1. Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
2. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів — фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
3. Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні засоби, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
4. Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об’єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону.
5. Не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об’єкти, а також єдині майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.
6. Перехід права власності на об’єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу.
7. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
