Багатоликий Янус, або Про те, під якими масками ховають дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі (послуг)

Багатоликий Янус, або Про те, під якими масками ховають дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі (послуг)

Такий документ, як дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі (послуг), давно скасовано. Однак на практиці місцеві органи влади невпинно його реанімують, тим самим намагаючись поповнити обласну казну (зрозуміло, процедура видачі дозволу зовсім не безкоштовна). І, слід зазначити, їм вдається воскрешати старий дозвіл, кожного разу придумуючи для нього все нові й нові назви (наприклад, декларація відповідності, картка обліку об’єкта торгівлі, погодження режиму роботи тощо).

Імовірно, вони сподіваються за великою кількістю назв-масок заховати від підприємців саму суть. А суть у тому, що дозвіл скасований, а отже, оформляти всі ці документи зовсім не обов’язково.

Людмила БАЛА,

консультант газети «Власне Діло»

Дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі (послуг)

Цей дозвіл отримувати вже не потрібно. Його остаточно скасовано з 2012 року.

Відверто кажучи, із самого початку місцеві органи влади нав’язували підприємцям цей дозвіл не зовсім законно. Мотивували це тим, що законодавством установлено збір за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі та сфери послуг, а отже, такий дозвіл отримувати потрібно. Водночас мало хто готовий був іти на принцип і сперечатися з місцевою владою, тому дозвіл оформляли.

Однак у 2011 році багато що змінилося:

— по-перше, ПКУ скасував цей збір;

— по-друге, з 17.02.2011 р. місцеві органи влади втратили повноваження видавати дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі (послуг) — пункт 10 статті 10 Закону № 2807.

Зрозуміло, на тлі таких подій дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі повинен був канути в Лету. Та ба!

Декларація відповідності

На практиці замість зазначеного дозволу органи місцевого самоврядування стали вимагати від підприємців декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства для розміщення об’єкта торгівлі і побутових послуг.

І знову ж ця їх вимога була неправомірною. На це неодноразово звертав увагу Держкомпідприємництва у своїх листах від 17.02.2011 р. б/н, від 30.03.2011 р. № 3019, від 18.04.2013 р. № 3414 (текст див. наприкінці публікації).

Більше того, з 01.01.2012 р. встановлено чіткий Перелік документів дозвільного характеру — його наведено в Законі № 3392. Ні декларації, ні згаданого дозволу там немає.
А у статті 1 Закону № 3392 визначено таке:

Отже, у підприємців з’явився ще один аргумент «за» те, що місцеві органи влади не мають права вимагати від них зазначені документи.

Картка обліку об’єкта торгівлі

Однак, на жаль, органи самоврядування на місцях ніяк не хочуть з цим змиритися. Іноді вони вимагають декларацію так би мовити «в лоб», посилаючись на Закон про дозвільну систему. Однак трапляється й так, що діють вони витонченіше. Наприклад, видають різноманітні розпорядження місцевого рівня (розпорядження про формування міського електронного реєстру об’єктів бізнесу або розпорядження про ведення обліку нежитлових приміщень, в яких розміщуються об’єкти торгівлі, тощо). На цій підставі вони вимагають від підприємців надати інформацію про об’єкти торгівлі. А отримавши цю інформацію, формують і видають «Картку обліку об’єкта торгівлі».

Часто з ними заодно виступають і податківці. Так, вони відмовляються реєструвати РРО або видавати патенти тим, у кого немає декларації, або дозволу, або картки (хоча останнім часом такі випадки зустрічаються все менше).

Тому, якщо підприємцю сперечатися ніколи (а будь-які судові тяжби розтягуються на досить тривалий строк), доведеться відвідати Дозвільний центр і здати туди декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства для розміщення об’єкта торгівлі та побутових послуг.

Погодження режиму роботи

Цей документ — ще одна варіація від місцевих органів влади на тему «Чим би замінити дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі?». Отже, декларації та картки виявилося замало. У деяких областях місцеві власті вимагають погоджувати режим роботи, і зокрема, це стосується закладів громадського харчування. Тобто замість дозволу на розміщення нібито потрібно оформити погодження режиму роботи. Хоча деколи його вимагають і разом зі згаданим дозволом.

Відразу зауважимо: жодних законодавчих підстав для видачі цього документа місцеві органи влади не мають. Із цим згоден і Держ­компідприємництва (лист від 18.04.2013 р. № 3414 — текст див. наприкінці публікації).

По-перше, підприємець має право самостійно встановлювати режим роботи.

По-друге, якщо і погоджувати режим роботи кафе, то робити це повинні не підприємці, а самі органи місцевої влади. Саме вони повинні звертатися до підприємця для погодження. Такий висновок випливає з підпункту 4 пунк­ту «б» статті 30 Закону про місцеве самоврядування.

І нарешті, такий документ, як «погодження встановлення режиму роботи підприємств, установ і організацій сфери обслуговування», не зазначений у Переліку дозвільних документів із Закону № 3392. А отже, місцеві органи влади не мають права змушувати підприємців оформляти цей документ. Більше того, сама процедура такого погодження чинним законодавством не передбачена.

Підіб’ємо підсумок

Таким чином, підприємець має право не брати дозвіл на торгівлю під будь-якою його назвою-маскою, будь то:

— декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства для розміщення об’єкта торгівлі та побутових послуг;

— картка обліку об’єкта торгівлі;

— погодження режиму роботи,

— або по-старому — дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі (послуг).

Однак місцеві органи влади з цим категорично не згодні. Тому відстоювати своє право доводиться не інакше ніж через суд. На жаль, така дійсність. Той, хто не хоче судитися, слухняно оформляє дозвіл.

Утім далеко не завжди справа доходить до суду. Так, багато перевіряючих «здаються», побачивши, що підприємець обізнаний про те, що дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі вже скасовано.

Якщо ж вони будуть наполегливими та спробують оштрафувати підприємця за роботу без горезвісного дозволу, тоді потрібно бути готовим до судового розгляду. Аргументи для позову можна взяти з листа Держкомпідприємниц­тва від 18.04.2013 р. № 3414. Наводимо його текст:

Лист Державної служби України з питань регуляторної політики та підприємництва від 18.04.2013 р. № 3414

<…>

Згідно з підпунктом 4 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі — Закон про місцеве самоврядування) до делегованих повноважень органів сільських, селищних, міських рад у сфері житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту та зв’язку віднесено встановлення за погодженням з власниками зручного режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності.

Водночас пунктом 13 Порядку (мається на увазі Порядок провадження торговельної діяльності, затверджений постановою КМУ від 15.06.2006 р. № 833. — Прим. ред.) визначено, що режим роботи торговельного об’єкта та закладу ресторанного господарства, що належать до комунальної власності, установлюється органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Ураховуючи те, що Закон про місцеве самоврядування має вищу юридичну силу, саме органи сільських, селищних, міських рад повинні погоджувати з власниками підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності зручний режим роботи, а не навпаки. Крім того, ця норма не надає місцевій владі жодних дозвільних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі — Закон про дозвільну систему) дозвільна система у сфері господарської діяльності — сукупність врегульованих законодавством відносин, що виникають між дозвільними органами, державними адміністраторами та суб’єктами господарювання у зв’язку з видачею документів дозвільного характеру, переоформленням, видачею дублікатів, анулюванням документів дозвільного характеру.
Виходячи з визначення дозвільної системи у сфері господарської діяльності відносини між органами сільських, селищних, міських рад щодо погодження режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування з суб’єктом господарювання (власником таких об’єктів) не підпадають під дію Закону про дозвільну систему, оскільки такі відносини не можуть бути пов’язані з отриманням будь-яких документів дозвільного характеру.

Крім того, слід зазначити, що погодження встановлення режиму роботи підприємств, установ та організацій сфери обслуговування в Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, затвердженому Законом України від 19.05.2011 № 3392-VI,
відсутній.

Одночасно повідомляємо, що процедура такого погодження чинним законодавством не передбачена.

Водночас вимоги деяких посадових осіб сільських, селищних, міських рад стосовно необхідності отримання суб’єктом господарювання від таких органів зазначених погоджень обмежують права такого суб’єкта господарювання та суперечать загальним принципам господарювання, які визначені у статті 6 Господарського кодексу України, у частині заборони незаконного втручання, зокрема, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 31 Господарського кодексу України дискримінацією суб’єктів господарювання органами влади визнається, зокрема, установлення заборон або обмежень щодо окремих суб’єктів господарювання або груп підприємців. Дискримінація суб’єктів господарювання не допускається.

На підставі викладеного вважаємо, режим роботи підприємств, установ, організацій сфери обслуговування суб’єкти господарювання (власники) встановлюють самостійно, а у вищезазначених випадках, передбачених законодавством, орган місцевого самоврядування звертається до такого суб’єкта з метою погодження встановленого режиму роботи з обов’язковим дотриманням останніми особливостей продажу окремих груп продовольчих і непродовольчих товарів, здійснення різних видів торгівлі, роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства.

Щодо необхідності отримання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг раніше справлявся відповідно до норм податкового законодавства, зокрема Закону України «Про систему оподаткування» і Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки та збори», у зв’язку з чим місцевими органами влади була запроваджена видача дозволу на розміщення об’єкта торгівлі та сфери послуг.

Однак з набуттям чинності 05.10.2006 р. частиною першою статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі — Закон про дозвільну систему) правових підстав на оформлення та видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі та сфери послуг (і подібних до нього) немає, оскільки необхідність отримання такого документа не передбачена жодним законом України.

Верховною Радою України 02.12.2010 р. прийнятий Податковий кодекс України, підпунктом 1 пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» якого передбачено, що з 01.01.2011 р. втратили чинність, зокрема, Закон України «Про систему оподаткування» і Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.93 № 56-93 «Про місцеві податки та збори».

Тим самим збір за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі і сфери послуг скасований.

Крім того, Законом України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» унесено зміни до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», положеннями якого скасовано повноваження сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів у частині надання дозволу на розміщення на території об’єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення.

Документи консультації