Виплати за роз'їзний характер роботи: новації обліку

ВИПЛАТИ ЗА РОЗ’ЇЗНИЙ ХАРАКТЕР РОБОТИ:
НОВАЦІЇ ОБЛІКУ

Влада Карпова, консультант,
канд. екон. наук

Недавні зміни, унесені Законом України від 24.05.2012 р. № 4834-VI до Податкового кодексу України, серед іншого стосуються й виплат за роз’їзний характер праці, які активно використовуються в будівельній галузі. Порядок оформлення та обліку таких виплат розглянемо у пропонованій статті.

ДОКУМЕНТИ СТАТТІ

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

Закон про оплату праці — Закон України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.

Закон про бухоблік — Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.

Закон № 1545 — Закон України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.91 р. № 1545-XII.

Положення № 637 — Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637.

Інструкція № 59 — Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом МФУ в редакції від 17.03.2011 р. № 362.

Інструкція № 5 — Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5.

Інструкція № 291 — Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291.

Постанова № 490 — постанова КМУ «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер» від 31.03.99 р. № 490.

Основні положення про вахтовий метод — Основні положення про вахтовий метод організації робіт, затверджені постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 31.12.87 р. № 794/33-82.

Тимчасове положення — Тимчасове положення про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затверджене наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 20.05.99 р. № 147.

Положення про надбавки за роз’їзний характер робіт у будівництві — постанова Держкомпраці та Секретаріату ВЦРПС «Про затвердження Положення про виплату надбавок, пов’язаних з пересувним та роз’їзним характером робіт у будівництві» від 01.06.89 р. № 169/10-87.

Перелік № 1170 — Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170.

ЄБПЗ — Єдина база податкових знань, розміщена на сайті ДПСУ: www.sts.gov.ua

Що мається на увазі під надбавками (польовим забезпеченням)

Порядок застосування надбавок (польового забезпечення) на сьогодні регламентується лише доволі застарілою постановою № 490. У її п. 1 ідеться про встановлення цих надбавок до посадових окладів таких категорій працівників:

1) направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт;

2) робота яких виконується вахтовим методом;

3) робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер.

Вахтовий метод. На думку ДПАУ, яку викладено в листі від 30.07.2004 р. № 6415/6/17-3116, поняття «вахтовий метод» організації робіт, порядок його застосування та перелік підприємств, на яких він може застосовуватися, визначено Основними положеннями про вахтовий метод , які відповідно до Закону № 1545 діють досі.

В Основних положеннях про вахтовий метод його визначено так: «особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умови, коли не може бути забезпечене щоденне повернення працівників до місця постійного проживання. Робота організовується за спеціальним режимом праці, як правило, при підсумованому обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається в місцях постійного проживання».

Згідно з Основними положеннями про вахтовий метод запис про вахтовий метод уноситься до графи «Відомості про роботу» трудової книжки працівника.

У «свіжішому» листі ДПСУ від 21.07.2011 р. № 13256/6/17-0215 стосовно вахтового методу дається посилання вже на Тимчасове положення, але при цьому податківці й самі відзначають, що воно поширюється лише на підприємства, організації, установи, які перебувають у підпорядкуванні Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Утім, у п. 1.1 Тимчасового положення теж наводиться визначення вахтового методу, що зазначено і в Основних положеннях про вахтовий метод.

Роботи, що мають роз’їзний (пересувний) характер. Склад таких робіт роз’яснило Мінпраці в листах від 13.09.2006 р. № 905/13/84-06, від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06, від 27.01.2008 р. № 5/13/116-08, де воно приписало керуватися Положенням про надбавки за роз’їзний характер робіт
у будівництві.

Мінфін також наголосив увагу на тому, що «…роз’їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розміщення організації, у зв’язку з поїздками в неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту), до місця роботи на об’єкті та назад, що становить не менше двох-трьох годин на день». І якщо особа постійно перебуває поза місцем роботи в робочий час, вона не має права на надбавки за роз’їзний характер праці (лист Мінпраці від 27.01.2008 р. № 5/13/116-08).

Водночас відповідно до зазначених документів будівельні підприємства можуть самостійно встановлювати надбавки як за вахтовий метод роботи, так і за пересувний характер праці, що підтверджує Мінпраці (див. листи від 13.09.2006 р. № 905/13/84-06, від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06). Це випливає також із норм ст. 15 Закону про оплату праці та ст. 97 КЗпП, відповідно до яких підприємства самостійно встановлюють форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, а також умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат у колективних договорах з обов’язковим додержанням норм та гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою угодами.

Стосовно роботи, що постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, у п. 2 розд. І Інструкції № 591 зазначається таке: «Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником)». Отже, згідно з Інструкцією № 59¹ у загальному випадку «пересувна» робота не є відрядженням, однак якщо її такою визначено в колдоговорі або трудовому договорі (контракті), вона може вважатися відрядженням.

¹ Хоча Інструкція № 59 є обов’язковою лише для бюджетників, що підтверджують і офіційні органи (див., зокрема, листи ДПАУ від 07.09.2011 р. № 10077/5/15-1216, МФУ від 04.05.2011 р. № 31-07230-16-25/11433, Мін’юсту від 13.02.2012 р. № 54-0-2-12/7.2), практика показує, що офіційні органи керуються цим документом при вирішенні спірних питань стосовно будь-яких підприємств. Причому такої позиції дотримуються й судові інстанції, які продовжують при винесенні рішень апелювати до неї як до чинної (див., наприклад, рішення Феодосійського міськсуду АР Крим від 20.04.2012 р. у справі № 2/0121/1232/12, Староградського райсуду м. Вінниці від 14.06.2012 р. у справі № 221/2601/12).

Однак це не означає, що особа може одночасно отримати і надбавку за роз’їзний характер праці, і добові. Якщо виходити із сутності виплати такої надбавки, то, як справедливо зауважило Мінпраці в листах від 13.09.2006 р. № 905/13/84-06, від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06, вона встановлюється працівникам з метою компенсації підвищених витрат, пов’язаних із частою передислокацією організації або відірваністю від постійного місця проживання.

З цією ж метою виплачуються й добові (ст. 121 КЗпП), у зв’язку з чим у постанові № 490 граничні розміри надбавок установлено у прив’язці до норм витрат для добових. І оскільки подвійної компенсації працівнику понесених витрат законодавство не передбачає, підприємство має право:

— або встановити відповідному колу осіб надбавку за роз’їзний характер праці, але тоді не вважати їх поїздки відрядженнями і не виплачувати добові;

— або вважати поїздки відрядженнями, але тоді не виплачувати особам надбавки за роз’їзний характер праці.

На те, що при виплаті надбавок за роз’їзний характер праці службові поїздки працівників не вважаються відрядженням і працівникам виплачується лише один вид компенсації, неодноразово звертав увагу Мінфін (див. листи МФУ від 19.04.2004 р. № 31-03173-07-7/6515, від 29.04.2005 р. № 31-03173-03-29/8103, від 10.08.2006 р. № 31-26030-13-10/16898, від 03.10.2007 р. № 31-18030-07-10/20122).

Якщо будівельне підприємство приймає рішення про виплату надбавок за роз’їзний характер праці, то Перелік посад працівників, які мають право на таку виплату, має бути зазначено в розділі «Оплата праці» колективного договору підприємства (див. із цього приводу листи Мінпраці від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06, від 13.09.2006 р. № 905/13/84-06, листи МФУ від 19.04.2004 р. № 31-03173-07-7/6515, від 29.04.2005 р. № 31-03173-03-29/8103).

Тим часом якщо з будь-яких причин колективний договір на підприємстві не укладався, це питання можна погодити з виборним органом первинної профспілкової організації, а за його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво органом (ст. 97 КЗпП, ст. 15 Закону про оплату праці). Тоді складаються інші документи, в яких фіксується волевиявлення сторін з приводу запровадження на підприємстві надбавок за роз’їзний характер, зокрема, угоди, положення про виплату надбавок за роз’їзний характер праці (польового забезпечення).

В Інструкції № 59 також передбачається можливість уключення запису про запровадження надбавок за роз’їзний характер праці до трудового договору (угоди, контракту) з працівником. Але в цьому випадку бажано зафіксувати перелік посад додатково в якомусь розпорядчому документі по підприємству, наприклад, у наказі про запровадження таких надбавок.

Якщо ж жодної із зазначених вище дій проведено не буде, поїздки працівників розцінюватимуться як відрядження (див. лист МФУ від 29.04.2005 р. № 31-03173-03-29/8103).

Розмір надбавок (польового забезпечення)

Згідно з постановою № 490 надбавки виплачуються в розмірах, передбачених:

— колективними договорами;

— за погодженням із замовником.

Останній варіант визначення надбавки, вочевидь, обумовлений тим, що вони можуть бути включені до інвесторської кошторисної документації (див. лист Мінбуду від 24.05.2006 р. № 10/8-506).

Є підстави вважати, що в тих випадках, коли розмір надбавок установлено в колдоговорі, незалежно від погодження із замовником вони не повинні виплачуватися в меншому розмірі, ніж зазначений у колдоговорі. Це пов’язане з вимогами ст. 97 КЗпП, відповідно до яких: «власник чи уповноважений ним орган або фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, установлені законодавством, угодами, колективними договорами».

А ось у бік збільшення за погодженням із замовником суму надбавок при бажанні переглянути можливо.

Граничний розмір надбавок (польового забезпечення) відповідно до постанови № 490 за день не може перевищувати граничних розмірів витрат, установлених для відряджень у межах України. При цьому зазначено, що в тих випадках, коли робота постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний характер за межами України, граничні розміри надбавок не можуть перевищувати 80 відсотків граничних норм добових витрат, установлених для відряджень за кордон (п. 2 постанови № 490).

Тим часом на сьогодні граничні норми добових установлено тільки для бюджетників, а для інших осіб передбачено максимальні суми для цілей оподаткування. У результаті виходить, що обмежень у сумах надбавок на сьогодні немає. Разом з тим ми не рекомендуємо встановлювати надбавки в розмірі, що перевищує норми добових із п.п. 140.1.7 ПКУ. Пов’язане це з таким.

По-перше , у консультації з розділу 110.07.14 ЄБПЗ податківці дійшли висновку, що в ситуації, коли поїздки працівників визначено як відрядження, надбавки (польове забезпечення) включаються до складу податкових витрат у межах добових, зазначених у п.п. 140.1.7 ПКУ. Але за таких обставин надбавки (польове забезпечення) не виплачуються, а відряджений працівник має право на добові.

У другій частині консультації податківці вже не згадують про додержання будь-яких меж, що відповідає законодавству. Водночас не виключено, що, апелюючи до цієї незрозумілої консультації, місцеві перевіряючі не приписуватимуть видалити «зайві» надбавки і в тому випадку, коли вони з відрядженням ніяк не були пов’язані.

Із консультації в розділі 110.07.14 ЄБПЗ

Запитання: «Чи включаються до складу витрат платника податку та в якому розмірі суми надбавок, що виплачуються працівникам, робота яких має роз’їзний (пересувний) характер роботи?»

Відповідь: «Якщо колективним договором, трудовим договором (контрактом) службові поїздки працівників, робота яких має роз’їзний (пересувний) характер, визначені як відрядження, то суми надбавок (польове забезпечення), що виплачуються таким працівникам, можуть бути віднесені до складу витрат в межах установлених п.п. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України граничних сум добових.

Якщо трудовими договорами (контрактами) надбавки (польове забезпечення) працівникам, робота яких має роз’їзний (пересувний) характер, встановлені до тарифних ставок і посадових окладів таких працівників, то платник податку має право врахувати зазначені виплати при визначенні об’єкта оподаткування у складі витрат на підставі п. 142.1 ст. 142 Податкового кодексу України».

По-друге , такі надбавки згідно з п. 3.16 Інструкції № 5 не включаються до фонду оплати праці і як наслідок не обкладаються єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ЄСВ). Це підтверджується їх зазначенням у п. 10 Переліку № 1170. Тому «завищені» суми надбавок, не обкладених ЄСВ, можуть стати об’єктом претензій із боку Пенсійного фонду.

За аналогією з добовими надбавки за роз’їзний характер праці мають виплачуватися лише за ті дні роботи, коли працівник перебував поза місцем розташування підприємства, що, власне, випливає з обмежень граничних розмірів надбавок, передбачених постановою № 490. Особливу увагу при цьому слід приділити роботі за кордоном, коли особа до моменту перетину митної території України деякий час перебуває на території України. Як і для добових, для надбавок за роз’їзний характер праці їх розмір визначається за Інструкцією № 59 окремо за час перебування на території України та за її межами.

Особливих строків виплати польового забезпечення нормативні акти не передбачають, тому, на нашу думку, вони можуть виплачуватися одночасно із заробітною платою працівника.

Документальне підтвердження надбавок за роз’їзний характер праці

«Надбавкові» виплати. Окремих документів, на підставі яких нараховуються та виплачуються надбавки за роз’їзний характер праці, нормативними актами не передбачено. Тому, у принципі, підприємство може їх нарахувати на підставі колективного договору і без документації.

Однак первинні документи необхідні для правильного визначення розміру надбавок, оскільки потрібно розрахувати, за скільки днів слід виплачувати надбавку. Причому в «надбавковому» випадку не можна для цілей розрахунку виплат використовувати наказ (як стосовно добових у відрядженнях), оскільки в цьому випадку, як правило, такий наказ не складається.

З урахуванням викладеного, підприємства можуть розробити первинний документ на свій розсуд. Як варіант за зразок можна взяти форми «старого» посвідчення про відрядження, в якому передбачити всі обов’язкові реквізити первинного документа зі ст. 9 Закону про бухоблік, а саме:

— назву документа;

— дату і місце складання;

— назву підприємства, від імені якого складено документ;

— зміст і обсяг операції, одиницю виміру господарської операції;

— посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення;

— особистий підпис та інші дані, що можуть ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Компенсація витрат на проживання і проїзд. Згідно з п. 3 постанови № 490 витрати на проїзд до місця призначення і назад, а також на наймання житлового приміщення компенсуються працівникам у порядку, визначеному для відряджень, і в тих випадках, коли їм виплачуються надбавки за роз’їзний характер роботи. У зв’язку з цим виникає необхідність подання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затвердженого наказом ДПАУ від 23.12.2010 р. № 996 (далі — Звіт), до якого додаються відповідні підтверджуючі документи.

Однак тут слід ураховувати, що строки подання Звіту стосовно витрат, понесених у зв’язку з перебуванням працівників поза місцем основної роботи, установлено в п. 170.9 ПКУ лише для відряджень. Ми вважаємо, що в цій ситуації доречна аналогія з «відряджувальними» строками. Отже, при роз’їзному характері праці Звіт потрібно подати до закінчення п’ятого банківського дня, наступного за днем, в якому працівник повернувся на підприємство (п.п. 170.9.2 ПКУ). Однак чітко це з ПКУ не випиває, тому на практиці не виключені конфліктні ситуації з контролюючими органами з цього питання. Зокрема, вони можуть наполягати на тому, що в цій ситуації згідно з п. 2.11 Положення № 637 у разі видачі особі готівкових коштів для забезпечення потреб поза місцем постійної роботи (проїзд, проживання) Звіт має подаватися на наступний день після видачі готівці.

До речі, не вдасться уникнути проблем і в ситуації, коли працівнику видається для забезпечення понесених витрат корпоративна банківська платіжна картка або кошти перераховуються на його особисту банківську платіжну картку. Це пов’язане з тим, що в п.п. 170.9.3 ПКУ строки подання Звіту теж «прив’язані» до відряджень. І тут знову-таки є два варіанти: орієнтуватися на «відряджувальні» строки або вважати, що тут діють особливі правила і Звіт має бути подано відповідно до абз. «б» п.п. 170.9.2 ПКУ до закінчення п’ятого банківського дня, наступного за днем, в якому працівник здійснив окрему цивільно-правову дію за дорученням підприємства.

Новації податкового обліку надбавок за роз’їзний характер праці

Як і раніше, згідно з п. 3.16 Інструкції № 5 надбавки (польове забезпечення) не включаються до фонду оплати праці. Але при цьому слід ураховувати, що суми, виплачені при виконанні робіт вахтовим методом, у розмірі тарифної ставки (окладу, посадового окладу) за дні перебування в дорозі до місцезнаходження підприємства (пункту збирання) — місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі внаслідок метеорологічних умов та з вини транспортних засобів, є такими, що складають фонд додаткової заробітної плати (п.п. 2.2.6 Інструкції № 5). Тому такі витрати необхідно враховувати окремо.

Основні облікові новації пов’язані з обчисленням податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). Оскільки надбавки (польове забезпечення) не є витратами на відрядження, вони не підпадають під звільнення від ПДФО з п.п. 165.1.11 ПКУ, відповідно до якого не оподатковується сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт з урахуванням норм п. 170.9 ПКУ.

У зв’язку з цим такі виплати підлягають обкладенню ПДФО на загальних підставах згідно з п.п. 164.2.1 ПКУ як інші виплати і винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору. Це підтвердила і ДПСУ в листі від 21.07.2011 р. № 13256/6/17-0215.

На окрему увагу заслуговує оподаткування компенсації витрат на проживання при виплаті надбавок. Проблеми з оподаткуванням цих витрат виникли після внесення змін до п.п. 164.2.17 ПКУ Законом України від 24.05.12 р. № 4834-VI (з 01.07.2012 р.). Нагадаємо, що раніше такі суми можна було не обкладати ПДФО як компенсацію вартості використання житла у зв’язку з виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) або передбаченої нормами колдоговору. Однак тепер у цій нормі згадується лише компенсація використання житла, інших об’єктів матеріального чи нематеріального майна, що належать роботодавцю. Але оскільки особа, як правило, у від’їзді не проживає в житлі, що належить роботодавцю, то відповідно до цієї норми «пропільгувати» компенсацію витрат на проживання тепер не вийде.

Ми вважаємо, що таку компенсацію не слід обкладати ПДФО. Підставою для звільнення може бути останній абзац п.п. 164.2.17 ПКУ, відповідно до якого «…додатково до винятків, передбачених підпунктом «а» цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із розділом III цього Кодексу».

Оскільки витрати на проживання і проїзд пов’язані з виконанням працівником трудової функції та використовуються в госпдіяльності підприємства, їх може бути віднесено до складу податкових витрат і, отже, звільнено від ПДФО. Однак чітко з ПКУ це не випливає, тому можливі проблеми з контролюючими органами із цього приводу.

Як уже зазначалося, ЄСВ на суму надбавок не нараховується, оскільки вони не включаються до фонду оплати праці, на що раніше звертав увагу ПФУ (лист від 02.04.2004 р. № 3196/04).

Податок на прибуток. Надбавки за роз’їзний характер праці включаються до складу витрат підприємства на підставі п. 142.1 ПКУ як виплати, установлені за домовленістю сторін, що підтверджують і податківці (див. згадану консультацію з розділу 110.07.14 ЄБПЗ).

Як і «відряджувальні», надбавки (польове забезпечення) підлягають відображенню в тих статтях витрат, з якими пов’язані відповідні поїздки працівників. Зокрема, при роботах, що виконуються на будівництві об’єктів, вони можуть уключатися до собівартості будівельно-монтажних робіт.

Бухгалтерський облік надбавок (польового забезпечення)

Відповідно до Інструкції № 291 виплати, що не включаються до фонду оплати праці, відображаються на субрахунку 663 «Розрахунки за іншими виплатами», на якому, на нашу думку, слід показувати й надбавки (польове забезпечення).

Тим часом оплату інших витрат, пов’язаних з перебуванням працівника поза основним місцем роботи (витрати на наймання житла, проїзд тощо), за аналогією з витратами на відрядження можна відобразити на субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами».

Приклад. У колективному договорі підприємства встановлено, що працівникам, зайнятим на будівництві об’єктів, розташованих поза місцезнаходженням підприємства на території України, виплачуються надбавки (польове забезпечення) у розмірі 50 % від суми добових, зазначених у п.п. 140.1.7 ПКУ. Працівник Коновалов А. А. відбув на будівництво об’єкта 01.09.2012 р. і перебував там до 01.10.2012 р. Після повернення він подав Звіт, з якого випливало, що Коновалов А. А. проживав у готелі та до рахунка готелю не включено витрати на харчування. Загальна сума витрат на проживання склала 2400 грн. з ПДВ. За час перебування на будівництві об’єкта Коновалову А. А. було нараховано заробітну плату в розмірі 3000 грн.

Сума надбавок (польового забезпечення) визначається так:

30 днів х 214,6 грн. х 50 % = 3219 грн.

В обліку будівельного підприємства операції буде відображено таким чином:

Облік операцій, пов’язаних з нарахуванням і виплатою надбавок
(польового забезпечення)

Підсумуємо : на сьогодні порядок відображення в податковому обліку компенсаційних виплат на проїзд і проживання при виплаті надбавок (польового забезпечення) чітко не визначено. Є проблеми і зі строками подання Звіту в цій ситуації. Тому для уникнення проблем із контролюючими органами зацікавленим особам є сенс отримати індивідуальну податкову консультацію із цього приводу.