Згідно зі статтею 119 Кодексу законів про працю України «Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків» (із змінами, внесеними Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII) на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачено, що за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною п’ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (у редакції, що діяла до 08 червня 2014 року) визначено обов’язкову підставу для звільнення працівника — призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (набрав чинності 08 червня 2014 року) дію частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України в редакції цього Закону поширено на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».
Враховуючи викладене, Нацдержслужба України поділяє позиції з цього питання Міністерства соціальної політики України (лист від 05 серпня 2014 року № 8668/0/14-14/06) та Держпраці України (газета «Праця і зарплата» від 18 червня 2014 року № 23) стосовно поновлення роботодавцем на роботі (посаді) у зв’язку із набранням чинності Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII державних службовців, які у період з 18 березня 2014 року по 07 червня 2014 року були звільнені з посад на підставі пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв’язку з призовом працівника на військову службу. Таке поновлення, на нашу думку, здійснюється шляхом скасування наказу про звільнення та внесення відповідного запису до трудової книжки державного службовця, з метою реалізації встановлених законом гарантій для громадян, залучених на час виконання державних обов’язків.
Вказане узгоджується з основним принципом державної служби — пріоритетом прав людини і громадянина, передбаченим статтею 3 Конституції України та статтею 3 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу».
Про факт скасування наказу про звільнення роботодавець зобов’язаний повідомити працівника шляхом направлення йому за місцем реєстрації (фактичного проживання) листа із долученням копії наказу.
Окрім цього, роботодавець у наказі про скасування наказу про звільнення зазначає про припинення працівником виконання посадових обов’язків у зв’язку з призовом на військову службу по мобілізації терміном на один рік з дня залишення роботи та виплату компенсації.
Порядок компенсації з Державного бюджету України підприємствам, установам, організаціям середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, підготовлено Мінсоцполітики України та після його узгодження із заінтересованими органами буде подано в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України.
