Так, фахівці Держфінінспекції мають рацію. Пояснимо чому.
Види платних послуг, які мають право надавати установи та заклади освіти, наведені в Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженому постановою КМУ від 27.08.2010 р. № 796 (далі — Перелік № 796).
У п.п. 6 п. 7 цього Переліку, на який дописувач посилається в запитанні, передбачено право навчальних закладів надавати таку платну послугу, як надання комунальних послуг користувачам приміщень та будівель, що не перебувають на балансі навчальних закладів.
Отже, ключовим тут є те, що користувачі таких послуг не мають знаходитися в будівлі, яка перебуває на балансі навчального закладу.
Що під цим розуміється? Наприклад, дві будівлі підключено до однієї установки теплопостачання. Одна з цих будівель перебуває на балансі навчального закладу, і сама установка теплопостачання знаходиться на балансі навчального закладу. Інша ж будівля, яка теж підключена до установки теплопостачання, не знаходиться на балансі навчального закладу. У такому випадку, керуючись п.п. 6 п. 7 Переліку № 796, навчальний заклад має право надавати платні послуги з теплопостачання об’єкту господарювання, який знаходиться в іншій будівлі.
Надання ж комунальних послуг орендарям, які знаходяться з навчальним закладом в одній будівлі, що є на балансі цього закладу, цим Переліком не передбачено. Тому надавати таку платну послугу навчальні заклади не мають законодавчого права, так само, як і зараховувати надходження від її надання до доходів спеціального фонду кошторису.
І тут не буде зайвим нагадати про те, що у випадку надходження на рахунок бюджетної установи коштів від надання платних послуг, не передбачених переліком дозволених платних послуг, такі кошти повинні бути перераховані в дохід того бюджету, за рахунок якого здійснюється утримання установи, за кодом класифікації доходів бюджету 24060300 «Інші надходження». Про це йшлось у листі Держказначейської служби від 14.10.2011 р. № 16-04/918-2970 (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2011, № 42).
Далі відмітимо, що орендні відносини між бюджетною установою, яка є орендодавцем, та юридичною або фізичною особою, що є орендарем, повинні оформлятись договором оренди.
Договір оренди укладається відповідно до Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду держмайна від 23.08.2000 р. № 1774 (далі — Типовий договір оренди).
При цьому сторони договору оренди не можуть встановити такий розмір орендної плати, який би покривав видатки орендодавця на комунальні послуги.
Так, у п. 3 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 04.10.95 р. № 786, зазначено: до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов’язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно.
Щодо комунального майна, то при наданні його в оренду установи керуються відповідними методиками, затвердженими органами місцевого самоврядування. Такі методики розрахунку орендної плати розробляються на основі вищевказаної Методики і також містять вимогу про невключення до орендної плати витрат на утримання орендованого майна.
Як визначено в п. 5.13 Типового договору оренди, орендар зобов’язаний здійснювати витрати, пов’язані з утриманням орендованого майна.
Протягом 15 робочих днів після укладення договору оренди він має укласти з орендодавцем договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунального майна орендарю.
Отже, порядок розрахунків за спожиті комунальні послуги орендар та орендодавець в обов’язковому порядку закріплюють в окремому договорі — Договорі про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю. Примірна форма такого договору затверджена наказом Фонду держмайна від 23.08.2000 р. № 1774.
У цьому договорі може бути передбачено, що відшкодування орендарем комунальних послуг проводиться безпосередньо орендодавцеві.
При цьому орендодавець розподіляє між орендарями витрати на утримання приміщень залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, системи тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині — пропорційно розміру орендованої площі. Потім орендодавець повинен надати орендарям рахунки для відшкодування вартості спожитих ними комунальних послуг (тепло-, водо-, електропостачання, водовідведення, вивіз сміття тощо), сплачених орендодавцем.
Отже, у цьому випадку орендарі мають відшкодувати орендодавцеві витрати, пов’язані з теплопостачанням, як то оплату газу, виплату заробітної плати оператора установки, якщо такий мається, тощо.
Також зазначимо, що у випадку, коли в рахунку, наданому орендодавцем, чітко не визначено, за що саме повинен сплатити орендар, а зазначена лише загальна сума, наприклад «за теплопостачання», то орендар має право звернутись до орендодавця з проханням розшифрувати загальну суму (оплата за газ, виплата заробітної плати оператора установки тощо).
Зауважимо: нарахування вартості комунальних послуг, які орендар повинен відшкодувати орендодавцю, орендодавець має здійснити відразу після отримання рахунків від постачальників комунальних послуг та розподілу витрат на утримання орендованого майна між орендарями і, відповідно, своєчасно відобразити такі дані в бухгалтерському обліку.
Свого часу Держказначейство в листі від 31.05.2011 р. № 17-04/1412-7555 вказувало на те, що рахунки, надані на оплату комунальних та інших послуг, мають відображатися в обліку в тому місяці, у якому вони надійшли.
Тому, якщо бюджетною установою — орендодавцем оплачено комунальні послуги за всю будівлю, у тому числі й за послуги, спожиті орендарем, і при цьому в бухгалтерському обліку орендодавця не відображена заборгованість орендаря за спожиту ним частину комунальних послуг, органи Держфінінспекції трактуватимуть таку сплату, як незаконне витрачання бюджетних коштів на покриття витрат сторонніх юридичних осіб (орендарів).
При отриманні від орендаря коштів у вигляді відшкодування вартості спожитих ним комунальних послуг такі кошти бюджетна установа — орендодавець має відобразити в обліку як відшкодування здійснених витрат та віднести на відновлення касових та фактичних видатків.
Пов’язано це з тим, що орендна плата згідно з п. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI відноситься до третьої підгрупи першої групи власних надходжень бюджетних установ, тоді як суми, відшкодовані орендарем за комунальні послуги, до власних надходжень бюджетних установ не відносяться, а направляються на відновлення касових видатків орендодавця без віднесення до доходів установи.
Також необхідно врахувати, що орендар має відшкодовувати вартість спожитих ним комунальних послуг на той рахунок (загального чи спеціального фонду), з якого бюджетна установа — орендодавець здійснила витрати на їх оплату. Про це йдеться в п.п. 10.10.3 Методичних рекомендацій щодо здійснення інспектування органами Державної фінансової інспекції України, затверджених наказом Держфінінспекції від 14.12.2011 р. № 90.
Такі суми спочатку надходять на реєстраційні рахунки орендодавця за КЕКВ 0000, а потім за його вказівкою зараховуються органом казначейства як відновлення видатків за відповідними КЕКВ.
Тож підіб’ємо висновок: у цьому випадку надання послуг з теплопостачання не може бути платною послугою. Орендарі повинні сплачувати вартість спожитих послуг теплопостачання як відшкодування понесених орендодавцем витрат. Надходити ці кошти мають на рахунок, з якого фактично орендодавцем здійснювалися відповідні видатки.
