Додаткова «дитяча» відпустка: кому та як її надати
Для батьків законодавство передбачило безліч пільг, більшість з яких забезпечують роботодавці. Однією зі згаданих пільг є додаткова відпустка на дітей. Про того, кому вона призначена, та як її надати, ви довідаєтеся з цієї статті.
Оксана ХМЕЛЕВСЬКА, консультант газети «Власне Діло»
Коли мати або іноді й батько мають право на додаткову відпустку
Додаткова відпустка на дітей (далі — «дитяча» відпустка) належить до категорії соціальних відпусток, якою здебільшого користуються матері (стаття 19 Закону про відпустки). Тому незалежно від того, чи піде працівниця в щорічну відпустку, вона має право ще й на «дитячу», яка надається за певними правилами.
Хто може нею скористатися, дивіться на схемі.
Скільки ж днів відпустки працівники з дітьми можуть додатково використати? На жаль, не так вже й багато — 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
Однак за наявності декількох підстав для надання цієї відпустки загальна її тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Приклад 1. Працівниця підприємця є одинокою матір’ю. Вона виховує двох дітей віком до 15 років.
Роботодавець повинен надати їй відпустку з двох підстав: як жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, та як одинокій матері. Однак її загальна тривалість складе 17 календарних днів.
Вік дитини для права на відпустку
Ви звернули увагу, що на наведеній вище схемі зазначений лише граничний вік дитини (15 років), який надає право на відпустку жінкам, які мають двох і більше дітей.
Яким же він має бути в інших випадках?
Так, для цілей статті 19 Закону про відпустки дитиною визнається особа віком до 18 років, якщо вона не набула права повноліття раніше (одружилася, стала батьком, почала працювати тощо) (листи Мінпраці від 04.06.2007 р. № 132/13/133-07, від 20.10.2009 р. № 292/13/116-09).
Для опікунів вік дитини для права на «дитячу» відпустку визначається інакше. Згідно з пунктом 2 статті 243 СКУ опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування — над дитиною віком від 14 до 18 років. Отже, особа, яка взяла дитину під опіку, має право на «дитячу» відпустку до досягнення дитиною 14 років, а піклувальник — 14 —18 років.
Зверніть увагу
Працівник має право на «дитячу» відпустку і того року, в якому його дитина досягає граничного віку. Причому використовувати її може в підходящий для себе час незалежно від дати народження дитини. А вже починаючи з наступного року такий працівник права на «дитячу» відпустку не має (лист Мінпраці від 22.02.2008 р. № 33/13/116-08).
Правила надання «дитячої» відпустки
«Дитяча» відпустка надається матері (батьку) за календарний, а не робочий рік.
Якщо працівниця використала 24 (або більше) календарних дні щорічної відпустки, вона може використати ще й усі дні «дитячої» відпустки.
Як і для щорічної відпустки, у тривалості «дитячої» відпустки святкові та неробочі дні не враховуються та не оплачуються (частина 2 статті 5 Закону про відпустки). Це означає: якщо на її період припадають святкові та неробочі дні, установлені статтею 73 КЗпП, то відпустка продовжується на кількість таких днів.
На жаль, «дитячу» відпустку не можна поділити на частини, але скористатися нею можна у будь-який час за домовленістю з роботодавцем. Право на таку відпустку мають і основні працівники, і сумісники.
Для того щоб піти в «дитячу» відпустку, працівник повинен подати заяву. Вона може бути спільною для щорічної і «дитячої» відпусток. У свою чергу роботодавець оформляє письмове розпорядження (наказ) в довільній формі.
У разі прийняття нового працівника слід знати таке. Якщо в поточному році він ніде не працював, то за цей рік має право на «дитячу» відпустку.
Якщо ж до прийняття на роботу працівник вже працював у поточному році в інших роботодавців, то новий роботодавець «дитячу» відпустку за цей рік йому не надасть. Працівник повинен був або використати її у попереднього роботодавця, або отримати за невикористані дні компенсацію під час звільнення (лист Мінпраці від 03.03.2007 р. № 58/06/186-07).
Документи для надання «дитячої» відпустки
Для того щоб піти в «дитячу» відпустку, працівник повинен надати підприємцю документи, що підтверджують таке право. З їх переліком для різних підстав ви можете ознайомитися в наведеній таблиці.
| № з/п | Категорії працівників | Підтвердні документи |
| 1 | 2 | 3 |
| 1 | Жінка, яка має двох і більше дітей віком до 15 років | Копії свідоцтв про народження дітей |
| 2 | Жінка, яка має дитину-інваліда | 1. Копія свідоцтва про народження дитини. 2. Копія медичного висновку, виданого закладами та установами МОЗ (якщо дитині не виповнилося 16 років). 3. Копія пенсійного посвідчення дитина або довідки МСЕК (для дитини віком від 16 до 18 років) |
| 3 | Жінка, яка усиновила дитину | 1. Копія свідоцтва про народження дитини. 2. Копія рішення про усиновлення дитини |
| 4 | Одинока мати, у тому числі: | 1. Копія свідоцтва про народження дитини. 2. Копія довідки органів РАЦС про підстави внесення до книги записів народження відомостей про батька дитини |
| — жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис зроблений зі слів матері | ||
| — вдова | 1. Копія свідоцтва про народження дитини. 2. Копія свідоцтва про укладання шлюбу. 3. Копія свідоцтва про смерть чоловіка | |
| — розлучена жінка, яка виховує дитину сама | 1. Копія свідоцтва про народження дитини. 2. Копія свідоцтва про розірвання шлюбу. 3. Документи, які підтверджують, що батько дитини не бере участі в її вихованні (див. примірний перелік після таблиці) | |
| — жінка, яка одружилася повторно, але її дитина віком до 18 років новим чоловіком не усиновлена | 1. Копія свідоцтва про народження дитини. 2. Документи, які підтверджують, що батько дитини не бере участі в її вихованні. 3. Копія свідоцтва про укладання нового шлюбу | |
| 5 | Батько, який виховує дитину без матері (у тому числі і в разі тривалого перебування матері в лікувальній установі) | 1. Копія свідоцтва про народження дитини. 2. Документи, які підтверджують той факт, що матір не бере участі у вихованні дитини (свідоцтво про смерть матері дитини, або рішення про позбавлення її материнських прав, або рішення суду (органу опіки та піклування), згідно з яким дитина залишається жити з батьком і матір не бере щоденної участі в її вихованні, тощо). Якщо матір тривалий час перебуває в лікувальному закладі, батько надає довідку з лікувальної установи, яка підтверджує цей факт |
| 6 | Вдівець, який одружився, але його дитина новою дружиною не усиновлена | 1. Копія свідоцтва про народження дитини. 2. Копія свідоцтва про смерть матері дитини. 3. Копія свідоцтва про укладання нового шлюбу |
| 7 | Особа, яка узяла дитину під опіку (визнана в установленому порядку опікуном) | 1. Копія свідоцтва про народження дитини. 2. Копія рішення про встановлення опіки (піклування) |
| 8 | Один з прийомних батьків | 1. Копія свідоцтва про народження дитини. 2. Копія рішення про створення прийомної сім’ї. 3. Копія договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім’ї |
Документами, які підтверджують факт того, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути:
— рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав;
— рішення органів опіки та піклування або суду про участь батька у вихованні дитини;
— ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів;
— акт, складений комісією, створеною підприємцем, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини;
— довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо
Як розрахувати «дитячі» відпускні
Нагадаємо, що згідно зі статтею 21 Закону про відпустки відпускні необхідно виплачувати не пізніше ніж за 3 дні до початку відпустки. На практиці це зручно зробити заздалегідь разом із зарплатою (авансом).
Розрахунок суми відпускних за час «дитячої» відпустки провадиться в тому самому порядку, що й за дні щорічної відпустки, — відповідно до Порядку № 100.
Для цього підприємцю потрібно визначити середню заробітну плату за розрахунковий період і застосувати формулу для розрахунку.
Для працівників, які пропрацювали більше року, розрахунковий період дорівнює 12 календарним місяцям роботи (з 1-го до 1-го числа), що передують місяцю надання відпустки. Для тих, хто пропрацював менше року, беремо фактичну кількість відпрацьованих календарних місяців.
Потім визначаємо виплати, які включаються чи не включаються до розрахунку середньої зарплати. Насамперед для розрахунку беремо загальну суму нарахованої («брудної») заробітної плати за кожний місяць розрахункового періоду. Якщо працівник отримував у розрахунковому періоді будь-які виплати, крім заробітної плати, то визначати, які з них включаються до розрахунку, а які не включаються, потрібно згідно з пунктами 3 і 4 Порядку № 100. Зокрема, до розрахунку середньої зарплати для визначення суми відпускних включаються:
— уся сума оплати лікарняного листка (перші п’ять днів за рахунок роботодавця та допомога по тимчасовій непрацездатності);
— допомога по вагітності та пологах;
— сума відпускних попередньої щорічної відпустки;
— суми індексації.
До розрахунку середньої зарплати не включаються:
— сума матеріальної допомоги до відпустки (на оздоровлення тощо) (підпункт «б» пункту 4 Порядку № 100);
— компенсаційні виплати на відрядження (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла).
Сума відпускних при розрахунковому періоді у 12 календарних місяців у 2014 році визначають за формулою:
В = ЗП : (365 - С) х N,
де В — сума відпускних;
ЗП — сумарний заробіток працівника за останні 12 календарних місяців (фактично відпрацьований період);
С — кількість святкових і неробочих днів, передбачених законодавством у розрахунковому періоді (для 12-місячного розрахункового періоду їх кількість зазвичай дорівнює 10) (стаття 73 КЗпП);
N — кількість календарних днів відпустки.
Зауважимо, що при визначенні суми відпускних за менший період, замість 365 береться кількість календарних днів у цьому періоді, а також кількість днів свят (С), які на нього припадають (тобто їх буде менше десяти).
Крім того, у певних випадках із розрахункового періоду можуть виключатися не лише свята, а й деякі інші невідпрацьовані дні:
— відпустки без збереження заробітної плати відповідно до статей 25 і 26 Закону про відпустки;
— відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (або шести років у випадках, передбачених законодавством);
— простою не з вини працівника (якщо середній заробіток зберігався частково);
— роботи в режимі неповного робочого тижня, установленому за ініціативи роботодавця (стаття 32 КЗпП).
Приклад 2. Працівниця трудиться упідприємця більше року, має двох дітей 5 і 8 років. Вона вирішила окремо від щорічної використати 10 днів «дитячої» відпустки з 1 липня 2014 року. Розрахунковий період — з липня 2013 року по червень 2014 року. Нарахована заробітна плата працівниці за цей період становить 30000,00 грн.
Визначаємо середню зарплату: 30000 : (365 - 10) = 84,51 (грн.).
Визначаємо суму відпускних: 84,51 х 10 = 845,10 (грн.).
Додамо, що правила оподаткування «дитячих» відпускних такі самі, як і для звичайних відпускних і заробітної плати. Вони обкладаються ПДФО і ЄСВ у частині нарахувань «зверху» і в частині утримань «знизу» у тому самому порядку та за тими самими ставками.
Висновки
Працівниці, які мають двох дітей до 15 років, дитину інваліда, одинокі матері або батьки можуть скористатися правом на «дитячу» відпустку. Її тривалість з однієї підстави — 10 календарних днів, з декількох — 17 календарних днів.
Це соціальний вид відпустки, роботодавець зобов’язаний її надати незалежно від того, чи використала працівниця щорічну відпустку.
Особливість цієї відпустки в тому, що вона надається за кожний календарний, а не робочий рік, як щорічна. Її можна взяти лише повної тривалості, не поділяючи на частини. Однак працівник може приплюсувати її до щорічної відпустки або її частини.
«Дитяча» відпустка оплачується роботодавцям так само, як і щорічна. Розрахунок відпускних та їх обкладення ПДФО та ЄСВ відбувається за тими самими правилами.
Документи консультації
КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.
СКУ — Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III.
Закон про відпустки — Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.
Порядок № 100 — Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100.
