Реклама і будівництво:
правовий аспект
Володимир Лежнін, юрист, м. Харків
(e-mail: firm_law@ukr.net)
Для розвитку будівельної компанії необхідно активно рекламувати свою роботу. Але для цього підходять не всі засоби. Законодавство України встановлює численні обмеження та заборони щодо реклами, дотримання яких лише у сфері будівництва контролюється декількома державними органами. Так, АМК може накласти штраф за недостовірну інформацію (недобросовісну рекламу) у розмірі 5 % річного доходу підприємства. Держспоживстандарт за такі порушення накладає штраф у розмірі п’ятикратної вартості розповсюдженої реклами. Тому треба враховувати принципи та вимоги до реклами, щоб уникнути претензій та штрафних санкцій з боку контролюючих органів.
ДОКУМЕНТИ СТАТТІ
Конституція — Конституція України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР.
ЦК — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ГК — Господарський кодекс України від 16.03.2003 р. № 436-IV.
Закон про рекламу — Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96-ВР.
Закон про засади державної мовної політики — Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р. № 5029-VI.
Закон № 236 — Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 р. № 236/96-В.
Порядок № 693 — Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 693.
Порядок ліцензування господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури — Порядок ліцензування господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 р. № 1396 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2012 р. № 148).
Порядок № 466 — Порядок виконання будівельних робіт, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 466.
Лист Мін’юсту № 758-0-2-08-19 — лист Міністерства юстиції України «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» від 26.12.2008 р. № 758-0-2-08-19.
Лист № 2287 — лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Щодо того, чи є зображення торгової марки на тенті авторекламою» від 30.03.2007 р. № 2287.
Лист № 8973/6/15-3416 — лист Державної податкової адміністрації України «Про рекламну інформацію на візитних картках» від 29.10.2003 р. № 8973/6/15-3416.
Яка інформація відноситься
до реклами?
Взагалі реклама — це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару (ст. 1 Закону про рекламу).
Реклама має особливе призначення, що відрізняє її серед іншої інформації, а саме — сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо особи чи товару (роботи, послуги).
Усі ми кожен день стикаємося з рекламою — на телебаченні, на транспорті, у мережі Інтернет.
Однак є і специфічні носії реклами. Так, зображення на тенті автомобіля торговельної марки з телефонами та адресою виробника продукції є рекламою, оскільки така інформація формує і підтримує обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо товару (лист № 2287).
Щодо візиток, то податківці вважають, що представлена таким чином інформація теж є рекламною. Ось як вказано щодо цього у листі ДПАУ № 8973/6/15-3416: «Рекламою є візитні картки працівників фірми, на яких розміщено логотип фірми, реквізити та робочі телефони є інформацією про особу, що розповсюджена в будь-якій формі і підтримує обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи».
Однак не вся інформація про особу чи товари, роботи, послуги є рекламою.
Так, на будівельному майданчику в доступному для огляду місці на стенді (завдовжки не менш як 1,5 метра і завширшки не менш як 1 метр) повинна бути розміщена наступна інформація:
— про зареєстровану декларацію (реєстраційний номер, дата видачі, найменування ДАБІ, яка зареєструвала декларацію і здійснює контроль за будівництвом об’єкта), виданий дозвіл (реєстраційний номер, дата видачі, найменування Інспекції, яка видала дозвіл і здійснює контроль за будівництвом об’єкта);
— відомості про найменування об’єкта;
— зображення об’єкта;
— про основні техніко-економічні показники об’єкта;
— про замовника;
— про проектувальника;
— про підрядників;
— про осіб, відповідальних за здійснення авторського і технічного нагляду, відповідальних за виконання робіт.
Така інформація не розміщується при будівництві індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них (п. 29 Порядку № 466).
Вказана інформація , розміщена на будівельному майданчику, не є рекламою, оскільки не призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Так, розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою (ч. 7 ст. 8 Закону про рекламу).
Також не є рекламою вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення (ч. 6 ст. 9 Закону про рекламу).
Особливості реклами об’єктів будівництва
Крім загальних принципів та вимог, реклама об’єктів будівництва має свої особливості, про які необхідно пам’ятати.
У такій рекламі забороняється розповсюджувати інформацію про спорудження житлового будинку з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління:
— без отримання права власності або користування земельною ділянкою (підтвердженням є державний акт на право власності на земельну ділянку або договір оренди земельної ділянки);
— ліцензії на здійснення будівельної діяльності;
— дозволу на виконання будівельних робіт;
— чи дозволу/ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг або свідоцтва про реєстрацію випуску цільових облігацій, виконання зобов’язань за якими забезпечується одиницею нерухомості, що споруджується (ч. 1 ст. 8 Закону про рекламу).
Реклама об’єктів будівництва з метою продажу житлових або нежитлових приміщень, в тому числі пов’язаних із залученням коштів населення, дозволяється лише за наявності ліцензії (дозволу) на здійснення будівельної діяльності та дозволу на виконання будівельних робіт на конкретному об’єкті, що рекламується. Така реклама має містити номер ліцензії (дозволу), дату її видачі та найменування органу, який видав цю ліцензію (дозвіл) (ч. 1 ст. 251 Закону про рекламу).
За порушення законодавства про рекламу об’єктів будівництва з метою продажу житлових або нежитлових приміщень, зокрема пов’язаних із залученням коштів населення, штрафи накладаються на рекламодавців (осіб, що замовляють рекламу), винних у недотриманні встановлених вимог до змісту реклами, а саме: відсутність у рекламі зазначених об’єктів будівництва відомостей про номер ліцензії (дозволу) на продовження будівельної діяльності, дату її видачі та найменування органу, який видав таку ліцензію (дозвіл) (п. 71 Порядку № 693).
Як бачимо, норми ст. 251 Закону про рекламу та п. 71 Порядку № 693 застарілі у частині необхідності обов’язкової наявності ліцензії (дозволу) на здійснення будівельної діяльності та дозволу на виконання будівельних робіт на конкретному об’єкті, що рекламується.
Якщо слідувати буквальному тлумаченню цих норм, то у разі відсутності ліцензії або дозволу на виконання будівельних робіт, навіть якщо вони не вимагаються та не передбачені чинним законодавством, заборонено розміщувати таку рекламу. А у разі її розміщення органи Держспоживінспекції мають повне право накласти за це штраф.
Однак, що у такому разі робити забудовнику, у якого немає ліцензії та дозволу на початок виконання будівельних робіт: зовсім не рекламувати свою продукцію? Однозначна відповідь — ні. Нижче наведемо обґрунтування можливості здійснення такої реклами, що може бути використана також і у спорі з органами Держспоживінспекції.
З 1 березня 2012 року ліцензія на здійснення будівельної діяльності необхідна лише для будівництва об’єктів що належать до IV і V категорій складності. Для будівництва об’єктів, що належать до I — III категорій складності, така ліцензія не потрібна.
Тепер стосовно того, які дозвільні документи повинні бути на руках у забудовника перед початком будівництва взагалі. Так, згідно з п. 2 Порядку № 466:
1) перед будівництвом об’єктів, що належать до IV і V категорій складності, забудовник повинен отримати в ДАБІ дозвіл на виконання будівельних робіт;
2) будівництво присадибних, дачних і садових земельних ділянок здійснюється на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки. У цьому випадку будівельні роботи можуть розпочинатися лише після того, як забудовник подасть до ДАБІ повідомлення про початок виконання будівельних робіт;
3) перед будівництвом об’єктів, що належать до I — III категорій складності, забудовнику потрібно зареєструвати в ДАБІ декларацію про початок виконання будівельних робіт.
Окрім того, у замовника повинен бути документ на землю (держакт на землю, що посвідчує право власності, чи договір оренди землі, або договір суперфіція).
Так, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції).
Тому, якщо нормами законодавства не передбачено отримання ліцензії чи дозволу, то це не може бути перешкодою для розміщення реклами.
Загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема:
— свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
— обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
— заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини тощо (ст. 6 ГК).
Порядок ліцензування господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури, та Порядок виконання будівельних робіт є спеціальними нормами щодо ст. 251 Закону про рекламу, що регулюють необхідність отримання ліцензії та дозволу на виконання будівельних робіт.
Так, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом (лист Мін’юсту № 758-0-2-08-19).
Тому лише для об’єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності, в тексті реклами необхідно зазначати реквізити ліцензії (дозволу) на здійснення будівельної діяльності та дозволу на виконання будівельних робіт.
Яка мова може застосовуватися у рекламі?
10 серпня 2012 року набув чинності Закон про засади державної мовної політики. Згідно з ч. 1 ст. 26 вказаного Закону рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця.
Тому у рекламі може вільно використовуватися як російська, так і англійська, угорська та інші мови.
Принципи реклами
Принципами реклами є:
— законність — відповідність законам та підзаконним нормативно-правовим актам;
— точність та достовірність — відповідність інформація викладеної у рекламі дійсності;
— використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди (ч. 1 ст. 7 Закону про рекламу);
— реклама не повинна підривати довіру суспільства до реклами та повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції (ч. 2 ст. 7 Закону про рекламу). Перевірку відповідність реклами принципам добросовісної конкуренції покладено на органи Антимонопольного комітету України;
— реклама не повинна містити інформації або зображень, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності (ч. 3 ст. 7 Закону про рекламу);
— реклама повинна враховувати особливу чутливість дітей і не завдавати їм шкоди (ч. 4 ст. 7 Закону про рекламу).
Загальні вимоги до реклами
У рекламі забороняється:
— використовувати твердження, які є дискримінаційними за будь-якими ознаками;
— використовувати засоби і технології, які діють на підсвідомість споживачів реклами. Наприклад, ефект «25 кадру», гіпноз, методи нейролінгвістичного програмування (НЛП) тощо;
— використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законами України у сфері інтелектуальної власності;
— вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім’я без письмової згоди цієї особи;
— імітувати або копіювати текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі інших товарів, якщо інше не передбачено законами України у сфері інтелектуальної власності тощо (ч. 1 ст. 8 Закону про рекламу);
— містити зображення дітей у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх імітації можуть завдати шкоди дітям або іншим особам, а також інформації, здатної викликати зневажливе ставлення дітей до небезпечних для здоров’я і життя ситуацій (ч. 2 ст. 20 Закону про рекламу). Так, заборонено зображення дітей на будівельних майданчиках, під час здійснення будівельних робіт, на дахах будинків та ін.
«Увага акція!». У рекламі про знижку цін на продукцію, про розпродаж повинні бути відомості про місце, дату початку і закінчення знижки цін на продукцію, розпродаж, а також про співвідношення розміру знижки до попередньої ціни реалізації товару (ч. 5 ст. 8 Закону про рекламу).
Контролюючі органи
Контроль за дотриманням законодавства України про рекламу у сфері будівництва здійснюють у межах своїх повноважень:
— Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (далі — Держспоживінспекція) — щодо захисту прав споживачів реклами. До 21.04.2011 р. такі повноваження здійснював Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (скорочено — Держспоживстандарт);
— Антимонопольний комітет України — щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції.
На вимогу цих органів державної влади рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов’язані надавати документи, усні чи письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення ними повноважень щодо контролю.
Органи державної влади зобов’язані повідомляти рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами про розгляд справ про порушення ними законодавства про рекламу не пізніш як за три дні до такого розгляду, а у невідкладних випадках — не пізніш як за один день (ч. 2 ст. 26 Закону про рекламу).
Рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами під час розгляду питання про порушення законодавства про рекламу мають право:
— бути присутніми на засіданні органу державної влади під час розгляду питання про порушення ними Закону про рекламу;
— подавати необхідні документи, давати пояснення;
— отримувати копію протоколу засідання та рішення органу державної влади, прийнятого щодо них;
— оскаржувати дії чи бездіяльність зазначеного органу державної влади та його посадових осіб до суду (ч. 3 ст. 26 Закону про рекламу).
Наведемо приклад із судової практики. Так, у рекламі було порівняння, однак судом на підставі висновку експертизи встановлено, що обидва порівняння мають абстрактний, неконкретизований, невизначений характер. Текст рекламного ролика не містить тверджень, що дискредитують продукцію інших осіб, тому що в ньому не йдеться про осіб, які випускають продукцію. На підставі цього судом визнано недійсним рішення Державного комітету технічного регулювання та споживчої політики, відповідача, щодо заборони такої реклами (постанова апеляційного господарського суду м. Києва від 11.05.2004 р. у справі № 20/780).
Необхідно пам’ятати, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (ч. 3 ст. 277 ЦК). Тобто цією нормою встановлюється презумпція недостовірності негативної інформації про особу (постанова Вищого господарського суду України від 02.10.2007 р. у справі № 6/305/05).
Притягнення до відповідальності органами АМК
Органи АМК можуть оштрафувати недобросовісних рекламодавців за такі правопорушення, як:
1) порівняльна реклама. Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб’єкта господарювання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об’єктивними, корисними для інформування споживачів (ст. 7 Закону № 236);
2) поширення інформації, що вводить в оману. Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які:
— містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору;
— містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб’єкта господарювання;
— приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають;
— містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації (ст. 151 Закону № 236).
За такі правопорушення, що вказані вище, може бути накладено штраф до 5 % доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб’єкта господарювання за останній звітний рік (ст. 21 Закону № 236)
Докладніше про порядок здійснення контролю, порядок та особливості притягнення до відповідальності органами АМК читайте у наших статтях: «Контроль АМК у сфері будівництва (частина 1)» // «ББ», 2012, № 11, с. 25; «Контроль АМК у сфері будівництва (частина 2)» // «ББ», 2012, № 12, с. 25.
Притягнення до відповідальності органами Держспоживстандарту
Відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть рекламодавці (особи, які є замовниками реклами для її виробництва та/або розповсюдження), винні:
— у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом ;
— у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами . До такої інформації належить інформація про:
а) права рекламодавця на використання тих чи інших об’єктів права інтелектуальної власності, знаків для товарів і послуг;
б) згоду фізичної особи на вміщення її зображення або використання її імені;
в) використання чи невикористання фонограм виконавцями музичних творів при виготовленні реклами послуг пов’язаних із концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю;
г) умови, місце та строки проведення конкурсів, лотерей, розіграшів призів тощо;
д) місце, дату початку і закінчення зниження цін на продукцію, розпродаж, а також про співвідношення розміру зниження до попередньої ціни реалізації товару;
е) наявність будівельної ліцензії, дозволу на початок робіт тощо;
— у замовленні розповсюдження реклами, забороненої Законом про рекламу. Це замовлення до розповсюдження реклами, зміст чи форма якої не відповідає чинному законодавству України, тобто замовлення недобросовісної реклами, неправомірної порівняльної реклами та реклами, що не відповідає принципам добросовісної конкуренції тощо;
— у недотриманні встановлених Законом про рекламу вимог щодо змісту реклами. Вимоги до змісту реклами викладені у цій статті вище;
— у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно. Зокрема, розповсюдження прихованої реклами, розміщення зовнішньої реклами з порушенням вимог ст. 16 Закону про рекламу тощо.
Держспоживстандарт за такі порушення накладає штраф у розмірі п’ятикратної вартості розповсюдженої реклами (ст. 27 Закону про рекламу).
При цьому вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), які встановлені Податковим кодексом України (ч. 5 ст. 27 Закону про рекламу).
Відповідальність також несуть виробники реклами , винні у порушенні прав третіх осіб при виготовленні реклами — Держспоживстандарт накладає штраф у розмірі п’ятикратної вартості виготовлення реклами.
Тобто незаконне використання у рекламі об’єктів авторського права та інших об’єктів права інтелектуальної власності (зокрема, знаків для товарів і послуг), зображень осіб без їх дозволу тощо.
Проаналізувавши судову практику, автор наводить наступний приклад. Так, твердження позивача про те, що він не зобов’язаний здійснювати контроль за дотриманням рекламного законодавства його контрагентами, апеляційний господарський суд вважає безпідставними. Матеріалами справи доведено, що саме позивач є розробником та виробником упаковки (коробки для цукерок), яка є рекламоносієм, у зв’язку з чим саме позивач повинен дотримуватися норм чинного законодавства про рекламу (постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2003 р. у справі № 12/215).
Так, використання в рекламі об’єктів авторського права або суміжних прав здійснюється відповідно до вимог законодавства України про авторське право і суміжні права (п. 3 Оглядового листа ВГСУ № 01-8/205).
Відповідальність також несуть розповсюджувачі реклами , винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами — у розмірі п’ятикратної вартості розповсюдження реклами (ст. 27 Закону про рекламу).
Із цієї норми випливає, що розповсюджувач реклами не повинен нести відповідальності за порушення прав третіх осіб при виготовленні реклами (п. 3 Оглядового листа ВГСУ № 01-8/2622).
Повторне вчинення перелічених порушень протягом року тягне за собою накладення штрафу у подвійному від передбаченого за ці порушення розмірі (ч. 2, 4 ст. 27 Закону про рекламу).
За неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами та/або вартості розповсюдження реклами Держспоживінспекції, на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами накладається штраф у розмірі 100 нмдг1 — 1700 грн. (ч. 6 ст. 27 Закону про рекламу).
1 Неоподатковуваний мінімум доходів громадян — нмдг, він дорівнюює 17 грн.
Наведемо приклад із практики . При проведенні контролю за дотриманням законодавства про рекламу Держспоживінспекцією було виявлено факт розповсюдження підприємством зовнішньої реклами об’єкта будівництва з порушенням вимог ст. 251 Закону про рекламу, а саме — без посилання на номер ліцензії/дозволу, дату їх видачі та найменування органу, що видав ліцензію/дозвіл. Також Держспоживінспекцією було складено протокол про наявність ознак порушення ч. 2 ст. 26 Закону про рекламу щодо ненадання інформації про вартість розповсюдження реклами згідно з його вимогами. За результатами розгляду справи прийнято рішення та за ненадання витребуваної інформації щодо вартості реклами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 27 Закону про рекламу накладено на Підприємство штраф у сумі 1700,00 грн. Підприємство оскаржило таке рішення, однак воно було залишено в силі, а у позові відмовлено (ухвала ВАСУ від 08.05.2012 р. у справі № К/9991/9899/11).
У разі неможливості встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог Законом про рекламу, на рекламодавців та розповсюджувачів реклами рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — 5100 грн. (ч. 7 ст. 27 Закону про рекламу).
Який порядок накладення штрафів Держспоживінспекцією?
Накладати штрафи на рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами мають право Голова Держспоживінспекції, його заступники, начальники територіальних органів Держспоживінспекції та їх заступники.
Рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу в розмірі 300 і більше нмдг (що дорівнює 5100 грн.) приймається виключно уповноваженою посадовою особою Держспоживінспекції (п. 8 Порядку № 693).
Підставою для розгляду справи про порушення законодавства про рекламу (далі — справа) є відповідний протокол, складений уповноваженою посадовою особою Антимонопольного комітету, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Мінфіну, НКЦПФР або Держспоживінспекції та її територіальних органів (п. 9 Порядку № 693).
Протокол про порушення законодавства про рекламу подається Держспоживінспекції або її територіальним органам за місцем вчинення порушення та розглядається у місячний строк (п. 10 Порядку № 693).
За наявності ознак порушення законодавства про рекламу приймається рішення про початок розгляду справи (п. 11 Порядку № 693).
Справа розглядається у місячний строк з дня прийняття рішення про початок її розгляду. До строку розгляду справи не зараховується час на отримання необхідних доказів і проведення експертизи. Строк розгляду справи може бути продовжений Головою Держспоживінспекції, його заступниками, начальниками територіальних органів Держспоживінспекції, їх заступниками не більше ніж на три місяці (п. 12 Порядку № 693).
Посадові особи Держспоживінспекції та її територіальних органів, які розглядають справу:
— перевіряють відповідність реклами вимогам законодавства до змісту та достовірності реклами, порядку її виготовлення і розповсюдження;
— отримують документи, усні чи письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, що стосується порушень законодавства про рекламу;
— готують попередні висновки і вносять їх на розгляд Голови Держспоживінспекції, його заступників, начальників територіальних органів Держспоживінспекції, їх заступників (п. 13 Порядку № 693).
Держспоживінспекція та її територіальні органи повідомляють рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами про розгляд справи не пізніш як за три дні до дати розгляду, а у невідкладних випадках — не пізніш як за один день (п. 14 Порядку № 693).
Справа розглядається за участю представника особи, щодо якої порушено справу. У разі його відсутності справу може бути розглянуто, якщо незважаючи на своєчасне повідомлення про місце і час розгляду справи не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення розгляду справи (п. 16 Порядку № 693).
Провадження у справі припиняється, якщо в діях рекламодавця, виробника та розповсюджувача реклами не виявлено ознак порушення законодавства про рекламу або не доведено факт вчинення порушення (п. 17 Порядку № 693).
За результатами розгляду справи приймається рішення, що оформляється у двох примірниках, один з яких залишається у Держспоживінспекції або її територіальному органі, другий — у 10-денний строк надсилається особі, стосовно якої було прийнято рішення, або видається її представникові під розписку (п. 18 Порядку № 693).
Сума штрафів за порушення законодавства про рекламу сплачується добровільно або стягується в судовому порядку (п. 20 Порядку № 693).
Рішення про накладення штрафу може бути оскаржене до окружного адміністративного суду за місцезнаходженням позивача у 30-денний строк з моменту його отримання.
Як захиститися
від незаконної реклами?
Матеріал цієї статті можна використовувати не тільки для аналізу власної реклами, а також для оцінки реклами інших осіб. Наприклад, у випадках порушення прав та інтересів вашого підприємства.
Так, з метою захисту інтересів суспільства, держави, споживачів реклами і учасників рекламного ринку органи державної влади можуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування (ч. 3 ст. 27 Закону про рекламу).
Органи Держспоживінспекції можуть вимагати від рекламодавців публікації відомостей, що уточнюють, доповнюють рекламу, та звертатися з позовом до суду щодо протиправних дій рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами (ч. 9 ст. 27 Закону про рекламу).
Публічне спростування недобросовісної та неправомірної порівняльної реклами здійснюється добровільно або за рішенням суду, за рахунок винної особи та в такому ж порядку, в якому вона була розміщена (ст. 28 Закону про рекламу).
Також слід пам’ятати про самозахист — застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 19 ЦК). Наведемо приклад із судової практики: демонтаж відповідачем у справі незаконно розміщених носіїв інформації на будівлі, яка є його власністю, правильно визначений судом як такий, що підпадає під ознаки самозахисту в розумінні ст. 19 ЦК (п. 6 Оглядового листа ВГСУ № 01-8/2622).
Висновки та практичні рекомендації
1. Таким чином, при рекламі об’єктів будівництва необхідно враховувати як принципи, загальні вимоги (наприклад, обмеження щодо дітей), так і спеціальні вимоги (щодо об’єктів будівництва IV і V категорій складності).
2. Щоб уникнути визнання реклами недобросовісною, необхідно бути точним у формулюваннях та на підтвердження кожного висловлювання мати відповідний документ. Наприклад, для реклами «наші ціни на будівельні роботи у цьому регіоні найнижчі» — необхідно мати висновок на підставі маркетингового дослідження, проведеного іншим підприємством, або офіційні дані органу державної влади чи місцевого самоврядування про рівень цін на будівельні роботи у цьому регіоні. Крім цього, у такій рекламі необхідно вказати, на який момент (дату) ціни були найнижчі, для цього можна поставити біля слова «найнижчі» зірочку, та внизу реклами маленькими літерами вказати, на яку дату проведено дослідження цін.
Аналогічний прийом, де головний сенс реклами викладається великими літерами із зірочкою, а роз’яснення чи обмеження викладаються внизу реклами маленькими літерами, не заборонений законодавством та не можна вважати порушенням Закону про рекламу, оскільки цей Закон не регулює величину літер у рекламі.
3. Необхідність зазначення у рекламі реквізитів ліцензії та дозволу на виконання будівельних робіт поширюється на об’єкти будівництва, що належать до IV і V категорій складності.
