Декларація — це не дозвільний документ:
така думка ДАБІ
Лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 01.11.2011 р. № 40-17-3856
Відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документ дозвільного характеру — дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства — документ, яким суб'єкт господарювання повідомляє державного адміністратора або представника відповідного дозвільного органу про відповідність своєї матеріально-технічної бази вимогам законодавства. У такий спосіб суб'єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання документа дозвільного характеру.
Разом з тим, Законом України від 19.05.2011 № 3392-VI затверджено Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, відповідно до якого документами дозвільного характеру у сфері містобудівної діяльності є дозвіл на виконання будівельних робіт та сертифікат щодо закінченого будівництвом об'єкта. Таким чином, Декларація не є документом дозвільного характеру.
Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», постанов Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» та № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» у разі коли декларація про початок виконання підготовчих робіт /декларація про початок виконання будівельних робіт, декларація про готовність об'єкта до експлуатації/ (далі — Декларація) подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, Державна архітектурно-будівельна інспекція або її територіальний орган (далі — Інспекція) повертає її замовнику з обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.
Зазначеними законодавчими актами визначено вичерпний перелік підстав повернення Декларації замовнику. Повернення Декларації з інших підстав не допускається.
Враховуючи зазначене, якщо замовник подав чи оформив Декларацію належним чином, підстави для її повернення відсутні.
Крім того, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та постановами Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 і № 466 при реєстрації Декларації не передбачено надання будь-яких інших документів, окрім двох примірників зазначеної декларації.
Таким чином, при реєстрації Декларації Інспекція не має права вимагати додаткові документи, а у разі повернення Декларації на доопрацювання Інспекція зобов'язана обґрунтувати причини її повернення.
Голова О. Рибак
КОМЕНТАР
Лист, що коментується, підготовлений Державною архітектурно-будівельною інспекцією (далі — ДАБІ) і стосується деяких питань, які виникають (можуть виникнути) відносно такого документа у сфері будівництва, як декларація.
Нагадаю, Закон України «Про регулювання у сфері містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038 (далі — Закон № 3038), постанова КМУ «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» від 13.04.2011 р. № 461 та постанова КМУ «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13.04.2011 р. № 466 передбачають такі види декларацій:
— декларація про початок виконання підготовчих робіт;
— декларація про початок будівельних робіт;
— декларація про готовність об'єкта до експлуатації.
Для зручності в подальшому розгляді листа ДАБІ об'єднаємо вказані вище види декларацій під одним словом — Декларація.
1. Отже, у своєму листі ДАБІ висловлює думку, що Декларація не є документом дозвільного характеру.
ДАБІ логічно підводить до такого висновку шляхом проведеного аналізу низки термінів, які містяться в Законі України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 р. № 2806-IV (далі — Закон № 2806).
Так, відповідно до ст. 1 Закону № 2806 документом дозвільного характеру є дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
У той же час, у вказаному вище документі міститься і визначення такого виду документа, як декларація (декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства) — це документ, яким суб'єкт господарювання повідомляє державного адміністратора або представника відповідного дозвільного органу про відповідність своєї матеріально-технічної бази вимогам законодавства. У такий спосіб суб'єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання документа дозвільного характеру. Отже, ДАБІ, імовірно, «підводить» під те, що зазначені у Законі № 3038 Декларації належать саме до декларацій відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства.
Також у листі, що коментується, ДАБІ посилається на Закон України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» від 19.05.2011 р. № 3392-VI (далі — Закон № 3392), у якому визначено, що документами дозвільного характеру у сфері містобудівної діяльності є лише дозвіл на виконання будівельних робіт та сертифікат щодо закінченого будівництвом об'єкта. Виходячи з цього ДАБІ робить висновок, що Декларація не є документом дозвільного характеру.
Крім того ч. 6 ст. 1 Закону № 3392 зазначено, що встановлення інших видів документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності може здійснюватися шляхом внесення відповідних змін до цього Закону. Отже, можна говорити про те, що документи, які відсутні в затвердженому Законом № 3392 Переліку, не є дозвільними документами в розумінні Закону № 2806. Якщо ж проаналізувати весь Перелік, то виявляється, що дійсно, в своїй більшості в ньому містяться документи, які за своєю формою є: висновками, дозволами, свідоцтвами, сертифікатами та погодженнями — саме такі документи «входять» у визначення «дозвільні документи», яке наводилося вище.
У той же час цікавим є той факт, що відповідно до наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Про Тимчасовий порядок формування, ведення та користування реєстром документів дозвільного характеру» від 18.04.2006 р. № 39 відомості про декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства (дата їх надходження) мають заноситися до Реєстру документів дозвільного характеру (його ведення передбачено ст. 6 Закону № 2806).
Крім того, наприклад, Постановою № 461 передбачено, що ДАБІ та її територіальні органи (далі — інспекція) мають зареєструвати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (звісно, якщо вона подана без порушень умов її подання та оформлення) протягом десяти робочих днів з дня її надходження. При цьому один примірник після проведення реєстрації повертається замовнику, другий — залишається в інспекції, яка її зареєструвала.
Тобто в цій ситуації Декларація є документом, який подається суб'єктом господарювання (свого роду повідомленням про відповідність своєї матеріально-технічної бази вимогам законодавства) інспекції. Але цей документ перевіряється інспекцією і повертається суб'єкту господарювання. У майбутньому така Декларація є необхідним «атрибутом» для подальшої діяльності суб'єкта господарювання. Нагадаю, відповідно до ст. 9 Закону № 3038 зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є однією з підстав для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів — води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього. А без такої Декларації, імовірно, буде важко обійтися... Якщо брати до уваги зазначені вище критерії, то Декларацію можна назвати й дозвільним документом — інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Невіднесення ДАБІ Декларації до дозвільних документів на сьогоднішній день може зняти будь-яку відповідальність з інспекцій, наприклад, за непроведення реєстрації цього документа у передбачені законодавством терміни. Прямо таке порушення не передбачено діючим законодавством (в тому числі і Кодексом України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X (далі — КпАП)), тому в цьому випадку таку посадову особу на сьогоднішній день було б можливим притягнути до адміністративної відповідальності лише на підставі ч. 2 ст. 16610 КпАП — порушення строків прийняття дозвільним органом рішення про видачу документа дозвільного характеру. Але «виключення» ДАБІ Декларації із списку дозвільних документів і цю можливість «перекреслює». А це в свою чергу може створити ситуації, коли посадові особи ДАБІ та її територіальних органів будуть безкарно уникати виконання передбачених законознавством обов’язків (вчасно зареєструвати Декларацію).
Також, відносно порушень у сфері містобудування, слід нагадати, що станом на 04.01.2012 р. на підписі у Президента України знаходиться Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення відповідальності та вдосконалення державного регулювання у сфері містобудівної діяльності». Цей документ запроваджує адміністративну відповідальність саме за порушення строків реєстрації відповідної Декларації (наразі цей Закон ще не підписаний).
2. Щодо інших роз'яснень, які надані ДАБІ у своєму листі, про більшість з них вже неодноразово писала і сама ДАБІ і надавалися коментарі нашою редакцією. Крім того положення щодо документів, які мають подаватися для реєстрації Декларації, та які підстави існують для відмови у реєстрації Декларації, доступно прописані у відповідних нормативно-правових актах і, на наш погляд, не вимагають додаткових розширених коментарів.
Яна Брусенцова
