Будівництво сьогодення

Сьогодні до нас завітав Голова Наглядової ради Асоціації «Все­український союз виробників будівельних матеріалів та виробів» Іван Миколайович Салій.

— Чи можна вважати, що ми вже майже вийшли в такий докризовий період будівельної галузі, коли можна порівняти 2012 рік з 2007?

— Ще ні, на сьогодні є відчуття поміркованого оптимізму. Ця зима була дещо складною, вимерзли персики, абрикоси, виноград, так і в будівельників деякі складнощі склались і спостерігається зниження обсягу будівництва до попереднього року, але 2011 рік був найуспішніший за останні 5 років — плюс 11,1 %, на сьогодні — мінус 1,9 % за 6 місяців 2012 року порівняно з відповідним періодом 2011 року.

— А яка динаміка спостерігається у 2012 році, рано ще говорити?

— Рано, і що говорити, коли мінус 1,9 % до попереднього року... На наш погляд, і влада, і суспільство не знайшли, що ж тепер будувати після Євро. А будувати необхідно житло, і я хочу проголосити нову програму «Євро-житло 2015», і потрібно всі ті кошти направляти на житло, на соціальні об’єкти, і тоді Україна вийде з кризи. Але 15 — це не рік, то 15,0 млн м² на рік потрібно будувати, не 5,0, не 7,0, не 10,0 млн, а 15,0 млн м² — і це буде честь владі і бізнесу.

— Чи можна тоді сказати, що певна ланка уже закрита, уже збудовано достатньо офісних і торговельних площ, і можна трішки відпочити?

— Можна, але це на сьогодні не велика радість. Офісні і торговельні приміщення не здаються в оренду, бізнес звузився, і уже проблема не у відсутності офісних чи торговельних приміщень, а в спаді ділової активності. А промисловість — приватизували, руйнували, здавали в металолом, а зараз потрібно будувати нові заводські комплекси, потрібні нові робочі місця, які дають пристойну, гідну заробітну плату, тому що без заробітної плати люди не зможуть купувати житло.

— У принципі будівництво і є тим самим лакмусовим папірцем, який показує стан інших галузей. Україна неймовірно багата на сировину, і вималювалася певна тенденція в промисловості, а що ж тоді говорити про ціни?

— Ціни ж в Україні визначаються адміністративним тиском або корупційним. Ціни визначаються енергоносіями, як ви знаєте, для промисловості ціна на газ уже 560 доларів за 1000 куб., ціни визначаються тарифами на залізничні перевезення та відсутністю самих вагонів. Експортні перевезення зараз блоковані занадто завищеними тарифами від залізничників. Тенденція така, що не потрібно сподіватися на пониження цін на будівельні матеріали і не потрібно себе на цьому концентрувати.

Ось, наприклад, узяти хоча б кар’єр глини, цегельної сировини. Ще за часів Трипільської культури біля кожного села була саме глина. Сьогодні «біла» глина — для кахлю, сантехніки тощо... Її в Україні 30 — 40 % світових запасів, а проблема в тому, що глину вивозимо за кордон, а готову продукцію — звідти.

В Україні величезні запаси граніту, ми ж на гранітному щиті, і я можу повідомити, що в Україні дефіцит щебеню, граніту, тому що доступу до кар’єрів через чиновницькі та депутатські бар’єри ми не маємо, а росіяни тим часом активно будуються, вивозять за більшу ціну своїми дешевшими вагонами гранітну продукцію. Значна частина кар’єрів росіянами і викуплена.

— А як співвіднести якість та ціну? Чи наша власна продукція і сировина відповідають якості?

— Ми Асоціацією провели програму «Висока якість — чесна ціна», закупили зразки базальтової теплоізоляції імпортерів та вітчизняних виробників, і виявилось, що черкаський «Техноніколь» та харківський «Термолайф» — продукція вітчизняна дешевша чи не вдвічі, а якість європейська. А деякі ж європейці вважають, що ми не розібрались, і імпортери підсовують невідповідну марку і якість з високими цінами.

Необізнаність населення — це ще одна проблема. Наприклад, ми закупили 13 віконних блоків і жодне не відповідає нормативам, тому що продають по 800 грн. за м² вікна, а по факту встановлюють по 400, і хто ж в цьому розбирається, хто розбирається, скільки камер має профіль ПВХ.

— Повернемося до регіонів, то де найбільше будують? Промислових об’єктів чи житлових приміщень?

— Найбільше будують, безумовно, в столиці, Донецьку, Харкові, Львові, Одесі, а от в індустріальних регіонах найменше будують житла на одного мешканця — це Запорізька, Луганська, Донецька області, і проблема в тому, що саме там повинна відчуватися соціальна програма Президента.

— Якщо провести лінію, то є різниця як у промисловому будівництві, так і потреба в житлі.

— По-перше, рівень доходів громадян, по-друге, соціальна налаштованість влади, тому що місцева влада повинна мати таку ж програму 50х50 та 70х30, коли держава сплачує відповідно або 50, або 30, що й у столиці. Влада повинна перейматися не лише виборами, вона повинна будувати. Якщо регіон не будується — влада або не здатна, або корумпована, і якщо поглянути на статистику і видно, що там не будується, то про що з ними можна говорити.

— Чи свідчить це про певну тенденцію з купівельною спроможністю, не тільки що потрібно збудувати, а й те що уже збудовано, але його не можна купити?

— Купівельна спроможність населення дійсно різко впала, то тоді влада, яка на службі у народу, повинна підтримати населення. Один із варіантів — це підтримка іпотекою, виділяється 1 млрд, але це ж лише 30 тис. квартир, а на черзі стоїть 1,2 млн осіб, фактично на черзі півкраїни. Це питання не вирішене, не усвідомлене ні суспільством, ні владою: років 40 говоримо про житлову проблему, а необхідно переглянути всі наші попередні підходи до розв’язання житлової проблеми.

— Є ж люди, які займаються будівництвом. Що сьогодні вигідно зводити?

— Життя показало, що влада покинула це на розграбунок бізнесу, і ринок зупинився, з’явилися «еліта-центри». Влада збагнула відповідальність, тепер «еліта-центри» в Києві добудовуються київською владою. Тому соціальна місія не лише для київських «еліта-центрів», а й у всій країні. Ця ситуація повин­на бути розблокована, усе добудовано. Потрібно збагнути роль держави: більше не можна так «керувати». І таке враження, що тупикова ситуація, і ми зависли між поверхами. Ринок показав, що без державного регулювання він діяти не буде, і не діє зараз ніде, перш за все в Євросоюзі.

— Чи є в нас шанси вийти на достойний рівень?

— Будівельна галузь України в період буму збудувала заводи, і ми сьогодні здатні вдвічі — втричі збільшити обсяги виробництва, і сьогодні проблема перевиробництва, якщо тоді був дефіцит, то зараз навпаки. Галузь потужна, потужне забезпечення сировиною, але необхідно трішки самоорганізуватися.

— Давайте шукати рішення. Будівля чи матеріали для будівництва, поки до споживача дійдуть, проходять багато етапів. Де найбільше спекуляцій на коштах, що впливають на ціну: розробка родовищ, видобування сировини, перевезення? Де найслабша ланка?

— Від вартості будівництва десь половина — будівельні матеріали. Ми дещо помилились, вважаючи, що потрібно викуповувати під житлове будівництво землю. Ви — громадянин, ви маєте право на житло, але для цього вам ще потрібно оплатити ту земельну ділянку для свого житла. Це була ринково-ліберальна помилка, яку ми ще не виправили. Тобто багато часу приділяли цьому — оренді землі, переоформленню, але потрібно все спростити, а в нас усе спрощують, але чомусь воно ускладнюється та дорожчає.

— Ви як компетентна людина скажіть: потрібно звертатися до людей, які виконують роботу, чи до компаній?

— Потрібно вивчити, оцінити що за компанія, її історію, купувати житло у відомих компаній, а не незрозуміло у кого. Люди вже знають: поки 50 — 70 % не буде зроблено, ніхто уже не заплатить, а то бур’яни обгородили забором і довірливі люди несли кошти, а влада не вберегла їх від збитків та шахрайства.

Можу сказати, що впав професіоналізм, гідність, на рівні виконробів. Економлять, тобто сплачуєм за одні матеріали, а тобі підсовують інші, дешевші, але за високою ціною. Якщо ремонт квартири, то нахабний посередник кошти забирає у вас і розраховується з робітниками сам. Робітникам перепадає бодай половина або третина. Вони вам і якість на цю суму забезпечують. А скільки у них вкрадено не знають, це мій власний досвід.

— Наскільки реально перейняти досвід із закордону?

— Ви знаєте у нас матеріали ті ж самі, окрім оздоб­лення, технології ті ж самі, заводи також сучасні, а руки і совість, на жаль, наші. А якість визначається моральністю і тим, хто скільки хоче вкрасти, — це наша головна проблема. Наші люди уже знають, що у хмарочосах мало хто живе. Котеджне будівництво раніше було лише для багатих, а тепер кожен зрозумів, що ні, і більше 50 % — це індивідуальне житло. Люди зараз чітко розуміють тенденцію. Українець генетично хоче мати будинок, квартиру чисту, гідну, відремонтовану, і наша галузь сприяє їньому одвіч­ному прагненню.