Нагадаємо. Згідно зі ст. 84 КЗпП працівникам за їх бажанням може надаватися відпустка без збереження заробітної плати. У ст. 25 Закону про відпустки перелічені випадки, коли роботодавець зобов’язаний надати працівникові відпустку без збереження заробітної плати, а в ст. 26 цього Закону йдеться про умови надання таких відпусток за згодою сторін.
Якщо працівник претендує на «обов’язкову» відпустку, зазначену в ст. 25 Закону про відпустки, то роботодавець не має права йому відмовити. Тривалість такої відпустки залежить від конкретних обставин. Працівник у заяві про надання такої відпустки обов’язково повинен зазначити не тільки підставу, а й підтвердити це відповідними документами. Інша річ, коли працівник бажає піти у відпустку «за свій рахунок» за угодою з роботодавцем. У цій ситуації замало бажання працівника — потрібна ще й згода роботодавця.
Строк такої відпустки не повинен перевищувати 15 календарних днів на рік.
Важливо!
Ініціювати надання відпустки без збереження заробітної плати може тільки працівник, який виявляє це бажання, написавши заяву.
Підтвердних документів не потрібно надавати. Достатньо зазначити поважну причину, наприклад за сімейними обставинами.
А тепер щодо поділу на частини відпустки без збереження заробітної плати.
Свого часу Мінсоцполітики у листі від 3 лютого 2012 року № 31/13/133-12 стверджувало, що чинним законодавством не передбачено поділ на частини відпусток без збереження заробітної плати.
Однак ні Законом про відпустки, ні КЗпП, ні іншими нормативними актами поділ таких відпусток не заборонено*. Єдине обмеження, яке, на наш погляд, можна обґрунтувати, — це випадок, коли відпустка за ст. 25 Закону про відпустки пов’язана з конкретною подією. Наприклад, відпустку для завершення санаторно-курортного лікування не логічно ділити на частини. Водночас якщо є реальні підстави, то можна надати декілька відпусток без збереження зарплати в межах законодавчо дозволеної кількості днів.
* Деталі ви знайдете у статті «Ділити або не ділити відпустку «за свій рахунок» // «ОП», 2019, № 5.
Таким чином, роботодавець має право надати працівнику відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами з перервою на вихідні. Але оформити це краще як дві окремі відпустки відповідно до ст. 26 Закону про відпустки.
Працівник має написати або окремо дві заяви на відпустку, або ж в одній заяві зазначити, що він хоче взяти дві відпустки без збереження заробітної плати.
Наприклад, «прошу надати відпустку без збереження зарплати за сімейними обставинами на 1 день — 6 березня 2020 року та відпустку без збереження зарплати за сімейними обставинами на 1 день — 10 березня 2020 року».
Так само й у наказі зазначаємо двома пунктами дві окремі відпустки без збереження заробітної плати, по одному дню кожна.
