Юлія Ляшенко, головний редактор
Якось одна моя приятелька розповіла чергову історію зі свого офісного життя. Її начальник почав приділяти їй увагу, скажімо так, не зовсім властиву керівнику. І на його запитання: «Скажи: так чи ні?» їй нічого не залишалося, як відповісти суто по-жіночому: «Ну не так!».
Таке ж відчуття — невизначеності та двозначності — виникає в мене при аналізі всіх тих змін, які нещодавно вніс Закон № 4220 до будівельної «нормативки».
Так, автори останніх поправок до ПКУ разом з проблемою доступного житла спробували вирішити й проблему пільгування вартості звичайного житла, побудованого за держкошти. Але різні формулювання, що використовуються в пп. 197.15 і 197.1.14 ПКУ, свідчать тепер скоріше не про вирішення цього питання, а про можливе двояке трактування цих норм (с. 8).
Те саме стосується і «самобудів». Як тепер розцінювати поправки до КУпАП? За якою статтею — 96 або 97 — ДАБІ притягатиме власників «самобудів» до адмінвідповідальності? Поки що не зрозуміло, але сподіваємося, що незабаром з'являться роз'яснення ДАБІ. Наш коментар із цього приводу див. на с. 5, 37.
Видно, що парламентарі явно хотіли «як краще», а вийшло, напевно, як завжди...
А взагалі-то, звичайно, повертаючись до історії моєї приятельки (і впевнена, що ви зі мною погодитеся): інколи відповідь «Ну не так!» рятує, причому не лише від делікатних залицянь, а й тоді, коли від вас вимагають екстремально швидкої відповіді на запитання, вирішення якого потребує певних ресурсів.
Успіху вам!
