Щодо реєстрації платником ПДВ
Віталій Рябов, консультант
Ситуація: нещодавно було зареєстровано фірму, що планує займатися будівництвом. Господарська діяльність ще не розпочиналася. Наразі фірма не є платником ПДВ. Відповідно, увесь податковий кредит, накопичений під час будівництва, фірма втратить, а при продажу квартир після досягнення 300-тисячного обсягу продажів буде зобов'язана зареєструватися платником ПДВ та сплачувати податок, не маючи можливості зменшити суму податкового зобов'язання за рахунок податкового кредиту.
Чи можна уникнути такої невигідної з точки зору оподаткування ситуації?
ДОКУМЕНТИ СТАТТІ
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
Методрекомендації — Методичні рекомендації ДПАУ щодо роз’яснення вимог, які ставляться до платника податків під час проведення процедури реєстрації особи як платника ПДВ та анулювання такої реєстрації. (Ці рекомендації були виявлені у «всесвітній павутині» (Інтернет). На жаль, їх реквізитів знайти не удалося, тому передбачаємо, що ці рекомендації мають гриф «ДСК» — «для службового користування»).
У «докодексні» часи жоден український бухгалтер, мабуть, не уявляв собі, що отримання свідоцтва платника ПДВ може настільки ускладнитись. Будь-яке новостворене підприємство, подавши відповідну заяву, автоматично отримувало бажаний статус платника ПДВ. Податковий кодекс змінив усе і не на краще: отримання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість тепер сприймається як диво1. Більш того, податківці розпочали справжнє полювання на платників ПДВ, анулюючи їм свідоцтва направо і наліво.
1 Часто — диво, яке дуже дорого коштує.
Повертаючись до питання, зауважимо, що, звісно ж, фірма зацікавлена в тому, щоб отримати бажаний статус платника ПДВ якомога раніше, в ідеалі — ще до того моменту, як вона почне придбавати товари (роботи/послуги). І незважаючи на існуючу практику безпідставних відмов податківців у видачі свідоцтва платника ПДВ, шанси у фірми на отримання такого необхідного папірця є.
Варіант 1
На практиці податківці більш лояльно відносяться до платників податків, які реєструються платниками ПДВ в обов'язковому порядку, тобто за наявності підстави, передбаченої п. 181.1 ПКУ: у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню ПДВ, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 грн. Слід звернути увагу, що при визначенні вказаної суми ПДВ не враховується.
Здавалося б: підприємство ще не розпочало свою діяльність, продавати ще нічого. Крім того, навряд чи знайдуться платники ПДВ, які б бажали щось придбати на 300000 грн., не отримавши податкової накладної та, відповідно, права на податковий кредит. Однак, як вбачається з тексту запиту, фірма планує займатись будівництвом та продажем квартир, тобто житла. А житло переважно придбавають звичайні громадяни, яким податковий кредит ні до чого.
Слід також згадати про одну з найбільш поширених схем залучення коштів у будівництво — укладення договорів купівлі-продажу майнових прав на квартиру, якої станом на день укладення договору фізично ще не існує. Правовою підставою для укладення таких договорів є ч. 2 ст. 656 ЦКУ, відповідно до якої предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. Свого часу, коли подібні договори ще тільки почали застосовуватись для залучення коштів у будівництво, правники багато спорили щодо можливості та доцільності їх укладення. Фахівці у галузі оподаткування сперечались щодо виникнення податкових зобов'язань з ПДВ на момент «передачі» майнових прав. Деякі навіть припускали можливість подвійного оподаткування ПДВ: уперше — при «передачі» майнових прав та вдруге — при оформленні права власності на вже готову квартиру. Але на практиці податківці до таких жахів не вдавались і їх повністю задовольняла ситуація, коли платник нараховував податкові зобов'язання з ПДВ за першою із зазначених подій.
Таким чином, в ситуації, що аналізується, фірма, уклавши договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на суму, передбачену п. 181.1 ПКУ, та передавши покупцю майнові права, має підстави для подання до податкової інспекції за своїм місцезнаходженням реєстраційної заяви платника податку на додану вартість за формою № 1-ПДВ. Зазначимо, що ДПАУ у листі від 14.02.2011 р. № 4021/7/16-1417 дійшла висновку, що «укладення цивільно-правових угод (договорів) на постачання товарів/послуг в сумі, що перевищує 300 тис. грн., чи наявність наміру у особи здійснювати діяльність, за результатами якої буде перевищено обсяг, визначений пунктом 181.1 статті 181 розділу V Кодексу, не є підставою для реєстрації особи як платника податку на додану вартість відповідно до вимог зазначеного пункту Кодексу». Такою підставою є «фактичне здійснення операцій з постачання товарів/послуг, сума яких сукупно перевищує 300 тис. гривень.» Фактичним здійсненням операції постачання податківці визнають передачу товару (результатів робіт/послуг), що в нашому випадку може бути забезпечено підписанням між сторонами акта приймання-передачі майнових прав. Крім того, незважаючи на той факт, що п. 181.1 ПКУ не вимагає обов'язкового надходження постачальнику необхідної суми грошових коштів2, податківці наполягають на необхідності надання доказів сплати коштів станом на день подання реєстраційної заяви.
2 У зазначеній нормі йдеться про «нараховані (сплачені) суми».
Отже, на наш погляд, запронована схема дозволить фірмі, не чекаючи на майбутній продаж квартир, які ще треба побудувати, отримати право на обов'язкову реєстрацію платником ПДВ3.
3 Ми умисно не звертаємо увагу читачів на ті вимоги, які висувають податківці претендентам на «звання» платника ПДВ: наявність працівників у кількості не менше 5 осіб із зарплатнею не меншою за мінімальну, наявність основних засобів вартістю не менше 10000 грн. тощо. Адже нормативно ці вимоги ніде не закріплені, а з усім їх переліком вас люб’язно ознайомить податковий інспектор.
Варіант 2
Окрім обов'язкової реєстрації платником ПДВ, існують ще й випадки, коли суб'єкт господарювання має можливість добровільно подати реєстраційну заяву. Ще донедавна4 у «новонародженої» фірми не було шансів на добровільну реєстрацію платником ПДВ, адже для цього згідно зі ст. 182 ПКУ ій потрібно було проіснувати щонайменше 12 місяців. Але тепер завдяки ласці нардепів у ПКУ з'явився абзац 2 пункту 182.1, згідно з яким можливість добровільно зареєструватись платником ПДВ має особа, статутний капітал або балансова вартість активів (основних засобів, нематеріальних активів, запасів) якої перевищує 300000 гривень.
4 До 06.08.2011 р., коли набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 р. № 3609-VI, який вніс, зокрема, зміни до ст. 182 ПКУ.
Зрозуміло, що за таких обставин фірма-забудовник, яка придбає, наприклад, будівельних матеріалів5 на необхідну суму, отримує право на добровільну реєстрацію. Однак втрачати податковий кредит із цих сум навряд чи хто забажає. Тому можна скористатись можливістю сформувати статутний капітал у розмірі, який би перевищував 300000 грн. Але вимушені зауважити, що податківці зробили все можливе, щоб максимально ускладнити платникам податків таку можливість.
5 Які за умови подальшого продажу нерухомості набувають ознак запасів.
Зокрема, податківці дійшли висновку, що платник податку може добровільно зареєструватися платником ПДВ за умови, що статутний капітал, незалежно від того, на яку суму він заявлений, уже є сформованим на суму більшу ніж 300000 грн.6 Навіть незважаючи на той факт, що абз. 2 п. 182.1 ПКУ не дає підстав для такого висновку, з цим ще можна було б змиритись.
6 Саме таку відповідь можна знайти у Єдиній базі податкових знань.
Але значно гірші сюрпризи підготували податківці у листі ДПСУ від 01.11.2011 р. № 4893/7/15-3317 та у Методрекомендаціях. Зазначені опуси містять серед іншого наступні твердження:
— фінансовий стан засновників — юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного капіталу господарського товариства у випадках, передбачених законом, має бути перевірений незалежним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників — громадян має бути підтверджений довідкою органу державної податкової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), завіреною відповідним податковим органом. Відповідно, з метою підтвердження достовірності зазначених у реєстраційній заяві відомостей, які стосуються формування статутного капіталу, орган державної податкової служби начебто може звернутися до особи, яка прагне зареєструватися платником ПДВ за добровільним рішенням, із письмовим запитом про надання відповідної інформації та копій необхідних документів;
— грошова оцінка майнового вкладу учасника господарського товариства має бути підтверджена незалежною оцінкою, що проведена суб'єктом оціночної діяльності.
Зрозуміло, що жодна з цих вимог у ПКУ не міститься. Застосування ж нормативно-правових актів з інших галузей права (наприклад, Господарського та Цивільного кодексів) у цьому випадку недоречно. Але з огляду на те, що податківцям листи та Методрекомендації ДПСУ важливіші за Податковий кодекс, не дивно, що «місцеві» податкові інспекції вже вимагають від «добровольців» зазначених документів, а у випадку відсутності чи ненадання — відмовляють у реєстрації платником ПДВ. На наш погляд, достатніми доказами формування статутного капіталу є банківська виписка 7 про зарахування грошових коштів, як внеску учасника господарського товариства, або акт приймання-передачі майна (у випадку формування статуного капіталу не грошима, а майном). Але переконати в цьому податківців — справа нереальна, тому у претендента на свідоцтво платника ПДВ лише два виходи: або задовільнити всі забаганки працівників податкової служби, або оскаржувати рішення про відмову у реєстрації платником ПДВ в адміністративному суді.
7 Підписана уповноваженими посадовими особами банку та завірена печаткою.
Ну і наостанок слід звернути увагу на недобрий натяк ДПСУ, що міститься у зазначених вище Методрекомендаціях: мовляв, інвестування фізичною особою до статутного фонду господарського товариства належного їй на праві власності рухомого майна (майна, відмінного від нерухомого (у тому числі обладнання) є з її боку відчуженням такого майна. Відповідно і оподаткування цієї операції повинно здійснюватись не за правилами інвестиційного прибутку, а за правилами, передбаченими для доходів від продажу майна. Незважаючи на абсурдність такого твердження, ризик донарахування господарському товариству як податковому агенту зобов'язань з ПДФО надто великий, щоб не враховувати його.
Але в будь-якому випадку недарма сказано: «Борітеся — поборете».
