Будівля на орендованій земділянці: оренда землі та плата за землю
Лист Держкомзему від 19.01.2011 р. № 721/27/Н5110-11
<...>
Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України (далі — Кодекс) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частина друга вказаної статті Кодексу визначає, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частиною одинадцятою статті 123 Кодексу визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до статті 125 Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Враховуючи викладене, до припинення договору оренди платником земельного податку є орендар земельної ділянки.
Заступник Голови І
. Левушевський
КОМЕНТАР
Лист
Держкомзему, що коментується, з'явився у відповідь на такі запитання:1. Чи може орендодавець земельної ділянки відмовити в наданні в оренду земельної ділянки власнику будови, яку на цій ділянці розташовано?
2. Хто є платником плати за землю в період, коли об'єкт нерухомості вже продано, а право оренди новому власнику ще не передано?
У
листі, що коментується, Держкомзем обмежився виключно цитуванням норм Земельного кодексу України (далі — ЗК), тому зробити певні висновки щодо його позиції з поставлених запитань можна з певною часткою припущення.Стосовно
першого запитання Держкомзем з посиланням на ст. 120 ЗК підтверджує, що до набувача нерухомості переходять відповідні права (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій цю нерухомість розташовано. Далі Держкомзем цитує положення ч. 11 ст. 123 ЗК, що передбачає право оскарження відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в наданні земельної ділянки в користування. Виходячи з цього можна, на наш погляд, припустити таке. По-перше, Держкомзем наполягає, що право на земельну ділянку не переходить до набувача нерухомості автоматично, а має оформлятися в установленому законом порядку (подібна позиція вже висловлювалася в листі від 30.04.2010 р. № 8877/17/6-10). Аналогічної думки дотримуються й судові органи (див. лист ВГСУ від 01.01.2010 р. «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами», постанову ВГСУ від 25.05.2010 р. у справі № 25/185-09 тощо). По-друге, Держкомзем визнає обґрунтованість звернення нового власника із заявою про передачу земельної ділянки, на якій знаходиться придбане ним майно, у власність чи користування.Відповідь на перше запитання логічно зумовлює і позицію Держкомзему
з другого питання. Оскільки для отримання земельної ділянки новому власнику нерухомості необхідно пройти встановлену законодавством процедуру, то власне продаж цієї нерухомості не припиняє права на земельну ділянку в попереднього власника. Відповідно до розірвання договору оренди (прийняття орендодавцем відповідного рішення та підписання додаткової угоди до договору) плату за землю сплачує попередній власник (користувач) земельної ділянки. Зауважимо, що на практиці для уникнення бюджетних втрат орган, уповноважений розпоряджатися землею, припиняє дію старого договору та укладає новий договір одночасно.
Дмитро Вовк
