Чи обкладаються ПДВ договірні штрафні санкції

Чи обкладаються ПДВ договірні штрафні санкції

Роман Бережний, консультант

В умовах ринкової економіки важко уявити договір без установлення в ньому відповідальності за порушення його умов. Однак у деяких випадках сплата штрафних санкцій призводить до непрогнозованих податкових наслідків, зокрема до виникнення ПДВ. У цьому матеріалі розглянемо ПДВшні наслідки, пов’язані з нарахуванням і сплатою деяких штрафних санкцій.

ДОКУМЕНТИ СТАТТІ

ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон про ПДВ — Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.

ЄБПЗ — Єдина база податкових знань, розміщена на сайті ДПАУ: www.sts.gov.ua

Перш за все зауважимо, що санкції бувають різні. І це найочевидніше проявляється в роз’яснювальній практиці головного податкового відомства країни. Тому для цілей розгляду цього матеріалу окремо розглянемо положення ч. 2 ст. 625 ЦКУ. У цій нормі прописано обов’язок боржника повернути на вимогу кредитора борг із компенсацією суми інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов’язання і неустойку (штраф, пеню), яку сторони можуть застерігати як відповідальність за будь-яке неналежне виконання та/або невиконання умов договору (тобто за будь-яке порушення умов договору).

ЦКУ

Стаття 549. Поняття неустойки

1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Досить тривалий час необкладення ПДВ неустойки вважалося висновком, що сам собою розуміється, з яким начебто погоджувалися й податківці. Принаймні, не було такого фіскального ажіотажу, як навколо платежів за ст. 625 ЦКУ (про останній докладніше йтиметься далі). Однак недавно в ЄБПЗ з’явилася досить тривожна та фіскальна консультація такого вмісту:

«Запитання: Який порядок оподаткування ПДВ сум штрафу, які покупець сплачує постачальнику у разі затримки оплати за товари/послуги?»

Відповідь із розділу 130.05 ЄБПЗ: «Відповідно до п. 185.1 ст. 185 розд. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями (далі — ПКУ), об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.

…

Ураховуючи викладене, суми штрафу, що сплачуються платником ПДВ — покупцем відповідно до договору у разі простроченого виконання ним договірних зобов’язань, розцінюються як компенсація вартості поставлених йому товарів/послуг, яка збільшує базу оподаткування ПДВ, а тому постачальник таких товарів/послуг на дату фактичного отримання цих сум повинен збільшити податкові зобов’язання з ПДВ та виписати розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, наданої за операцією з постачання товарів/послуг. При цьому, якщо такі суми обліковуються покупцем як такі, що збільшують вартість отриманих товарів/послуг і в подальшому включаються до вартості оподатковуваних товарів/послуг, які ним поставляються, то такий платник податку має право включити до податкового кредиту зазначені суми на підставі отриманого розрахунку коригування до податкової накладної за умови дотримання інших вимог щодо формування податкового кредиту. У разі якщо суми штрафу сплачуються покупцем за рішенням суду, то такі кошти не є об’єктом оподаткування ПДВ та не призводять до додаткового виникнення податкових зобов’язань у постачальника».

Але й це ще не все. У листі ДПСУ від 19.11.2011 р. № 6727/7/15-3417-26 податківці пішли ще далі, надавши таке роз’яснення:

«Щодо обкладення ПДВ суми штрафу за невиконання договору

Державна податкова служба України розглянула лист <...> стосовно включення до бази оподаткування коштів, отриманих як сума штрафу за затримку оплати чи постачання товарів (послуг), і повідомляє.

…

Тобто кошти, отримані як сума штрафу за затримку оплати чи постачання товарів (послуг) тощо, необхідно розцінювати як компенсацію вартості товарів (послуг), яка включається до бази оподаткування податком на додану вартість».

Із наведених консультацій податківців можна зробити такі висновки.

По-перше, на думку ДПСУ, яку оприлюднено у процитованих консультації з ЄБПЗ і листі від 19.11.2011 р., неустойка (штраф, пеня), що виплачується покупцем продавцю за несвоєчасну оплату останнім вартості товарів, є компенсацією вартості товарів та підлягає обкладенню ПДВ, тобто включається до бази оподаткування та є об’єктом обкладення ПДВ.

По-друге, знову-таки на думку ДПСУ, що викладена поки що тільки в листі від 19.11.2011 р., неустойка за несвоєчасне постачання товарів (надання послуг, виконання робіт) також є об’єктом обкладення ПДВ та включається до бази обкладення ПДВ. Інакше кажучи, ДПСУ вказала, що ПДВ обкладаються не тільки штрафи, які сплачуються покупцем постачальнику за прострочення оплати, а також і штрафи, що сплачуються продавцем покупцю за затримку поставки товару.

В обох випадках висновки ДПСУ базуються на розширеному тлумаченні абз. 2 п.п. 188.1 ПКУ, де зазначено таке: «До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг».

У зв’язку з цим насамперед звертає на себе увагу недоладність другого висновку ДПСУ. Адже процитований абзац п. 188.1 ПКУ прирівнює до компенсації вартості товарів платежі, що здійснюються покупцем на користь продавця. А тому, санкції, що виплачуються продавцем на користь покупця, уже точно не підпадають під сферу дії абз. 2 п.п. 188.1 ПКУ.

Слід визнати: у ЄБПЗ є роз’яснення, присвячене безпосередньо обкладенню ПДВ санкцій, що сплачуються продавцем покупцю за прострочення постачання товару, в якому податківці, як ми вважаємо, дали абсолютно правильну відповідь:

«Який порядок оподаткування ПДВ сум коштів, що сплачуються у вигляді штрафів постачальником при затримці постачання товарів/послуг?»

Відповідь із розділу 130.05 ЄБПЗ

«Коротка відповідь: Суми коштів, що сплачуються у вигляді штрафів постачальником при затримці постачання товарів/послуг покупцю, не змінюють базу оподаткування поставлених товарів/послуг.

Повна відповідь: Згідно із п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями (далі — ПКУ), об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ. Згідно з п. 188.1 ст.188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг, зокрема, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 ПКУ. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг. Ураховуючи викладене, суми коштів, що сплачуються у вигляді штрафів постачальником при затримці постачання товарів/послуг покупцю, не змінюють базу оподаткування поставлених товарів/послуг».

Абсурдність підходу підтверджує ще й те, що нарахування та/або ненарахування ПДВ на суму санкцій податківці ставлять у залежність від наявності судового рішення (див. процитовану вище консультацію з ЄБПЗ). Однак ПКУ жодних подібних застережень чи умов не висуває. Більше того, неустойка, у принципі, не може мати нічого спільного з визначенням бази обкладення ПДВ, оскільки не є компенсацією вартості товару. Тому навіть перший висновок податківців щодо прирівнювання неустойки, яка сплачується покупцем на користь продавця за прострочення платежу, до бази обкладення ПДВ не витримує критики.

Із точки зору теорії права, неустойка — це одночасно і спосіб забезпечення зобов’язань, і захід відповідальності. Це підтверджується й чинним ЦКУ. Так, параграф 2 «Неустойка» розміщено у главі 49 «Забезпечення виконання зобов’язання» ЦКУ. А визначення неустойки, наведене у ч. 1 ст. 549 ЦКУ, прямо називає її заходом відповідальності:

«Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання».

Таким чином, неустойка — це вид відповідальності. І вона не має нічого спільного з компенсацією вартості товару, а тому не може бути базою та/або об’єктом обкладення ПДВ.

Із цим висновком погоджується і судова практика, причому у значно більш спірному питанні. Так, ВАСУ у своїй ухвалі від 08.12.2011 р. у справі № К-8828/09¹ постановив:

«Таким чином, передбачена ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» п’ятикратна (двократна) вартість різниці між обсягами фактично спожитої і договірної величини електричної енергії та різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності є санкцією, тобто спеціальним видом цивільної відповідальності споживача за вчинене порушення.

Згідно з п. 1 ст. 230 ЦК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно п’ятикратна (двократна) вартість спожитої понад договірну величину електроенергії та п’ятикратна (двократна) вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності є за своєю правовою природою штрафною санкцією.

Виходячи з викладеного плата, отримана позивачем за спожиту електроенергію у межах установленого НКРЕ тарифу є компенсацією вартості товару і включається до бази оподаткування ПДВ, а кошти, отримані від споживачів за перевищення обсягів споживання та величин потужності, є штрафними санкціями і до бази оподаткування ПДВ не включаються».

Аналогічного висновку дійшов ВАСУ в ухвалі від 24.02.2010 р. у справі № К-43090/09 ², а також Харківський окружний адміністративний суд у постанові від 13.11.2009 р. у справі № 2а-42182/09/2070³. Причому в ухвалі від 24.02.2010 р. ВАСУ навів чимало ознак того, що вважати відповідальністю і коли платежі за договором не включаються до бази оподаткування та не є компенсацією вартості товару:

«Таким чином, двократна вартість різниці фактично спожитої і договірної величини, яка сплачується споживачами електроенергії енергопостачальникам згідно з вимогами ч. 5 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р. № 575/97-ВР у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період, не може бути розцінена як договірна вартість операцій з поставки електроенергії, з якої, як передбачено п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», визначається база оподаткування операцій, оскільки така сплата не встановлюється сторонами договору як оплата вартості товару, а є штрафними санкціями, встановленими законодавством за споживання електроенергії понад договірну величину, та які обумовлюються конкретними договорами, укладеними на основі типового договору, як відповідальність за порушення споживачем взятих на себе зобов’язань щодо споживання електроенергії у межах граничних договірних величин.

Різниця фактично спожитої і договірної величини не може розцінюватися як товар, який поставляється енергопостачальною компанією споживачеві на виконання умов договору, а визначена законом і на виконання вимог закону договором двократна вартість такої різниці фактично не є компенсацією чи додатковою компенсацією вартості товару, у зв’язку з чим позиція суду першої інстанції про те, що суми штрафів, що сплачуються на користь енергопостачальника у зв’язку із правопорушенням в електроенергетиці, не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість у розумінні п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», визнається судом касаційної інстанції правильною.

Позиція суду апеляційної інстанції про те, що двократна різниця фактично спожитої і договірної величини фактично являє собою підвищену плату за використану з порушенням режимів споживання електроенергію і така плата є додатковою компенсацією вартості товарів, не ґрунтується на вимогах законодавства, суперечить положенням статей 26, 27 Закону України «Про електроенергетику» щодо визначення такої сплати як відповідальності за порушення у сфері електроенергетики».

Таким чином, неустойка не повинна бути об’єктом обкладення ПДВ незалежно від того, хто її сплачує (покупець або продавець) і за яке порушення нараховується платіж (за прострочення платежу або за прострочення постачання товару).

З метою повноти викладення потрібно визнати: раніше ДПАУ теж висловлювалася на користь того, що неустойка не підлягає обкладенню ПДВ та не є базою обкладення ПДВ (див. листи ДПАУ від 25.07.2001 р. № 4879/6/16-1217, від 25.07.2001 р. № 9049/7/16-1277). Найбільш однозначну, очевидну і, головне, позитивну відповідь із цього питання ДПАУ дала ще в листі від 25.07.2001 р. № 4879/6/16-1217, де зазначалося таке: «Кошти, отримані платником внаслідок задоволення претензій у порядку, передбаченому законодавством як сума штрафів та/або неустойки чи пені, не можна розцінювати як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), а тому вони не можуть збільшувати базу для оподаткування ПДВ та за ними не може бути виписана податкова накладна».

Щоправда, саме в тому листі податківці зауважили, що платежі за ст. 625 ЦКУ, а також будь-які надходження коштів, якщо договором не передбачено сплати санкцій, розглядаються як об’єкт обкладення ПДВ та включаються до бази обкладення ПДВ і підлягають обкладенню ПДВ. Але найголовніший висновок вони все-таки підтвердили — договірні санкції (неустойка) не підлягають обкладенню ПДВ.

Поговоримо про платежі за ст. 625 ЦКУ.

Інфляційні нарахування та 3 % річних

У нормі ч. 2 ст. 625 ЦКУ зазначається:

«Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Потрібно визнати: із приводу необхідності нарахування ПДВ на суми, що виплачуються боржником на користь кредитора на підставі процитованої ч. 2 ст. 625 ЦКУ, тривалий час точаться спори між платниками податків та податківцями.

Податківці досить послідовно, стабільно та методично наполягають на тому, що ці суми підлягають обкладенню ПДВ. Так, за докодексних часів, у період дії Закону про ПДВ, податківці неодноразово підтверджували, що інфляційні нарахування та 3 % річних підлягають обкладенню ПДВ, про що свідчать їх численні роз’яснення (див. консультацію в журналі «Вісник податкової служби України», 2004 р. № 45, с. 18, листи ДПАУ від 25.07.2001 р. № 4879/6/16-1217, від 25.07.2001 р. № 9049/7/16-1277, від 07.10.2004 р. № 8920/6/15-2415-26; від 16.01.2009 р. № 738/7/16-1517-26, від 06.08.2009 р. № 7599/6/16-1515-26, № 16773/7/16-1517-26).

При цьому податківці не лише вимагали нарахувати ПДВ за такою операцією, а й надавали чіткі рекомендації про те, як потрібно здійснити нарахування ПДВ — шляхом виписування розрахунку коригування. Так, наприклад, у листі від 16.01.2009 р. № 738/7/16-1517-26 зазначалося:

«При заповненні Розрахунку, виписаного при отриманні платником сум індексу інфляції та 3 % річних, які сплачуються покупцем згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України у разі простроченого виконання ним договірних зобов’язань, у графі 3 «Номенклатура поставки товарів (послуг)» також указується «сум індексу інфляції та 3 % річних, які сплачуються покупцем згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України у разі простроченого виконання ним договірних зобов’язань за товарами, послугами, указаними в податковій накладній № _______» (зазначається номер податкової накладної, виписаної на суму поставки цих товарів (послуг), визначену виходячи з їх договірної (контрактної) вартості). Графи 4 — 8 не заповнюються, у них має бути проставлений прочерк».

Підхід, аналогічний описаному вище, зберігся й після набуття чинності ПКУ (див. наприклад, консультації в журналі «Вісник податкової служби України», 2011, № 33, с. 8, № 34, с. 29, листи ДПСУ від 25.10.2011 р. № 4261/6/15-3415-04, від 19.11.2011 р. № 6727/7/15-3417-26). Причому збереглося й правове обґрунтування — воно, як і раніше, базується на визначенні бази обкладення ПДВ, що не дивно, оскільки п. 4.1 чинного раніше Закону про ПДВ практично ідентичний новому визначенню бази оподаткування, установленому п. 188.1 ПКУ.

Як видно з цитати, базу обкладення ПДВ сформульовано досить ґрунтовно, до того ж аналогічно старому визначенню з п. 4.1 Закону про ПДВ.

Платники з таким підходом податківців не погоджувалися, і зрозуміти їх можна. У юридичній літературі питання про правову природу платежів, що розглядаються нами, є неоднозначним. Так, одні розглядають річні проценти як вид відповідальності, інші — як захід забезпечення зобов’язань (вид неустойки, установлений законом). Однак здебільшого застосування, наприклад, 3 % річних, визнавалося санкцією.

Наприклад, О. П. Сергєєв та Ю. К. Толстой⁴ сплату процентів, якими неправомірно користувався боржник, відносять до видів відповідальності. Більше того, посилаючись на висновки інших авторів, ними робиться висновок про те, що такі проценти — це різновид компенсації збитків, «це визначений законом розмір тих мінімальних збитків, які учасник цивільного обороту завжди несе» ⁴. Там же автори відзначають, що проценти не можуть вважатися видом неустойки, оскільки не виконують забезпечувальних заходів, не стимулюють боржника виконати грошове зобов’язання. Адже «неправомірне користування чужими грошовими коштами має місце, як правило, тоді, коли правопорушник потребує чужих грошових коштів» ⁴. А такі кошти він може отримати в банку під процент або шляхом утримання коштів контрагентів, не здійснюючи своєчасно платежі.

⁴ Текст подано українською мовою. Джерело: Гражданское право / Под ред. О. П. Сергеева и Ю. К. Толстого. — М., изд-во «Проспект», 2005 — С. 655 — 665.

На нашу думку, приписи ч. 2 ст. 625 ЦКУ слід розглядати як вид відповідальності, санкцію за порушення умов договору в частині виконання грошового зобов’язання. Відповідно податковий режим таких платежів має визначатися за тими самими правилами, які було описано щодо неустойки. Тож такі платежі не повинні розглядатися як об’єкт обкладенняПДВ.

Подивимося, що із цього приводу говорить судова практика. Так, трапляються ухвали ВГСУ, де суд трактує приписи ч. 2 ст. 625 ЦКУ як вид відповідальності, санкції (див., наприклад, лист ВГСУ від 29.08.2001 р. № 01-08/935, постанову ВГСУ від 22.06.2005 р. № 33/227). Водночас практика ВГСУ та ВСУ за 2012 рік далека від того, щоб вважати санкціями приписи ч. 2 ст. 625 ЦКУ. Усі як один — і ВГСУ, і ВСУ, — стверджують, що приписи названої норми «виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові»⁵.

⁵ Див. наприклад, постанови ВГСУ від 02.04.2012 р. у справі № 03/5026/495/2011 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/22471606), від 25.01.2012 р. у справі № 54/274 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/21209147), від 12.01.2012 р. у справі № 5013/1424/11 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/20828214).

А в деяких випадках і ВГСУ, і ВСУ прямо вказують, що 3 % річних та інфляційні нарахування не є санкцією ⁶. Наприклад, в ухвалі ВСУ від 26.01.2011 р.⁷ зазначалося таке:

«Виходячи з положень зазначеної норми [ч. 2 ст. 625 ЦКУ. — Прим. авт.] наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу й три проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання».

⁶ Див. постанови ВГСУ від 18.01.2012 р. у справі № 12/211/10 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/20948797), від 24.04.2012 р. у справі № 38/5005/15494/2011 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/23675804), ухвали ВСУ від 26.01.2011 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/13595630), від 31.08.2011 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/17914548), від 15.11.2010 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/13485875).

⁷ http://reyestr.court.gov.ua/Review/13595630

Крім того, у рішеннях ВГСУ можна зустріти пряму згадку про те, що «інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання» ⁸. Цю фразу податківці цілком можуть визнати тотожною абз. 2 п. 188.1 ПКУ.

⁸ Див. постанови ВГСУ від 14.03.2012 р. у справі № 3/140 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/21970790), від 18.04.2012 р. у справі № 48/559 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/23655226).

Позитивною і, на нашу думку, правильною з цієї проблеми є практика ВАСУ та адміністративних судів, а саме: ВАСУ погоджується з тим, що інфляційні нарахування та 3 % річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов’язання, унаслідок чого не можуть розглядатися як компенсація вартості товару і як наслідок не можуть бути об’єктом обкладення ПДВ⁹. Найбільш розгорнутий висновок із цього питання навів ВАСУ в ухвалі від 26.06.2006 р.:

«...враховуючи те, що інфляційні суми і проценти, які законодавством установлені в ст. 625 ЦК України (ст. 214 ЦК УРСР), є санкцією за неналежне виконання грошового зобов’язання і пов’язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов’язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми заборгованості, не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість».

⁹ Див. ухвали ВАСУ від 26.06.2006 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/403885), від 30.10.2007 р. № К-21253/06 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/1328189), від 24.09.2008 р. № К-8124/07 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/3065701), від 03.02.2009 р. № К-21873/07 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/3267162).

Крім того, саме в такому ключі можна зустріти й рішення адміністративних судів не вищої інстанції (див., наприклад, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012 р. у справі № 2а-17662/11/2070¹⁰, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2012 р. у справі № 2а/0570/1199/2012 ¹¹).

¹⁰ http://reyestr.court.gov.ua/Review/24235030

¹¹ У цьому рішенні було успішно оспорено податкову консультацію, яка прирівнювала 3 % річних та інфляційні нарахування до компенсації вартості товарів (http://reyestr.court.gov.ua/Review/24094637).

Висновки

1. На нашу думку, щодо платежів у вигляді неустойки ПДВ нараховувати не потрібно. До такого висновку, крім здорового глузду і неперекрученого прочитання/сприйняття норм ПКУ, нас підштовхує і досить стабільна практика ВАСУ, і невизначеність, суперечливість і непослідовність роз’яснень самих податківців. Судячи з усього, вони самі не знають, як оподатковувати неустойку, та розуміють, що не володіють достатньо вагомою правовою позицією в цьому питанні.

2. Що стосується інфляційних нарахувань та 3 % річних, що сплачуються покупцем на користь постачальника (згідно з ч. 2 ст. 625 ЦКУ) за прострочення оплати вартості товару (послуг, робіт), то про можливість не нараховувати ПДВ свідчить практика ВАСУ.

Однак наведений вище підхід ВГСУ і ВСУ до сприйняття платежів за ч. 2 ст. 625 ЦКУ і стабільність цього підходу у 2012 році не дозволяють нам з упевненістю стверджувати, що ситуація не зміниться докорінно і ВАСУ також перегляне свою позицію з цього питання.

3. Вважаємо також, що не буде ПДВ і в разі, коли платежі згідно з ч. 2 ст. 625 ЦКУ здійснюються за прострочення грошових зобов’язань, не пов’язаних з оплатою вартості товарів, робіт, послуг (наприклад, несвоєчасне повернення позики, несвоєчасна виплата грошовими коштами частки особі, яка вийшла з товариства з обмеженої відповідальності). У таких випадках п. 188.1 ПКУ у принципі не працюватиме.

Також сподіваємося, що стосовно другого висновку ВАСУ все-таки не змінить свою, як ми вважаємо, правильну позицію і в подальшому.