Нікчемність правочинів:
податківці проти платників податків
Частина 2. Від нікчемності правочину до нікчемності первинних документів
Володимир Лежнін, юрист, м. Харків (e-mail: firm_law@ukr.net)
У попередньому номері нашої газети надруковано першу частину цієї теми «Порядок та підстави оскарження». У другій частині проаналізуємо зміну щодо ставлення податківців до підстав донарахування податкових зобов’язань, що допоможе вибрати правильну тактику для боротьби з незаконними рішеннями податкових органів.
ДОКУМЕНТИ СТАТТІ
КУ — Конституція України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР.
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
ЦК — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ГК — Господарський кодекс України від 16.03.2003 р. № 436-IV.
КК — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III.
Закон № 996 — Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV.
Закон про ПДВ — Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР1.
Лист № 742 — Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.
Довідка ВАСУ — Довідка Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість».
1 Оскільки строк для стягнення податкового боргу становить 1095 днів (п. 102.4 ст. 102 ПКУ), а ПКУ набув чинності з 01.01.2011 р., то у разі податкової перевірки будуть перевірятися господарські операції, що регулювалися чинними на той час законами. Тому у цій статті використовуються як норми ПКУ, так і законів, що регулювали ці правовідносини.
Еволюція підстав донарахування ПДВ та податку на прибуток за сумнівними господарськими операціями
До 1 січня 2011 року для невизнання податкового кредиту з ПДВ та валових витрат за сумнівними господарськими операціями, ДПІ в акті перевірки вказувала на нікчемність таких правочинів як таких, що порушують публічний порядок.
Аргументація ДПІ полягала у наступному: порушення вимог ст. 203, 215, 216, 228 ЦКУ у частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених із певними контрагентами (Ухвала ВАСУ у справі № К-28642/10 від 13.10.2011 р.)
Основні підстави, на які посилалися та й зараз посилаються податківці, для висновку про нікчемність правочинів:
1. ДПІ визнає вашого контрагента (або контрагента вашого контрагента) як фіктивне підприємство
Щодо посадових осіб такого контрагента (або за фактом) порушується кримінальна справа щодо фіктивного підприємництва (ст. 205 КК), ухилення від сплати податків (ст. 212 КК) тощо.
Оскільки контрагент — фіктивний, то жодних угод з ним не може бути укладено та виконано (логіка податківців).
Вивчаючи судові справи, автор цієї статті наводить приклади із судової практики. Так, в акті перевірки відображено, що в ході перевірки встановлено, що Васильківським МВ ГУ МВС України в Київській області, в ході проведення оперативно-розшукових заходів стосовно фінансово-господарської діяльності ТОВ «Підприємство 1» установлено, що директор до створення та діяльності підприємства ТОВ «Підприємство 1» відношення не має, за юридичною адресою підприємство не знаходиться. Акт перевірки містить посилання на те, що відповідно до постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2008р. у справі № 2а-532/2008, визнано недійсними з 13.04.2007 р., з дати державної реєстрації, установчі документи ТОВ «Підприємство 1», свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ з моменту його складання, визнано недійсними первинні документи з реквізитами ТОВ «Підприємство 1» (ухвала ВАСУ від 22.03.2011 р. у справі № К-41471/10).
Висновок податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується на факті скасування реєстрації постачальника (у тому числі і як платника ПДВ) за рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27.09.2005 у справі № 2-3492/2005 з мотивів проведення такої реєстрації на підставну особу без дійсного наміру здійснювати підприємницьку діяльність (ухвала ВАСУ від 07.07.2011 р. у справі № К-20563/08).
2. Порушення кримінальних справ стосовно посадових осіб контрагента , які видали податкові накладні та не задекларували податкові зобов’язання, — так звані «податкові ями».
Наведемо приклад із практики. Податковий орган в обґрунтування своїх вимог та підтвердження нікчемності правочинів, укладених позивачем з ПП «Підприємство 1», посилається на постанову Слідчого відділу податкової міліції Ленінської МДПІ у м. Луганську про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 01.06.2010 р. № 02/10/8021 відносно ОСОБА_3 (директора ТОВ «Підприємство 2») за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК, — ухилення від сплати податків (ухвала ВАСУ від 01.06.2011 р. у справі № К-37699/10).
3. «Безтоварність» господарських операцій
У такому разі в акті перевірки податківці зазначають, що господарська операція не підтверджується з урахуванням реального часу здійснення операцій, відсутності майна, виробничо-складських приміщень, основних фондів, засобів для транспортування та наявності трудових ресурсів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.
Наведемо приклади із життя. Зокрема, в акті перевірки зазначено, що перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.02.2010 р. по 28.02.2010 р. щодо придбання ТОВ «А» товарів (робіт, послуг) у контрагента — постачальника ПП «К» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. У зв’язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним у силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Згідно з пп. 1, 5 ст. 203, пп. 1, 2 ст. 215, пп. 1 ст. 216, ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК установлено нікчемність правочинів по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) між ТОВ «А» та ПП «К» (ухвала ВАСУ від 01.06.2011 р. у справі № К-37699/10).
Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону про ПДВ необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності (постанова ВСУ від 03.06.2008 р. у справі № 08/121).
Перевіркою встановлено, що договори, укладені позивачем з третьою особою товариством з обмеженою відповідальністю «В», договір № 65 від 02.03.2009, № 57 від 05.05.2009, оскільки мають ознаки нікчемності, не містять істотних умов, установлених законом, що вказує на безтоварний характер проведених операцій.
Під час проведення перевірки позивачем не надані документи, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей та сировини, які передбачені зазначеними договорами з ТОВ «В», що порушує п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ.
Висновок про нікчемність господарських договорів відповідач обґрунтовує відсутністю документів, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей та сировини та відсутність у третьої особи необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів (ухвала ВАСУ від 12.07.2011 р. у справі № К/9991/12257/11).
4. Перебування вашого підприємства у ланцюжку угод, одна з яких визнана нікчемною
Звернувшись до судової практики автор зазначає таке. Доводи контролюючого органу ґрунтуються на тому, що ТОВ «Підприємство 1» не є виробником придбаних позивачем товарів, їх придбано у ПП «Підприємство 3» та ПП «Підприємство 2», які не мали відповідних виробничих можливостей для виконання договору поставки товару, а саме — не мали технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, крім того, вони неналежно виконували податкові зобов’язання зі сплати ПДВ та не звітували до податкових органів. Зважаючи на зазначене контролюючий орган дійшов висновків щодо нікчемності правочинів з поставки вказаного товару, відтак відсутності надмірної сплати ПДВ до бюджету, а отже, — відсутності у позивача права на включення до складу податкового ПДВ у спірній господарській операції (ухвала ВАСУ від 25 травня 2011 р. у справі № К-38495/10).
Із акта перевірки ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 5741/182/35247968 від 14.12.2009 р. вбачається, що висновок ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова щодо необґрунтованості включення зазначеної суми ПДВ позивачем до складу податкового кредиту ґрунтується на висновку про те, що ТОВ «Підприємство 1» не є виконавцем робіт, останні виконані ТОВ «Підприємство 2», у свою чергу угоди, укладені між цими підприємствами визнані податковим органом нікчемними, як такі, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків (ухвала ВАСУ від 13.01.2011 р. у справі К-28642/10).
Перевіркою було встановлено нікчемність угод, укладених між ТОВ СП «Н» та ТОВ «І», оскільки фактів закупівлі, транспортування, зберігання та відвантаження продукції ТОВ «І» у його контрагента –ТОВ «А» в ході перевірки не підтверджено, та, як наслідок, угоди, укладені ТОВ «І» з позивачем на реалізацію останньому товару, придбаного у ТОВ «А», вважаються такими, що порушують публічний порядок, у зв’язку з чим суми ПДВ, сплачені ТОВ СП «Н» відповідно до платіжних доручень та виписок банку на користь ТОВ «І» у складі ціни за нікчемними правочинами, підлягають виключенню з розрахунків бюджетного відшкодування за травень 2008 року у сумі 6054,98 грн., за червень 2008 року — 26571,52 грн., за серпень 2008 року — 1694428,37 грн., за вересень 2008 року — 1553850,84 грн. (ухвала ВАСУ від 29.06.2011 р. у справі № К-20999/10).
5. Невідповідність змісту господарської операції дійсному економічному змісту або необумовленість розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру)
Зокрема йдеться про зловживання транзитними завідомо збитковими операціями. Наприклад, товар купується за високою ціною, а потім у незначний проміжок часу продається за низькою ціною. Це робиться з метою отримання податкової вигоди з ПДВ у вигляді позитивної різниці між податковим кредитом, сформованим за операцією з придбання товару, та податковими зобов’язаннями, нарахованими за операцією з поставки товару, а також з податку на прибуток у вигляді позитивної різниці (збитку) між валовими витратами за операцією з придбання товару та валовими доходами за операцією з продажу товарів.
Так, учинення збиткових операцій за відсутності розумних економічних мотивів, зокрема: здійснення операцій, не характерних для регулярної господарської діяльності платника податків; систематична участь у таких операціях суб’єктів, які не звітують про податкові зобов’язання і не сплачують податки до бюджету; обізнаність посадових осіб платника податку про недобросовісний характер діяльності контрагентів такого платника податку; нетипові для звичайної господарської діяльності схеми розрахунків, які можуть сприяти ненадходженню сум ПДВ до державного бюджету; явна невідповідність цін на товари чи послуги звичайному рівню за умови обізнаності платника податків із ринковою кон’юнктурою; придбання товарів у посередників на менш вигідних умовах за наявності прямих ділових зв’язків із виробниками та інші подібні обставини можуть свідчити про навмисний характер збиткових операцій з метою заниження податкових зобов’язань з ПДВ.
У свою чергу, господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, вчинювана саме з метою одержання доходу, а не з метою заниження податкових зобов’язань.
Навмисні дії платників податку, спрямовані на заниження податкових зобов’язань з ПДВ за рахунок вчинення завідомо збиткових операцій, слід розцінювати як такі, що виходять за межі господарської діяльності.
Тому за умови доведення умислу учасників господарської операції на безпідставне зменшення податкових зобов’язань з ПДВ шляхом вчинення навмисно збиткових операцій суми цього податку, сплачені в межах таких операцій, можуть бути виключені зі складу податкового кредиту платника податку (Довідка ВАСУ).
Аналогічна позиція відображена і у судових рішеннях вищих інстанцій, наведемо деякі з них. Наприклад із постанови Верховного Суду України (далі — ВСУ) суди не встановили й не обґрунтували наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) продажу товару за ціною, значно нижчою за ціну придбання, та одержання внаслідок таких операцій збитків на суму понад 5 млн грн. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в такий спосіб, а також без здійснення реальної господарської діяльності не можна розглядати як самостійну ділову мету. Установлення таких обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні ПДВ (постанова ВСУ від 10.06.2008 р. № 21-281во08, постанова ВСУ від 25.03.2008 р. у справі № 08/39).
Розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ (постанова ВСУ від 02.10.2007 р. у справі № 07/109).
6. Відсутність зв’язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг
Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту з ПДВ вимагає наявності зв’язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і ПДВ за рахунок валових витрат та податкового кредиту (п. 1 листа № 982).
Така позиція податкових органів зустрічається у судових рішеннях, наведемо приклад. Підставою для такого висновку ДПІ слугувало твердження про безпідставність віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ щодо нікчемного правочину, які не пов’язані з власною господарською діяльністю підприємства, щодо податкових накладних, зміст яких не відповідає змісту проведених господарських операцій (ухвала ВАСУ від 30.06.2011 р. у справі № К-35414/10).
7. Порушення податкового законодавства вашим контрагентом (неподання податкової звітності або несплата податків)
Звернувшись до судової практики зазначаємо. В основу прийняття рішень податковим органом було покладено висновок про нікчемність договорів, укладених позивачем з постачальниками ТОВ «Б» та ТОВ «С», від імені яких діяли невстановлені особи та які ухилилися від сплати податкових зобов’язань за результатами виконання цих договорів (ухвала ВАСУ від 20.07.2011 р. у справі № К/9991/5148/11).
Факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди — відшкодування ПДВ із державного бюджету, якщо податковий орган доведе:
— що платник податку діяв без належної обачності й обережності та йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або
— що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або
— що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників (постанова ВСУ від 12.02.2008 р. у справі № 08/28).
8. Відсутність повноважень у осіб, які підписували від імені контрагентів платників податків договори та документи, пов’язані із здійсненням господарських операцій (видаткові накладні, податкові накладні) тощо
Такі ситуації виникають, коли первинні документи (договори, видаткові накладні, акти прийому-передачі тощо) з боку контрагента підписані невідомими особами.
Наведемо приклад із життя. Так, на підставі проведеної досудовим слідством почеркознавчої експертизи податковий орган визнав договори оренди нікчемними у зв’язку з тим, що ці документи підписані невстановленою особою, а не директором ТОВ «В» (ухвала ВАСУ від 02.06.2011 р. у справі № К/9991/11198/11).
Позитивні зміни у законодавстві щодо нікчемності правочинів
З 1 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК щодо недійсності правочинів.
Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу у обох сторін — у разі виконання правочину обома сторонами — у дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише в однієї із сторін усе одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Раніше такі правочини були нікчемними (визнання недійсними у судовому порядку не було потрібно). Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не мають права посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов’язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК як на правову підставу для донарахування податкових зобов’язань.
Виключенням є безпідставне відшкодування ПДВ із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави.
Укладення ж правочинів з метою отримання податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції не охоплюється змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК.
ДПІ зобов’язана виключно у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК чи статті 207 ГК доводити недійсність правочинів (господарських зобов’язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.
Крім того, норма п. 140.2 ст. 140 ПКУ позбавила ДПІ сенсу визнавати в актах перевірки правочини нікчемними.
Так, платник податку — продавець та платник податку — покупець здійснюють перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів):
— у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину — у разі визнання судом правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним;
— у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили — у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.
Таким чином, перерахунок доходів та витрат, а отже, і донарахування грошового зобов’язання ДПІ здійснюється лише у разі визнання саме судом правочину недійсним, а не ДПІ.
Замість нікчемності — невизнання первинних документів
Здавалося, зі змінами у ст. 228 ЦК платники податків повністю захищені від свавілля податківців. На жаль, реалії життя свідчать про інше. Якщо податківці не можуть донараховувати податки за недійсними правочинами без судового рішення, то необхідно шукати нову підставу. І така підстава була викладена ВАСУ у Листі № 742.
Суть цієї підстави полягає у тому, що податківці не визнають первинні документи як такі, що підтверджують факт здійснення господарської операції. У такому разі для донарахування грошового зобов’язання немає необхідності визнавати правочин нікчемним (недійсним), а отже, п. 140.2 ст. 140 ПКУ не застосовується.
Так, відповідно до Листа № 742 не є обов’язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов’язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Податківці спочатку в акті перевірки описують підстави невизнання первинних документів та направляють ППР. А вже потім звертаються із позовом до суду про визнання недійсним правочину та стягнення в дохід держави усього отриманого за таким договором.
На жаль, логіку податківців підтримав і ВАСУ . Так, для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 ПКУ).
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 ПКУ.
Водночас ст. 1 Закону № 996 визначено, що первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі ст. 1 Закону № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПКУ.
Так, згідно з п. 138.2 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II ПКУ.
При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПКУ, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ПКУ, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів (лист № 742).
З аргументацією та висновками ВАСУ, викладеними у листі № 742, можна багато сперечатися, однак його видала касаційна інстанція. Тому суди нижчих ланок (окружні та апеляційні адміністративні суди) будуть використовувати цей лист при розгляді справ про скасування ППР.
Практичні рекомендації
1. З метою мінімізації втрат від дій контрагентів за наслідками податкових перевірок необхідно у текст договору із контрагентом включати додаткові умови про відповідальність контрагента (читайте статтю «Український аспект реєстрації та анулювання реєстрації платників ПДВ» // «ББ», 2012, № 7, с. 36).
2. Ваші первинні документи повинні бути оформлені бездоганно (підписи на первинних документах лише уповноважених осіб, договори повинні містити усі істотні умови, а первинні документи, обов’язкові реквізити), господарські операції повинні мати економічну (ділову) мету та бути пов’язані з вашою господарською діяльністю.
3. Уважно обирайте контрагентів. Намагайтеся перевіряти контрагентів. Наприклад, отримувати відкриті відомості з ЄДРПОУ щодо своїх контрагентів, перевіряти статус платника ПДВ на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України, перевіряти повноваження посадових осіб на підставі відомостей із Єдиного державного реєстру та статуту, довіреностей, здійснювати ідентифікацію посадових осіб, перевіряючи документи про призначення, паспорти та ідентифікаційні коди таких осіб тощо.
Продовження цієї теми див. у наступному номері газети «Будівельна бухгалтерія».
