Трудові штрафи: новини із судової практики

Кучерова Оксана, юрист
Оплата труда Август, 2020/№ 16/1
В избранном В избранное
Печать
Від згадки про перевірки насторожуються всі роботодавці. Мимоволі в думках виникає одразу безліч помилок, штрафів, фінансових проблем та, відповідно, судової тяганини. Тому гарні новини від служителів Феміди часто допомагають заспокоїтись і підготуватись до небажаного візиту контролерів. Тож пропонуємо вашій увазі свіженькі цьогорічні судові рішення, які, маємо надію, стануть вам у пригоді.

Неправдиве місце проживання скаржника = анонімна скарга

Щоб оминути штрафні санкції, особливо кмітливі роботодавці чіпляються навіть за незначні недоліки у процедурі проведення трудового контролю. Деяким із них це навіть допомагає виграти справу проти Держпраці. Підтвердження цього — рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 р. у справі № 440/482/20.

Раніше ми вже розбиралися з тим, що таке анонімне звернення (див. статтю «Перевірки Держпраці за анонімкою — не законні»// спецвипуск «ОП», 2019, № 10/1). Тож нагадуємо, що письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним.

Чому ми знову повертаємося до цієї теми? Тому що представники Феміди звернули увагу на те, що анонімною може бути не тільки та скарга, в якій не зазначено місце проживання особи, а й та, в якій зазначено неправдиве місце проживання скаржника. А що це означає? Це означає, що таке звернення не підлягає розгляду, а отже, і не може бути підставою для інспектування!

Звісно, довести неправдивість відомостей щодо місця проживання скаржника — завдання не з простих, але, як показує практика, що не зробить роботодавець, аби скасувати штраф у 30 МЗП (станом до 02.02.2020 р., див. статтю «Трудові» штрафи по-новому: чи стане легше роботодавцям» // «ОП», 2020, №3).

Так, наприклад, у вищенаведеному судовому рішенні роботодавець зібрав цілу низку відповідних доказів. Серед них:

• акт обстеження матеріально-побутових умов проживання сім’ї, згідно з яким у домогосподарстві за зазначеною адресою нібито проживання особи-скаржника ніхто не проживає, електропостачання та газопостачання до будинку відключено;

• лист міської ради, згідно з яким інформація про осіб, зареєстрованих за зазначеною адресою нібито проживання особи-скаржника, у міській раді відсутня;

• лист міської ради, згідно з яким інформація щодо реєстрації місця проживання особи-скаржника в міській раді відсутня.

На підставі отриманих даних суд вирішив, що заява особи-скаржника, відомості щодо реєстрації місця проживання якої відсутні, є анонімним зверненням і розгляду не підлягає, а отже, скасував постанову Держпраці про накладення штрафу за неоформленого працівника. Аналогічних висновків свого часу дійшов і Верховний Суд у постанові від 24.09.2019 р. у справі № 818/312/16 (ср. 025069200).

Припинення діяльності ФОП не рятує від трудових штрафів

Для того щоб врятуватися від трудових штрафів, деякі винахідливі роботодавці йдуть іншим шляхом — швиденько припиняють свою діяльність, коли «пахне смаженим». Начебто немає ФОП — немає і проблем.

Але чи дійсно це робоча схема та чи врятує вона від штрафів?

Відповідь знаходимо в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 р. у справі № 460/2318/19. Так, під час інспекційного відвідування ФОП було виявлено водія автотранспортного засобу, який майже півроку працював без укладення трудового договору. Наявність неоформлених трудових відносин зафіксували в акті інспекційного відвідування, який ФОП підписав без зауважень та через деякий час припинив підприємницьку діяльність. Постанову Держпраці було видано, коли ФОП уже не здійснював підприємницьку діяльність. Отже, коли Держпраці вирішила застосувати до ФОП штраф, самого ФОП уже не існувало. І колишній підприємець вирішив, що це врятує його від штрафу. Із чим суд аж ніяк не погодився.

Тож, на думку представників Феміди, у разі припинення суб’єкта підприємницької діяльності — фізособи (виключення з ЄДР) його зобов’язання не припиняються, а залишаються за ним як за фізособою, оскільки сама фізособа не перестає існувати. Тож виходить, що фізособа відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Оскільки інспекційне відвідування було проведено до припинення ФОП та, відповідно, порушення трудового законодавства було виявлено до припинення ФОП, то спрацьовує таке правило: зобов’язання, набуті підприємцем під час здійснення ним господарської діяльності, залишаються навіть після припинення державної реєстрації ФОП. Тому штраф у розмірі 30 МЗП усе ж доведеться заплатити. Отже, навіть якщо ФОП припинив свою діяльність, це не врятує його від штрафу за порушення трудового законодавства, якщо воно було виявлено до моменту припинення підприємницької діяльності.

Роботодавець не зобов’язаний самостійно шукати осіб з інвалідністю

Норматив працевлаштування осіб з інвалідністю діє вже не перший рік. І зазвичай, коли про нього згадують роботодавці, то тяжко зітхають: де ж знайти таких осіб і хто повинен займатися їх пошуком?

У ч. 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.91 р. № 875-XII (далі — Закон № 875) зазначено: роботодавець зобов’язаний самостійно здійснювати працевлаштування осіб з інвалідністю в рахунок нормативу робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

На перший погляд може здатися, що ця норма Закону № 875 покладає на роботодавця, серед іншого, ще й обов’язок пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на створені для таких осіб робочі місця. Чи так це?

Відповідь надав ВС у постанові від 24.06.2020 р. у справі № 440/2008/19.

Представники Феміди зазначили, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця.

Отже, нормами чинного законодавства не встановлено обов’язку підприємств із самостійного пошуку осіб з інвалідністю для подальшого працевлаштування.

Саме тому роботодавець не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо він розробив необхідні заходи щодо створення для них робочих місць, зокрема, створив робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформував відповідні установи, але фактично не працевлаштував особу з інвалідністю з незалежних від нього причин: відсутність особи з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Логіка в тому, що причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця.

Аналогічна думка була викладена ще в постанові ВС від 26.06.2018 р. у справі № 806/1368/17.

Оформи подписку и читай все Подписаться на журнал

Похоже, что вы используете блокировщик рекламы :(

Чтобы пользоваться всеми функциями сайта, добавьте нас в исключения!

Как отключить
Скачайте наше мобильное приложение iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Все права защищены

Использование материалов без согласования с редакцией запрещено

Ознакомиться с договором-офертой

Присоединяйтесь
Адрес
г. Харьков, 61002, ул. Сумская, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Мы используем cookie-файлы, чтобы сделать сайт максимально удобным для вас и анализировать использование наших продуктов и услуг, чтобы увеличить качество рекламных и маркетинговых активностей. Узнать больше о том, как мы используем эти файлы можно здесь.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити всього за 10 грн
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд