Забезпечення інвестиційних зобов’язань
Борис Бідій, юридична фірма «ОМП»
У цій статті розглянемо елементи забезпечення зобов’язань у межах інвестиційних договорів (завдаток, іпотека, застава грошових коштів, гарантійний внесок, акредитив, «фінансові гарантії»). Власне способи забезпечення договорів інвестиційного характеру (утримання) не є окремим способом інвестування, але вони настільки тісно пов’язані з інвестиційною діяльністю, що нам довелося виділити їх в окрему тему нашого дослідження.
ДОКУМЕНТИ СТАТТІ
ЦК або Цивільний кодекс — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ГК або Господарський кодекс — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
Закон про інвестиційну діяльність — Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 р. № 1560-XII.
Загальні умови укладення договорів підряду — Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджені постановою КМУ від 01.08.2005 р. № 668.
Положення про підрядні контракти в будівництві — Положення про підрядні контракти в будівництві України, затверджені Науково-технічною радою Міністерства України у справах будівництва та архітектури, протокол від 15.02.93 р. № 9 (втратило чинність з 02.06.2008 р. № 6).
1. Завдаток
Офіційне визначення завдатку надано в ч. 1 ст. 570 Цивільного кодексу.
Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається однією із договірних сторін (боржником) у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні (кредитору), на підтвердження укладення договору та забезпечення його виконання.
Зауважимо: завдаток у тому вигляді, як його визначено в законі, може забезпечувати виконання тільки договірних зобов’язань.
Завдаток виконує: платіжну (а), доказову (б) та забезпечувальну (штрафну) (в) функції.
Завдаток може бути видано лише тією стороною за договором, на яку покладається зобов’язання виконати грошові платежі (або надати іншу матеріальну компенсацію) за надання, що здійснюється контрагентом за договором.
Платіжна функція завдатку (а). Видача та отримання завдатку є частковим виконанням належного з боржника за зобов’язанням. У цьому сутність платіжної функції завдатку. При цьому слід мати на увазі, що платіжна функція завдатку матиме місце тільки при виконанні сторонами договірних зобов’язань. При невиконанні договірних зобов’язань, що забезпечуються завдатком, він починає виконувати штрафну роль.
Платіжна функція притаманна також авансу — грошовій сумі, що видається однією стороною договору іншій (своєму контрагенту) в рахунок обумовленого платежу, як у момент укладення договору, так і після цього. Але з видачею та отриманням авансу закон пов’язує інші наслідки, ніж з видачею та отриманням завдатку. Це проявляється у двох інших функціях, що виконуються завдатком.
Доказова функція завдатку (б). Відповідно до закону завдаток передається на підтвердження укладення договору. Аванс також може виконувати доказову функцію, але, на відміну від завдатку, передача авансу не є безумовним доказом факту укладення договору1. Навпаки, видача завдатку є безумовним доказом того, що договір укладено.
1 Аванс оцінюється як один із можливих доказів.
Забезпечувальна функція завдатку (в). Головна функція завдатку — забезпечення виконання договірного зобов’язання. Видача та отримання завдатку спонукають сторони до виконання договору тому, що закон установлює правило, згідно з яким, якщо за невиконання договору відповідає сторона, котра видала завдаток, він залишається в іншої сторони; якщо ж відповідальною є сторона, яка отримала завдаток, то вона зобов’язана сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку (ст. 571 ЦК). Саме втрата завдатку однією стороною або повернення завдатку в подвійному розмірі становлять забезпечувальну функцію завдатку, а сам завдаток набуває штрафного характеру.
На відміну від завдатку, аванс не виконує забезпечувальної функції. Сторона, що видала аванс, у разі розірвання договору або припинення зобов’язання внаслідок його невиконання має право тільки вимагати повернення виданого авансу. Істотні відмінності у правових наслідках використання завдатку та авансу, що мають схожі риси, спонукали законодавця закріпити в законі правило, відповідно до якого, якщо в договорі не визначено, що сума, передана контрагенту за договором, є завдатком, вона вважається авансом (ч. 2 ст. 570 ЦК).
Ми вже описували проблеми використання завдатку при укладенні попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна в нашій статті, присвяченій попереднім договорам2.
2 Див. статтю «Попередній договір. Договір резервування (бронювання)» // «ББ», 2013, № 7, с. 25.
Повторимося: використання пойменованого в Цивільному кодексі завдатку для забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна формально неможливе, для цього рекомендується використовувати так званий гарантійний платіж — непойменоване договірне зобов’язання, що ґрунтується на ч. 2 ст. 546 ЦК.
Водночас ніщо не заважає використовувати завдаток при укладенні договору купівлі-продажу, предметом якого є прийняті в експлуатацію об’єкти нерухомості або приміщення в таких об’єктах. Якщо йдеться про житло, завдаток може використовуватися при забезпеченні договорів, за якими відчужуються житлові приміщення інвесторам — фізичним, юридичним особам на вторинному ринку нерухомості. Це і є сфера застосування завдатку.
Для повноти викладення ми можемо додати, що у відносинах інвестування на етапі будівництва житла такий засіб забезпечення, як завдаток, у договорах не бажає бачити Мінрегіонбуд. Так, у своєму листі від 18.12.2007 р. № 16/4-418 Мінрегіонбуд категорично висловився в тому плані, що Міністерство заперечує проти використання завдатку для забезпечення зобов’язань за попереднім договором, предметом якого є квартира, що будується, вбачаючи в цьому «фінансування об’єкта житлового будівництва»:
«Механізм фінансування будівництва із залученням коштів фізичних осіб та відносини між фізичними особами та суб’єктами господарювання, які встановлюються внаслідок цього, регулюються Законом України від 18.09.91 р. № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність», Законом України від 19.06.2003 № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми та управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».
У статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» чітко зазначено, що інвестування та фінансування будівництва об’єктів житлового будівництва з використанням коштів, залучених від фізичних осіб та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних цільових облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.
Що стосується завдатку, то такий вид забезпечення виконання зобов’язання за попереднім договором купівлі-продажу квартири часто використовується при операціях з нерухомістю на вторинному ринку, коли житловий будинок, в якому продається квартира, прийнятий в експлуатацію...».
2. Гарантійний платіж
Про «гарантійний платіж» ми вже багато розповідали у статті, присвяченій попереднім договорам (див. статтю «Попередній договір. Договір резервування (бронювання)» // «ББ», 2013, № 7, с. 25).
У формулюваннях «гарантійного платежу», як правило, використовується юридична техніка норм про завдаток, але формально він є способом забезпечення договірного зобов’язання, відмінним від пойменованого в ЦК завдатку. Це найчастіше відповідає випадку, коли за попереднім договором передається лише деяка, зазвичай невелика, частина вартості об’єкта нерухомості.
Розмір грошових сум, що передаються за такими договорами, коливається від 5 — 10 до 50 % вартості об’єкта і більше. Передача відносно невеликого гарантійного платежу є характерною, наприклад, для попередніх договорів, що укладаються з покупцями об’єктів індивідуального житлового будівництва, таких як котеджі й таунхаузи. Коли ж ідеться про інвестування в житлові приміщення в багатоквартирному (масовому) будівництві, то в цьому випадку забудовник узагалі претендує на отримання повної оплати вартості будівництва квартири. У цьому випадку зазвичай юридична техніка побудови гарантійного платежу змінюється, і у вживаних для нього формулюваннях відходять від усталених до пойменованого завдатку. У цих випадках у межах гарантійного платежу наслідки відмови від укладення договору купівлі-продажу нерухомості з будь-яких причин формулюються зазвичай таким чином, що отримані в межах забезпечення суми підлягають поверненню в повному обсязі, без штрафних санкцій для продавця.
3. Застава
Як відомо, під заставою розуміються правовідносини, в яких кредитор (заставодержатель) при невиконанні або неналежному виконанні боржником забезпеченого заставою зобов’язання має право отримати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами, якщо інше не передбачено законом (ст. 572 ЦК).
Заставні правовідносини є акцесорними, тобто можуть існувати доти, доки існує забезпечуване основне зобов’язання (ст. 593 ЦК).
Окремим видом застави є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця, — іпотека (ч. 1 ст. 575 ЦК). Саме іпотека і застава грошових коштів у цій статті потрапляють у фокус нашої уваги.
Іпотека. Іпотекою може бути забезпечено дійс-ні (існуючі) вимоги, а також вимоги, що можуть виникнути в майбутньому на підставі чинних договорів (ст. 7 Закону про іпотеку). Предметом іпотеки можуть бути об’єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, а також майно, що стане власністю іпотекодавця, якщо він може документально підтвердити право, придбане ним на відповідне нерухоме майно в майбутньому (ст. 5 Закону про іпотеку).
Ми не зупинятимемося докладно на особливостях правового регулювання іпотеки — цього не дозволяє зробити формат статті, а розповімо тут лише про застосування цього способу забезпечення зобов’язання в інвестиційних договірних відносинах.
Іпотека (застава) використовується для забезпечення зобов’язань у відносинах партнерів у будівництві. Так, відомі випадки, коли інвестором в об’єкт нерухомості виступає генеральний підрядник. Правова конструкція договору підряду передбачає оплату робіт після їх виконання та передачі замовнику. Нічого не змінюють у цьому плані положення договору про аванси, що виплачуються підряднику, оскільки принцип оплати робіт після передачі їх результатів замовнику продовжує діяти3.
3 Див. статтю «Договір підряду» // «ББ», 2012, № 21, с. 24.
В описаному нами випадку, коли за домовленістю сторін генеральний підрядник хоче виступити інвестором будівництва нерухомості (наприклад, за відсутності грошей на фінансування будівництва у замовника), підрядник береться виконувати роботи за свій рахунок або при сплаті мінімальних авансів. При цьому генпідрядник хоче бути впевненим у тому, що замовник проведе остаточний розрахунок після передачі йому (замовнику) завершеного будівництвом об’єкта. Засобом забезпечення в такому разі може бути іпотека об’єкта незавершеного будівництва. Для цього замовник будівництва має зареєструвати право власності на об’єкт, що будується, як особа, в якої має виникнути право власності на створену нерухому річ4.
4 Див. статтю «Договір підряду» // «ББ», 2012, № 21, с. 24.
Також можна вдаватися до застави (іпотеки) й у випадках, коли відносини виникають за договором інвестування, пайової участі в будівництві, а також так званими транзитними договорами, що опосередковують інвестиції, — договорами, що містять елементи доручення/комісії5. Застава в цьому випадку має на меті забезпечувати зобов’язання інвестора перед третіми особами (співінвесторами). Правовою підставою (документальним підтвердженням, як зазначено у ст. 5 Закону про іпотеку) для виникнення об’єкта іпотеки в зазначених випадках буде відповідний договір із числа перелічених вище, що дає інвестору право отримати у власність об’єкт, який передається в іпотеку.
5 Див. статтю «Договори доручення (комісії)» // «ББ», 2012, № 22, с. 25.
В основу іпотеки (застави) не може бути покладено попередній договір щодо нерухомого майна. Ці питання порушувалися в листах Мінрегіон-буду від 01.10.2007 р. № 16/6-278 і від 18.12.2007 р. № 16/4-418 (останній нами вже згадувався).
Із цього випливає, що звернення до такого забезпечення зобов’язань, як застава (іпотека), відбувається у сфері нежитлового (комерційного) будівництва.
Якщо говорити про житлове будівництво, то на договорах іпотеки майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено (ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-IV), базується така «ціннопаперова» модель фінансування будівництва, як фінансування за допомогою заставних. За допомогою вказаної моделі залучаються гроші населення та юридичних осіб на етапі проведення будівництва, як інвестиції в цінні папери забудовника 6.
6 Див. статтю «Заставні» // «ББ», 2013, № 7, с. 33.
Застава грошових коштів. Що стосується застави грошових коштів, то цей вигляд забезпечення зобов’язання може використовуватися для забезпечення виконання грошового зобов’язання інвестора, яке відстрочене в часі та пов’язується з настанням будь-якої умови (найчастіше закінченням будівництва і здаванням об’єкта інвестиції в експлуатацію). Для реалізації такого способу на практиці зазвичай у банку відкривається депозитний рахунок на передбачуваний час, необхідний для завершення будівельних робіт, на який інвестор уносить (переказує) необхідну суму грошей. Оскільки згідно з ч. 2 ст. 1060 ЦК громадяни в будь-який момент незалежно від строку, на який здійснюється вклад, можуть зняти свій депозит з рахунка, у відносинах з фізичними особами (громадянами) застосування цього способу забезпечення зобов’язання неможливе, він може застосовуватися тільки у відносинах за участі юридичних осіб.
У вітчизняному правопорядку застава грошових коштів є скоріше замісною формою такого виду рахунків, відомих західним банкам, як «ескроу-рахунки». Ескроу-рахунок — це певне депонування грошей на банківському рахунку, що «відкривається» для контрагента лише в разі досягнення певних умов або виконання ним певних зобов’язань, у нашому випадку — уведення в експлуатацію об’єкта інвестицій. Якщо про ескроу-рахунки говорити стисло, то вони схожі на умовний акредитив (про акредитив див. нижче).
| Із міжнародної практики використання термінів Ескроу-рахунок — це рахунок, переказ грошей/майна з якого здійснюється при настанні певних обставин або при виконанні певних зобов’язань. Ескроу-рахунки також інколи називають рахунками «умовного депонування», «заставного депозиту» (можна зустріти й інші визначення). Ескроу-рахунок працює таким чином. Одна сторона вносить гроші/майно ескроу-агенту (банку). Ескроу-агент утримує депозит ескроу до настання певної події або виконання зобов’язань. Бенефіціар має можливість отримати грошові кошти/майно тільки при додержанні завчасно застережених умов. Усі ці умови обговорюються при передачі грошей чи іншого майна ескроу-агенту. У разі невиконання умов договору бенефіціаром ескроу-агент при настанні застереженого терміну повертає суму вкладу особі, яка переказала грошові кошти/майно. |
При заставі грошових коштів депонування грошових коштів на депозитному рахунку є, на наш погляд, необхідною передумовою для реалізації забезпечувального механізму. А встановлення права застави у кредитора за договірним зобов’язанням на такі кошти надає засіб реалізації забезпечувального механізму (покладання на боржника несприятливих майнових наслідків).
4. Акредитив
Непойменовані цивільно-правові засоби, що застосовуються до забезпечення зобов’язань, дуже різноманітні. До них можна віднести й забезпечення зобов’язань з використанням акредитиву.
Акредитив, у принципі, є формою безготівкових розрахунків.
| Акредитив містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. (Постанова НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 р. № 22) |
У науці цивільного права питання віднесення акредитивної форми безготівкових розрахунків до самостійних засобів забезпечення зобов’язань є предметом дискусій. Не наводитимемо тут наукову аргументацію, тільки зауважимо, що нам ближча позиція сприйняття сучасного акредитиву не стільки як самостійного засобу забезпечення зобов’язань, скільки як форми розрахунків, що містить у собі стимулюючу функцію (виконання одержувачем платежу зобов’язання). Ця позиція ґрунтується на такому: усі дослідники цього питання погоджуються з тим, що акредитив забезпечує обов’язок одержувача платежу надати відповідне («еквівалентне») цьому платежу виконання на користь платника. У цьому розумінні акредитив дійсно важко розглядати як засіб забезпечення зобов’язання, оскільки стосовно одержувача платежу не виникає негативних майнових наслідків при невиконанні (неналежному виконанні) ним свого зустрічного зобов’язання. У такому розумінні розрахунки за акредитивом аналогічні інституту зустрічного виконання зобов’язань у цивільному праві.
При цьому існує певний баланс інтересів сторін у зобов’язанні. Безвідкличний акредитив здатний забезпечувати інтереси не лише платника, а й одержувача платежу. Віддавши розпорядження банку на перерахування коштів на акредитивний рахунок при відкритті безвідкличного акредитиву, платник не може на свій розсуд повернути грошові кошти назад до закінчення строку, на який відкрито акредитив. У цьому моменті й полягає певна гарантія для одержувача платежу, що платник не порушить свій обов’язок з оплати.
Отже, висновок: безвідкличний акредитив скоріше виражає спосіб виконання зобов’язання, ніж спосіб його забезпечення.
Однак за певних обставин акредитив може виконувати й роль забезпечення зобов’язань. Ідеться про так званий резервний акредитив, що є інститутом, схожим з банківським гарантійним листом «на першу вимогу». Забезпечувальний механізм резервного акредитиву чітко викладено в Конвенції ООН «Про незалежні гарантії та резервні акредитиви» від 11.12.95 р. 7. У ній зазначено, що банк на підставі резервного акредитиву зобов’язується сплатити бенефіціару певну суму на просту вимогу з наданням інших документів, де вказується, що платіж належить виконати внаслідок невиконання будь-якого зобов’язання. Конструкцію, подібну описаній, можна відтворити і в нашому національному законодавстві шляхом відкриття безвідкличного акредитиву за наявності двох умов:
1) грошові кошти, що перераховуються за безвідкличним акредитивом, перебуватимуть за межами забезпечуваного зобов’язання;
2) виконання акредитиву має здійснюватися за поданням документів, що свідчать про невиконання основного грошового зобов’язання.
7 Конвенція поки що залишається «малонаселеною» (усього декілька країн ратифікували Конвенцію та деякі підписали її). Україна поки не приєдналася до зазначеної Конвенції.
Перевагою використання акредитиву для цілей забезпечення зобов’язання є його незалежний характер, що усуває недоліки, притаманні акцесорним способам забезпечення зобов’язань.
Тепер про застосування акредитиву в інвестиційних відносинах. Оскільки розрахунки за допомогою акредитиву коштують доволі дорого, застосування їх з метою забезпечити інвестиційні договірні відносини — випадок нечастий. На наш погляд, узагалі для їх застосування в зазначеній якості необхідно мати достатні підстави. Нагадаємо: акредитив — не просто форма безготівкових розрахунків, а форма розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами. Тому достатнім виправданням застосування такого механізму, наприклад, можуть бути відносини, що складаються при будівництві за участі міжнародних підрядників. Як засіб залучення коштів громадян у житлове будівництво такий спосіб є малоприйнятним.
5. Фінансові гарантії
Цей розділ не зовсім звичайний, оскільки в ньому ми розберемося з терміном «фінансові гарантії», наявним у ч. 5 ст. 318 ГК, присвяченій договору підряду на капітальне будівництво. Більше того, умови про фінансові гарантії сторін Господарський кодекс відносить до істотних умов договору підряду, що укладається між двома суб’єктами господарювання (юридичними особами). Ті самі норми про фінансові гарантії потім повторює підзаконний нормативний акт — Загальні умови укладення договорів підряду.
Для того щоб розібратися в цьому питанні, простежимо історію виникнення цієї норми. Значною мірою на національне українське законодавство, що регулює питання правовідносин сторін за договором підряду, вплинули відносини між замовниками будівництва та підрядними організаціями в радянський період існування планової економіки. Планове господарство в будівельній галузі — це коли гроші, які виділяються у плановому порядку, необхідно було «освоїти», тобто витратити на потреби капітального будівництва. Однак таких грошей зазвичай не вистачало для завершення розпочатого об’єкта, і навіть у житловому будівництві почала утворюватися велика кількість «недобудів» та «довгобудів» — об’єктів, на яких будівельні роботи було розпочато, але не закінчено у зв’язку з браком фінансування. Водночас у 80-ті роки дедалі частіше порушувалося питання про госпрозрахунок та самоокупність для суб’єктів господарювання. Саме в цих умовах і виникла ідея забезпечувати зобов’язання сторін капітального будівництва певними «фінансовими гарантіями», причому вони встановлювалися для обох сторін.
Звернемося до нормативних документів того періоду — саме там, на нашу думку, можна знайти роз’яснення з питання, що нас цікавить. Нижче наводимо витяг із Положення про підрядні контракти в будівництві (зауважимо, що сьогодні воно вже діє, але раніше мало рекомендаційний характер), в якому докладно розписано, що слід розуміти під фінансовими гарантіями у відносинах підряду:
«4.18. Фінансові гарантії
4.18.1. Для захисту своїх інтересів сторони визначають у контракті фінансові гарантії виконання договірних зобов’язань.
4.18.2. Фінансова гарантія підрядника може здійснюватись у формі грошової застави, що перераховується на рахунок замовника разовим платежем або шляхом багаторазових утримань із сум проміжних платежів за виконані роботи.
4.18.3. Застава підрядника вноситься на період до закінчення гарантійного строку експлуатації об’єкта. За рахунок застави можуть покриватись витрати замовника при банкрутстві підрядника, усуненні недоліків у роботах, які виявлені в гарантійний період, силами сторонніх організацій або власними силами, якщо підрядник відмовився від їх усунення, а також інші обґрунтовані збитки, заподіяні замовнику з вини підрядника, від компенсації яких він відмовився або не в змозі їх компенсувати. Підставою для такого використання коштів застави може бути згода обох сторін, а при відмові підрядника компенсувати заподіяні збитки — наявність документів, які підтверджують порушення договірних зобов’язань і зумовлені цією обставиною втрати.
4.18.4. Розмір застави доцільно передбачати в контракті у відсотках від встановленої договірної ціни, наприклад 5 відсотків. Невикористані кошти застави після закінчення гарантійного строку підлягають поверненню підряднику. В умовах інфляції їх слід індексувати з урахуванням фактичної процентної ставки за кредит. Частина або вся сума застави може бути повернена підряднику після підписання акта здавання об’єкта в експлуатацію, якщо у замовника відсутні претензії до виконаних робіт.
4.18.5. Крім застави, для фінансової гарантії діяльності підрядника може використовуватись поручительство банку, страхової компанії, інших подібних фінансових структур. Між поручителем, підрядником і замовником може укладатись тристороння угода, відповідно до якої поручитель за обумовлену плату бере на себе функцію фінансового гаранта підрядника.
4.18.6. При укладанні контракту підрядник одержує гарантію фінансової спроможності замовника у формі поручительства банку, страхової компанії, органів управління або будь-якого іншого поручительства за домовленістю сторін. Поручитель бере на себе зобов’язання здійснювати розрахунки з підрядником, компенсувати йому збитки за невиконання замовником своїх зобов’язань, при зупиненні або консервації об’єкта в умовах фінансової неспроможності замовника.
4.18.7. Сторони можуть домовитись, що для гарантії виконання фінансових зобов’язань замовника використовується застава незавершеного будівництва. У цьому випадку в контракті визначаються умови застави, права сторін на заставлене майно. Зокрема, сторони можуть при укладанні контракту домовитись, що при неплатоспроможності замовника понад встановлений строк, наприклад три місяці, підрядник стає власником об’єкта, що будується, продовжує його будівництво за рахунок власних коштів, компенсує у грошовій або в натуральній формі витрати замовника. Можливі й інші варіанти такої домовленості».
Як бачимо, під фінансовими гарантіями у той час розумілася «застава» грошових коштів, точніше, певне договірне «грошове утримання», яке утримувалося до моменту закінчення будівельних робіт або, що ще краще, до закінчення гарантійного строку експлуатації об’єкта. За своєю класифікацією такий спосіб забезпечення зобов’язання можна віднести до заходів оперативного впливу на боржника за зобов’язанням.
Зазначеними фінансовими гарантіями для замовника будівництва можуть бути також поручительство чи банківська гарантія, що надається банком або іншою фінансовою установою, а також іпотека об’єкта незавершеного будівництва.
Отже, ми переконалися, що власне поняття «фінансові гарантії» «прийшло» до Господарського кодексу у зв’язку з відносинами, що склалися між замовниками будівництва та генпідрядниками в певний проміжок часу, наявністю певних рекомендацій науково-технічної ради профільного міністерства та практики застосування цього терміна в підрядних відносинах. Потім із Господарського кодексу це поняття «перекочувало» до Положення про підрядні контракти в будівництві. Таким чином, тут ми маємо ситуацію, коли закон увібрав до себе норму, яка регламентує суспільні правовідносини, що стали історією вже на момент включення її до кодифікованого законодавчого акта — ГК. Чітко кажучи, ця норма застаріла вже на момент написання Господарського кодексу. Проте закон продовжує діяти, хоча сам зміст цих положень закону вже добре підзабуто.
На закінчення хочемо порекомендувати застерігати наявність/відсутність фінансових гарантій у договорі підряду. Інакше за відсутності в договорі однієї з істотних умов, передбачених законом для договору підряду, такий договір може бути визнано неукладеним (недійсним).
