Знання — по поличках. Як заробити на майстер-класах
За три роки одеситці Ірині Бірюковій удалося з нуля створити магазин, в якому можна не тільки купити ексклюзивні подарунки, зроблені майстринями власноруч, а й самому навчитися робити щось подібне. Майстер-класи виявилися настільки затребуваною послугою серед одеситів, що незабаром стали основним джерелом доходу. А ось готовим виробам довелося потіснитися. Як показав досвід, вони користуються набагато меншим успіхом. Нині, за словами Ірини Бірюкової, люди самі прагнуть зробити все своїми руками. Як заробити на цьому бажанні, хазяйка арт-майстерні «Етажерка» розповіла «Власному Ділу».
Ірино, як ви з економіста перекваліфіковувалися в хазяйку настільки незвичайного магазину?
І. Б. Моєму чоловіку не подобалося, що я ходжу на роботу — я працювала економістом у приватній фірмі. Але вдома сидіти мені не хотілося категорично, я не з розряду домогосподарок. Звичайно, роблю все, що потрібно, але задоволення від домашніх справ не отримую. А ось малювати мені завжди подобалося. Сьогодні дуже шкодую, що не вчилася цьому професійно, тільки в ізостудію ходила. Пам’ятаю, після школи хотіла вступити до Київського інституту легкої промисловості, мені подобалося придумувати одяг. Але батьки до Києва не пустили, побоялися. Тому спеціальної освіти я не здобула, а про художню не подумала. У результаті отримала диплом економіста, через деякий час вийшла заміж, народилися діти. А потім ми якось зайшли до дитячого магазину, купували подарунки комусь із хрещеників, і чоловік купив мені вітражні фарби. З цього все й почалося. Я освоїла ази декупажу, вітражного розпису. Це мене настільки захопило, що після роботи я приходила, годувала сім’ю, а потім сиділа допізна і щось творила.
І куди потім дівали свої роботи?
І. Б. На міському форумі я познайомилася з такими ж майстринями, як і я. Ми зустрічалися інколи, ділилися досвідом, а потім вирішили спробувати відкрити магазинчик, де можна було продавати свої роботи. Тільки-но це рішення було озвучено, я зрозуміла, що готова нарешті поступитися проханням чоловіка і звільнитися з роботи. Мені здавалося, що наша ідея з магазином не відбиратиме в мене багато часу.
На момент звільнення у вас був якийсь капітал для старту?
І. Б. Стартового капіталу у нас з дівчатами не було. Адже я не знала, що все так обернеться, не мріяла про це. Просто ми вчотирьох зняли магазинчик на ринку, виставили там кожна свої роботи і почали чекати покупців. Магазин працював за принципом комісійного — ми приймали на продаж від інших умільців їх вироби і в разі реалізації заробляли відсоток. Оренда нам, звичайно, окупалася, але про якийсь прибуток мріяти не доводилося. Місце було явно непідходяще для нашого бізнесу. Не знаю, як би ми вчинили в тій ситуації, якби мій чоловік не купив у цей період приміщення в самому центрі міста. Дивлячись на те, що справи в нас ідуть не так уже й погано, він віддав його мені для роботи.
З цієї миті все змінилося? Стало легко?
І. Б. Звільнившись від гніту оренди, ми почали влаштовувати різні майстер-класи, але сказати, що справи наші стали кращими, я не можу. І тоді, діючи за натхненням, я вирішила змістити акценти та купила матеріали для творчості, всілякі заготовки, щоб виставити їх на продаж у своїй арт-майстерні. Виявилось, такими заготовками люди цікавляться набагато більше, ніж готовими роботами. Але дівчата, з якими я всім цим займалася, не захотіли рухатися в цьому напрямі, хоча готові роботи після розширення асортименту почали продаватися набагато гірше. З часом я відвела під заготовки окрему кімнату, а у другій почала проводити майстер-класи та продавати готові роботи. Мої напарниці прийняли рішення припинити продаж своїх виробів.
Ірино, щоб проводити майстер-класи, потрібно й самому підвищувати рівень своєї майстерності. Де черпаєте нові знання?
І. Б. Я весь час продовжую вчитися. Нещодавно їздила до Києва, там є чудовий майстер вітражного розпису В’ячеслав Роде. Я взяла в нього декілька уроків. Коли до України приїжджала відомий італійський дизайнер Летиція Барб’єрі, я відвідала її уроки, потім їздила навчатися на завод «Ферраріо» до Болоньї. Мені дуже подобаються італійські матеріали, на мій погляд, вони найкращі. Та й італійці в декорі випереджають інших, так що вчитися в них одне задоволення.
Які майстер-класи мають найбільший попит?
І. Б. Найчастіше замовляють уроки декупажу. А ось яка-небудь цікава техніка від італійців нашим дівчатам не особливо до душі. Мені, звичайно, простіше, але з часом стає не так цікаво, тому що клієнти хочуть навчитися азам, а ось освоїти щось нове, зробити наступний крок у своєму розвитку не поспішають. Я регулярно стежу за киянами, так у них усі нововведення мають більший попит, ніж в одеситів.
Ірино, для якої мінімальної кількості людей є сенс проводити майстер-клас, щоб вони були рентабельними?
І. Б. Якщо набереться чотири людини — уже можна проводити. Але керуватися тут одними міркуваннями рентабельності я б не рекомендувала.
Ви вчасно зреагували на попит і опинилися на плаву. Чи часто прислухаєтеся до інтуїції, перш ніж прийняти будь-які рішення?
І. Б. Мені приємно заробляти гроші, але я не зароб-ляю багато. Мій бізнес — це продала, купила, щось залишила собі, і знову все по колу. Мені подобається робити щось красиве, я б усе одно це робила, якби в мене не було «Етажерки», а так матеріали та заготовки мені виходять все ж таки за оптовою ціною, та ще й прибуток отримую. У будь-якому разі я не боюся провалу. Адже навіть приміщення, яке придбав чоловік, у разі чого можна буде здати комусь в оренду.
Ірино, як про вас дізнаються люди? Якій рекламі віддаєте перевагу?
І. Б. У мене є два сайти. Спочатку я зробила сайт-візитку, і коли в мене запитують, як можна зробити декупаж чи ще щось, у такому разі дуже зручно один раз показати, ніж сто разів пояснити, і я даю посилання на перший сайт. А Інтернет-магазин, де продаються серветки для декупажу, різні заготовки та інші витратні матеріали, я зробила трохи менше року тому. Отже, люди приходять звідусіль потихеньку. Часто замовлення надходять через соціальні мережі, міський форум. А до реклами, як такої, я не вдавалася.
