Спочатку розберемось із законодавчими підставами отримання зазначених у запитанні позик.
Так, відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI (далі — БКУ) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, має право залучати на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунку для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів.
Обсяги тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, пов’язаних із забезпеченням захищених видатків загального фонду, в обов’язковому порядку покриваються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах поточного бюджетного періоду.
Порядок проведення таких операцій затверджується Кабміном. На сьогодні діє Порядок покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, затверджений постановою КМУ від 29.12.2010 р. № 1204.
Відповідно до ст. 73 БКУ місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад за рішенням відповідної місцевої ради можуть отримувати:
1) позики на покриття тимчасових касових розривів, що виникають за загальним фондом та бюджетом розвитку місцевих бюджетів, у фінансових установах на строк до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду, у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міністрів України стосовно бюджету АР Крим і міських бюджетів — у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання та погашення таких позик визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики;
2) позики на покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів відповідно до п. 5 ст. 43 БКУ;
3) середньострокові позики на суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів, визначених у законі про Держбюджет, за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку на умовах їх повернення без нарахування відсотків за користування цими коштами.
Так, дійсно, як бачимо, такі позики мають отримувати виконавчі органи відповідних місцевих рад.
Нагадаємо, що згідно зі ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також і відповідним органам виконавчої влади.
Але при цьому у сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися.
У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпоряджання земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.
У зв’язку з цим вважаємо, що у випадку коли виконавчий орган сільської ради не створено, абсолютно законним є право сільського голови отримувати позики на покриття тимчасових касових розривів місцевого бюджету, тим більше що таке право надається сільському голові не особисто, а від імені ради, і не для особистих потреб, а на конкретні цілі.
Також зазначимо, що такі позики надаються відповідно до вимог Порядку надання та погашення безвідсоткових середньострокових позичок місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, затвердженого постановою КМУ від 24.03.2004 р. № 367.
