Збір за спеціальне використання води
Юлія Єгорова, консультант
Вода — джерело життя на нашій планеті. Використання водних ресурсів в Україні є платним. Із набуттям чинності Податковим кодексом у цілому та новими правилами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності кардинально змінилися правила справляння плати за використання води всіма суб'єктами господарювання.
Цю статтю присвячено питанням використання води шляхом її забору з поверхневих та підземних водних об'єктів у господарській діяльності платників податків.
ДОКУМЕНТИ СТАТТІ
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
ВКУ — Водний кодекс України від 06.06.95 р. № 213-95-ВР.
Інструкція № 231 — Інструкція про порядок обчислення і сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затверджена спільним наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.10.99 р. № 231/539/118/219.
Водозбір та водокористувачі
«Плата за використання води» до набуття чинності ПКУ мала назву «збір за спеціальне водокористування в частині використання поверхневих та підземних вод». З 1 січня 2011 року вона називається «збір за спеціальне використання води».
Згідно з п.п. 14.1.67 ПКУ загальнодержавний збір за спеціальне використання води (далі — водозбір) справляється за спеціальне використання води в таких випадках:
1) вилучення та використання води безпосередньо з водних об'єктів — первинне водокористування;
2) використання води, отриманої від інших водокористувачів, — вторинне водокористування;
3) використання води без її вилучення з водних об'єктів для потреб гідроенергетики;
4) використання води без її вилучення з водних об'єктів для потреб водного транспорту;
5) використання води для потреб рибництва.
Що таке спеціальне водокористування, визначено у ст. 48 ВКУ. Це визначення є ширшим, ніж те, що використовується для цілей обкладення водозбором. Воно включає всі ті випадки, в яких справляється водозбір: це забір води з водних об'єктів, її використання та скидання стічних вод у водні об'єкти, а також використання води без її забору для транспортних, енергетичних та рибогосподарських потреб. У ст. 48 ВКУ перелічено й інші потреби (лікувальні, оздоровчі, сільськогосподарські тощо), для яких може використовуватися вода, але для цілей справляння водозбору вони не мають значення.
Згідно зі ст. 323 ПКУ платниками водозбору є водокористувачі, які здійснюють спеціальне водокористування. Такими водокористувачами є суб'єкти господарювання незалежно від їх форми власності:
— юридичні особи;
— філії юридичних осіб;
— відділення юридичних осіб;
— представництва юридичних осіб;
— інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи (крім бюджетних установ);
— постійні представництва нерезидентів;
— фізичні особи — підприємці.
Однак усі ці особи не є платниками водозбору за умовчанням. Обов'язково має виконуватися додаткова умова, а саме: має здійснюватися спеціальне використання води переліченими суб'єктами одним із таких способів, як:
1) забір та використання води з водних об'єктів (первинні водокористувачі);
2) використання води, отриманої від інших водокористувачів (первинних та інших вторинних), — вторинні1 водокористувачі. При цьому має існувати договір на поставку води з установленими лімітами її споживання;
3) використання води для потреб гідроенергетики;
4) використання води для потреб водного транспорту;
5) використання води для потреб рибництва.
1 Інакше кажучи, вторинні водокористувачі — це будь-які водокористувачі, крім первинних. Вони можуть отримувати воду як безпосередньо від первинного водокористувача, так і по ланцюжку з одного первинного та декількох проміжних (вторинних) водокористувачів.
Хто є водокористувачами, визначено у ст. 42 ВКУ. Водокористувачі можуть бути первинними та вторинними.
Первинні мають власні водозабірні споруди і обладнання для забору води .
Вторинні водокористувачі отримують воду від первинних (або інших вторинних) на підставі укладеного між ними договору.
Як бачимо, поняття «вторинні водокористувачі» у п. 323.1 ПКУ тепер є ширшим, ніж раніше. До набуття чинності ПКУ до вторинних водокористувачів належали тільки водокористувачі, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водозабірних споруд первинних водокористувачів. З 1 січня 2011 року до вторинних водокористувачів також зараховано водокористувачів, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів інших вторинних водокористувачів.
Як правило, вторинні водокористувачі скидають свої стічні води у системи тих водокористувачів, від яких ними отримано воду. Вторинні водокористувачі можуть скидати стічні води також у водні об'єкти за наявності дозволів на це. Водні об'єкти визначено ст. 3 ВКУ, а саме:
— поверхневі води: природні водойми (озера), водні потоки (річки, струмки), штучні водойми та канали, інші об'єкти (лимани тощо);
— підземні води і джерела;
— внутрішні морські води і територіальне море.
При буквальному прочитанні тексту ст. 323 ПКУ може на перший погляд здатися, що способи спеціального використання води, перелічені вище у списку за номером 1 або 2, мають бути наявні одночасно зі способами за номерами 3, 4 або 5. Отже, суб'єкт господарювання нібито має використовувати воду як первинний або вторинний водокористувач, і одночасно з цим використовувати її для потреб гідроенергетики, водного транспорту чи рибальства. Таке враження складається тому, що законодавець застосував сполучник «та» в тексті п. 323.1 ПКУ: «які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів... ...та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва».
Однак насправді це не так. Відповідно до все того ж визначення спеціального водокористування у ст. 48 ВКУ воно включає будь-який (або будь-які) з п'яти перелічених способів спеціального використання води. Таким чином, якщо суб'єкт господарювання використовує воду хоча б одним зі способів, перелічених у ст. 323 ПКУ, він зобов'язаний сплачувати водозбір за правилами, установленими для цього способу. Саме такий зміст норми п. 323.1 випливає також із системного аналізу інших норм розд. XVI ПКУ (наприклад, пп. 324.1 і 324.2, 326.1 тощо).
Розглянемо докладніше питання справляння збору за спеціальне водокористування у випадках забору води з водних об'єктів та її використання. Використання води для потреб водного транспорту, гідроенергетики та рибництва ми в цій статті не розглядатимемо.
Отже, що ж саме мається на увазі під спеціальним використанням води? Відповідь знаходимо у ст. 48 ВКУ: це використання води «для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і суспільних потреб». Очевидно, що для задоволення питних і господарсько-побутових потреб використовують воду практично всі суб'єкти господарювання2.
2 Хіба що крім недіючих, номінальних та інших підприємств, що не здійснюють активної діяльності.
Однак раніше, до набуття чинності ПКУ, далеко не всі вони були зобов'язані сплачувати збір за використання води. До 1 січня 2011 року існував збір за спеціальне водокористування в частині використання поверхневих та підземних вод, що справлявся на підставі Інструкції № 231. Пунктом 4.8 цієї Інструкції було встановлено напрямки використання води, за яку цей збір не справлявся. Нас зараз цікавить один з них, а саме: раніше збір не справлявся за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб суб'єкта господарювання — водокористувача.
Тепер аналогічну норму п. 324.4 ПКУ сформульовано інакше: «збір не справляється... за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення». Під населенням тут маються на увазі люди, які знаходяться на певній території незалежно від характеру і тривалості проживання, у межах їх житлового фонду і присадибних ділянок.
Таким чином, з 1 січня 2011 року всі суб'єкти господарювання 3, які не проживають у межах житлового фонду і присадибних ділянок та використовують воду для своїх питних і санітарно-гігієнічних потреб (а точніше, для потреб своїх працівників), котрі забирають її з водних об'єктів самостійно чи одержують на підставі відповідного договору, зобов'язані сплачувати водозбір. Слова «у межах їх житлового фонду і присадибних ділянок» у п. 324.4 ПКУ якраз і є причиною такої кардинальної зміни ситуації, адже в такий спосіб із-під дії пільги виводяться абсолютно всі суб'єкти господарювання.
3 Які не є населенням.
ДПАУ у своєму листі від 04.01.2011 р. № 12/7/15-0817 також звертає увагу, що починаючи з 1 січня 2011 року водокористувачі — суб'єкти господарювання незалежно від форми власності повинні сплачувати збір за спеціальне використання води на загальних підставах за воду, що використовується ними для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб.
Об'єкт і база оподаткування
Об'єкти обкладення водозбором залишилися незмінними. Згідно з п. 324.1 ПКУ це фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання. У пп. 324.4.1 — 324.4.11 установлено винятки з цього обсягу залежно від цілей використання води.
Отже, від оподаткування звільняється не сам суб'єкт господарювання , який використовує воду для пільгованих цілей, а тільки обсяг використаної ним води з певною метою. Якщо водокористувач використовує воду одночасно для оподатковуваних та неоподатковуваних цілей, то він має сплачувати водозбір лише з того обсягу, який було використано для оподатковуваних цілей.
Зокрема, для первинного водокористувача, який добуває воду для власних потреб за допомогою артезіанської свердловини, об'єктом обкладення водозбором буде обсяг води, який він забирає з підземного водного об'єкта, оскільки обов'язковою вимогою органів нагляду є наявність водовимірювального приладу на самій свердловині.
База обкладення водозбором — це 100 кубічних метрів використаної води. Тут виникає запитання: як визначити кількість використаної води?
Згідно з п. 326.10 ПКУ обсяг фактично використаної води визначається водокористувачами самостійно за даними первинного обліку, що ґрунтуються на показниках вимірювальних приладів — водомірів, лічильників води тощо. Якщо вимірювальних приладів немає, то обсяг фактично використаної води визначається іншими способами, прийнятними у кожному конкретному випадку:
— за тривалістю роботи агрегатів, які споживають воду у відомій кількості за одиницю часу при певних режимах роботи;
— за обсягом виготовленої продукції або наданих послуг, якщо відоме витрачання води на одиницю такого обсягу;
— за кількістю витраченої електричної енергії, якщо її можна достовірно порівняти з обсягом витрачання води (наприклад, можна порівняти потужність водяного насоса (КВт) і споживання ним електроенергії з обсягом води, яку він перекачує з водяної свердловини);
— за пропускною спроможністю водопровідних труб за одиницю часу, якщо потік води постійний, тощо.
Але при всьому цьому, якщо є можливість установити водовимірювальні прилади, краще це зробити, оскільки за наявності можливості та відсутності приладів водозбір справляється в подвійному розмірі. Звертаємо вашу увагу на те, що перелічені непрямі методи виміру обсягу використаної води не завжди дають точний результат, а інколи мають суб'єктивний характер. Отже, під час податкової перевірки водокористувачу доведеться доказувати правильність розрахунку обсягу використаної води. Те саме можна сказати і про можливість установлення водовимірювальних приладів — можуть виникнути розбіжності між платником водозбору та податковим інспектором щодо наявності такої можливості і, відповідно, застосування подвійної ставки водозбору.
Зауважимо: у разі коли водовимірювальний прилад установлено на артезіанській свердловині, що належить водокористувачу та використовується для забезпечення його власних потреб у воді, усі ці питання втрачають актуальність.
Ставки водозбору тепер визначено в пп. 325.1 — 325.7 ПКУ, зокрема:
— у п. 325.1 — за спеціальне використання поверхневих вод залежно від басейну річок (у гривнях за 100 куб. метрів);
— у п. 325.2 — за спеціальне використання підземних вод залежно від області чи адміністративного району (у гривнях за 100 куб. метрів).
Розділом XIX «Прикінцеві положення» ПКУ встановлено: щороку провадиться індексація ставок водозбору, виражених в абсолютних значеннях. Така зміна ставок здійснюється шляхом унесення змін до ПКУ.
Так, з 13.01.2012 р. ставки водозбору збільшено у 1,113 раза4. Тому при обчисленні зобов'язань з водозбору за період з 01.01.2012 р. потрібно використовувати ставки, що діяли у 2011 році, а з 13.01.2012 р. — збільшені ставки. У своєму листі від 28.02.2012 р. № 5847/15-2117 ДПС рекомендує відображати відповідні дані у двох окремих рядках з позначками «з 01.01.2012 по 12.01.2012 включно» і «з 13.01.2012 по 31.03.2012 включно».
4 Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків та зборів» від 22.12.2011 р. № 4235-VI, що набрав чинності з 13.01.2012 р.
Порядок обчислення водозбору
Порядок обчислення водозбору визначено у ст. 326 ПКУ.
Водокористувачі , які використовують поверхневі та підземні води, самостійно обчислюють збір за спеціальне використання води щокварталу наростаючим підсумком з початку року. Збір обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої, отриманої від інших водокористувачів) конкретних водних об'єктів з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, установлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів використання води, ставок збору та коефіцієнтів. Вторинний водокористувач має отримати від свого постачальника води інформацію про те, з яких водних джерел той отримує воду.
За обсяги води, переданої водокористувачем-постачальником іншим водокористувачам без укладення з останніми договору на поставку води, збір обчислюється і сплачується таким водокористувачем-постачальником . Наприклад, водокористувач має у власності приміщення, яке здає в оренду іншим суб'єктам господарської діяльності. Якщо з орендарями не укладається окремий договір на поставку води, то орендарі не є платниками водозбору. Його сплачує орендодавець за весь обсяг води, використаний орендарями. Утім, водозбір можна включити до вартості оренди, і в такий спосіб орендодавець отримає відшкодування сплаченого збору в частині обсягів, спожитих орендарем.
Водокористувачі, які використовують воду зі змішаного джерела, обчислюють збір, ураховуючи обсяги води в тому співвідношенні, в якому формується таке змішане джерело, що вказується в дозволах і договорах на поставку води, з урахуванням втрат води в їх системах водопостачання, ставок збору та коефіцієнтів. Це стосується і первинних, і вторинних водокористувачів.
Водокористувачі, які використовують воду з каналів, обчислюють збір виходячи з фактичних обсягів використаної води з урахуванням втрат води в їх системах водопостачання, установлених лімітів використання води, ставок збору, установлених для водного об'єкта, з якого забирається вода до каналу, і коефіцієнтів.
Згідно з п. 326.12 ПКУ органи, що видають дозволи на спеціальне водокористування, щороку до 20 січня мають надавати органам державної податкової служби та органам водного господарства інформацію про водокористувачів, яким видано такі дозволи. Водокористувачі, яким видано дозволи на спеціальне водокористування та які здійснюють поставку води іншим водокористувачам, щороку до 20 січня мають подавати органам державної податкової служби та органам водного господарства перелік водокористувачів-абонентів.
У разі видачі протягом року нових дозволів на спеціальне водокористування, укладення договорів на поставку води водокористувачі, які отримали переоформлені дозволи на спеціальне водокористування, договори на поставку води, зобов'язані протягом 10 днів повідомити про це органи державної податкової служби та органи водного господарства (п. 326.12 ПКУ).
Порядок сплати водозбору
Порядок сплати водозбору регламентується ст. 328 ПКУ. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу. Платники водозбору обчислюють його суму наростаючим підсумком з початку року і складають податкові декларації. Податкові декларації з водозбору подаються до органів державної податкової служби у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду, тобто протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (згідно з п.п. 49.18.2 ПКУ). Збір сплачується протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку для подання податкової декларації відповідно до п. 57.1 ПКУ.
Філії, відділення, інші відокремлені підрозділи водокористувачів, що мають банківські рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, складають окремий баланс, подають податкові декларації та сплачують збір за місцем своєї податкової реєстрації. Якщо їх реєстрацію здійснено в тому самому органі ДПС, що й реєстрація головного підприємства чи іншої філії (відділення, підрозділу), то кожен з цих окремо зареєстрованих суб'єктів подає окрему декларацію з водозбору.
Якщо до складу водокористувача входять структурні підрозділи, що не мають банківських рахунків, не ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, не складають окремий баланс, то декларації з водозбору подаються і збір сплачується водокористувачем, до складу якого входять такі структурні підрозділи, за місцезнаходженням водних об'єктів і за ставками збору, установленими для цих водних об'єктів.
Звітність до податкової служби
Починаючи з 2011 року всі платники водозбору мають подавати до податкової інспекції (п. 328.7 ПКУ):
— податкову декларацію з водозбору;
— копію статистичної звітності про використання води за формою № 2-ТП (водогосп), затвердженої наказом Держкомстату України від 30.09.97 р. № 230;
— копію дозволу на спеціальне водокористування;
— копію договору на постачання води.
Форми податкових декларацій з водозбору затверджено наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. № 1009, який на сьогодні ще є чинним. Для платників водозбору, про яких ідеться в цій статті, актуальною є форма, згадана у п. 1.1 цього наказу, з назвою «Податкова декларація збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод, за спеціальне використання поверхневих вод теплоелектростанціями з прямоточною системою водопостачання, за спеціальне використання поверхневих та підземних вод житлово-комунальними підприємствами, за спеціальне використання води, що входить виключно до складу напоїв, за спеціальне використання поверхневих та підземних вод для потреб рибництва; за спеціальне використання кар'єрної, шахтної, дренажної води».
Звертаємо увагу, що порядок заповнення декларації наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. № 1009 не встановлено. Її форма досить розширена та складається з дванадцяти розділів, деякі з яких також поділяються на частини. У межах цієї статті ми не зупинятимемося на питаннях її заповнення, оскільки ця тема потребує окремого розгляду.
Зауважимо тільки одне. У разі використання води з власної артезіанської свердловини потрібно заповнити першу частину першого розділу, указавши як назву водного джерела «Свердловина № ...». Далі заповнюються розділи другий та третій, в яких і визначається сума збору, що підлягає сплаті за звітний квартал. Наступні розділи декларації заповнюються тільки за потреби виправлення помилок, унесення доповнень тощо.
Відповідальність
У разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води збір обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад установлений ліміт використання води, ставок збору та коефіцієнтів (ст. 327 ПКУ).
За понадлімітне використання води збір обчислюється щодо кожного джерела водопостачання окремо відповідно до встановлених ставок збору та коефіцієнтів. З метою єдиного підходу до всіх платників водозбору п. 327.3 ПКУ передбачено, що за відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування, а також установлених лімітів використання води збір сплачується за весь обсяг використаної води, що підлягає сплаті як за понадлімітне використання, тобто у п'ятикратному розмірі. Згідно з п. 328.8 ПКУ водозбір у межах лімітів уключається до складу витрат на підставі норм розд. III ПКУ, а водозбір у п'ятикратному розмірі за понадлімітні обсяги до складу витрат не включається, а фінансується за рахунок прибутку, що залишився після оподаткування.
Як уже згадувалося вище, платник водозбору несе відповідальність за відсутність водовимірювальних приладів у тому випадку, коли можливість їх установлення існує. Ця відповідальність полягає у сплаті водозбору в подвійному розмірі.
За неподання або несвоєчасне подання декларації з водозбору настає відповідальність згідно зі ст. 120 ПКУ: штраф у розмірі 170 грн., а якщо протягом року водокористувач знову вчинить таке саме порушення, то розмір штрафу зросте до 1020 грн.
Якщо водокористувач знехтував своїм обов'язком своєчасно виправити помилки у звітності, унаслідок яких виникла недоплата водозбору (порушив вимоги абзацу другого п. 50.1 ПКУ), то в цьому випадку нараховується штраф у розмірі 5 % від суми самостійно донарахованого зобов'язання зі сплати водозбору згідно з п. 120.2 ПКУ.
У разі внесення змін до раніше поданої звітності з водозбору діють норми ст. 50 ПКУ. Якщо водокористувач надсилає уточнюючий розрахунок та одночасно сплачує суму заниження водозбору, то він самостійно нараховує штраф у розмірі 3 %. Якщо він виправляє помилки в поточній декларації та сплачує суму заниження протягом 10 днів після граничного строку подання такої декларації, то в цьому випадку штраф нараховується вже у розмірі 5 %.
За несвоєчасну сплату водозбору настає відповідальність за ст. 126 ПКУ: при затримці платежу до 30 календарних днів уключно застосовується штраф у розмірі 10 % від несвоєчасно сплаченої суми, а при затримці понад 30 календарних днів — штраф у розмірі 20 %.
У разі несплати збору або сплати його в неповному обсязі платниками збору протягом шести місяців органи державної податкової служби надають інформацію про таких платників збору до органів, що видають дозволи на спеціальне водокористування, для скасування такого дозволу.
Водозбір та спрощена система оподаткування
До 1 січня 2012 року, тобто до внесення змін до розд. XIV ПКУ в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва, діяли такі нормативні документи:
Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98
та Декрет КМУ «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 р. № 13-92 (абзаци шостий — двадцять восьмий п. 1 ст. 14 розд. IV).
Тоді платники єдиного податку не були платниками водозбору (підрозд. 8 «Особливостей справляння єдиного податку та фіксованого податку» розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).
З 1 січня 2012 року , тобто з моменту набуття чинності змінами до розд. XIV ПКУ, втратив чинність єдиний п. 1 підрозд. 8 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, і ситуація для платників єдиного податку кардинально змінилася.
По-перше, згідно з п. 297.1 ПКУ з 1 січня 2012 року всі платники єдиного податку — і юридичні, і фізичні особи — звільняються від шести податків та зборів, серед яких не виявилося водозбору. Це означає, що водокористувачі — платники єдиного податку зобов'язані окремо нараховувати і сплачувати водозбір на загальних підставах.
По-друге, не можуть використовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності ті суб'єкти, які здійснюють видобування та реалізацію корисних копалин (п. 291.5.1 ПКУ). Нагадаємо, що згідно з постановою КМУ «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» від 12.12.94 р. № 827 підземні води є корисними копалинами. Це означає, що ті суб'єкти господарювання, які мають у своїй власності або у своєму користуванні земельну ділянку та артезіанську свердловину на ній, не можуть бути платниками єдиного податку з 1 січня 2012 року, оскільки видобувають підземні води — корисні копалини.
Як тепер бути тим суб'єктам, які до 1 січня 2012 року були платниками єдиного податку та використовували воду з власних артезіанських свердловин? Для них можна запропонувати такі варіанти дій:
1) перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності;
2) поділити діяльність між двома суб'єктами: один з них перебуває на загальній системі та займається лише видобуванням води зі свердловини, а другий веде основну діяльність, а воду купує в першого суб'єкта, і при цьому перебуває на спрощеній системі.
Як позитивний можна відзначити той момент, що згідно з новою5 редакцією ст. 23 Кодексу про надра землевласники та землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право видобувати підземні води для власних господарсько-побутових потреб у межах 300 кубічних метрів на добу без спеціальних дозволів на користування надрами.
5 Діє з 14.01.2011 р.
Сподіваємося, що викладений нами матеріал допоможе вам правильно обчислювати і сплачувати збір за спеціальне використання води з урахуванням сучасних вимог законодавства.
