Підвідомчість і підсудність змінити!
Н. Шульгіна, юрист
М. Александрова, юрист-аналітик ВБ «Фактор»
У березні було прийнято низку нормативних актів, що змінили правила підвідомчості та підсудності окремих категорій справ. Істотно скоротилася компетенція Верховного Суду України. Тому пропонуємо вашій увазі аналіз цих новел законодавства.
ДОКУМЕНТИ СТАТТІ
Конституція
— Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР.ГПК
— Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII.Закон № 1914
— Закон України «Про внесення змін до ГПК щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин» від 18.02.2010 р. № 1914-VI.
Про визначення підсудності справ з питань земельних відносин
18.03.2010 р.
набрав чинності1 Закон № 1914, яким:1) віднесено до підвідомчості
господарських судів справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності. Виняток становлять справи, віднесені до компетенції адміністративних судів;2) передбачено розгляд справ у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності (далі — справи),
господарським судом за місцезнаходженням об’єктів земельних відносин чи основної їх частини. Виняток становлять справи у спорах, в яких відповідачем є найвищий або центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада АР Крим або Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради чи обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, що розглядаються господарським судом міста Києва.1 З дня опублікування («Голос Україні» від 18.03.2010 р. № 48).
Прикінцевими положеннями
Закону № 1914 передбачено, що:—
позовні заяви у справах, які подано до набуття чинності цим Законом до відповідних господарських судів і щодо яких провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів згідно з підсудністю, визначеною цим Законом;—
судові рішення у справах, які прийняті місцевими господарськими судами до набуття чинності цим Законом та не набрали законної сили, може бути оскаржено в апеляційному господарському суді в порядку, установленому ГПК, і у строки, визначені процесуальним законом, за правилами якого було розглянуто справу або прийнято судове рішення судом першої інстанції;—
неоскаржені судові рішення у справах, прийняті господарськими судами першої інстанції до набуття чинності цим Законом, набирають законної сили в порядку і строки, встановлені ГПК;— після набуття чинності цим
Законом касаційні скарги (подання) на судові рішення у справах підлягають розгляду за правилами ГПК.
Про розгляд справ у касаційному порядку
Донедавна Верховний Суд України (далі — ВСУ) міг у касаційному порядку переглядати рішення та постанови, прийняті господарськими та апеляційними судами України.
Однак
11.03.2010 р. Конституційний Суд України (далі — КСУ) прийняв рішення № 8-рп/2010 щодо офіційного тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», що містяться у ст. 125 і 129 Конституції, та роз’яснив:— чи має ВСУ як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції повноваження здійснювати наступні після Вищого господарського та Вищого адміністративного судів України касаційниі перегляди і перегляди за винятковими обставинами рішень господарських та адміністративних судів;
— чи означає такий принцип судочинства, як касаційне оскарження рішення суду, тільки одноразове оскарження;
— чи означає закріплений у
ч. 3 ст. 125 Конституції статус вищих спеціалізованих судів — найвищих судових органів, що вони є остаточною процесуальною касаційною інстанцією щодо оскарження рішень місцевих та апеляційних господарських та адміністративних судів;— чи є оскарження у ВСУ рішень адміністративних судів за винятковими обставинами їх повторним касаційним оскарженням;
— чи можна в законах України передбачати (установлювати) інші форми оскарження рішень судів загальної юрисдикції, крім форм апеляційного та касаційного оскарження.
Приймаючи рішення у справі, КСУ звернув увагу на кілька аспектів права, зокрема:
Рішення КСУ від 11.03.2010 р. № 8-рп/2010
3.1. <…> ВСУ є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, а найвищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди <…>
3.2. <…> Європейський суд із прав людини <…> зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є
принцип правової визначеності, що передбачає повагу до принципу res judicata, — принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті досягти нового слухання справи та нового її вирішення <…>3.3. У Законі України «Про судоустрій України» (ст. 39), Кодексі адміністративного судочинства України (ст. 210), Господарському процесуальному кодексі України (ст. 108) передбачено, що
вищі спеціалізовані суди розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції та є судами касаційної інстанції <…>3.4. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположні свободи 1950 року кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи протягом розумного строку незалежним та неупередженим судом, <…> який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального звинувачення.
<…> Касаційна інстанція реалізує свої процесуальні права в межах касаційного провадження
виключно для перевірки правильності юридичної оцінки обставин справи у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій. Як касаційна інстанція ВСУ повторно після вищих судів перевіряє їх рішення, що не може бути виправдане з точки зору забезпечення права на справедливий розгляд справи протягом розумного строку. <…> Наявність двох касаційних інстанцій для перевірки рішень спеціалізованих судів не відповідає принципам правової визначеності.Ураховуючи викладене, КСУ дійшов висновку, що
правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів.3.5. Розглядаючи питання про можливість установлення законодавцем інших форм оскарження рішень судів загальної юрисдикції, крім установлених в п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції <…>, КСУ дійшов висновку, що за своїм змістом це конституційне положення не містить вичерпного переліку форм оскарження рішень судів загальної юрисдикції.
<…> Отже, законодавцем може бути передбачено в законах про судоустрій та судочинство й інші форми оскарження і перегляду рішень судів загальної юрисдикції.
Виходячи з викладеного КСУ прийняв рішення
:— визначення «забезпечення… касаційного оскарження рішення суду» <…> означає тільки одноразове касаційне оскарження і перегляд рішення суду; законом може бути передбачено й інші форми оскарження і перегляду рішень судів загальної юрисдикції;
— визначення у ч. 3 ст. 125 Конституції вищих судів як найвищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах та в межах, установлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції щодо рішень відповідних спеціалізованих судів;
— визначення в ч. 2 ст. 125 Конституції ВСУ як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус ВСУ не передбачає наділу його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.
Як відомо, рішення КСУ оскарженню не підлягають і є обов’язковими для виконання. Це означає, що справи, переглянуті в касаційному порядку Вищим господарським та Вищим адміністративним судами України, Верховним Судом України не переглядатимуться.
18.03.10 р. до Верховної Ради подано законопроект № 6211 про приведення чинного законодавства у відповідність до рішень КСУ. Цей законопроект ми б назвали дещо «сируватим», оскільки він не визначає, як бути з численними роз’ясненнями та узагальненнями практики Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах. Це дуже важливо, оскільки ними користуються як судді при винесенні своїх постанов, так і сторони, обґрунтовуючи свої правові позиції. Також не зрозуміло, хто розставлятиме крапки над «і» у випадках, коли позиції Вищого господарського та Вищого адміністративного судів щодо застосування тих самих норм права будуть різними. А таких випадків чимало.
