1. Суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у випадках:
1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;
2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи;
3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;
31) звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв’язку з проведенням медіації;
4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді;
5) об’єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, — до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
2. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.