737/2012).
Що стосується третього аргументу, то, дійсно, проблему тут породили самі законодавці невдалою зміною у 2011 році Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI норми пункту 177.4 ПКУ. Водночас слід урахувати, що формулювання ПКУ щодо класифікації витрат потребує змін на краще. І за бажання можна віднайти аргументи, що підтверджують «операційність» ремонтних витрат.
Зокрема, останнім часом платники податків і суди обирають такий шлях: у пункті 138.1 ПКУ зазначено, що до витрат операційної діяльності включаються витрати, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 — 138.9, підпунктами 138.10.2 — 138.10.4 ПКУ. При цьому відповідно до підпункту «г» підпункту 138.8.5 ПКУ до складу загальновиробничих витрат уключаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
Згадано ремонтні витрати і серед адміністративних витрат (підпункт «в» підпункту 138.10.2 ПКУ), а також витрат на збут (підпункт «д» підпункту 138.10.3 ПКУ).
З цього можна зробити висновок, що витрати на ремонт і техобслуговування основних засобів загальновиробничого, адміністративного, збутового призначення є операційними витратами та можуть бути відображені у складі податкових витрат ФОП.
У зв’язку з викладеним можна порекомендувати таке: для підтвердження права на ремонтні витрати слід вести облік балансової вартості основних засобів, для чого можна використовувати типові форми, затверджені наказом Мінстату від 29.12.95 р. № 352, або ж розробити власні. Головне, щоб у таких документах були всі реквізити, передбачені частиною 2 статті 9 Закону № 996 (на це звертають увагу і податківці в консультації з розділу 104.05 ЄБПЗ).
Украй бажано мати документи, що підтверджують факт використання запчастин на ремонт або техобслуговування конкретного автомобіля, зокрема акт їх списання (встановлення на основний засіб). Наприклад, у справі, що розглядається в ухвалі Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 р. у справі № 801/2258/13-а, податківці виключили з витрат вартість запчастин, використаних для ремонту автобусів, аргументуючи це відсутністю документів, що підтверджують факт списання. Однак суд підтвердив право на витрати на підставі того, що ФОП надав акти встановлення автозапчастин на автобуси власними силами.
І навпаки, у постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2012 р. у справі № 2а/0470/6399/12 суд став на бік податківців, які виключили з податкового обліку ФОП витрати на автошини. При цьому суд виходив з того, що ФОП не надав доказів установлення шин саме на ті автомобілі, які використовувалися ФОП у підприємницькій діяльності, хоча ФОП надав копії техпаспортів на автомобілі.
Не зайвим буде також зазначити в документах основні засоби, що ремонтуються, використовуються ФОП у загальновиробничій, адміністративній або збутовій діяльності.
Витрати на страхування
Податківці відмовляють у включенні до складу витрат затрат на страхування податкових на тих же підставах, що й ремонтних. Це випливає, зокрема, з консультації в розділі 104.05 ЄБПЗ.
ЗАПИТАННЯ. Чи можуть ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування, уключати до складу витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, витрати на страхування?
ВІДПОВІДЬ. <…>
До переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III ПКУ (п. 177.4 ст. 177 ПКУ).
<…>
Що стосується витрат на страхування, то такі витрати відповідно до п. 140.1 ст. 140 ПКУ є витратами подвійного призначення, що включаються до складу інших витрат, та не враховуються фізичними особами — підприємцями у складі витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів.
ЗАПИТАННЯ. Чи мають право ФОП на загальній системі оподаткування при обчисленні чистого оподатковуваного доходу враховувати витрати на страхування транспортного засобу (повне КАСКО), який придбаний для провадження підприємницької діяльності?
ВІДПОВІДЬ. <…>
Відповідно до п.п. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПКУ при визначенні об’єкта оподаткування враховуються, зокрема, будь-які витрати цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку.
Ураховуючи те, що фізичні особи — підприємці не ведуть бухгалтерського обліку складу витрат виробництва та основних засобів, то вони не мають права при обчисленні чистого оподатковуваного доходу враховувати витрати на страхування автомобіля (повне КАСКО).
Право на «страхові» витрати ФОП також переважно вдається підтверджувати в суді, використовуючи ту саму аргументацію, що й стосовно ремонтних витрат. Адже витрати на страхування прямо згадані у складі загальновиробничих витрат (підпункти «а», «г» підпункту 138.8.5 ПКУ), адміністративних витрат (підпункт «в» підпункту 138.10.2 ПКУ), а також витрат на збут (підпункти «д», «е» підпункту 138.10.3 ПКУ). Отже, вони належать до операційних витрат. Таку позицію було викладено, зокрема, у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2013 р. у справі № 826/110/13-а.
Причому в судових інстанціях вдається вибороти й право на витрати на страхування орендованих автомобілів. Суди при цьому, як правило, звертають увагу на те, чи використовувалися автомобілі в підприємницькій діяльності та чи підтверджені понесені витрати документально (див., наприклад, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р. у справі № 0670/3615/12).
Однак є й негативні рішення. Зокрема, у постанові Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.05.2013 р. у справі № 822/1621/13-а суд відмовив у задоволенні позову з причини того, що ФОП не надала документи, які підтверджують факт понесення витрат на страхування саме тих автомобілів, які використовувалися нею у підприємницькій діяльності.
А в постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2012 р. у справі № 2а/0470/9672/12 було відмовлено в задоволенні позову на підставі того, що застрахований автомобіль був зареєстрований на фізичну особу, а не на ФОП.
Витрати на ПММ
Із «затратністю» витрат на пально-мастильні матеріали (ПММ) податківці у принципі погоджуються, проте при цьому висувають низку умов, за яких місцеві перевіряючі «прискіпуються» у разі виключення таких з податкового обліку. Ось що з цього приводу зазначено в консультації з розділу 104.05 ЄБПЗ.
ЗАПИТАННЯ. Чи включаються до складу витрат ФОП на загальній системі оподаткування
витрати на придбання ПММ?
ВІДПОВІДЬ. <…>
Згідно з п.п. «в» п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПКУ до складу валових витрат уключаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, до яких належать і витрати на придбання пально-мастильних матеріалів (далі — ПММ).
Витрачені ПММ списуються в розмірі їх фактичної вартості з урахуванням норм витрат ПММ на підставі подорожніх листів.
Норми витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті затверджено наказом Міністерства транспорту України від 10.02.98 р. № 43, зі змінами та доповненнями. Списання ПММ здійснюється згідно з фактичною вартістю витрачених ПММ з урахуванням норм витрат.
Ураховуючи викладене вище, фізична особа — підприємець на загальній системі оподаткування має право включити до складу валових витрат вартість ПММ, використаних на перевезення в межах підприємницької діяльності за подорожніми листами, та оплачених послуг за умови документального підтвердження, що ці витрати пов’язані з підприємницькою діяльністю.
Як бачимо, загальний настрій консультації є «доброзичливим», однак судова практика свідчить про те, що витрати на ПММ доволі часто стають об’єктом фіскальних претензій. Зокрема, перевіряючі виключають ці витрати зі складу податкових з таких підстав:
1) відсутні подорожні листи. Через це були виключені витрати на ПММ з податкового обліку у справі, що розглядається в постанові Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.07.2013 р. у справі № 801/6283/13-а. У ній суд зайняв бік ФОП і звернув увагу на те, що в податковому законодавстві України не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат на придбання ПММ до складу витрат. Крім того, суд зауважив, що подорожні листи є обов’язковими для юридичних осіб, а не для ФОП;
2) у подорожніх листах виявлено дефекти. Наприклад, у справі, що розглядається в постанові Рівненського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 р. у справі № 817/1869/13-а, податківці відмовили у праві на витрати на ПММ, апелюючи до дефектів заповнення подорожніх листів. Однак суд дійшов висновку, що:
«окремі недоліки у заповненні подорожніх листів є порушенням позивачем порядку обліку транспортної роботи, а не порушенням податкової дисципліни, а відтак не може вважатися підставою для позбавлення позивача права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат на придбання пального та на виключення вказаних сум з податкового кредиту з податку на додану вартість.»
А з ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р. у справі № 0670/3615/12 випливає, що податківці виключили витрати на ПММ за легковим автомобілем, стосовно якого в подорожніх листах не вказувалася ціль поїздки. Це надало підстави перевіряючим вважати, що автомобіль використовувався ФОП в особистих цілях. Для підтвердження зворотного ФОП довелося звірити пробіг автомобіля за подорожніми листах з показаннями спідометра та довести, що ПММ списувалися в межах установлених нормативів пробігу лише стосовно пробігу, зазначеного в подорожніх листах;
3) відсутні товарно-транспортні накладні (ТТН). Наприклад, у справі, що розглядається в постанові Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2012 р. у справі № 2а-1670/3239/12, податківці виключили ПММ з витрат на цій підставі, однак суд зауважив, що ТТН не є обов’язковим документом для списання ПММ;
4) вид ПММ не відповідає марці автомобіля. Наприклад, у справі, що розглядається в ухвалі Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 р. у справі № 801/2258/13-а, податківці виключили зі складу податкових витрат затрати на придбання бензину, аргументуючи це тим, що ФОП мала у власності автобуси, які працюють на дизельному паливі. У суді ФОП підтвердила право на витрати, пред’явивши договір оренди на автомобіль «з бензином» і подорожні листи;
5) ПММ використовувалися на холостий пробіг (без вантажу) при наданні послуг з перевезення. За умови належного документального оформлення факту використання пального суди, як правило, підтверджують право на такі витрати у зв’язку з тим, що вони пов’язані з господарською діяльністю ФОП (див. ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013 р. у справі № 822/2059/13-а);
6) автомобілі не належать ФОП, у тому числі на підставі договору оренди. Зокрема, в ухвалі Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013 р. у справі № 806/276/13 податківці позбавили ФОП права на ПММ, оскільки автотранспорт перебував у нього в безоплатному користуванні. Однак суд став на бік ФОП і зазначив, що:
«податкове законодавство не ставить право платника податків на віднесення до складу витрат вартості пально-мастильних матеріалів, використаних для експлуатації транспортних засобів, у залежність від права володіння, користування та розпорядження такими засобами.
Єдиною та безумовною підставою для визначення розміру витрат, що формують розмір оподатковуваного доходу для підприємця, є їх документальне підтвердження і зв’язок з господарською діяльністю такої фізичної особи — підприємця.»
Оскільки факт придбання та використання ПММ був підтверджений документально (ФОП надала на оплату ПММ подорожні листи, ТТН), суд підтвердив правомірність відображення ПММ у складі витрат.
Слід також підготуватися до того, що податківці звірятимуть кількість витрачених ПММ з нормами списання та наднормативні витрати виключать з податкових.
У цілому ж більшість претензій податкових органів до витрат на ПММ пов’язана з використанням подорожніх листів. І хоча на сьогодні їх застосування не є обов’язковим, що підтвердили й офіційні органи (див. листи Державної служби статистики України від 09.04.2013 р. № 18.1-25/Т-26-13/26, Міністерства інфраструктури України від 23.04.2013 р. № 4492/25/10-13), усе ж з позиції податкового обліку украй бажано їх складати хоча б у довільній формі.
Витрати на оплату ліцензій
Основний аргумент для відмови у «витратності» плати за ліцензію — це невключення її до складу операційних витрат, про що йдеться в розділі 104.05 ЄБПЗ.
ЗАПИТАННЯ. Чи мають право ФОП на загальній системі оподаткування включити до складу витрат витрати, понесені на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності?
ВІДПОВІДЬ. Ураховуючи те, що витрати, понесені на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності, у тому числі витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг не належать до витрат від операційної діяльності, то фізичні особи — підприємці на загальній системі оподаткування не мають права включити зазначені витрати до складу своїх витрат.
Протиставити цьому аргументу щось важко. Дійсно, витрати на придбання ліцензій належать не до операційних, а до інших витрат (підпункт «ж» підпункту 138.10.6 ПКУ). Відповідно, формально витрати на оплату ліцензій не включаються до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів з пункту 177.4 ПКУ.
Зазначають це й суди. Зокрема в постанові Херсонського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 р. у справі № 821/1295/13-а суд вказав на те, що починаючи з 06.08.2011 р. (з моменту внесення змін до пункту 177.4 ПКУ щодо операційних витрат) до складу витрат ФОП не повинна включатися плата за ліцензії.
Водночас деяким платникам у судових інстанціях вдавалося підтверджувати право на «ліцензійні» витрати. Наприклад, в ухвалі Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2013 р. у справі № 806/128/13-а суд акцентував увагу на положення пункту 177.2 ПКУ, згідно з якими об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручкою у грошовій і негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи — підприємця. І оскільки витрати на оплату ліцензій на реалізацію алкогольних і тютюнових виробів ФОП були документально підтверджені квитанціями та платіжними дорученнями, суд підтвердив правомірність уключення до складу витрат ФОП їх вартості.
Витрати за кредитом
Витрати на сплату процентів за кредитом податківці не дозволяють відображати в податковому обліку ФОП на підставі того, що вони не належать до операційних витрат. Це, зокрема, випливає з консультації в розділі 104.05 ЄБПЗ.
ЗАПИТАННЯ. Чи включається до складу витрат ФОП на загальній системі оподаткування сума погашеного кредиту та сплачених процентів за користування цим кредитом, якщо кредит отримувався для провадження підприємницької діяльності?
ВІДПОВІДЬ.
<…>
Ураховуючи вищевикладене, фізична особа — підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат витрати на погашення кредиту та суми сплачених процентів, які нараховані платнику податків за користування цим кредитом, незалежно від того, що кредит отримувався на провадження підприємницької діяльності.
Стосовно процентних витрат, як і стосовно плати за ліцензію, «підтверджуючі» законодавчі аргументи знайти важко. У зв’язку з цим суди переважно дотримуються позиції про неправомірність уключення до витрат ФОП процентів за кредитом з 06.08.2011 р. (див. постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.02.2013 р. у справі № 2270/7413/12).
Водночас декому вдавалося підтверджувати право на витрати за процентами. Наприклад, у постанові Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2013 р. у справі № 817/438/13-а суд зазначив таке:
«норма пункту 177.4 ст. 177 ПК України є відсильною нормою і вказує на те, що витрати суб’єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від зайняття підприємницькою діяльністю, формуються у тому самому порядку, як у платників податку на прибуток.»
І далі дійшов висновку, що ФОП правомірно включив до витрат сплату процентів за кредитом, витраченим на розвиток бізнесу. Однак такі рішення можна віднести до поодиноких, тому безпечніше все ж на процентні витрати сьогодні не претендувати.
Витрати на оплату телефонних розмов
Як і стосовно ПММ, проти «телефонних» витрат податківці у принципі не заперечують (див. консультацію з розділу 104.05 ЄБПЗ), однак під час перевірок вивчають підтвердні первинні документи.
ЗАПИТАННЯ. Чи включається до складу витрат вартість розмов, які здійснює ФОП з мобільних телефонів, якщо такі розмови пов’язані з провадженням підприємницької діяльності?
ВІДПОВІДЬ. Витрати на оплату послуг мобільного зв’язку включаються до складу витрат фізичної особи — підприємця за умови, якщо вони пов’язані з господарською діяльністю такої фізичної особи — підприємця та підтверджені відповідними первинними документами.
Зокрема, це договори на підключення, інші угоди, рахунки-фактури; у разі контрактного підключення — деталізовані рахунки від оператора із зазначенням номерів абонентів і часу їх розмов; журнали обліку дзвінків із зазначенням цілей дзвінків та їх тривалості за кожним номером — якщо підключення здійснюється шляхом придбання карток; щомісячні письмові звіти про здійснені переговори.
Якщо пред’явлені документи податківців не задовольнять, вони виключають телефонні витрати з податкового обліку. При судовому оскарженні таких рішень багато що залежить від того, наскільки переконливим визнає суд надані документи. Наприклад, у постанові Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.07.2013 р. у справі № 801/6283/13-а суд підтвердив право на витрати з оплати телефонних розмов з причини того, що ФОП пред’явив роздруківки телефонних розмов, а також рахунки на оплату послуг.
Отже, зайвий документ ФОП ніколи не зашкодить.
Документи консультації
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
Закон № 996 — Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.
Висновки
Підприємцям удається к великим успіхом відстоювати право на відображення ремонтних витрат у своєму обліку. Однак для підтвердження права на ремонтні витрати слід вести облік балансової вартості основних засобів, для чого можна використовувати типові форми, затверджені наказом Мінстату від 29.12.95 р. № 352, або ж розробити власні. Головне, щоб у таких документах були всі реквізити, передбачені частиною 2 статті 9 Закону № 996.
Украй важливо мати документи, що підтверджують факт використання запчастин на ремонт або техобслуговування конкретного автомобіля, зокрема акт їх списання (установлення на основний засіб).
Право на «страхові» витрати ФОП здебільшого також удається підтверджувати в суді, використовуючи ту саму аргументацію, що й стосовно ремонтних витрат.
Із «затратністю» витрат на ПММ податківці у принципі погоджуються, проте при цьому вимагають наявність подорожніх листів.
Витрати на сплату процентів за кредитом податківці не дозволяють відображати в податковому обліку ФОП на підставі того, що вони не належать до операційних витрат.
Проти «телефонних» витрат податківці не заперечують, однак під час перевірок вивчають підтвердні первинні документи.
