Право господарського відання: нові можливості

«Право хозяйственного ведения и право оперативного управления составляют особую разновидность вещных прав, неизвестную развитому законодательству» Диаконов В. В. Гражданское право РФ (Общая часть): Учебное пособие. — М., 2003

Чи може підприємство, яке є власником активів, передавати їх іншому підприємству на праві господарського відання? Чи забороняє закон використовувати право господарського відання щодо майна, яке не належить державі або територіальній громаді?

Відповіді на ці, здавалося б, наївні запитання, які були поставлені перед Мін’юстом, здаються очевидними лише студентам початкових курсів юридичних вузів. Однак, якщо задати ці питання пересічному українському юристу, він швидше за все не замислюючись, також відповість, що право господарського відання стосується тільки майна, яке перебуває у власності держави або територіальних громад . І насправді, практика зараз складається таким чином, що на праві господарського відання майном володіють майже виключно державні та комунальні підприємства, яким це право надано відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування.

Однак, деякі правники-науковці наголошують, що право господарського відання як речове право може стосуватись не лише державного та комунального майна, але й майна, що знаходиться у приватній власності. Власне, саме такого висновку і дійшов Мін’юст у листі від 24.10.2011 р. № 624-0-2-11/8.1, відповідаючи на вищевказані запитання. Спробуємо розібратись, наскільки вірним є такий висновок.

Щодо визначення терміна «господарське відання»

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГКУ право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами».

Отже, суб'єкт господарювання,¹ якому пощастило отримати майно на праві господарського відання, має майже всі правомочності власника такого майна: володіє, керує та розпоряджається майном. За маленьким виключенням: право розпоряджатись ² майном обмежено власником цього майна. І лише від власника залежить ступінь цього обмеження. Чи то буде формальне обмеження, на кшталт «не продавати будівлю балансовою вартістю 1 млн грн. дешевше, ніж за 1 тис. грн.». Або ж власник підійде до цього питання серйозно і встановить певну процедуру можливого відчуження майна: попередня експертна оцінка майна, письмове попереднє погодження можливості розпорядження майном тощо. Однак, в будь-якому випадку право господарського відання — це не право власності.

¹ Слід звернути увагу, що Цивільний кодекс України «не знає» права господарського відання, а тому будемо виходити з того, що суб’єктом цього права може бути виключно суб’єкт господарювання (визначення див. у ст. 55 ГКУ).

² Зауважимо, що можливістю відчуження (продажу, дарування тощо) право розпорядження не обмежується. Передача в оренду, в лізинг, в управління, в іпотеку — це також розпорядження майном.

У цьому місці доцільно буде пояснити, чим право господарського відання може бути цікавим широкому бухгалтерському загалу. Справа в тому, що надання майна на умовах господарського відання не передбачає переходу права власності на таке майно. Якщо згадати нові правила визначення дати виникнення доходу у платників податку на прибуток (п. 137.1 Податкового кодексу), яка прив'язана до дати переходу права власності, стане зрозуміло, що передача майна на умовах господарського відання відкриває досить широкі перспективи для податкової оптимізації. Адже доки право власності не перейде, не виникне і дохід. Але про податкову оптимізацію — пізніше.

Щодо можливості надання права господарського відання на майно, що знаходиться приватній власності

Аргументів у противників можливості існування права недержавного (некомунального) лише два:

1. «Право господарського відання є плодом невдалої мутації права власності, яка виникла за радянських часів, коли все належало державі, але підприємства якось мали «володіти-керувати-розпоряджатись» закріпленим за ними майном. Отже, за своєю правовою природою право господарського відання може стосуватись виключно державного (та комунального) майна, а його суб'єктами можуть бути лише державні (та комунальні) підприємства».

На нашу думку, це твердження є чистісінької води теоретизуванням, адже воно ґрунтується на історії, а не на чинному законодавстві. Крім того, з радянських часів багато що змінилось: втратив чинність Закон про власність, стаття 37³ якого встановлювала правовий режим майна державного підприємства саме через повне господарське відання, натомість набув чинності ГКУ. Останній, хоча і піддається постійній критиці за свої ретроградні норми, однак залишається частиною українського законодавства, яку ігнорувати неможливо.

³ Потім трансформувалась у статтю 54 Закону про власність.

2. «Всі статті ГКУ, що стосуються господарського відання, а їх чимало,⁴ пов'язують право господарського відання з державним та комунальним майном».

⁴ Див., наприклад, ч. 5 ст. 22, ч. 1 ст. 24, ч. 3 ст. 55, ч. 3 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 3 ст. 78 ГКУ.

Насправді структура більшості норм ГКУ, в яких згадується право господарського відання, має приблизно наступний вигляд:

«Майно державного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління».

На наш погляд, таке формулювання дозволяє зробити лише один висновок: право господарського відання — це єдине право, яке може мати державне (комунальне) підприємство щодо «свого» майна, власником якого насправді є держава. Однак, жодна з норм ГКУ не містить прямої заборони щодо виникнення права господарського відання на майно, що знаходиться у приватній власності. Більш того, саме Господарський кодекс, як вірно зауважив Мін’юст, передбачає таку можливість, зокрема:

— ст. 136 ГКУ, яка містить визначення права господарського відання, не містить обмежень стосовно поширення цього права на приватне майно;

— ч. 1 ст. 134 ГКУ, що передбачає право будь-якого власника (держави, територіальної громади чи приватної особи) надати майно іншим суб'єктам для використання його для господарського відання;

— ч. 5 ст. 112 ГКУ, згідно з якою «підприємство об'єднання громадян, релігійної організації здійснює свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання»;

— відповідно до ч. 2 ст. 123 ГКУ майно передається об'єднанню підприємств його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання.

Таким чином, законодавчі підстави обмежувати застосування права господарського відання лише державною (комунальною) власністю та суб'єктами господарювання державного (комунального) сектора економіки відсутні . Інакше кажучи, будь-який приватний власник, як і держава, має можливість передати будь-якій іншій особі належне йому майно на праві господарського відання.

Щодо підстав виникнення права господарського відання⁵

⁵ У цій статті ми оминемо питання порядку передачі права господарського відання на державне або комунальне майно, а зосередимось лише на майні, що перебуває у приватній власності.

Загальновідомою є фраза: «Два юриста — три думки». Відносно підстав виникнення права господарського відання цей вислів є як ніколи доречним. Адже серед юристів сформувалось декілька «фракцій», які мають свою думку з цього питання:⁶

— більшість фахівців вважає, що виникнення права господарського відання на приватне майно можливе лише у випадках, прямо передбачених законодавством: при створенні об'єднання підприємств (ч. 2 ст. 123 ГКУ) та при створенні підприємства об'єднання громадян (ч. 5 ст. 112 ГКУ);

— друга група юристів до зазначених випадків також додає передачу майна від головного підприємства — дочірньому підприємству та формування статутного капіталу приватного підприємства;

— більш, на наш погляд, прогресивна, але, на жаль, нечисленна, частина правників вважає, що право господарського відання може також бути внеском до статутного фонду будь-якого господарського товариства. Така позиція обґрунтована тим, що чинне законодавство передбачає можливість формування статутного капіталу не лише грошовими коштами або майном, але й майновими правами, до яких право господарського відання, поза всяким сумнівом, належить;

— четверта категорія спеціалістів сформована, мабуть, виключно автором цієї статті: виникнення права господарського відання можливе на підставі договору. Однак, переважна більшість опитаних колег виключає навіть теоретично таку можливість поза межами корпоративних правовідносин,⁷ які мають місце у ситуаціях, зазначених вище. Однак, чомусь ніхто не може обґрунтовано пояснити, чому тоді у ч. 1 ст. 293 ГКУ, яка містить визначення договору міни (бартеру), передбачено варіант бартерного розрахунку шляхом передачі товару у повне господарське відання.

⁶ Із тих, хто підтримує ідею поширення права господарського відання не лише на державне (комунальне) майно.

⁷ Зауважимо: у цьому місці правники, які дотримуються консервативних поглядів, неодмінно зауважили б автору, що наведені приклади не є корпоративними правовідносинами. Адже корпоративне право у класичному вигляді — це право господарських товариств та їх засновників (учасників). А жодна з описаних ситуацій до господарських товариств відношення не має.

Отже, навіть ризикуючи викликати на свою адресу гнівні спростування з боку колег-юристів, таки дозволимо собі зробити наступні висновки:

1. Повністю підтримуємо позицію Мін’юсту: право господарського відання може передаватись на майно, яке перебуває у власності різних суб'єктів права власності. У тому числі право господарського відання може виникати щодо приватного майна.

2. Право господарського відання на майно може бути передано власником майна не лише в межах корпоративних відносин, але й на підставі договору.

Про перспективи використання цих висновків для оптимізації оподаткування — у наступному матеріалі.