(зі змінами та доповненнями, останні з яких унесені законами України
від 17 травня 2012 року № 4719-VI,
від 16 жовтня 2012 року № 5462-VI,
від 4 липня 2013 року № 406-VII,
від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII,
від 28 грудня 2014 року № 77-VIII,
від 26 листопада 2015 року № 848-VIII (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII),
від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII,
від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII,
від 5 грудня 2019 року № 341-IX,
від 14 січня 2020 року № 440-IX,
від 1 квітня 2022 року № 2179-ІХ,
від 1 липня 2022 року № 2347-ІХ,
від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ,
від 29 липня 2022 року № 2494-ІХ,
від 12 січня 2023 року № 2888-ІХ,
від 22 лютого 2024 року № 3585-ІХ,
від 22 лютого 2024 року № 3587-ІХ)
Увага!
Через шість місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану до цього Закону будуть внесені зміни, передбачені підпунктом 4 пункту 4 розділу VI Закону України від 23 лютого 2023 року № 2937-IX.
Зміни, передбачені Законом України від 17 листопада 2011 року № 4050-VI, внесені не будуть. Закон України від 17 листопада 2011 року № 4050-VI втратив чинність згідно із Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.
Частину шосту статті 6 цього Закону визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною) (згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 15 липня 2021 року № 2-р/2021).
Закон введено в дію з 1 травня 1995 року, крім частини другої статті 9, статей 10, 33 і 34, які вводяться в дію в строки, що визначаються Верховною Радою України (згідно з Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 1995 року № 144/95-ВР).
Статтю 10 введено в дію з 1 березня 1996 року, статтю 33 — з 1 липня 1996 року, статтю 34 — з 1 січня 1997 року (згідно з Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року № 49/96-ВР).
Статтю 9 введено в дію з 1 квітня 1997 року (згідно з Постановою Верховної Ради України від 6 лютого 1997 року № 50/97-ВР).
Зміни, внесені пунктом 66 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.
У тексті Закону слова «власник або уповноважений ним орган» в усіх відмінках і числах замінено словом «роботодавець» у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України від 17 травня 2012 року № 4719-VI.
Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі — підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
